Сукупність злочинів

1. Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчи­нення особою двох або більше злочинів, передбачених різними стат­тями або різ­ними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочини:

1) особою вчинено два або більше злочини;

2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різни­ми части­нами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчи­нені до винесення вироку хоча б за один з них.

Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні осо­бою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, само­стійного, одиничного злочину. Такий одиничний зло­чин, як було сказано ра­ніше, може бути простим, триваючим, про­довжуваним або таким, що квалі­фікується за наслідками, але він зав­жди містить в собі ознаки одного складу злочину.

Вчинення двох або більше одиничних злочинів і утворює сукуп­ність злочинів. Причому можливі різноманітні їх сполучення. Так, винний може вчинити два або більше простих одиничних злочини, або один простий, а другий триваючий або продовжуваний. Органі­зована група, наприклад, може вчинити два складених злочини або простий і складений злочин тощо. Слід мати на увазі, що під оди­ничним злочином розуміють не тільки закінчений злочин, але й го­тування або замах на злочин. Так, сукупність злочинів має місце, коли особа вчиняє крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчини­ла хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки, і на цій стадії її діяль­ність була припинена. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один з злочинів самостійно, а потім була співучасником у вчиненні іншого злочину. Наприклад, особа вчинила вбивство, а потім як співучасник вчинювала замах на крадіжку.

Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із зло­чинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав но­жем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. З ст. 296 і за ч. 1 ст. 121. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення нар­котич­них засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 і ч. 4 ст. 308.

Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочи­нів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповід­ною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована в ч. 2 ст. 33.

Здебільшого різні злочини передбачаються окремими статтями Особли­вої частини КК. Проте в ряді випадків (хоча і нечасто) від­повідальність за рі­зні злочини передбачена різними частинами однієї і тієї ж статгі КК. Напри­клад, у ч. І ст. 371 встановлена відповідаль­ність за завідомо незаконне затри­мання, а в ч. 2 — за завідомо неза­конний арешт; у ч. 1 ст. 357 — за викра­дення офіційних і приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи орга­нізаціях, а в ч. З — за незаконне заволодіння будь-яким способом па­спортом або іншим важливим особистим документом. Тут час­тина статті цілком описує ознаки відповідного одиничного злочину і су­про­воджується самостійною санкцією. Тому, якщо винний вчинив крадіжку до­кументів із державної установи, а потім крадіжку пас­порта у свого сусіди, то має місце сукупність злочинів і вчинене повинно бути кваліфіковано за час­тинами 1 і 3 ст. 357 КК. Те саме має місце і тоді, коли особа вчинила, напри­клад, крадіжку, а потім вчиняє замах на крадіжку з проникненням у житло. Вчинене утво­рить сукупність злочинів — закінченої крадіжки (ч. 1 ст. 185) і за­маху на кваліфіковану крадіжку (ч. 1 ст. 15 і ч. З ст. 185).

Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має місце, коли ко­жен із злочинів передбачений самостійною статтею (части­ною статті) КК, підмінюють іншими вимогами. Так, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні зло­чини. Отже, якщо особа спочатку вчинила крадіжку, а потім грабіж, то сукупність злочинів відсутня, тому що ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне з них підпадає під ознаки самостійної статті КК і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за правилами сукупності злочинів. Тому в сукупність можуть входити як од­норідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюєть­ся лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.

Третьою невід 'ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засудже­на. Це озна­чає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив, про що йтиметься далі.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учас­никами організованої групи, розглядаються судом одночасно в од­ній справі. Але мо­жливі й інші ситуації, коли справа про один із зло­чинів розглядається одним судом, а про інший — в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в од­ному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а по від­ношенню до інших справа слухається в суді зага­льної юстиції. Мож­ливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає ві­домо вже пі­сля засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне — всі зло­чини вчи­нені до його засудження тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але усклад­нена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукуп­ності злочинів. Юридична приро­да вчиненого від цього не змінюється — оскільки всі злочини вчи­нені до осудження хоча б за один з них.

Стаття 33 вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні нас­лідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при су­купності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відпові­дальності за підставами, встановленими законом (витекли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).

2. Види сукупності злочинів. При визначенні видів сукупності зло­чинів презюмується, що вони мають ті родові ознаки, які входять до загального по­няття сукупності, тобто вчинено два або більше злочинів, кожний з яких пе­редбачений самостійною статтею КК або різними час­тинами однієї статті КК, і всі злочини вчинені до засудження хоча б за одне з них. Тому, говорячи про види сукупності, слід окреслити їх осо­бливості, їх видові ознаки. У науці кримінального права традиційно сукупність злочину поділяється на два види: сукупність ідеальну і су­купність реальну. Такого розподілу дотримується і судова практика.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або бі­льше злочини.

Так, прикладами ідеальної сукупності можуть виступати випа­дки вчи­нення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тя­жкого тілесного ушкодження; отримання посадовою особою у виді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де знаходився потерпілий, тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа чи­нить два злочини. Кваліфіка­ція злочину тут, наприклад, лише як хуліганства або як отримання хабара, або як вбивства була б недостатньою, тому що вчи­нене не охоплюється однією статтею кримінального закону. Вчинене може отримати правильну і повну правову оцінку тільки шляхом застосу­вання двох або більше норм Особливої частини разом взятих. Ось чому дії службо­вої особи, яка одержала у виді хабара наркотичні за­соби, створюють ідеальну сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 368 і відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за придбання цих предметів (у нашому випадку за відповідною ча­стиною ст. 307 КК).

Самий термін «ідеальна» сукупність не дуже вдалий, на що не­однора­зово звертали увагу багато юристів. Він, безперечно, не ціл­ком відображує те явище, яке покликаний визначати. Буквальне його розуміння, певно, і при­звело до того, що іноді стверджували, ніби ідеальна сукупність (тобто сукуп­ність, що існує в уяві) є за своєю сутністю єдиним злочином, хоча і таким, що містить ознаки кількох злочинів.

Проте ідеальна сукупність не є штучною юридичною конструк­цією. Вона відбиває юридичну ситуацію, коли однією дією вчиня­ються два або бі­льше злочини. І хоча ми користуємося зазначеним терміном, його розуміння повинно мати місце в повній відповідності з обумовленою ним об'єктивною дійсністю, тобто вчиненням двох або більше самостійних злочинів.

Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостій­ними діями вчиняє два або більше злочини. Таким чином, при реа­льній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою са­мостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).

Чим же відрізняється ідеальна сукупність від реальної? На від­міну від ідеальної сукупності, де однією дією вчиняються два або більше злочини, при сукупності реальній кожне діяння, вчинене вин­ним, утворює, з точки зору кримінального закону, самостійний зло­чин. Далі, якщо при ідеальній сукупності злочини, які утворюють її, вчиняються одночасно, то при реаль­ній сукупності обов'язково між діями що вчиняються особою, а отже, і вчи­неними злочинами, існує більш-менш тривалий проміжок в часі. Тут один злочин зав­жди віддалений від іншого, вони вчиняються різночасно, хоча і мо­жуть бути тісно пов'язані між собою. Наприклад, якщо особа (або група осіб) з метою вбивства потерпілого підпалює будівлю, у якій той знаходився, і досягає цієї мети, перед нами ідеальна сукупність злочинів — однією дією вчинено два злочини — підпал і вбивство. Але достатньо змінити ситуацію і уявити собі, що потерпілий був спочатку вбитий, а потім будівлю з метою приховування вбивства було спалено, ми маємо реальну сукупність вбивства і підпалу, тому що кожна з вчинених дій утворює самостійний злочин.

Через різночасне вчинення злочинів при реальній сукупності її кваліфіка­ція не викликає настільки серйозних ускладнень, як ква­ліфікація сукупності ідеальної.

3. Відмежування сукупності злочинів від суміжних понять. 1. Сукуп­ність і складені (складні) злочини. Питання це має зна­чення не тільки для то­чного визначення сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації вчиненого особою (або групою осіб) діяння. Уявимо собі достатньо типовий випадок, коли група осіб, будучи в нетверезому стані, вчинила хуліганські дії, пов'язані з опо­ром представникові влади. Як кваліфікувати такі дії? Якщо визнати тут сукупність злочинів, то ми повинні кваліфікувати вчинене за ч. З ст. 296 (хуліганство) і за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохорон­ного ор­гану). Якщо ж визнати в цій ситуації єдиний складений зло­чин, то все вчи­нене охоплюється ч. З ст. 296. Нагадаємо, що складе­ним злочином ми нази­ваємо такий злочин, що складається з двох або більше злочинних діянь, ко­жне з яких, якщо розглядати їх ізольова­но (окремо), являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх органічної єдності, утворюють одиничний зло­чин, який охоплюється ознаками однієї статті КК. Так складеним злочином вважають: роз­бій, що складається ніби з двох самостійних дій — насильства над особою і заволодіння майном. Через органічну єдність цих діянь вони розглядаються законом як єдиний злочин, що кваліфікується за однією стат­тею КК, в цьому випадку за ст. 187. Складеним злочином є і перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильст­вом (ч. 2 ст. 365), втеча з місця позбавлення волі, пов'язана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393), і багато інших. Якби законодавець не об'єднав ці злочини в один єдиний злочин, ми змушені були б кваліфікувати вчинене за сукупністю зло­чинів, наприклад, як перевищення влади і насильство над особою. Звідси випливає важливий висновок: складений злочин являє собою враховану законодавцем, тобто прямо передбачену законом як оди­ничний злочин реальну або ідеальну сукупність. Законодавець вра­ховує органічну єдність діянь, які входять до складених злочинів і утворюють склад одинич­ного злочину, тобто передбачає в законі сукупність злочинів як одиничний злочин.

Віднесення діяння до складеного злочину або, навпаки до сукуп­ності злочинів, залежить, таким чином, від конструкції складів зло­чинів у криміна­льному законі. Це положення можна підтвердити, наприклад, такими випад­ками. Так, в КК України 1927 р. не було встановлено такого єдиного складе­ного злочину як хуліганство, по­в'язаного з опором представникові влади, тому такі дії утворювали сукупність двох злочинів — хуліганства й опору — і кваліфікувалися за ст. 70 (хуліганство) і ст. 69 (опір) КК 1927 р. За чинним КК че­рез органічну єдність цих деліктів вони об'єднані в один єдиний злочин — злісне хуліганство і кваліфікуються за однією статтею — ч. З ст. 296. На­впаки в КК 1927 р. передбачалася відповідальність за такий складений зло­чин як хуліганство, поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. З ст. 70). У даний час такого скла­деного злочину в законі не має, а тому хулі­ганство, поєднане із за­подіянням потерпілому тяжкого тілесного ушко­дження, кваліфіку­ється за сукупністю злочинів, тобто за ст. 296 і ст. 121.

Звернемо увагу ще на один випадок. Якщо особа, наприклад, вчинить умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, то має місце єдиний складений злочин, передбачений ч. 2 ст. 121. Проте при за­подіянні умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинило смерть потерпілого, кваліфіка-ціяустає вже за правилами ідеальної сукупно­сті, за ст. 122 (умис­не середньої тяжкості тілесне ушкодження) і за ст. 119 (вбивство через необережність), через те, що КК такого єдиного складеного злочину не знає.

Як наслідок зауважимо, що в усіх випадках складеного злочину вчи­нене кваліфікується за однією статтею КК, при ідеальній або реальній сукуп­ності застосовуються дві або більше статтей КК — залежно від того, скільки злочинів входить до даної сукупності. Така кваліфікація обумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. При сукупності ж злочинів у діях особи є два або більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Сказане, проте, не означає, що складений злочин не може утво­рити суку­пності з іншими одиничними злочинами. Це випадки ква­ліфікації за су­купністю злочинів розбою, поєднаного з вбивством, або хуліганства, поєдна­ного з опором представникові влади і тяж­ким тілесним ушкодженням. Тут розбій і, відповідно, хуліганство — складові злочини, які утворюють сукуп­ність з іншим одиничним зло­чином — вбивством або тяжким тілесним ушкодженням.

2. Ідеальна сукупність і конкуренція норм (кримінальних законів). Насам­перед відзначимо, що конкуренцією кримінально-правових норм за­звичай вважають наявність двох або більше кримінальних законів (статей КК), які рівною мірою передбачають караність да­ного діяння. Інакше ка­жучи, при конкуренції норм один (одиничний) злочин одночасно підпадає під ознаки декількох норм кримінального закону. Найбільш типовими випад­ками є конкуренція загальної і спеціальної норм.

Принцип, що тут формулюється, полягає в такому: при конку­ренції зага­льної і спеціальної норм, застосовується норма спеціаль­на, що найбіль­шою мірою відображає специфіку, особливості даного злочинного діяння. Розглянемо таку ситуацію: у ст. 348 КК встанов­лена відповідальність за по­сягання (тобто за вбивство або замах на вбивство) на працівника правоохо­ронного органа у зв'язку з вико­нанням їм службових обов'язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, у якому передбачена відповідальність за умисне вбивс­тво, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим своїх службових обов'язків. І от уявімо собі, що вчинене вбивство працівника міліції, коли він затри­мував злочинця. Яку статтю тут застосовувати, адже очевидно, що і ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115 охоплюють цей випадок? При порівнянні цих норм очевидно, що норма, яка міститься в ст. 348, є спеціаль­ною стосовно загальної норми, опи­саної в п. 8 ч. 2 ст. 115. Тому в цьому випадку застосуванню підлягає норма спеціальна, тобто ст. 348. Застосувати ці обидві норми за правилами ідеаль­ної сукуп­ності неприпустимо, тому що це б призвело до штучного створення сукупності там, де вона відсутня.

Пріоритет спеціальної норми перед загальною визнається практи­кою в ряді випадків. Так, у КК є спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Це частина 2 ст. 162 (порушення недо­торканності житла гро­мадян, вчинене службовою особою), ст. 371 (за-відомо незаконні арешт, за­тримання або привід), ст. 372 (притягнен­ня завідомо невинного до криміна­льної відповідальності), ст. 373 (при­мушування давати показання) тощо. Вчинення цих злочинів одночасно охоплюється загальною нормою — ст. 365 про перевищення влади або службових повноважень. І в цих випадках пови­нний бути відданий пріоритет спеціальним нормам. Кваліфікація таких дій ще і за ст. 365 можлива лише за наявності реальної сукупності.

Чим же відрізняється ідеальна сукупність від конкуренції норм? Сформу­люємо вихідні положення, порівнюючи ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115:

а) при ідеальній сукупності вчиняється не один, а два або біль­ше зло­чини, кожен з яких підпадає під ознаки окремої статті КК. При конкуренції норм вчиняється один злочин, охоплюваний ознаками різних статей КК. Дій­сно, вбивство працівника міліції при затри­манні злочинця підпадає одноча­сно і під ознаки п. 8 ст. 115 і під озна­ки ст. 348, але тут вчинений один зло­чин, а при ідеальній сукупності завжди вчиняються два або більше злочини;

б) при конкуренції норм підлягає застосуванню лише одна нор­ма, що найбільш повно відображає специфіку, особливості вчинено­го. У нашому прикладі ми застосовуємо ст. 348. Якби не було цієї спеціальної норми, ми б застосували у справі п. 8 ч. 2 ст. 115, тобто норму загальну. При ідеальній су­купності у кваліфікації фігурують обов'язково дві або навіть більше статті КК, залежно від того, скі­льки злочинів містяться в діянні винного.

Іноді щодо конкуренції норм вживають термінологію іншого порядку: говорять про колізію норм. Проте конкуренція норм і їх колізія — поняття рі­зні. Колізія припускає протиріччя між нормами, при конкуренції цього про­тиріччя немає. Колізія норм існує незалеж­но від того, чи є конкретні злочини, які підпадають під ці норми. Конкуренція -норм може виникнути, наприклад, у випадку прийнят­тя нового закону, коли вирішується питання, який закон слід засто­сувати до діянь, що були вчинені до набрання таким законом чин­ності — закон часу вчинення злочину або закон часу розгляду спра­ви в суді. Це питання про зворотну дію закону, що визначається в ст. 5 КК, являє со­бою норму колізійну, призначену для вирішення ко­лізій, що виникли між окремими законами.

Конституційним судом України було вирішено питання про ко­лізію між ст. 24 КК 1960 р., що передбачала можливість застосування смертної кари, і нормами Конституції, що проголосили життя невід'­ємним благом лю­дини, яка не може бути свавільно позбавлена ніким цього блага. Конститу­ційний суд, розглянувши цю колізію, визнав ст. 24 КК і відповідні санкції про смертну кару в статтях Особливої частини КК такими, що суперечать Конституції України, і тому не­конституційними, а тим самим, і не чинними віднині (рішення від 29 грудня 1999р.).

Таким чином, не можна плутати колізію норм із їх конкурен­цією.

3. Реальна сукупність і повторність злочинів. Вирішуючи це пи­тання, передусім, слід встановити, що зближує повторність і сукуп­ність злочинів. І при сукупності і при повторності відбувається два або більше злочини, кожен з яких утворює самостійний одиничний злочин. Такі злочини, що утворюють ці поняття, вчиняються послі­довно, з певним проміжком між ними у часі. Далі, всі злочини, що входять до повторності або утворюють реальну сукуп­ність, вчинені до засудження хоча б за один з них. Але, що ж відрізняє ці два по­няття? У пошуках цієї відмінності слід йти шляхом порівняння ви­дів фак­тичної повторності з реальною сукупністю.

При повторності тотожних злочинів, що є закінченими або всі склада­ють замах на злочин, все вчинене охоплюється однією і тією ж статтею КК, а при реальній сукупності кожне з злочинних діянь підпадає під ознаки само­стійної статті КК. Наприклад, дві або біль­ше закінчені крадіжки кваліфіку­ються за ч. 2 ст. 185, повторне одер­жання хабара службовою особою — за ч. 2 ст. 368. Інакше обстоїть справа з повторністю тотожних злочинів, коли де­лікти, що входять до неї, підпадають під різні частини однієї і тієї ж статті КК, або, утворюючі повторність злочини, розрізняються лише тим, що один з них є закінченим, а другий — замахом на злочин (або навпаки). У цих випад­ках вчинене, як вказувалося вище, потрібно кваліфікува­ти за правилами су­купності злочинів. Така повторність тотожних злочинів виступає як вид реа­льної сукупності. Те ж слід сказати і про повторність однорідних злочинів, що припускають, кваліфікацію кожного діяння за самостійною статтею КК. Так, вчинення крадіж­ки, а потім шахрайства, потребує застосування кожної з статей, які передбачають відповідальність за ці злочини, причому з урахуван­ням, що другий злочин є повторним. Але така ситуація свідчить, що перед нами реальна сукупність злочинів. І дійсно, зазначені види повторності у той же час є видами реальної сукупності. У таких ви­падках відбувається своєрі­дне з'єднання повторності і сукупності злочинів (це так звана «повторність-сукупність»).

Дата добавления: 2014-11-20