Підходи до сутності споживчого кредиту

Автор	Сутнысть підходу
М. Г. Антонов, М. А. Пессель	Споживчий кредит виступає у вигляді позикових коштів, наданих банками, підприємствами чи державою населенню. Основні види: продаж товарів на виплату, позики на кооперативне житлове, індивідуальне будівництво, на заведення господарства, розвиток фермерства, на операції ломбардів
А. Г.Загородній, Г. Л. Вознюк	Кредит споживчий-це кредит, що надається банком фізичній особі для придбання предметів особистого споживання, переважно тривалого користування (транспортних засобів, меблів, теле- і радіоапаратури)
М. Д. Алексієнко, В. А. Ольшанський	Споживчий кредит виражає сукупність економічних відносин між самим населенням, а також між самим населенням з приводу надання громадянам для цілей особистого споживання вартості (у грошовій, товарній чи натуральній формі) в тимчасове користування на умовах поворотності та з виплатою відсотка
Ю. С. Крупнова	До споживчого кредитування належить кредит, наданий банками в грошовій формі суб’єктам господарювання і населенню на різні витрати невиробничого характеру

Важливо розрізняти об’єкти та суб’єкти споживчих кредитів банків (рис.11.8).

Особливістю кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи фізичної особи – позичальника. Споживчий кредит належить до числа дорогих кредитів, що означає високу процентну ставку – 15-30%. Головною причиною цього є високий ризик неповернення кредиту. До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні й грошові споживчі кредити.

Рис.11.8. Структура відносин споживчого кредитування

Рис.11.9. Основні цілі споживчого кредиту

Споживчі кредити за строками погашення класифікуються (рис. 11.10).

У країнах західної Європи й США кредити на виплату підрозділяються на: прямі й непрямі банківські споживчі кредити.

1. Прямі – без посередництва торговельних фірм. Наприклад, у ФРН банки видавали клієнтам-позичальникам кредитні чеки на круглі суми (10 – 20 – 50 марок) для оплати товарів торговельним фірмам. А останні, у свою чергу, отримували у банку готівку або перерахування на поточні рахунки.

Рис. 11.10. Класифікація споживчого кредиту

2. Кредити з поручництвом торговельних фірм. Банк укладає договір з торговельною фірмою про кредитування її покупців у межах певної суми, а фірма бере на себе поручництво за борговими зобов'язаннями позичальників перед банком і укладає договір з покупцями, де визначаються сума кредиту, його умови й строки погашення. Ці договори передаються банку, що виплачує фірмі 80-90% суми кредиту, а іншу частину зараховує на блокований рахунок. Покупець погашає кредит вроздріб. У випадку непогашення кредиту в строк, сума стягується банком із блокованого рахунку.

Овердрафт

це короткостроковий кредит, що перевищує залишок коштів на поточному рахунку клієнта в межах застереженого заздалегідь ліміту з овердрафту. При даній формі поточний рахунок клієнта не тільки зберігається, але на ньому дозволяється мати дебетове сальдо. Це означає, що не відкриваючи окремого позичкового рахунку, клієнт понад залишки своїх коштів і надходжень коштів на поточний рахунок одержує право на додаткову оплату розрахункових документів і дорожніх чеків за рахунок ресурсів банку. Цей кредит вводиться тільки для VIP – клієнтів і найчастіше при дотриманні двох умов:· у прогнозованому періоді необхідно, щоб у підсумку джерела обігових коштів клієнта перевищували розмір їх розміщення;· потрібно іноді згода клієнта вкласти в банк на рік мінімально необхідну стабільну величину його коштів. Звичайно на терміновий депозит. Виникає депозитна гарантія, що є однієї з форм забезпечення повернення кредиту. Механізм револьверного кредиту за кредитною карткою має свою особливість. Доходи за користування цим кредитом банки одержують у вигляді відсотків, які втримуються з торговельних підприємств за оплату торговельних рахунків, процентної суми за кредит і плати за картку.Третя група кредитів – кредити одноразового погашення характерні тим, що погашення боргу й сплата відсотків за ними здійснюються одночасно. Такі кредити називаються бриджинг-кредитами. Крім зазначених кредитів, індивідуальним позичальникам надають так само обліковий короткостроковий кредит (дисконт векселя), кредит з індивідуальними умовами для придбання дорогих товарів, на навчання дітей, персональні кредити студентам та ін. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, які визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, що є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані фізичною особою банку як забезпечення. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років від дня його надання. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого внеску, депозитного рахунку, перекладами поштою або готівкою. Банк може надавати бланковий кредит тільки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту й перевірений авторитет у банківських колах (без застави майна або інших видів забезпечення – тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної процентної ставки.

Переваги та недоліки споживчого кредиту наведені на рис. 11.11.

Рис. 11.11. Переваги та недоліки споживчого кредиту

Обов’язковою умовою надання споживчого кредиту банком є забезпечення його заставою майна або цінними паперами. Кредити фізичним особам комерційні банки надають у межах визначених банківських продуктів за програмами, які представлені на рис. 11.12.

За допомогою споживчого кредиту реалізуються товари тривалого використання (автомобілі, меблі, холодильники, побутова техніка). Строк кредиту становить від трьох років, відсоток - від 10 до 20 %. Населення промислово розвинутих країн витрачає від 10 до 20 % своїх щорічних доходів на покриття споживчого кредиту. У випадку несплати за ним, майно вилучається кредиторами.

Рис.11.12. Основні програми споживчого кредитування

За останні роки в економічній політиці України було досягнуто певних успіхів. Вдалося зменшити обсяги тіньового сектору, покращити соціальні стандарти життя населення, відновити довіру населення до банківської системи. Позитивною ознакою сучасного економічного зростання країни є відновлення його інвестиційної складової — збільшення обсягів капітальних вкладень. Значну роль у посиленні інвестиційного попиту відіграли кредити комерційних банків. Зростання імпорту, зростання реальних доходів населення та значне розширення обсягів банківських кредитів фізичним особам — усе це зумовило різке зростання попиту на імпортовані товари довгострокового вжитку та легкові автомобілі вітчизняного й іноземного виробництва.

це один із способів забезпечення зобов'язання нерухомим майном, при якому заставоутримувач має право у випадку невиконання заставником зобов'язання, одержати прибуток за рахунок закладеної нерухомості.

Іпотека повинна забезпечити сплату заставоутримувачу суми основного боргу й відсотків за ним, відшкодування збитків і витрат, пов'язаних з використанням кредитних ресурсів, а якщо буде потреба й відшкодування видатків щодо реалізації предмета застави іпотеки. Іпотека може використовуватися в забезпеченні будь-якого грошового зобов'язання, у тому числі й зобов'язання за кредитним договором, що спричиняється існуванням іпотечного кредиту.

Іпотечний кредит

це кредит, наданий під заставу нерухомого майна. Видається на придбання або будівництво житла чи покупку землі. Кредиторами можуть бути банки, іпотечні банки, спеціальні іпотечні компанії. Позичальниками можуть бути юридичні й фізичні особи, що мають у власності об'єкти іпотеки, або поручителів, які надають у заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника. Об'єктами іпотеки виступають: земельні ділянки, підприємства, будинки, споруди, житлові будинки й квартири, дачі, садові будинки й гаражі.

Цікавий факт

Поняття іпотеки з'явилось ще за часів Давньої Греції (початок VI ст. до н. е.) і вже тоді було пов'язане із забезпеченням відповідальності боржника перед кредитором. Подальший розвиток іпотеки пов'язаний із зародженням і еволюцією капіталістичних відносин. В Росії і в Україні, як частини Російської імперії, іпотечні відносини почали стрімко розвиватись після реформи 1861 року і досягли свого розквіту в 1910-1915 рр. після проведення аграрної (Столипінської) реформи. За радянських часів операції з іпотечного кредитування припинились через їх суперечність ідеології соціалістичного устрою держави.

Згідно з законом про іпотеку впроваджено новий фінансовий інструмент – заставну.

Найбільш розвинена практика іпотечного кредитування у США, Канаді, Англії. Відсоток за кредитом коливається залежно від економічної кон'юнктури й становить від 15 до 30% і більше. Для того, щоб іпотека могла здійснюватися, необхідне дотримання як мінімум трьох умов:· повинні бути довгострокові фінансові ресурси, які можна надавати клієнтам у вигляді кредитів;· повинні бути потенційні клієнти, здатні підтвердити, що їх доходи достатні для погашення кредиту;· повинна бути юридична можливість використання житла як застави.Основними документами, що визначають взаємини банку і позичальника при наданні позички, є кредитний договір і договір про заставу (про іпотеку).Договір про іпотеку укладається в письмовому вигляді й повинен бути нотаріально завірений. Головною метою іпотечного кредитування є створення ефективного фінансово-кредитного механізму операцій з нерухомістю.

Лізинг

(слово англійського походження, дослівно переводиться як «брати під оренду») – це договір оренди машин і встаткування, а також інших товарів для їхнього використання у виробничих цілях орендарем, у той час як ці товари купуються лізингодатвцем, і він зберігає право власності до кінця цього договору.

Лізинговий кредит – це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у випадку оренди майна й супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Об'єктом (предметом) лізингу є будь-яке нерухоме й рухоме майно, що може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна й інша техніка, будинки і т. п. Не можуть бути об’єктом лізингу земельні ділянки, єдині майнові комплекси підприємств та їх окремі структурні підрозділи (філії, цехи, ділянки), майно, що перебуває в державній або комунальній власності й щодо якого відсутня заборона передачі в лізинг.

Суб'єктами лізингу можуть бути: лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу й здає його в оренду); користувач (лізингоодержувач) - суб'єкт, що укладає угоду з лізингодавцем на оренду й право володіння й розпорядження об'єктом лізингу, у встановлених лізинговою угодою межах); виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

На рис. 11.13. наведено типову схему послідовності взаємозв’язків при лізингу.

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі (предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу; розмір лізингових платежів та інші умови).

Рис. 11.13. Схема лізингу

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в однобічному порядку, письмово сповістивши про це лізингодавця, у випадку, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачений інший строк. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, які були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу й вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або в повному обсязі й прострочення сплати становить більше 30 днів.

Лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані. Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе видатки на утримання предмета лізингу, пов’язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інші не встановлені договором або законом.

Основними видами лізингу, визнаними в усьому світі, є фінансовий лізинг і оперативний лізинг, а критеріями для такого розмежування служать строк використання встаткування й обсяг обов'язків лізингодавця.

Оперативний лізинг характеризується тим, що строк лізингу коротше, ніж нормативний термін служби майна, і лізингові платежі не покривають повної вартості майна. Тому лізингодавець змушений його здавати в тимчасове користування кілька разів, тому що для нього зростає ризик з відшкодування залишкової вартості об'єкта лізингу. У зв'язку з цим за інших рівних умов розміри лізингових платежів у випадку оперативного лізингу вище, ніж при фінансовому лізингу.

Для оперативного лізингу характерні такі ознаки:

· строк договору лізингу значно менше нормативного терміну служби майна, внаслідок чого лізингодавець не розраховує відшкодувати вартість майна за рахунок надходжень від одного договору;

· майно в лізинг здається багаторазово;

· у лізинг здається не майно, що здобувається спеціально за заявкою лізингоодержувача, а наявне в лізинговій компанії. Іншими словами, лізингова компанія, здобуваючи майно, не знає його конкретного користувача. У зв'язку з цим лізингові компанії, що спеціалізуються на оперативному лізингу, повинні добре знати кон'юнктуру ринку лізингового майна - як нового, так і такого, що був у вжитку;

· обов'язки з технічного обслуговування, ремонту, страхування лежать на лізинговій компанії;

· лізингоодержувач може розірвати договір, якщо майно через непередбачені обставини виявиться в стані, непридатному для використання;

· ризик випадкової загибелі, втрати, псування лізингового майна лежить на лізингодавці;

· розміри лізингових платежів при оперативному лізингу вище, ніж при фінансовому лізингу, оскільки лизингодавець повинен ураховувати додаткові ризики, пов'язані, наприклад, з відсутністю клієнтів для повторної здачі майна, можливим псуванням або загибеллю майна;

· по закінченні строку договору майно, як правило, вертається лізингодавцю.

За бажанням лізингоодержувач має право продовжити договір на нових умовах і навіть придбати його у власність.

Таким чином, оперативний лізинг є добре відомою всім орендою.

У свою чергу оперативний лізинг має такі різновиди:

рейтинг – короткострокові угоди оренди строком від одного дня до одного року без права наступного придбання орендованого майна;

хайринг – середньострокова оренда, що передбачає здавання внайми машин з одного року до трьох.

Фінансовий лізинг становить лізинг майна з повною виплатою вартості майна й характеризується тим, що строк, на який передається майно в тимчасове користування, наближається по тривалості на термін експлуатації й амортизації всієї або більшої частини вартості майна. Протягом строку договору лізингодавець за рахунок лізингових платежів повертає собі всю вартість майна й дістає прибуток від лізингової угоди. При фінансовому лізингу, як правило, обов'язок з технічного обслуговування й страхування лягає на лізингоодержувача. Цей вид лізингу є найпоширенішим і містить у собі безліч різних форм, які одержали самостійні назви.

Основні ознаки, що характеризують фінансовий лізинг:

Ø лізингодавець здобуває майно не для власного використання, а спеціально для передачі його в лізинг;

Ø право вибору майна і його продавця належить користувачеві;

Ø продавець майна знає, що майно спеціально здобувається для здачі його в лізинг;

Ø майно безпосередньо поставляється користувачеві й приймається їм в експлуатацію;

Ø претензії з якості майна, його комплектності, виправлення дефектів у гарантійний строк лізингоодержувач направляє безпосередньо продавцеві майна;

Ø ризик випадкової загибелі й псування майна переходить до лізингоодержувача після підписання акту приймання-здачі майна в експлуатацію.

Існує безліч видів лізингу:

· чистий лізинг;

· лізинг з повною окупністю;

· лізинг з неповною окупністю;

· левередж-лізинг;

· сублізинг;

· зворотний лізинг;

· банківський лізинг;

· міжнародний лізинг.

Розглянемо найбільш відомі з них:

Зворотний лізинг. Зворотний лізинг знайшов широке застосування в російській практиці. Його ідея полягає в такому: підприємство (майбутній лізингоодержувач) має встаткування, але йому не вистачає коштів для виробничої діяльності. Тоді це підприємство знаходить лізингову компанію й продає їй своє майно. У свою чергу, лізингова компанія здає його в лізинг цьому ж підприємству. Таким чином, у підприємства з'являються кошти, які можуть бути спрямовані, наприклад, на поповнення обігових коштів. Причому договір складається так, що після закінчення строку його дії підприємство має право викупу встаткування й тим самим відновлює на нього право власності.

Цей вид лізингу в першу чергу повинен зацікавити підприємства, що випробовують труднощі з фінансовими ресурсами. Таким підприємствам вигідно продати майно лізингової компанії, одночасно укласти з нею лізинговий договір і продовжити користуватися майном.

Угода відбувається у такій послідовності:

1 - укладається лізингова угода між орендодавцем і орендарем;

2 - лізингова фірма купує встаткування в орендаря - власника встаткування;

3 - орендар регулярно виплачує орендні платежі відповідно до умов лізингового контракту.

Переваги такої угоди для первісного власника, а згодом лізингоодержувача встаткування, полягають у такому:

· він може вдатися до послуг лізингової компанії у випадках, уже після покупки встаткування, коли стало очевидним, що відволікання значних коштів з обороту на закупівлю цього встаткування призвело або може призвести до погіршення його фінансового становища;

· він одержує від лізингової компанії повну вартість устаткування, повертає витрачені на закупівлю встаткування кошти, зберігаючи при цьому за собою право володіння й користування цим устаткуванням;

· він може вести переговори з лізинговою компанією (які іноді можуть забирати тривалий час) уже маючи необхідне йому встаткування й використовуючи його. Крім того, орендні платежі віднімаються із суми оподатковуваного прибутку підприємства й ураховуються, як поточні оперативні видатки;

· від орендаря потрібно представити менше, ніж при одержанні банківського кредиту, додаткове гарантійне забезпечення угоди (акцій, облігацій, банківської поруки або яких-небудь інших форм гарантій).

Таким чином, навіть ті компанії, які на момент покупки встаткування за якимись причинами не хотіли, не могли або просто не знали про можливості лізингу, мають змогу використовувати всі його переваги (включаючи прискорену амортизацію, віднесення підприємством лізингових платежів на собівартість і т. п.) уже після придбання встаткування. Ця схема лізингу часто використовується саме з метою одержання податкових пільг, передбачених для договору фінансових оренд.

Нарешті, зворотний лізинг часто є найбільш ефективним і відносно дешевим способом поліпшення фінансового становища підприємства. Величина орендних платежів при даному виді лізингу залежить в основному від поточної вартості кредиту й вартості орендованого встаткування за винятком амортизації.

Різниця між покупною ціною встаткування й ціною його реалізації лізингодавцю звичайно не виплачується орендарю, а враховується в амортизації, або пропорційно розподіляється через орендні платежі. У випадку, якщо ринкова ціна на момент висновку угоди нижче, ніж неамортизована залишкова вартість устаткування, різниця враховується на балансі орендаря як збитки.

Важливою перевагою зворотного лізингу є використання вже, що перебуває в експлуатації встаткування, як джерело фінансування споруджуваних нових об'єктів. Зворотний лізинг дає можливість рефінансувати капітальні вкладення з меншими витратами, ніж через залучення банківських позичок, особливо якщо платоспроможність підприємства ставиться організаціями, що кредитують, під сумнів через несприятливе співвідношення між його статутним і позиковим фондами й можливістю одержати додаткові позикові кошти, тільки під ризиковий (більше високий) позичковий відсоток.

Варто також підкреслити, що даний лізинг є джерелом середньо- і довгострокового рефінансування, у той час як комерційні банківські кредити видаються, як правило, на строк в 1,5 року з необхідністю їхнього послідовного поновлення. Часто лізинг здійснюється не прямо, а через посередника. При цьому в договорі передбачається, що у випадку тимчасової неплатоспроможності або банкрутства посередника лізингові платежі повинні надходити основному лізингодавцю. Подібні угоди одержали назву «сублізинг».

За строками використання майна й пов'язаним з ним умовам амортизації розрізняють:

лізинг із повною окупністю й, відповідно, з повною амортизацією майна, коли строк договору дорівнює нормативному терміну служби майна й відбувається повна виплата лизингодавцю вартості лізингового майна;

лізинг із неповною окупністю й, відповідно, неповною амортизацією майна, при якому строк договору менше нормативного терміну служби майна, і протягом його дії окупається тільки частина вартості лізингового майна;

Лізинг міжнародний — вид фінансового лізингу, що укладається підприємствами й організаціями різних країн. Лізингова фірма купує встаткування в іноземної (або національної) фірми й здає його в оренду національному (або іноземному) орендареві.

Лізинг банківський — лізингова угода, у якій як лізингова компанія виступає банк, що здобуває за замовленням лізингоодержувача встаткування й надає йому це встаткування в оренду.

Левередж (кредитний, пайовий, роздільний) лізинг, або лізинг із додатковим залученням коштів найбільш складний, тому що пов'язаний із багатоканальним фінансуванням і використовується, як правило, для реалізації дорогих проектів.

Відмітною рисою цього виду лізингу є те, що лізингодавець, купуючи встаткування, виплачує зі своїх коштів не всю його суму, а тільки частину. Іншу суму він бере в позичку в одного або декількох кредиторів. При цьому лізингова компанія продовжує користуватися всіма податковими пільгами, які розраховуються з повної вартості майна.

Іншою особливістю цього виду лізингу є те, що лізингодавець бере позичку на певних умовах, які не дуже характерні для вітчизняних фінансово-кредитних відносин. Кредит береться без права обігу позову на активи лізингодавця. Тому, як правило, лізингодавець оформляє на користь кредиторів заставу на майно до погашення позики й уступає їм права на одержання частини лізингових платежів у рахунок погашення позички.

Таким чином, основний ризик з угоди несуть кредитори - банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансові установи, а забезпеченням повернення позички служать тільки лізингові платежі й здаване в лізинг майно. На Заході більше 85% всіх великих лізингових угод побудовані на основі левередж-лізингу.

Чистий лізинг – це відносини, при яких орендар бере на технічне обслуговування орендоване майно й, у платежах з лізингу не додаються витрати лізингодавця на експлуатацію майна, тобто – чисті платежі.

Факторинг

(«factorіng», ант. від «factor» - посередник) - це переуступка банку неоплачених боргових зобов’язань, що виникають між господарськими суб’єктами в процесі реалізації товарів і послуг, на засадах комерційного кредиту [14].

Основні етапи факторингу зображені на рисунку 11.14 [42]:

1. Оплата поставки товару на умовах відстрочки платежу.

2.Уступка банку права вимагання боргу за поставкою.

3. Виплата довгострокового платежу відразу після поставки (до 80 % від суми поставленого товару).

4. Оплата за поставлений товар.

5. Виплата залишку коштів (від 20 % після оплати покупцем) за відрахуванням комісії.

Рис. 11.14. Схема факторингу

Таким чином, факторинг дозволяє кредиторам, у тому числі крупним (залізниці, оптові фірми тощо), які постійно мають справи з великою кількістю боржників, звільнитись від трудомісткої роботи із своєчасного отримання від них платежів (табл. 11.4).

Цікавий факт

Факторинг – одна з найдавніших форм торгового кредитування. Дослідники знаходять його ознаки ще в торговихвідносинах у Вавілонському царстві в епоху царя Хамураппі в IV тисячолітті до нашої ери, а також пізніше – в часи Римської імперії. У порівняно сучасному вигляді факторинг з’явився у XVII столітті у Великобританії, що активно торгувала зі своїми колоніями. Початок факторинговим операціям поклав створений в Англії Будинок факторів (House of factors). Фактори добре знали товарний ринок країн-колоній, закони та звичаї, тож перед ними ставилися завдання пошуку надійних покупців, зберігання та збуту товарів, а також наступних інкасацій ручки. Але сучасних форм факторинг набув саме в Північній Америці у другій половині XIX століття. У сферу своєї діяльності фактори включали також ведення бухгалтерії виробників, внесення авансових платежів за рахунок майбутніх надходжень від контрагентів, надання кредитів для закупки сировини і фінансування виробництва. Таким чином, американські фактори почали займатися діяльністю, суміжною з банківською. Ця схема стала настільки популярною в США, що зараз 90% виробників текстилю в своїй діяльності використовують схему факторингу.

Таблиця 11.4

Дата добавления: 2014-11-08