Практичне заняття 9 1 страница

У ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ХВОРОБ, СПРИЧИНЕНИХ КИШКОВИМИ БАКТЕРІЯМИ

Мета заняття:

— знати особливості взяття патологічного матеріалу для до­слідження та його транспортування до бактеріологічної лабораторії;

— навчитися проводити взяття патологічного матеріалу для дослідження;

— навчитися оформляти супровідну документацію;

— навчитися проводити первинний посів матеріалу на по­живні середовища;

— знати препарати для специфічного лікування та профі­лактики хвороб, спричинених кишковими бактеріями.

Оснащення: поживні середовища виготовлені та з ростом культури ешерихій і сальмонел, поживні середовища Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агар, Ресселя, Гісса, МПБ з інді-каторними папірцями, фантом, ректальний тампон, ізотоніч­ний розчин натрію хлориду у флаконі, бланки направлення, стерильна баночка з дерев'яною паличкою (для демонстрації), стерильні баночки з розведеними фекаліями у відношенні 1:10, бактеріологічні петлі, шпателі для посіву, пінцети, маркер, сірники, спиртівки, вакцини, лікувальні препарти.

План

1. Взяття фекалій для дослідження, оформлення направ­лення.

2. Посів калу на середовища Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агар.

3. Вивчення росту ешерихій, сальмонел, шигел на середо­вищах Ендо, Плоскирєва, Ресселя, Гісса, вісмут-сульфіт агарі.

4. Ознайомлення з методикою проведення серологічного методу діагностики.

5. Ознайомлення з препаратами для специфічної профілак­тики і лікування хвороб, спричинених кишковими бак­теріями.

Хід заняття

1. Взяття фекалій для дослідження, оформлення направлення

Завдання 1. Ознайомтеся з методами взяття фекалій на бактеріологічне дослідження.

Оскільки ентеробактерії (ешерихії, шигели, сальмонели) уражують переважно кишечник, на аналіз найчастіше відби­рають фекалії. Відбір проводять двома способами: фекалії від­бирають із суден, горшків чи лотків у стерильну баночку або забирають ректальним тампоном.

Оптимальний для виділення культури ентеробактерій відбір фекалії слід провести одразу після дефекації. Посуд, у який зби­рають фекалії від хворого, дезінфікують освітленим розчином хлорного вапна, потім багаторазово промивають гарячою водою до повного видалення слідів дезінфектанту. Фекалії відбирають із посуду (у немовлят — із пелюшок) стерильною дерев'яною па­личкою у кількості 3—5 г із останніх порцій (більшість ентеро­бактерій уражує тонку кишку) і вміщують у стерильну баноч­ку. Якщо у фекаліях є домішки, то їх обов'язково включають у пробу: гній, слиз, пластівці (але не кров!). У разі неможливості отримати фекалії після дефекації матеріал відбирають безпосе­редньо із прямої кишки ректальним тампоном.

Завдання 2. Проведіть (на фантомі) відбір фекалій рек­тальним (від лат. rectum — пряма кишка) тампоном.

Алгоритм "Взяття фекалій ректальним тампоном":

— надягніть гумові рукавички;

— покладіть фантом на лівий бік (пацієнту пропонують ляг­ти на лівий бік і зігнути ноги в колінах);

— візьміть ректальний тампон (без пробірки) у праву руку;

— візьміть у ліву руку флакон зі стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду, зніміть з нього пробку мізин­цем правої руки;

— опустіть ректальний тампон у флакон з ізотонічним роз­чином натрію хлориду;

— видаліть ректальний тампон з флакона, віджимаючи його об стінки флакона;

— закрийте флакон пробкою (тампон тримайте правою ру-

кою);

Увага! Не можна відбирати матеріал сухим тампоном. Не можна вводити тампон силою. За наявності набряку слизової оболонки прямої кишки і виразок це призведе до додаткового травмування і спричинить біль у пацієнта.

— розведіть сідниці пацієнта великим і вказівним пальця­ми лівої руки;

— уведіть тампон у пряму кишку на 3—5 см у напрямку пупка, поверніть його паралельно до хребта і введіть ще на 5—7 см;

Увага! У дорослих тампон вводять на глибину 8—10 см, у дітей — на 3—5 см.

— видаліть тампон із прямої кишки, опустіть його у сте­рильну пробірку (з якої був взятий), підпишіть на про­бірці номер аналізу;

— поставте тампон у штатив, вимийте руки;

— заповніть направлення.

2. Посів калу на поживні середовища Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агар

Завдання 3. Проведіть лосів фекалій на середовища Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агар.

Фекалії, відібрані у стерильні баночки, мають бути посіяні не пізніше 2 год від моменту взяття.

Доставлені фекалії розводять ізотонічним розчином натрію хлориду у співвідношенні 1:5 або 1:10 і дають відстоятися про­тягом ЗО—60 хв. Грубі часточки фекалій осідають на дно. Енте-робактерії як факультативні аероби скупчуються на поверхні, тому під час посіву матеріал відбирають з баночки бактеріоло­гічною петлею або піпеткою з поверхні і наносять 1—2 краплі на поверхню поживного середовища. Поверхня пластинчастих середовищ повинна бути підсушеною, на ній не має бути кра­пель конденсаційної води.

Посів проводять петлею або шпателем.

Методику посіву на пластинчасте середовище петлею див. у практичному занятті 3, завдання 2; методику посіву шпателем див. у практичному занятті 3, завдання 7.

Чашки з посівами ставлять у термостат за температури 37 °С.

3. Вивчення росту ешерихій, сальмонел, шигел на середовищах Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агарі,

Ресселя, Гісса

Завдання 4. Опишіть культуральні властивості ентеро-бактерій на середовищах Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агарі, Ресселя, Гісса, (алгоритм див. у практичному занят­ті 3, завданнях 9,10,11).

Порівняйте стерильне середовище Ресселя із посівом куль­тури ентеробактерій, зробіть висновок, орієнтовно до якого роду можна віднести культуру: ешерихій, сальмонел чи шигел.

Оскільки ешерихії ферментують лактозу і глюкозу, у сере­довищі змінюється колір індикатора в косячку і в стовпчику. Сальмонели і шигели ферментують тільки глюкозу, тому колір індикатора змінюється тільки в стовпчику. Наявність газу ви­значають за наявністю кульок газу або розриву середовища.

Невелика кількість ознак, що виявляються у культури ен­теробактерій на середовищі Ресселя, не дає змоги достовірно визначити її родову приналежність, тому з метою диференціа­ції родів використовують середовища Гісса і МБП.

Порівнюючи контрольні й дослідні ряди середовищ Гісса і враховуючи колір індикаторних папірців, роблять висновок про сахаролітичні і протеолітичні властивості ентеробактерій. На се­редовищах Гісса визначають також рухливість мікроорганізмів. Якщо культура росте вздовж уколу, а середовище залишається прозорим, мікроби нерухливі, якщо культура росте по всьому об'єму середовища, то мікроби рухливі.

Найточніше визначають рід виділеної культури за антиген­ною структурою в РА на склі з імунними сироватками.

І 4. Ознайомлення з методикою проведення серологічного методу діагностики

Завдання 5. Ознайомтеся з проведенням серологічного методу діагностики при захворюваннях сальмонельозної етіології.

Для серологічної діагностики черевного тифу, паратифів А і В та інших сальмонельозів використовують реакцію Відаля.

Антитіла у хворих на черевний тиф і паратифи А і В з'являються у крові уже на 4-у добу хвороби, і їх кількість різко збільшується на 8—10-у добу.

Оскільки клінічно черевний тиф і паратифи А і В дуже схо­жі, серологічні реакції, в тому числі і реакцію Відаля, ставлять одночасно з діагностикумами S. typhi (O- і Н-) і S. paratyphi А і В (ОН-). Збудником хвороби вважають той мікроорганізм, діа-гностикум з якого дає позитивну реакцію аглютинації з сиро­ваткою крові хворого. Збудники черевного тифу і паратифів А і В мають спільні групові антигени, тому їх діагностикуми здатні давати групову РА. Позитивним вважається результат у тому ряду пробірок, де аглютинація відбувається у більшому розведенні сироватки.

Щоб відрізнити РА у хворого від щеплювальної або анам­нестичної, реакцію Відаля ставлять повторно через 5—7 діб. У хворого титр антитіл зростає, а у щепленого або перехворілого не змінюється. Не змінюється також і результат групової реак­ції (табл. 5).

У період реконвалесценції титр антитіл зменшується, що також є діагностичною ознакою.

При інших сальмонельозах реакція Відаля може бути ви­користана для ретроспективної (від лат. retro — назад) діа­гностики, тобто діагностики після одужання. Однак необхідно враховувати індивідуальні відхилення від нормального циклу імуногенезу. В ослабленому організмі зі зниженою реактивніс­тю, а також у дітей 1-го року життя антитіла накопичуються повільно.

Після проведення обліку РА може бути 2 варіанти відпові­ді: 1) негативна РА — реакція з діагностикумом... негативна; 2) позитивна РА — реакція з діагностикумом... позитивна до титру...

Крім О- і Н-антигену S. typhi містять Vi-антиген. Оскільки ці форми S. typhi більш стійкі до захисних механізмів макроор­ганізму, вони здатні спричинити хронічне бактеріоносійство. При цьому у крові носія накопичуються Vi-антитіла. Отже, ви­явлення Vi-антитіл у крові є прямим доказом носійства збудни­ків черевного тифу. Для виявлення Vi-антитіл найбільш чутли­вою є реакція Vi-гемаглютинації.

Для встановлення більш обґрунтованого діагнозу проводять визначення антитіл, що належать до певного класу імуногло-булінів — IgM і IgG. Анамнестичні і щеплювальні належать в основному до класу IgM.

У разі вираясеного гострого і особливо хронічного бактеріо-носійства зростає титр IgG.

5. Ознайомлення з препаратами для специфічної профілактики і лікування хвороб, спричинених кишковими бактеріями

Завдання 6. Ознайомтеся з інструкціями щодо застосу­вання препаратів для специфічної профілактики і лікуван­ня хвороб, спричинених кишковими бактеріями, визначте їх придатність до використання.

Контрольні запитання

1. Які поживні середовища використовують для первинно­го посіву матеріалу з метою виділення ентеробактерій?

2. Які існують методи відбору фекалій при хворобах, спри­чинених ентеробактеріями?

3. Як проводять відбір матеріалу після дефекації? Як його готують до посіву?

4. Як проводять відбір матеріалу ректальним тампоном?

5. Як проводять первинний посів відібраного матеріалу?

6. За якими ознаками проводять первинну ідентифікацію ентеробактерій?

7. Які середовища використовують для вивчення фермен­тативної активності ентеробактерій?

8. Які визначення слід провести для остаточної ідентифі­кації культури?

9. Які серологічні реакції використовують для діагности­ки сальмонельозу? Як відрізнити реакцію аглютинації у хворого від щеплювальної або анамнестичної?

10. Яку серологічну реакцію використовують для виявлен­ня хронічних носіїв інфекції?

Тести

Ешерихії, що спричинюють дезинтерієподібну форму хво­роби:

а) ЕПЕК;

б) ЕІЕК;

в) ЕТЕК;

г) ЕГЕК.

Патогенні ешерихії здатні спричинити інфекції:

а) тільки ендогенні;

б) тільки екзогенні;

в) ендогенні й екзогенні.

Коліентерити у дітей раннього віку спричинюють:

а) ЕПЕК;

б) ЕІЕК;

в) ЕТЕК;

г) ЕГЕК.

Товсту кишку уражають:

а) ЕПЕК;

б) сальмонели;

в) ЕТЕК;

г) шигели.

На бактеріологічне дослідження відбирають:

а) кал, гній і слиз;

б) кал, кров і слиз;

в) кал, гній і кров;

г) кал без домішок.

Середовища для виділення ентеробактерій під час первин­ного посіву:

а) ЖСА і кров'яний агар;

б) Ендо і Плоскирєва;

в) Плоскирєва і сироватковий агар;

г) Сабуро і тіогліколеве.

7. Для серологічної діагностики черевного тифу використову­ють реакції:

а) Вассермана;

б) Вейля—Фелікса;

в) Відаля;

г) Райта.

8. Для виявлення хронічних носіїв збудників черевного тифу
найефективнішими є:

а) виявлення збудника у випорожненнях;

б) виявлення 0- і Уі-антитіл у сироватці крові;

в) виявлення збудника у крові;

г) виявлення О- і Н-антитіл у сироватці крові.

9. Для профілактики внутрішньолікарняних інфекцій, спри-
чинених ентеробактеріями, використовують:

а) піобактеріофаг;

б) колі-протейний фаг;

в) еубютики;

г) антибіотики.

Ситуаційні задачі

1. Після посіву випорожнень на середовища Ендо і Плоски­рєва виросли яскраво забарвлені і безбарвні колонії. Які коло­нії дають підставу запідозрити наявність патогенних ентеро-бактерій у досліджуваному матеріалі?

2. Випорожнення хворого на дизентерію залили 3 % розчи­ном хлораміну і витримали 3 год. Чи достатньо цього для знеза­раження матеріалу?

3. Хвороба проявляється нудотою, блюванням, частими ви­порожненнями, які спочатку виділяються у великій кількості, можуть мати вигляд м'ясних помиїв або мутного слизу і крові — "ректальний плювок". Які мікроорганізми могли спричини­ти такі клінічні ознаки? Як підтвердити діагноз?

4. Для діагностики черевного тифу поставили реакцію аглю­тинації з черевнотифозним О- і Н-діагностикумом. Титр сиро­ватки з О-діагностикумом— 1:50, з Н-діагностикумом — 1:200. Який висновок можна зррбити, виходячи з цих результатів?

5. Проводячи облік реакції Відаля, виявили, що О-антитіла виявляються у титрі 1:800, Н-антитіла — 1:200. Про який пері­од хвороби це свідчить?

6. Під час профілактичного обстеження на черевний тиф у сироватці крові виявили 0-, Н- і Уі-антитіла. Про що свідчать результати цього дослідження?

Домашнє завдання

Підготуйтесь до практичного заняття 10.

Рекомендації щодо самопідготовки до практичного заняття 10

1. Ознайомтеся з темою і метою практичного заняття, запи­шіть у щоденнику тему і план заняття.

2. Вивчіть теоретичний матеріал (див. підручник, с. 251— 277; практикум, с. 114—122).

Практичне заняття 10

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ХВОРОБ, СПРИЧИНЕНИХ ЗБУДНИКАМИ ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИХ ІНФЕКЦІЙ

Мета заняття:

\^г- знати особливості забору патологічного матеріалу для до­слідження та його транспортування до бактеріологічної лабораторії;

-— уміти проводити взяття патологічного матеріалу для до­слідження;

— уміти оформляти супровідну документацію;

— уміти проводити первинний посів матеріалу на поживні середовища;

— знати препарати для специфічного лікування та профі­лактики особливо небезпечних інфекцій.

Оснащення: мікроскопи, системи індикаторні паперові для ідентифікації вібріонів, мікропрепарати промислового вироб­ництва, імерсійне масло, протичумний костюм, препарати для специфічної профілактики і лікування хвороб, спричинених збудниками особливо небезпечних інфекцій.

План

1. Ознайомлення з особливостями взяття матеріалу від хво­рого або підозрілого на особливо небезпечну інфекцію для бактеріологічного дослідження та його транспорту­вання.

2. Ознайомлення з типами протичумних костюмів, прави­лами їх використання.

3. Вивчення морфологічних і тинкторіальних властивостей збудників особливо небезпечних інфекцій.

4. Ознайомлення з методами діагностики особливо небез­печних інфекцій.

5. Ознайомлення з препаратами для специфічної профілак­тики і лікування хвороб, спричинених збудниками осо­бливо небезпечних інфекцій.

Хід заняття

1. Ознайомлення з особливостями взяття матеріалу від хворого або підозрілого на особливо небезпечну інфекцію для бактеріологічного дослідження та його транспортування

' Завдання 1. Ознайомтеся з правилами взяття матеріа­лу від хворого або підозрілого на особливо небезпечну інфек­цію для бактеріологічного дослідження.

Для забезпечення постійної готовності лікувальних закла­дів до роботи в умовах епідемічних спалахів існують спеціальні укладки для взяття патологічного матеріалу від хворих з під­озрою на особливо небезпечну інфекцію і укладки спеціального захисного одягу. В укладку для відбору матеріалу поміщають посуд і інструменти для взяття матеріалу, інструкцію, відпо­відно до якої слід проводити взяття, направлення, дезінфекцій­ні засоби. Як спеціальний одяг використовують протичумний костюм І типу. Усі медичні заклади повинні мати запас засобів особистої екстреної профілактики та схеми їх використання. У період епідемічного благополуччя вони постійно зберігаються у відділеннях лікарень і бактеріологічних лабораторіях. Існує декілька різних укладок для взяття патологічного матеріалу від хворого або підозрілого на хворобу, а також від трупа і для взяття патологічного матеріалу із об'єктів навколишнього середовища. Посуд та інструментарій складають в окремий бікс або ящик. Стерилізація елементів укладки проводиться один раз на 3 міс. Дезінфекційні засоби зберігають у спеціальному біксі, вони періодично підлягають заміні.

Матеріал від хворого або підозрілого на захворювання відбирають негайно після виявлення хвороби, обов'язково до початку антибіотикотерапії.

Після взяття патологічного матеріалу для дослідження на посуд із матеріалом наклеюють лейкопластир, на якому простим олівцем ставлять номер, пишуть назву матеріалу. В направленні зазначають також номер, прізвище, ім'я та по батькові хворого, місце роботи або навчання, професію, дату захворювання, дату і час взяття матеріалу. Направлення під­писує особа, що забирала матеріал. Матеріал пакують в окре­мий бікс або в ящик з перегородками, опечатують, на кришці зазначають "верх", "обережно", направлення вміщують у полі­етиленовий пакет і відправляють у лабораторію з посильним на спеціальному транспорті.

Дослідження проводять у спеціалізованих лабораторіях, що мають дозвіл Центральної режимної комісії МОЗ України на роботу з матеріалом, зараженим або підозрілим на зараження мікроорганізмами І—II груп патогенності.

2. Ознайомлення з типами протичумних костюмів, правилами їх використання

Завдання 2. Ознайомтеся з типами протичумних костю­мів, правилами їх використання.

Захисний протичумний костюм призначений для захисту від зараження збудниками інфекційних захворювань І—II груп небезпеки при всіх основних механізмах передачі: через укус кровосисними комахами, повітряно-краплинним шляхом і під час безпосереднього контакту із зараженим матеріалом.

До складу захисного костюма (мал. 7) входять: комбінезон або піжама, шкарпетки, капці, медична шапочка або косинка, гумові рукавички, гумові або кирзові чоботи чи глибокі кало­ші, ватно-марлева маска (протипиловий респіратор) або філь­труючий чи киснево-ізолюючий протигаз, захисні окуляри типу "пілотні", рушник. За потреби костюм доповнюють про­гумованим або поліетиленовим фартухом і такими самими на­рукавниками.

Комбінезон шиють із щільної тканини (бязі або полотна); спереду роблять глуху застібку на ґудзиках, на кінцях штанин

1 рукавів — зав'язки.

Халат шиють також із бязі або полотна за типом хірургіч­ного але значно довший — до нижньої третини гомілки; поли мають глибоко заходити одна за одну; поясок складається з

2 частин, які окремо пришиті до кожної поли; довжина по­ясу повинна бути такою, щоб його можна було зав'язати пет­лею. Біля високого комірця пришивають зав'язки за тим са­мим типом, що і поясок. До рукавів пришивають одну довгу зав'язку.

Капюшон шиють з тієї самої тканини, він має повністю за­кривати лоб, щоки, шию і підборіддя.

Косинка повинна мати розміри 90x90x125 см.

Ватно-марлеву маску виготовля­ють із марлі завдовжки 125 см і за­вширшки 50 см. Посередині кладуть шар вати завдовжки 2 5 см, завширш­ки 17 см, завтовшки 1,5—2 см (20 г). Краї марлі загинають і під верхній її край кладуть 3 шматочки вати. До­вгі кінці марлі розрізають вздовж, не доходячи до ватного шару (довжи­на розрізу 50 см). Після цього маску складають, загортають у папір, у якому потім стерилізують.

Окуляри використовують "пілот-ні", з вигнутими скельцями і широ­кими краями, які щільно прилягають до обличчя. Окуляри можуть мати іншу конструкцію, яка забезпечує їх герметичність. Для одноразового ви­користання замість окулярів можна використовувати прозорий целофан.

Гумові рукавички беруть хірур­гічні або анатомічні.

Залежно від характеру роботи ви-
користовують різні типи захисних Мал. 7. Захисний
костюмів: протичумний костюм

• І тип: комбінезон, велика косин- І типу

ка (капюшон), протичумний халат (зав'язка позаду), ватно-марлева мас­ка (респіратор, протигаз), окуляри, гумові рукавички, руш­ник, шкарпетки, капці, чоботи (гумові або кирзові), фартух, нарукавники і друга пара рукавичок;

II тип: все перераховане, але без окулярів; І і II тип кос­тюма надягають для роботи в заразному блоці або в осередку інфекції;

III тип: замість комбінезону — піжама, замість чобіт — ка­лоші, немає окулярів і ватно-марлевої маски;

IV тип: піжама, шапочка, хірургічний халат, шкарпетки,
капці; його використовують у бактеріологічній лабораторії.

Надягаючи костюм, слід чітко дотримуватися певної по­слідовності: комбінезон (чи піжама), шкарпетки, тапці, капю­шон (чи велика косинка), халат, чоботи. Зав'язки біля комір­ця халата, а також поясок зав'язують спереду на лівому боці обов'язково петлею, після чого закріплюють зав'язки на рука­вах. Респіратор (чи маску) надягають на обличчя так, щоб були закриті рот і ніс, тому верхній край маски має розміщуватися на рівні нижньої частини орбіт, а нижній — під підборіддям. Верхні зав'язки маски зав'язують петлею на потилиці, а нижні — на тім'ї (за типом пращовидної пов'язки). Після надягання респіратора (чи маски) по боках носа закладають ватні тампони для того, щоб повітря не проходило поза маскою.

Окуляри перевіряють на герметичність і міцність скелець, натирають спеціальним олівцем або сухим милом, щоб не піт­ніли. У місцях можливого проникнення повітря закладають ватні тампони.

Гумові рукавички перед надяганням перевіряють на ці­лість.

За поясок халата з правого боку закладають рушник.

Перед розтином трупу людей чи тварин додатково надяга­ють фартух, нарукавники, другу пару гумових рукавичок.

Якщо необхідно користуватися фонендоскопом, його на­дягають перед капюшоном або великою косинкою.

Знімають костюм повільно, у певній послідовності. Після знімання кожної частини костюма руки в рукавичках опуска­ють у дезінфекційний розчин.

Спочатку протирають у напрямку з верху до низу чоботи або калоші тампоном, змоченим дезінфекційним розчином; зніма­ють рушник; протирають дезінфекційним розчином фартух, знімають його і складають внутрішньою поверхнею всередину; знімають нарукавники і другу пару рукавичок; потім знімають фонендоскоп; окуляри відтягують двома руками вперед, уверх і назад за голову; маску розв'язують і знімають, не торкаю­чись обличчя зовнішньою її поверхнею; розв'язують зав'язки комірця халата, поясок і, опустивши верхній край рукавичок, розв'язують зав'язки рукавів, знімають халат, загортаючи зо­внішню поверхню всередину; знімають косинку, збираючи всі її кінці в одну руку на потилиці; знімають рукавички (цілість їх перевіряють у дезінфекційному розчині, а не повітрям); зніма­ють чоботи. Після зняття захисного костюма руки обробляють 70 % етиловим спиртом, ретельно миють туалетним милом, по­тім миються під душем.

Увесь захисний одяг знезаражується після одноразового використання замочуванням у дезінфекційному розчині, авто-клавуванням або кип'ятінням.

3. Визначення морфологічних і тинкторіальних властивостей збудників особливо небезпечних інфекцій у мікропрепаратах

Завдання 3. Визначте морфологічні і тинкторіальні влас­тивості збудників особливо небезпечних інфекцій у мікро­препаратах або на таблиці.

Увага! Розгляньте під мікроскопом препарати, що міс­тять збудника чуми, туляремії, холери, бруцельозу, сибірки, або таблиці. Зверніть увагу на форму бактеріальних клітин, їх відносний розмір (великі, дрібні, товсті, тонкі), наявність спори і капсули, взаємне розміщення клітин, забарвлення.

. 4. Ознайомлення з методами діагностики особливо небезпечних інфекцій

Завдання 4. Ознайомтеся з методами діагностики особ­ливо небезпечних інфекцій, (див. підручник, тема 11).

Останнім часом для прискореної ідентифікації збудників інфекційних хвороб (у тому числі збудників холери) викорис­товують системи індикаторні паперові (СІП).

Системи індикаторні паперові для ідентифікації вібріонів — це диски або паперові стрічки, просякнуті відповідними ре­активами. Вони призначені для диференціації бактерій роду Vibrio від схожих з ними бактерій, а також для визначення ферментативних груп вібріонів за Хейбергом, у тому числі для експрес-діагностики холери. їх випускають у вигляді набору, який дає змогу визначити 13 біохімічних ознак: ферментацію глюкози, лактози, сахарози, маннози, арабінози, маніту, інози­ту, лізину, орнітину, аргініну, наявність ферментів оксидази, уреази і здатність утворювати індол.

Системи індикаторні паперові можна використовувати у комплексі з експрес-методами, коли досліджується 1 колонія або чиста культура. У пробірки з 1 % пептонною водою і про­тихолерною сироваткою додають культуру і опускають диски. Через 3—5 год інкубації за 37 °С одночасно враховують реакцію аглютинації та ферментативну активність.

В іншому випадку, під час постановки проби з холерними діагностичними фагами по колу цієї чашки на місця, вільні від фага, кладуть диски з вуглеводами. Результат враховують че­рез 5 год інкубації.

5. Ознайомлення з препаратами для специфічної профілактики і лікування особливо небезпечних

інфекцій

Завдання 5. Ознайомтеся з препаратами для специфічної профілактики і лікування особливо небезпечних інфекцій, визначте принципи та придатність їх до використання.

Контрольні запитання

1. Як забезпечується постійна готовність лікувальних за­кладів в умовах виникнення хвороб, спричинених збуд­никами особливо небезпечних інфекцій?

2. Як відбирають матеріал у хворого або підозрілого на осо­бливо небезпечну інфекцію? Як його оформляють і до­ставляють в лабораторію?

3. Які існують типи захисних протичумних костюмів? Яких правил слід дотримуватися під час надягання і знімання протичумного костюма?

4. Яка особливість морфологічних і тинкторіальних влас­тивостей збудників особливо небезпечних інфекцій?

5. Які методи використовують для лабораторної діагности­ки холери, чуми, туляремії, бруцельозу, сибірки?

6. У чому перевага використання систем індикаторних па­перових?

7. Які препарати використовують для профілактики і ліку­вання хвороб, спричинених збудниками особливо небез­печних інфекцій?

Тести

1. Середовищем накопичення для V. cholerae є:

а) 1 % пептонна вода;

б) МПБ;

в) МПА;

г) лужний агар.

2. Експрес-діагностику особливо небезпечних інфекцій прово-
дять методом:

а) алергійним;

б) біологічним;

в) серологічним;

г) люмінесцентно-серологічним.

3. Реакцію Хеддльсона ставлять для діагностики:

а) чуми;

б) туляремії;

в) бруцельозу;

г) сибірки.

4. Для виявлення антигену збудника сибірки в старих шкурах
використовують реакцію:

а) Райта;

б) Асколі;

в) Бюрне;

г) Хеддльсона.

5. Збудником чуми є:

а) Y. enterocolitica;

б) Y. pestis;

в) Y. pseudotuberculosis.

6. Основним фактором патогенності збудника сибірки є:

а) капсула;

б) фактор набряку;

в) фактор протективного антигену;

г) летальний фактор.

7. Синантропні гризуни можуть бути резервуаром і джерелом
збудників:

а) Y. enterocolitica;

б) Y. pseudotuberculosis;

в) F. tularensis;

г) всі відповіді правильні.

Ситуаційні задачі

1. Під час мікроскопії рідини зі струпа виявлено великі грампозитивні стрептобацили, оточені капсулою. До якого виду орієнтовно можна віднести ці мікроорганізми? Які дослі­дження слід провести для уточнення видової приналежності цієї культури?

2. Під час мікроскопії краплі випорожнень було виявлено тоненькі, ледь зігнуті грамнегативні палички. До якого роду орієнтовно можна віднести ці мікроорганізми? Які досліджен­ня слід провести для уточнення родової приналежності цієї культури?

3. У гуртожитку виявили хворого на холеру. Які препарати слід використати для проведення екстреної профілактики хо­лери у контактних?

4. Із сироваткою крові хворого на туляремію поставили ре­акцію аглютинації з туляремійним діагностикумом. Титр си­роватки виявився 1:100. Чи можна на основі цих результатів підтвердити діагноз?

5. Для масового обстеження населення на бруцельоз вико­ристовують алергійний метод діагностики. Який препарат при цьому використовують? Як його вводять? Як враховують ре­зультат?

Домашнє завдання

Підготуйтеся до практичного заняття 11.

Дата добавления: 2014-11-20