Роль НБУ в забезпеченні стабільності національної грошової одиниці

Виникнення центральних банків історично пов'язане з централізацією банкнотної емісії в небагатьох найнадійніших комерційних банках, чиї банкноти могли успішно виконувати функцію загального кредитного знаряддя обігу. Такі банки почали називати емісійними. Держава, видаючи відповідні закони, активно сприяла процесу відокремлення таких банків.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. у більшості країн емісія всіх банкнот була зосереджена в одному емісійному банку, який став центральним банком.

Згідно із Законом України "Про Національний банк України", НБУ є центральним банком України, особливим економічно самостійним центральним органом державного управління. Відповідно до Конституції України, основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці держави. При виконанні своєї основної функції з 01 січня.2011р. НБУ має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, тобто збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом інфляційного таргетування.

Національний банк виконує також інші важливі функції:

- визначає та проводить грошово-кредитну політику;

- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

- є кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

- здійснює банківське регулювання та нагляд;

- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

- є бухгалтером та порадником уряду.

Основа розвитку, надійного, стійкого функціонування банківської системи - формування гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання економіки, що дозволяє державі ефективно впливати на господарську активність, контролювати діяльність банківських інститутів, досягати стабілізації грошового обігу.

Головними економічними засобами і методами грошово-кредитної (монетарної) політики є регулювання обсягу грошової маси через:

- визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

- відсоткову політику;

- рефінансування комерційних банків;

- управління золотовалютними резервами;

- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- регулювання імпорту та експорту капіталу;

- емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Вибір і поєднання інструментів, що їх використовують у певній економічній ситуації, залежать від стратегії центрального банку. Проте можна назвати вимогу до інструментарію центрального банку будь-якої розвиненої країни - це дієвість.

Для регулювання обсягу грошової маси вживають заходи або зі стимулювання зростання грошової маси (експансивна кредитна політика), або із заборони її збільшення (рестрикційна кредитна й антиінфляційна політика).

Національний банк встановлює комерційним банкам норматив обов'язкового резервування коштів у відсотковому відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті. Цей норматив може диференціюватися залежно від категорії вкладників (фізичні чи юридичні особи) та видів рахунків.

Вимоги мінімальних резервів виникли як засіб страхування ліквідності кредитних інститутів. Цей мотив використання мінімальних резервів діє і сьогодні.

Як інструмент грошової політики, мінімальні резерви виконують подвійну роль: забезпечують поточне регулювання ліквідності на грошовому ринку й одночасно скорочують емісію кредитних грошей комерційними банками. У деяких країнах мінімальні резерви вже практично не використовують як інструмент "жорсткого" регулювання, оскільки центральні банки віддають перевагу гнучкішій політиці відкритого ринку - операціям із цінними паперами.

Правління НБУ приймає постанови "Про окремі питання регулювання грошово-кредитного ринку". Цим документом Національний банк визначає обсяг обов'язкових резервів, що повинен щодня перебувати на кореспондентському рахунку кожного банку в НБУ до початку операційного дня. НБУ з 1 березня 2007 р. знизив цей норматив з 90 % до 70 %, а на рівні 100 % останнього разу він був до 1 жовтня 2005 р. Станом на травень 2010 р. банки зберігають на рахунку в НБУ 100% сформованих резервів і отримують за це винагороду - 0,3 облікової ставки.

НБУ Положенням "Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України" запровадив нормативи з формування обов'язкових резервів. Обов'язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками як у національній, так і в іноземній валюті. З березня 2009 р. нормативи резервування такі: в національній валюті за вкладами до запитання та поточними рахунками - 0 %, за терміновими вкладами - 0 %; в іноземній валюті за вкладами до запитання та поточними рахунками - 7 %, за терміновими вкладами - 4 %, кошти, залучені банками від нерезидентів - 20 % (без нарахування відсотків за зберігання).

Через норму резервування НБУ регулює обсяг грошової маси в обігу. Обов'язкові резерви гарантують своєчасність платежів на вимогу клієнтів. Рішення про зміни норм обов'язкових резервів приймає Правління НБУ.

Розміри ставок мінімальних резервів істотно коливаються в різних країнах. Зокрема, в Японії ставка мінімальних резервів не перевищує 2,5 %. Банк Англії, який практично не використовує мінімальних резервів як інструмент грошової політики, вимагає від кредитних інститутів лише 0,45 % зобов'язань, що підлягають обов'язковому резервуванню.

В інших країнах Євросоюзу норма обов'язкового резервування застосовується диференційовано щодо терміну: для депозитів та боргових зобов'язань терміном до 2 років - 2 %, для депозитів і боргових зобов'язань понад 2 роки - 0 %.

У Білорусії диференціювання проводять за видами валют і вкладниками: кошти фізичних осіб у національній валюті - 7 %, кошти юридичних осіб у національній валюті - 10%, кошти в іноземній валюті - 10 %.

Ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам і передисконтовує їхні векселі, називається офіційною обліковою ставкою, або обліковою ставкою центрального банку. Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших відсоткових ставок за своїми операціями.

Система управління відсотковими ставками за умов ринку ґрунтується на ринковому механізмі формування банківського відсотка, що гнучко відображає динаміку попиту і пропозиції на банківський капітал, а також враховує показник інфляції у країні. З 13 серпня 2013 р. розмір облікової ставки – 6,5%.

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на ринку, щоб вплинути на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Щоб торгувати валютою, центральному банку необхідно мати валютні рахунки в центральних банках відповідних країн. Коли виникає потреба втримати обмінний курс від падіння, центральний банк знімає зі золотовалютного рахунку відповідну суму і купує на неї національну валюту, змінюючи баланс попиту та пропозиції (валютна інтервенція). І навпаки, центральний банк скуповує валюту, якщо ухвалене рішення уповільнити зростання обмінного курсу національної валюти. У першому випадку втручання лімітоване наявністю національної валюти на рахунках центрального банку, в другому - наявністю відповідної іноземної валюти.

Ще одна важлива складова валютної політики - впровадження механізму регулювання платіжного балансу України, що є одним із найважливіших макроекономічних аспектів діяльності НБУ. Для визначення стратегії проведення валютної та грошово-кредитної політики, реформування зовнішнього сектора економіки Національний банк України розробляє також прогноз платіжного балансу, що використовується і як основа для переговорів із міжнародними організаціями про надання країні фінансової допомоги та визначення тиску обслуговування зовнішнього боргу на національну економіку.

Одним з головних індикаторів ефективності проведення валютної політики є курс національної грошової одиниці. Валютно-курсова політика держави має зберігати стабілізаційну спрямованість, забезпечуючи гнучку динаміку курсу гривні.

Операціями відкритого ринку Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, а також інших цінних паперів (окрім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку.

Операції на відкритому ринку проводять у формі аукціонних торгів, під час яких НБУ пропонує комерційним банкам продати йому цінні папери за умовами, визначеними на підставі аукціонних торгів, переважно зі зобов'язанням їх зворотного продажу (наприклад, через 4-12 тижнів). Предметом торгів слугує ставка відсотку, яку комерційні банки сплачують за користування коштами, отриманими від продажу цінних паперів на визначений термін.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який НБУ застосовує через:

- реєстрацію імпорту й експорту капіталу;

- встановлення максимальних і мінімальних розмірів відсоткових ставок за іноземними депозитами в українських банках;

- визначення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безвідсоткового вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, то відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що спричиняє зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ та Міністерства фінансів певних заходів, серед яких - підвищення відсоткової ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок порівняно заниженої депозитної відсоткової ставки в країні.

Використання державних цінних паперів дозволяє залучати до фінансування дефіциту Державного бюджету неемісійні кошти, значно знижуючи інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку. Державні боргові зобов'язання є найпривабливішим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. Облігації використовуються як застава для вчасного повернення коштів.

Національний банк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів на термін один день (овернайт), до 90 днів.

Депозитні сертифікати овернайт розміщують через постійно діючу лінію проведення тендерів із розміщення депозитних сертифікатів щоденно. Депозитні сертифікати терміном до 90 днів розміщують шляхом проведення кількісного або відсоткового тендеру щотижня.

Розміщення та розрахунки за депозитними сертифікатами НБУ здійснюються лише в безготівковій формі у національній валюті України.

Депозитні сертифікати НБУ мають право обігу на відкритому ринку лише серед банків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку та як забезпечення кредитів рефінансування Національного банку.

Банки, котрі бажають придбати депозитні сертифікати, подають заявку на участь у тендері. Національний банк самостійно визначає прийнятну для залучення коштів відсоткову ставку і розміщує депозитні сертифікати в межах оголошеного обсягу на цей тендер, починаючи з найменшої відсоткової ставки.

Депозитні сертифікати погашає Національний банк у безготівковій формі шляхом перерахування на кореспондентський рахунок банку номінальної вартості депозитного сертифіката і відсоткового доходу за ним на дату погашення відповідно до термінів та умов, передбачених для розміщення депозитних сертифікатів.

Можливе дострокове погашення депозитних сертифікатів з ініціативи як комерційного, так і Національного банку. Інформація про таку можливість є на сертифікаті. Про стан грошово-кредитної політики Національний банк інформує Президента України та Верховну Раду України.

Дата добавления: 2014-11-08