Територіальний устрій України

Територія - одна з основних ознак державності. Без території не може бути держави. Під територією розуміють не тільки суходіл, а й водні та повітряні простори над ним. Вона охоплює територіальні води (зазвичай, відкрите море на відстані 12 миль від берега - 22,2 км), деякі інші об'єкти (наприклад, кораблі у відкритому морі). Іноді конституції містять положення про межі державної території, визначаючи її за географічними поняттями широти та довготи (паралелями та меридіанами), інші називають різні частини суходолу й вод, належні до державної території (при­міром, Конституція Куби 1976 р. особливо підкреслює належність державі острова Хавентул, Конституція Азербайджану 1995 р. сектору Каспійського моря тощо).

У межах державної території (йдеться, передусім, про суходіл) існують різні форми територіально-політичного устрою. Це поняття не географічне (як, наприклад, Урал, Далекий Схід, Прикарпаття) й не економічне, що використовується для позначення певних економічних зон (приміром, Донбас), а політико юридична характеристика взаємо­відносин держави як цілого з її складовими частинами. У цьому сенсі заведено розрізняти дві основні форми територіально-політич­ного устрою держави - унітарна держава та федерація.

Унітарна держава (від лат. "unus " - один) - це проста, єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють суверенними правами.

Федерація (від лат. "foederare" - об'єднувати, зміцнювати союзом) — це складна держава, що складається з держав-членів або державних утворень. Вони займають усю чи переважну частину території, є суб'єктами федерації та мають свої суверенні права при збереженні цілісності держави (сьогодні в світі нараховується понад 20 федера­тивних держав - Росія, США, Канада, Мексика, Бразилія та ін.).

Україна, згідно зі ст. 2 Конституції України, є унітарною державою. Це означає, що Україна - єдина, централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету. В цій же статті підкреслюється, що Україна в межах чинного кордону є цілісною та недоторканною.

Конституція Україна встановлює, що суверенітет України по­ширюється на всю її територію, яка охоплює суходіл, надра, води (внутрішні води й територіальне море, повітряний простір над ними) (ст. 13 Конституції України).

Територіальне верховенство - це повна та виключна влада держави в межах своєї території. Територія України має площу 603,7 тис. км², що становить 5,7 % від площі Європи.

Українська держава на власний розсуд визначає правовий статус власної території у відносинах з іноземними країнами, їхніми юридичними чи фізичними особами. Це угоди щодо міжнародних повітряних сполучень через повітряний простір України, договори оренди (наприклад, бухт Севастополя), транзиту через державну територію, регулювання пересування іноземних громадян по тери­торії держави та відвідування певних районів.

Здійснення територіального верховенства державою не означає, що не може бути обмежень і заборон. У ст. 17 Конституції України забороняється створення та функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На території України не допуска­ється розміщення іноземних військових баз. Запроваджуючи цю норму, законодавець, очевидно, виходив з того, що згідно з нормами міжнародного права дії держави, котра дозволяє іншій державі зі своєї території здійснювати акти агресії проти третьої держави, кваліфікують­ся як акт агресії, здійснений державою, що надала свою територію.

Державна територія повинна використовуватися відповідно до норм і принципів міжнародного права й так, щоб не завдавати

шкоди іншим державам.

Згідно зі ст. 73 Конституції України, питання про зміну тери­торії вирішується виключно всеукраїнським референдумом.

Основні принципи територіального устрою України викла­дені в ст. 132 Конституції України.

1. Єдність і цілісність державної території (означає, що складові її частини - адміністративно-територіальні одиниці - пере­бувають в нерозривному взаємозв'язку, визначаються внутріш­ньою єдністю політики, правової системи, державної влади).

2. Поєднання централізації та децентралізації в здійсненні державної влади, що повинно забезпечувати паритетність державних і регіональних інтересів. За центральними органами
зберігається право охорони та забезпечення загальнодержавних інтересів, а решта функцій передається на місця, насамперед, до компетенції органів місцевого самоврядування;

3. Збалансованість соціально~економічного розвитку регіо­нів, зважаючи на їхні історичні, економічні, екологічні, географічні та демографічні особливості, етнічні та культурні традиції. Цей принцип означає, передусім, диференційований підхід до вирі­шення питань оптимального економічного розвитку та здійснення територіальної єдності складових частин України.

Адміністративно-територіальний устрій України — це поділ її території на адміністративно-територіальні одиниці, згідно з яким будується система державних органів і органів місцевого само­врядування. Він сприяє збалансованому розвиткові всієї тери­торії України та її складових частин, задоволенню матеріальних, соціальних і культурних потреб громадян.

Адміністративно-територіальний устрій України с трирівневим:

1) вищий рівень територіальних одиниць утворюють Автономна Республіка Крим, 24 області, міста Київ і Севастополь;

2) середній рівень - райони (їх понад 400) і міста обласного підпорядкування (наприклад, м. Алчевськ Луганської області);

3) нижчий рівень - райони в містах, міста районного підпорядкування, селища та села.

Згідно з п. 13 ст. 92 Конституції України, територіальний устрій України визначається виключно законами України.

Утворення та ліквідація районів, встановлення й зміна меж районів і міст, належність населених пунктів до категорії міст, найменування та перейменування населених пунктів і районів нале­жать до повноважень Верховної Ради України (п. 29 ст. 85 Конституції України).

Дата добавления: 2014-11-20