Можливі варіанти стереотипних форм поведінки персоналу МНС України в умовах екстремальної ситуації

Е. Депресивно-тривожний варіант

У цій групі на фоні загальної втоми, млявості, утрати колишньої енергії й активності виступають прояви зниженого фону настрою з песимістичними судженнями, періодичною тривогою, занепокоєнням. Причому частіше усього такі працівники щиро не зв'язують їх із побоюваннями за власне життя й у більшості випадків пред'являють значну кількість загальносоматичних скарг. Ефективність виконання службових обов'язків знаходиться на низькому рівні. Керівники намагаються “розчиняти” їх серед активних, ініціативних і відповідальних працівників при виконанні складних службових завдань. Останні найчастіше опікають таких товаришів по службі.

У силу підвищеної чутливості до сприйняття і гіпертрофованої оцінки небезпеки, при скороченні емоційних контактів із товаришами по службі й ослабленні опіки, вони здатні на неадекватні, невиправдані дії у складній службовій ситуації (див. додаток 7.6 – 7.7).

У різноманітних формах відповіді організму працівника на екстремальні ситуації службової діяльності спробуємо виділити деякі загальні риси. Це дозволить описати структурні особливості двох загальних типів реакцій персоналу МНС України в умовах надзвичайної ситуації: адекватної (стереотипної) і неадекватної (інстинктивної) форм реакцій. Відмітною ознакою, що дозволяє віднести реакцію до першого або другого типу, є спрямованість цієї реакції.

Основним змістом адекватних форм відповіді є специфічні реакції організму, спрямовані на усунення або подолання впливу екстремальних чинників службової діяльності і на вирішення поведінкових задач. Це припускає формування у персоналу МНС України певного (стереотипного) плану дії, що базується на аналізі якісних, а іноді і кількісних, характеристик екстремальних умов і всієї наявної службової ситуації в цілому.

Неадекватна форма відповіді характеризується відносно малим зв'язком із специфікою екстремального чинника. Вона спрямована насамперед на зберігання функціонування організму і значно меншою мірою, на збереження структури професійної діяльності персоналу МНС України. При такій формі реакції свідомий контроль за поведінковими реакціями ослаблений, у крайніх випадках не виключені і можливі несвідомі поведінкові акти, аж до паніки.

Необхідно враховувати, що, якщо при адекватній відповіді мотивація діяльності, яка існувала до початку впливу екстремального чинника, залишається майже без змін, то в другому випадку буде спостерігатися зниження суб'єктивної важливості цих мотивів і зміна типу мотивації.

Для професіонала будь-яких професій екстремального профілю найбільш типовою є форма адекватної відповіді. Неадекватна ж реакція може виявлятися або як початковий компонент відповіді, або у понадекстремальних (суб'єктивно або об'єктивно) ситуаціях службової діяльності.

Активне реагування на стресову ситуацію характеризується посиленням емоційно-рухової і поведінкової активності при короткочасних, але достатньо інтенсивних екстремальних впливах. Такий спосіб реагування – це спроба організму людини за допомогою прискорених і посилених дій запобігти можливості несприятливого розвитку ситуації.

Розрізняють адекватну і неадекватну дію в подібній ситуації. Неадекватна активна реакція може призвести як до виникнення помилок, так і до дезорганізації дій.

Активний спосіб реагування багатоплановий. Може спостерігатися: мобілізація сил, оптимальні дії, навіть більш активні, ніж у звичайній ситуації; підвищений фон настрою; слабка стомлюваність.

Активні реакції можуть мати і не настільки позитивні прояви: це і зайва метушливість, часом безглуздість дій; і відхід у бік до дрібниць від актуальної проблеми; і зайва агресивність, безконтрольність; і, нарешті, неадекватні дії, які зовсім не сприяють вирішенню виниклої ситуації.

Пасивний спосіб реагування може виявлятися по-різному. У деяких людей – це сповільненість, загальмованість, напруженість. Хтось протягом деякого часу не діє, його охоплює тривога і страх, людина відчуває утруднення в організації розумової діяльності. При низький стресоусталеності і сильному впливі стресора може бути наявною повна загальмованість і бездіяльність, прагнення втекти від розв'язання проблеми. Багато в чому ці реакції обумовлені не тільки силою і тривалістю стресогенного впливу, але й індивідуально-психологічними особливостями людини.

Аналогічно “завмиранню” тварин, подібне явище може спостерігатися й у людей – тимчасова загальмованість заміняється активними, адекватними діями. Хоча бувають ситуації, які потрібно просто “пережити”і в яких своїм активним втручанням людина нічого не змінить (наприклад, загибель друга або близької людини).

Говорячи про пасивне або активне реагування на стрес, варто пояснити, що під цим припускається реакція, яка є типовою для конкретного індивіда.

Як зазначив у своїй роботі Л.О. Китаєв-Смик, “… чим більш суб'єктивно значущою є подія (наприклад, за рахунок усвідомлення небезпеки), і чим більш певною вона є для суб'єкта,... тим більшим є внесок цього впливу в актуалізацію програми активної поведінки” [126].

Бувають ситуації непрогнозовані, або просто складні, у яких людина із переважанням активного типу реагування на стрес може реагувати пасивно: у вигляді розслаблення або пасивної напруги. У таких випадках людині може бути неясно, як слід діяти (не вистачає досвіду, недостатньо інформації і т.д.), або ситуація сприймається як така, яку не можна розв'язати.

Такий пасивний стан може продовжуватися доти, поки не з'явиться достатньо необхідної інформації, або ситуація розв'яжеться сама собою. Хоча пасивне реагування іноді може обернутися загибеллю для працівника МНС України.

При сильних тривалих впливах стресора найкращою є активна реакція, при слабкому, але тривалому впливі – пасивна.

Наявність двох протилежних способів реагування (активного і пасивного) на екстремальну ситуацію, яка викликає стрес, Л.О. Китаєв-Смик визначив як корисний чинник, що сприяє зберіганню генофонду [126].

Окремі люди одержують задоволення від впливу деяких видів стресорів і говорять про те, що це їх навіть дещо збадьорює і дозволяє відчути повноту життя.

В.О. Файвишевським було розроблено теорію, у якій стверджувалося, що в організмі людини існує особливий фізіологічний апарат загальної мотивації, який формує емоції задоволення і страждання [341]. Передбачається, що в цьому апараті діють дві системи, які породжують позитивні емоції: система підвищення задоволення і система мінімізації страждання.

При виникненні небезпечних ситуацій система мінімізації страждань є джерелом позитивних емоцій. За певних обставин і тривалої бездіяльності цієї системи, пов'язаної з емоціями страждання, в організмі виникає прагнення до небезпеки, тобто до умови, яка дає вихід енергії другої системи, що зібралася. Незважаючи на спірність цієї теорії, слід вказати на безсумнівний інтерес, який вона викликає.

Послаблення дії стресових ситуацій на динаміку поведінки особистості можна, на наш погляд, досягти двома шляхами:

1. Добором осіб із підвищеною усталеністю до дії стресового чинника.

2. Високим рівнем навченості щодо дій у різноманітних стресових обставинах, коли прийняття рішень зводиться до добре відпрацьованих “штатних” ситуацій.

Однак, у процесі практичних спостережень і спеціально поставлених експериментів нами відзначалася нерівнозначна форма поведінки тих самих осіб у різних станах і різних осіб в однаковому стані.

Дане положення виявляється дуже істотним при вирішенні такої задачі, як оцінка готовності до роботи в екстремальних умовах і фахової схильності до вибору конкретної форми поведінки.

Крім того, є істиною твердження про те, що персонал МНС України не може учинити жодної дії, попередньо не переживши її емоційно. Він щоразу ніби внутрішньо відтворює той вид діяльності, що йому належить виконати. Але саме ці переживання і є самою вразливою частиною здатності працівника здійснювати складні спеціальні види діяльності і найбільшою мірою піддаються негативному впливу професійного стресу.

Саме тому діяльність персоналу МНС України в екстремальних умовах повинна визначатися насамперед його здатністю до емоційної ізоляції усього позаконтекстуального і тільки вже потім звиканням (адаптацією) до обстановки.

У момент виконання службової діяльності, пов'язаної з впливом на працівника стрес-факторів підвищеної інтенсивності, у нього формуються певні емоційні стани, що носять найчастіше динамічний характер та багато в чому визначають конкретні форми їх поведінкових реакцій.

Емоційна напруга, яка виникає у відповідь на стрес-впливи і суб'єктивно переживається персоналом МНС України як негативний емоційний стан, може принципово змінювати характер поведінки особового складу в умовах надзвичайної ситуації.

Даний висновок дозволяє класифікувати вплив емоційної напруги на реалізацію цілеспрямованої поведінки в екстремальній ситуації персоналу МНС України із різноманітними типологічними властивостями (див. додаток 7.8).

Дата добавления: 2014-11-20