Види джерел конституційного права України

Джерелам конституційного прававластиві такі основні риси.

Поняття та основні риси джерел конституційного права

Джерела конституційного права

Розрізняють внутрішню та зовнішню форми права і, відповідно, внутрішню та зовнішню форми норми права. Внутрішня форма права—це побудова права, його структура, поділ на галузі й інститу­ти. Зовнішня форма права - це система законодавства (тобто система певною мірою упорядкованих нормативно-правових актів держави). Внутрішня форма норми права - це її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, санкцію. Зовнішня форма норми права - це спосіб встановлення, прояву норм права. У цьому разі використовується термін "джерела права". Отже, форми, в яких відображено конституційно-правові норми, називаються джерелами консти­туційного права. Інакше кажучи, джерела права - це форма існування правових норм, які перетворюють право на об'єктивну реальність.

1. Вони постають як форми правотворчої діяльності держави, правова творчість народу та держави набуває в них свого остаточного прояву.

2. У них з вичерпною повнотою визначаються права й обов'язки учасників конституційно-правових відносин.

3. Вони містять правила, що згідно з вимогами Конституції України забезпечують обов'язковість реалізації закріплених у них норм.

4. У них чітко визначені адресати юридичних норм і по­рядок їх прийняття, дії, скасування.

5. Це нормативні акти, в яких містяться норми, що стосу­ються невизначеного кола осіб.

6. Значна їх частина має політичний характер (це найбільш політизована галузь національної правової системи).

7. Мають вольовий характер (у них матеріалізується державна воля).

8. Вирізняються комплексним характером (оскільки консти­туційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво, при­міром, для цивільного та кримінального права, воно <>(Л >ип< матеріальні та процесуальні норми).

Система правових актів, які є джерелами конституційного права України, досить широка.

1. Конституція України - основне джерело конституційного права України. Вона відображає та закріплює стан розвитку суспільства й держави, економічну та політичну системи остан­ньої. Це єдине джерело конституційного права України, котре містить норми, що регулюють усі сфери суспільних відносин, діє на всій території України, є основою для розвитку українського законодавства загалом, змінюється в особливому порядку, встановленому в цьому ж акті.

2. Закони України - це нормативно-правові акти, прийняті найвищим представницьким органом державної влади або через безпосереднє волевиявлення населення (референдумом), які регулюють найбільш важливі суспільні відносини та мають вищу юридичну силу в системі законодавства України.

Закони як джерела конституційного права України поділяються на декілька видів:

а) Конституційні закони - це особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, що за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридич­ною силою посідають особливе місце після Конституції України, органічно розвивають і доповнюють її.

В офіційному законодавстві поняття "конституційний закон" не вживається, але в науковій літературі цей термін набув значного поширення, хоч єдиної думки про зміст таких законів та їхнє функціональне призначення й особливості не існує.

Серед конституційних законів виділяють органічні, номінальні й ординарні.

Органічні закони - це закони, за допомогою яких вносяться зміни та доповнення до чинної Конституції України. Вони як органічна (невід'ємна) частина вносяться до тексту Основного Закону (наприклад, Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р.) чи додаються у формі поправок (Конституція США має 27 поправок). Процедура їх прийняття та зміни майже нічим не відрізняється від порядку прийняття власне конституції.

Номінальні закони — закони, перелік і назва яких передбачені конституцією, є своєрідним її продовження, але їхні положення до тексту Основного Закону не долучаються. Звичайно, це статутні акти, основним призначенням яких є конкретизація та деталізація певних конституційних норм ("Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р., "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 p., "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р. та ін.).

Ординарні закони - закони, на які є лише посилання в Консти­туції України без зазначення їхньої назви ("Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом" — ст. 128 Конституції України);

б) Звичайні закони - приймаються в порядку поточного законодавства на основі відповідних статей Конституції України ("Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р., "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 20 жовтня 1998 р., "Про виконання рішень та застосування прак­тики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. та ін.). Звичайні закони поділяються на кодифікаційні та поточні. Кодифікаційний акт посідає особливе місце в системі законодавства
України. Найбільш типовим прикладом таких актів є Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., в якому зосере­джені не тільки норми конституційного, але й інших галузей
системи права України: цивільного, сімейного тощо;

в) Надзвичайні закони - приймаються в надзвичайних ситуаціях. У деяких країнах вони, згідно з Конституцією, можуть навіть відступати від її положень, але приймаються, зазвичай,на певний час.

3. Постанови, декларації, звернення, заяви Верховної Ради України як, приміром, Постанова Верховної Ради України "Про Державний Прапор України" від 28 грудня 1992 p., Поста­нова Верховної Ради України "Про встановлення меж міста Кролевець Кролевецького району Сумської області" від 21 червня 2005 p., Постанова Верховної Ради України "Про вдосконалення оплати праці сільських, селищних, міських голів" від 7 липня 2005 p.; "Декларація прав національностей України" від 1 листо­пада 1991 p.; "Звернення Верховної Ради України до Північно­атлантичної асамблеї"" від 3 червня 1992 p., Звернення Верховної

Ради України "До парламентарів світу" від 22 серпня 2001 p.; Заява Верховної Ради України "Про шістдесяту річницю Організації Об'єднаних Націй" від 19 жовтня 2005 р. та ін.

4. Регламент Верховної Ради України -здійснює правову регламентацію порядку діяльності законодавчого органу країни. Він забезпечує ефективність і законність роботи представницького органу, його комітетів, депутатів та їхніх об'єднань. Регламент - акт похідний від Конституції, приймається на її основі, конкре­тизує її положення, забезпечує переведення "статики" норм Конституції в їх "динаміку".

5. Положення, що приймаються вищим представницьким органом України —Верховною Радою України (наприклад,Положення про постійні комісії Верховної Ради України, що містить норми, які закріплюють основні принципи організації та діяльності комітетів, порядок їх утворення, їхні повноваження й підзвітність).

6. Акти всеукраїнського референдуму – затверджуються проекти нормативних актів, інших важливих рішень загально­ державного чи місцевого значення через народне голосування. Такий референдум був проведений в Україні 1 грудня 1991 р. щодо підтвердження Акту проголошення незалежності. Тоді по­ над 90 % його учасників продемонстрували прагнення населення України жити в незалежній державі, що стало історичною віхою в національному відродженні України.

7. Акти Конституційного Суду України -це, зокрема, Рішення Конституційного Суду України про відповідність Консти­туції України (конституційності) Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 26 лютого 1998 p., Рішення Конституційного Суду України "Про офіційне тлумачення положень пункту 4 частини третьої статті 56, пункту 2 частини першої, частини п'ятнадцятої статті 64 Закону України "Про¹ вибори Президента України" від 24 березня 2005 р. тощо.

8. Акти Кабінету Міністрів України, їх як джерел консти­туційного права, небагато, адже більшість з постанов та розпо­ряджень Кабінету Міністрів України стосуються його виконавчої діяльності, що регламентується, переважно, нормами адміністра­тивного права. Водночас є акти, що містять норми конституційного права (Положення про порядок легалізації об'єднань громадян,стверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140; Положення про порядок реєстрації символіки об'єднань громадян, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 144; Постанова Кабінету Міністрів України "Про проведення гендерно-правової експертизи" від 12 квітня 2006 р. № 504 та ін).

9. Укази Президента України. Більшість з них є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правової норми (Указ 11 резидента України "Про нагородження знаком відзнаки Президента України "Герой України" академіка НАН України й АМН України Малу Л. Т. від 12 січня 1999 p.), адже основна функція глави держави - прийняття управлінських розпоряджень (Указ Президента України "Про деякі питання обкладання податком на додаткову вартість" від 21 грудня 1998 p.). Але практика знає багато указів Президента України нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується з його конституційним статусом. Типовими it цьому сенсі є такі: Указ Президента України "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня
1992 р., Указ Президента України "Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій" від 3 квітня 2005 р., Указ Президента України "Про Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку" під 26 квітня 2005 р. тощо.

10. Міжнародні договори й угоди, укладені Україною, що, відповідно до ст. 9 Конституції України, після їх ратифікації Верховною Радою України стають частиною національного Іаконодавства України.

4,3. Юридична природа джерел конституційного права України. Важливою характеристикою джерел конституційного права (їхня юридична природа, елементами якої є: нормативність актів; юридична сила; форма та структура; дія актів у часі, просторі й за колом осіб.

Нормативність правового акта означає, що він містить норми права загального характеру, не має персоніфікованої спрямованості (безособовість, тобто невизначене коло осіб), багаторазово діє незалежно від того, був він застосований до конкретних життєвих ситуацій або ні, встановлює нові права й обов'язки, котрих раніше не було, чи змінює (скасовує) їх. Так, Указ Президента України "Про прийняття в громадянство України Шевченко В. П." від 18 січня 1993 р. є ненормативним правозастосовним актом і, навпаки, Указ Президента України "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1993 р. є нормативним.

Під юридичною силою актів, зазвичай, розуміють їх спів­відношення, місце в системі ієрархії конституційно-правових джерел. Чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Юридична сила джерел конституційного права залежить, переважно, від того, який орган прийняв акт, хто є суб'єктом нормотворення. Природно, що найвищу юридичну силу має Конституція України, котра стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Отже, визначити юридичну силу акта —означає встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вищестоящих і нижчестоящих органів. Інколи помилково вважають, що юридична сила - це міра (ступінь) обов'язковості правового акта, тобто чим вище його місце в системі актів, тим він обов'язковіший, однак це хибне уявлення. Усі правові акти, незалежно від їхнього "рангу", є однаково обов'язковими. Тож і Конституція України, і рішення місце­вих органів влади однаково обов'язкові.

Дія актів у часі, просторі та за колом осіб означає, що акти функціонують у певних, встановлених законодавством межах. Органи держави, їхні посадові особи приймають акти в межах своїх повноважень, вихід за які є порушенням закону, що призводить до необхідності скасовувати чи призупиняти дефектний акт. Так, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження й не має права приймати Закони України. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р. по­ширюється лише на певну категорію осіб, а Закони України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяль­ності в Донецькій області" від 24 грудня 1998 р. та "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області" від 24 груд­ня 1998 р. - на певну територію.

Принципове значення для джерел конституційного права мають їхня форма та структура. Під формою актів конституційного права звичайно розуміють встановлені законом їхні назву та спосіб прояву (Конституція, закони, постанови, укази, рішення тощо). Під струк­турою джерел конституційного права розуміють їхню внутрішню організацію, що твориться згідно з певними правилами.

Приблизна схема елементного складу правового акта така:

1) назва органу, що прийняв акт;

2)назва акта;

3) дата прийняття;

4)описова та резолютивна частини;

5)підписи відповідальних посадових осіб;

6)додатки до правових актів.

Дотримання правил оформлення актів суб'єктів конституцій­ного права є неодмінною умовою їхньої законності.

ТЕМ А 5

Дата добавления: 2014-11-20