Фармакологічна характеристика антимікобактеріальних препаратів

Антибактеріальні характеристики препаратів

Бактеріостатична активність чи мінімальна інгібуюча концентрація (МІК) – мінімальна концентрація препарату, що затримує ріст мікроорганизмів in vitro. Виражають у мкг/мл чи од/мл. Чим менше ця величина, тим активніший препарат.

Бактеріостатичний індекс – відношення концентрації препарата в крові до його бактеріостатичної активністі. Індекс показує, у скільки разів концентрація в крові вища мінімальної бактеріостатичної. Висока хіміотерапевтична активність буває у препаратів, що мають бактеріостатичний індекс більше 10.

Мінімальна бактерицидна концентрація (МКБ) – мінімальна концентрація препарату, що викликає загибель мікроорганизмів.

1. Ізоніазид (Н) – гідразид ізонікотинової кислоти (ГІНК). До препаратів групи ГІНК також належать флуренізид, метазид, фтивазид, ларусан, салюзид.

Синоніми. Андразид, динакрин, ізоніцид, ніказид, пелазид, риміцид, тубазид, тибінекс, зоназид, Nidrazid injection, Rifater, Меtіапіаzid, Мупех, Niazid¹.

Фармакологічна характеристика. Ізоніазид – найактивніший бактерицидний препарат, діє на мікобактерії, що розмножуються швидко і повільно, локалізуються поза- і внутрішньоклітинно. В мікобактеріях його концентрація у 50 разів вища, ніж в оточуючому середовищі. Вірогідні механізми дії – заміна нікотинової кислоти на ізонікотинову в реакціях синтезу нікотинамід-аденін-динуклеотиду, підвищення активності системи флавінових ферментів з утворенням перекису водню замість води; порушення синтезу воску клітинної стінки, що визначає стійкість мікобактерій туберкульозу проти кислот. Препарат знижує синтез ендогенної каталази МБТ, що призводить до припинення їх росту та розмноження, втраті вірулентності. Ізоніазид стимулює ріст грануляційної тканини, підвищує фагоцитоз, сприяє розсмоктуванню вогнищ та інфільтратів.

Ізоніазид добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту, максимальної концентрації в крові досягає через 1-2 годину після прийому. При використанні терапевтичних доз ізоніазиду в крові зберігається концентрація 0,3-3,0 мкг/мл (МІК=0,015). Зв’язування ГІНК з білками складає менше 10 %. Бактеріостатичний індекс препарату від 10 до 100, а бактеріостатична активність складає 0,03 мкг/мл. Ізоніазид має добру проникність. Він швидко проникає у спинномозкову рідину, плевральну порожнину та у казеозні вогнища.

Найбільша концентрація ізоніазиду утворюється в печінці, в якій він інактивується. Залежно від швидкості інактивації ізоніазиду хворих поділяють на швидких (сильних), середніх, повільних (слабкіх) інактиваторів. Швидкість інактивації ГІНК істотно не змінює етіотропного ефекту препарату при щоденному його прийомі. Внутрішньовенне введення ізоніазиду забезпечує проникнення препарату у вогнища раніше, ніж відбувається його ацетилювання у печінці, що дає більший клінічний ефект у швидких інактиваторів.

Препарати групи ГІНК виводяться у вигляді метаболітів переважно нирками (50-75 % прийнятої дози) протягом 24 годин.

Протипоказання: ГІНК у дозах, що перевищують 10 мг/кг, протипоказаний при вагітності, ішемічній хворобі серця, гіпертонічній хворобі 2-3 стадії, ЛСН III ступеня, бронхіальній астмі, псоріазі і екземі в стадії загострення, хронічній нирковій недостатності, гострому гепатиті і цирозі печінки.

Форми випуску. Таблетки по 0,1, 0,2 і 0,3г, 10 % розчин для внутрішньовенного і внутрішньом'язового введень в ампулах по 5мл.

Застосування. Препарати ГІНК частіше приймають щодня, а також в інтермітуючому режимі – через день або 2 рази на тиждень.

Ізоніазид призначають всередину після їжі, вранці у дозі 10 мг/кг (до 15 мг/кг), Тривалість курсу необмежена. Внутрішньом'язове введення 10 % розчину ізоніазиду показано в усіх випадках лікування туберкульозу, але особливо – при супутніх захворюваннях шлунково-кишкового тракту, при небажанні хворих приймати препарат всередину і контрольованій специфічній терапії на амбулаторному етапі, ізоніазид призначають також у вигляді інгаляцій, ендолюмбально (до 2,5 мг/кг), в порожниину плеври, ендокакавертально, в черевну порожнину.

Дітям призначають 5-10 мг/кг/добу. При тяжких процесах дозу збільшують до 10-15 мг/кг, але не більше 0,5 г/добу.

2. Метазид (Ph), фтивазид, салюзид. До препаратів групи ГІНК відносять метазид (Меthazidum), доза 20 мг/кг/добу, і фтивазид (Рhthivazidum) із характерним запахом ванілі, доза 30-40 мг/кг/добу, у таблетках по 0,5 г. Максимальна добова доза для фтивазиду і метазиду – 2 г. Існує також салюзид розчинний (Saluzidum solubile) у вигляді 5 % розчину для введення в/м, в/в, ендолюмбально, в аерозолі і ендобронхіально.

3. Рифампіцин (R) – напівсинтетичний антибіотик широкого спектру дії.

Синоніми: бенеміцин, Р-Цин, рифтан, римактан, рифадин, рифамат, рифалепіцин, рифамор, рифогал, тибаніл, тибіцин, тубоцин.

Фармакологічні властивості. Рифампіцин пригнічує активність ДНК-залежної РНК-полімерази у чутливих до нього бактерій. Особливо сильно він діє на мікроорганізми, що швидко розмножуються і розміщені позаклітинно, але активний і стосовно внутрішньоклітинних збудників. У вогнищах ураження рифампіцин утворює концентра­цію, що майже у 100 разів перевищує МІК для М. tuberculosis.

При прийомі разом з їжею засвоюється гірше. При прийомі препарата натще концентрація стає максимальною через 2 години, після їжі – через 4 години. Після прийняття всередину швидко і повністю всмоктується з травного каналу у кров, потім потрапляє до печінки і накопичується у жовчі, з якою виділяється до кишок, потім всмоктується повторно, що збільшує тривалість його перебування в крові. Концентрація препарату у жовчі вища, ніж у крові. Через 6 годин жовч містить майже всю прийняту дозу. В печінці відбувається біотрансформація з утворенням метаболіту, який зберігає антибактеріальну активність. Рифампіцин на 60-90 % зв’язується з білками сироватки крові, розчиняється в ліпідах. Рифампіцин здатний накопичуватися у легеневій тканині і тривало зберігати концентрацію в кавернах. Інтенсивне проникнення препарату в слину, сечу і сльози призводить до їх червоного забарвлення. Максимальна концентрація в середньому складає 10 мкг/мл (від 4 до 32 мкг/мл), час напіввиведення коливається в межах 3-5 годин.

Бактеріостатичний індекс препарату від 20 до 120, а бактеріостатична активність складає 0,1-1,0 мкг/мл. До 15 % препарату виводиться з сечею у незміненому вигляді. Після припинення прийому препарату його виявляють у жовчі і сечі ще протягом 60 годин.

Протипоказання до призначення рифампіцину: жовтяниця, нещодавно перенесений (менше 1-го року) інфекційний гепатит, лактація, виражені порушення функції нирок, підвищена чутливість до рифаміцинів, вагітність – І триместр і кінець III триместру (доведено його проникнення через плацентарний бар’єр). Високі дози антибіотика мають тератогенний ефект.

Форми випуску. Випускають у капсулах по 150 і 300 мг, таблетках в облатці по 450 і 600 мг, а також для внутрішньовенного введення. Рифампіцин входить також до скла­ду комбінованих протитуберкульозних препаратів.

Застосування. Рекомендовано 450-600 мг/добу одноразово ранком за 30-60 хвилин до сніданку (або через 2 години після сніданку) щодня або 3 рази на тиждень; прийом жирної їжі знижує концентрацію рифампіцину в крові. Тривалість прийому не обмежена.

Внутрішньовенний розчин рифампіцину готують у день ін’єкції. Ці розчини придатні до використання протягом 4 годин.

Дітям препарат призначають з розрахунку 10-20 мг/кг, але не більше 600 мг/добу.

4. Рифабутин (Rb), Мікобутин (Мb) – напівсинтетичний антибіотик широкого спектру дії, належить до групи ансаміцинів.

Фармакологічні властивості. Рифабутин інгібує ДНК-залежну РНК-полімеразу в чутливих до нього збудників. Має високу активність щодо кислотостійких мікобактерій. Препарат ефективний при множинній медикаментозній стійкості мікобактерій.

Рифабутин добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту, при прийомі 300 мг досягає максимальної концентрації в плазмі через 3,3 години. Потім відбувається зниження концентрації. Препарат здатний до внутрішньоклітинного проникнення. У легеневій тканині концентрація рифабутину в 6,5 разів перевищує його вміст у крові. Біля 85 % препарату зв'язується з білками плазми. Препарат виводиться з калом і сечею.

Основними клінічними показаннями до застосування рифабутину є туберкульоз і мікобактеріози у ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.

Рифабутин рекомендують як засіб для запобігання генералізації інфекції, викликаної комплексом М.аvium.

Протипоказання. Непереносимість цього препарату або інших рифаміцинів.

Форми випуску. Випускають у капсулах по 150 мг рифабутину.

Застосування. Дози при лікуванні туберкульозу 300 мг на 1 прийом, при поганій переносимості – 150 мг 2 рази на добу з їжею. При нирковій недостатності доза не потребує корекції.

5. Стрептоміцину сульфат (S) – антибіотик широкого спектру дії.

Синоніми: диплостреп, сервістреп, стрептолін, стрицин, стризолін, ендострепт.

Фармакологічні властивості. Стрептоміцин – бактерицидний антибіотик, втручається у процеси синтезу білка бактеріальною клітиною. Хороша ефективність препарату в активну фазу захворювання – зменшує інфільтрацію. Не показаний при інкапсульованих процесах, тому що стимулює розвиток сполучної тканини в легенях. Стрептоміцин неспроможний проникати через клітинну стінку, через мозкові оболонки і плевру за умови, що в тканині немає запаль­них змін. Активний щодо мікобактерій, які швидко розмножуються і локалізуються позаклітинно, в туберкульозних кавернах досягає бактерицидної концентрації.

Препарат практично не всмоктується з шлунково-кишкового тракту, тому його вво­дять внутрішньом’язово. Концентрація в крові стає максимальною через 1 годину після ін’єкції. До 50 % стрептоміцину зв’язується з білками. Комплекс препарат-білок неактивний. При введенні терапевтичних доз стрептоміцину в крові утворюється концентрація 25-50 мкг/мл. Бактеріостатичний індекс препарату 30-40, а бактеріостатична активність - 1,0 мкг/мл. Мікробіологічно значущі концентрації препарату створюються практично скрізь, за винятком мозку. Істотна кількість стрептоміцину потрапляє в плевральну рідину і порожнини в легенях. Проникнення його в казеозні вогнища та ділянки з вираженим фіброзом незначне. У спинномозкову рідину потрапляє невелика кількість препарату, але проникнення препарату збільшується при запаленні мозкових оболонок. До 80 % стрептоміцину виводиться з сечею в незміненому вигляді протягом 24 годин.

Протипоказання. Гіперчутливість до препарату та інших аміноглікозидів, ураження слухового нерва, вестибулярні порушення, облітеруючий ендартеріїт, ниркова недостатність, міастенія, вагітність.

Не рекомендується призначення стрептоміцину дітям, через те що ін’єкції досить болючі і є ризик порушення слуху.

Форма випуску. Суха речовина для ін’єкцій у флаконах по 0,5 і 1 г для внутрішньом’язового введення.

Застосування. Оптимальним вважають внутрішньом’язовий шлях введення (препарат розчиняють у дистильованій воді для ін’єкцій, розчині хлориду натрію або новокаїні). Стрептоміцин можна вводити в інгаляціях аерозолів та ендотрахеально. Стрептоміцин призначають внутрішньом’язово з розрахунку 15 мг/кг маси тіла 1 раз на добу. Допустима тривалість застосування становить до 2 місяців. При хронічній нирковій недостатності, у хворих похилого і старечого віку добову дозу знижують до 7,5 мг/кг.

Дітям і підліткам у країнах СНД стрептоміцин призначають з розрахунку 15-20 мг/ кг/добу, але не більше 0,5 г дітям і 0,75 г підліткам. У країнах Європи його не рекомен­дують призначати дітям до 13 років.

6. Амікацин (А) – напівсинтетичний антибіотик із групи аміноглікозидів.

Синоніми: амікін, амікозит, лікацин, мікін, селеміцин, біклін.

Фармакологічні властивості. Препарат вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно. При внутрішньом’язовому введенні всмоктується швидко і через 1 годину досягає максимальної концентрації в плазмі крові (12-21 мкг/мл). Антибіотик досягає терапевтичної концентрації в легенях, бронхіальному секреті, сечі, жовчі, кістковій тканині, міокарді, інтерстиціальній і синовіальній рідинах. У спинномозкову рідину проникає погано, але при менінгіті – до 50 %. Амікацин проходить плацентарний бар’єр і утворює небезпечну для плода концентрацію в амніотичній рідині. Цей антибіотик виводиться переважно із сечею.

Протипоказання: гостра ниркова недостатність, підвищена чутливість до препарату, вагітність. У період лактації призначення амікацину може бути причиною припинення грудного вигодовування.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій по 2 мл (100 мг і 500 мг) в ампулах.

Застосування. Звичайно призначають дозу 10-15 мг/кг/добу. Під час застосування препарату потрібно пити достатньо рідини.

7. Канаміцину сульфат (K) – антибіотик групи аміноглікозидів широкого спектру дії.

Синоніми: кантрекс, канацин, каноксин, резистоміцин, япаміцин, Аrchimicina, Сristaloтісіпа, Капасеt, Negakan, Visiokan.

Фармакологічні властивості. Канаміцин викликає порушення синтезу білка мікобактерій. У кислому середовищі його активність невелика. Ефективний стосовно мікобактерій, розміщених позаклітинно і таких, що швидко розмножуються.

При внутрішньом’язовому введенні терапевтичних доз канаміцину в крові утворюється концентрація 20 мкг/мл. Препарат проникає в легені, плевральну рідину; у спинномозковій рідині канаміцин не виявляють. Виводиться нирками протягом 24-48 год.

Тривалість застосування при лікуванні туберкульозу складає 3-4 місяця.

Протипоказання. Індивідуальна непереносимість препарату, порушення слуху і вестибулярні розлади, порушення функції нирок, вагітність.

Форма випуску. Флакони з сухою речовиною для ін’єкцій по 0,5 і 1 г, таблетки по 0,125 і 0,25 г (канаміцину моносульфат) і капсули по 0,5 г.

Застосування. Перед призначенням обов’язкові аудіометрія і оцінка клубочкової фільтрації нирок.

Для лікування туберкульозу застосовують канаміцину сульфат для внутрішньом’язового введення по 1 г 1 раз/добу щодня (вища добова доза 2 г). При хронічній нирковій недостатності, а також хворим похилого і старечого віку добову дозу знижують до 7,5 мг/кг.

Дітям старше 1 місяця внутрішньом’язово з розрахунку 15-30мг/кг/добу. Максимальна добова доза - 1,5 г.

8. Флориміцину сульфат (F) – антибіотик широкого спектру дії.

Синоніми: віоміцин, вінактан, віоцин, віонактан, Сеlіотісіп, Vinасеtіп А.

Фармакологічні властивості. За антимікобактеріальними властивостями близький до канаміцину, але менш ефективний, ніж стрептоміцин. Флориміцин гальмує біосинтез білків бактеріальної клітини. Активно діє на позаклітинні мікобактерії, які швидко розмножуються.

Протипоказання: індивідуальна непереносимість, ураження VIII пари черепномозкових нервів, порушення функції нирок, вагітність.

Форма випуску. Випускається у флаконах по 0,5 і 1 г.

Застосування. Перед призначенням обов’язкові аудіометрія і оцінка клубочкової фільтрації нирок. Розчин готують безпосередньо перед застосуванням і зберігають не більше доби. Вводять повільно, глибоко в м’яз. Добова доза для дорослих 1,0 г, вводять 6 днів підряд, потім на 1 день роблять перерву. Тривалість лікування не повинна перевищувати 3 місяців.

Дітям застосовування флориміцину не рекомендують.

9. Піразинамід (Z) – амід піразинкарбонової кислоти, синтетичний антимікобактеріальний препарат.

Синоніми: П-зайд, П.Т.Б., пізин, тизамід, трикокс, пікокс.

Фармакологічні властивості. Піразинамід ефективний щодо поза- і внутрішньоклітинних мікобактерій. Активний в кислому середовищі казеозних мас та вогнищах гострого запалення. Особливо ефективний в перші 2 місяця лікування.

Піразинамід швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту і проникає в усі тканини і рідини організму. При менінгіті концентрація в спинномозковій рідині відповідає концентрації у сироватці. Біля 10 % препарату зв'язується з білками. У плазмі крові концентрація досягає піка через 2-3 години після прийому і складає 30-50 мкг/мл.

Метаболізм препарату відбувається переважно в печінці. Біля 70 % продуктів метаболізму виводяться з сечею.

Протипоказання. Гіперчутливість до препарату, важкі захворювання печінки, подагра.

Форма випуску. Таблетки по 400, 500 і 750 мг.

Застосування. Добова доза для дорослих складає 1,5-2,0 г, 25-30 мг/кг/добу, щодня зранку, після іди. Перевага надається одноразовому прийому.

Дітям призначають з розрахунку 10-20 мг/кг, відмічена добра переносимість препарату.

При вагітності його призначають у разі крайньої потреби.

10. Етамбутол (Е) – синтетичний препарат.

Синоніми: брюамбутол, діамбутол, комбутол, міамбутол, мікобутол, сервамбутол, темібутол, тубетол, Аfітосіl, Атbиtol, Сlоbutol, Оlbutam, Тhетіbutol.

Фармакологічні властивості. Препарат активний тільки до мікобактерій, які розмножуються, і розміщених поза- і внутрішньоклітинно, гальмує розвиток резистентності до інших препаратів. Його активність спрямована проти факторів, що стосуються розмноження М.tuberculosis, зокрема – синтезу РНК. Крім того, цей хіміопрепарат утворює хелати з двовалентними металами. Зв’язуючи іони магнію, він спроможний порушувати структури рибосом і біосинтез білка. Етамбутол швидко поглинається мікобактерією, його внутрішньоклітинна концентрація в 2 рази перевищує концентрацію в середовищі. Антибактеріальний ефект щодо МБТнаступає через 1-2 дні.

Етамбутол швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту, у плазмі концентрація стає максимальною через 2-4години., з білками зв’язується менше 10 %. При прийомі в терапевтичних дозах в крові утворюється концентрація 10 мкг/мл. Препарат довго циркулює в крові за рахунок депонування в еритроцитах (транспорт кисню не пору­шує). Виводиться нирками як у незміненому вигляді (біля 50 %), так і у вигляді метаболітів (8-15 %), біля 20 % виділяється з калом. Через 24 години після прийому останньої дози етамбутолу його концентрація в крові не визначається (при нормальній функції нирок). Ефекту кумуляції препарату не відмічено, за винятком випадків важкої ниркової недостатності.

Протипоказання: неврит зорового нерва, катаракта, діабетична ретинопатія, запальні захворювання очей, вагітність, підвищена чутливість до препарату.

Форма випуску. Таблетки по 100, 200, 400, 600 і 800 мг.

Застосування. Перед призначенням обов’язково перевіряють гостроту зору, поля зору і кольоросприйняття. Призначають з розрахунку 15-25 мг/кг, дорослим зазвичай 1,2 г (3 таблетки по 0,4 г) 1 раз на добу, вранці після сніданку. Прийом їжі істотно не змінює всмоктування препарату.

Дітям призначають з розрахунку 15 мг/кг/добу. Не призначають етамбутол дітям до 2 років, а також в усіх випадках, коли перевірити стан зору неможливо (вкрай важкий стан, психічні розлади).

11, 12. Етіонамід (Еt) і Протіонамід (Рt) – антимікобактеріальні синтетичні препарати-гомологи, тіоаміди ізонікотинової кислоти.

Синоніми етіонаміду: амідазин, нізотин, регініцид; синоніми протіонаміду: тревентикс, туберамін, туберекс.

Фармакологічні властивості. Бактеріостатичний індекс препаратів дорівнює 5, бактеріостатична активність складає 1-2 мкг/мл. Ефективні в кислому середовищі, гальмують розвиток резистентності до інших протитуберкульозних препаратів. Етіонамід посилює фагоцитоз у вогнищі туберкульозного запалення, проте в процесі лікування антимікобактеріальна активність препарату знижується. Препарати достатньо активні щодо мікобактерій, які повільно і швидко розмножуються, знаходяться поза- і внутрішньоклітинно.

При прийомі терапевтичних доз етіонаміду в крові утворюється концентрація 5-10 мкг/мл. Препарати називають проникаючими за їх спроможність проникати в порожнини та інкапсульовані утворення.

Протипоказання. Вагітність, підвищена чутливість до препарату, гострий гастрит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, виразковий коліт, цироз печінки, гострий гепатит і інші захворювання печінки у фазі загострення.

Форма випуску. Етіонамід і протіонамід випускаються в драже і таблетках по 0,25 г, у свічках. Також існує етіонаміду гідрохлорид для внутрішньовенного введення.

Застосування. Перед призначенням потрібен контроль функції печінки і стану шлун­ково-кишкового тракту. Препарати використовують тільки в комбінації з іншими анти-мікобактеріальними препаратами. Дорослим призначають по 0,25 г 3 рази на добу після їди (10-20 мг/кг). Звичайно починають збільшувати дозу поступово: спочатку 0,25 г 1 раз на добу, через 5 днів - 2 рази, ще через 5 днів - 3 рази на добу. Етіонамід можна вводити внутрішньовенно крапельно на 5 % розчині глюкози.

Дітям протіонамід призначають з розрахунку 20-25 мг/кг/добу. Етіонамід не при­значають дітям до 14 років.

13. Циклосерин (С) – антибіотик широкого спектру дії.

Синоніми: клозин, оксаміцин, орієнтоміцин, тизоміцин, цикломіцин.

Фармакологічні властивості. Циклосерин слабко діє на МБТ, що не діляться. Бактеріостатичний індекс препарату дорівнює 3, а бактеріостатична активність складає 5,0 мкг/мл.

Фармакокінетика. Циклосерин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту, рівномірно розподіляється в різних рідинах людського організму, проникає у спинномозкову рідину, але поступається стрептоміцину за активністю. У високій концентрації його виявляють у легеневій тканині і лімфатичних вузлах. Пік концентрації в крові виникає через 2-4 години і зберігається до 8 годин.

Протипоказання. Гіперчутливість до препарату, епілепсія, депресія і психози, важка ниркова недостатність, алкоголізм, вагітність.

Форми випуску. Капсули і таблетки по 250 мг.

Застосування. Призначають тільки всередину по 0,25 г 2-3 рази на день (але не більше 1 г на добу) безпосередньо перед їжею. В амбулаторній практиці циклосерин призначають з обережністю, після перевірки його переносимості в стаціонарі.

Дітям препарат призначають з розрахунку 10-20 мг/кг, але не більше 0,75 г. В перші 5-7 днів дозу поступово підвищують до розрахункової. Для лікування дітей молодшого віку препарат не застосовують.

14. Ципрофлоксацин ( Сір) – синтетичний антибіотик групи фторхінолонів.

Синоніми: ципробай, афеноксин, іфіципро, квінтор, медоциприн, неофлоксин, сифлокс, ципробід, цепрова, ципрінол, ципроквін, ципропан, ципросан, ципроцинал, цифлоцин, цифран.

Фармакологічні властивості. Ципрофлоксацин має бактерицидну дію на мікробну клітину як у період спокою, так і у період росту. По механізму дії він – інгібітор ДНК-гірази. Ципрофлоксацин спроможний підвищувати активність переважно гумо­рального імунітету. Вплив його на активацію фагоцитозу помірний.

При пероральному прийомі ципрофлоксацин добре всмоктується, концентрація в сироватці крові досягає піку через 1-2 год. Ципрофлоксацин добре проникає і накопичується у легенях, харкотинні, нирках, жовчі, кістках. У здорових людей проникнення ципрофлоксацину в спинномозкову рідину не перевищує 20 %, при гнійному менінгіті – до 92 %. Ципрофлоксацин рекомендований для лікування туберкульозу як 4-й або 5-й препарат у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами.

Протипоказання. Ципрофлоксацин протипоказаний особам старечого віку, а та­кож особам, що страждають на епілепсію і ураження ЦНС, вагітним і під час грудного годування, при гіперчутливості до препарату. Не рекомендують прийом препарату при керуванні автомобілем і роботі, пов’язаній з концентрацією уваги і потребою у швидкій реакції. Виникнення фотодерматиту, поява висипки або інших алергічних реакцій після прийому першої таблетки – показання до відміни препарату.

Форма випуску. Таблетки по 0,25, 0,5 і 0,75 г. Розчини для інфузій у флаконах і ін’єкцій в ампулах.

Застосування. Таблетки ковтають, запиваючи стаканом води. Прийом таблетки разом із їжею часто знижує терапевтичну активність ципрофлоксацину. Оптимальний прийом таблетки через 2 години після їжі. При туберкульозі рекомендують прийом 2 рази на день по 500 мг або 2 внутрішньовенних вливання по 200 мг (30-60 хвилин на кожне вливання). Тривалість застосування ципрофлоксацину при тубер­кульозі до 4 міс.

Для осіб молодше 18 років краще не призначати.

15. Офлоксацин (Оf) – синтетичний антибіотик групи фторхінолонів.

Синоніми: таривід, кірол, менефлокс, окуфлокс, синфлокс, заноцин.

Фармакологічні властивості. Офлоксацин має швидку бактерицидну дію за рахунок пригнічення ДНК-гірази, зміні просторового положення ДНК в бактеріальній клітині. Антибактеріальна активність офлоксацину знижується в кислому середовищі.

Препарат всмоктується більше ніж на 90 %, пік концентрації настає через 0,5-2 години після прийому всередину. Офлоксацин відмінно дифундує в тканину, виводиться нирками. З білками зв’язується до 10 % препарату.

Протипоказання. Гіперчутливість до офлоксацину або інших хінолонів, вік молодше 15 років, вагітність і грудне вигодовування, захворювання, що супроводжуються судомним синдромом.

Форма випуску. Таблетки без облатки по 100 і 200 мг, а також покриті плівкою по 200 мг. Розчин для інфузій по 100 мл у флаконах (0,2 г активного препарату, у 1 мл – 2 мг офлоксацину).

Застосування. При туберкульозі рекомендують не менше 500 мг на добу на 2 прийоми (з 12-годинним інтервалом). Приймають офлоксацин натще, таблетку ковтають, запиваючи водою. Протягом дня також рекомендують багато пити. Під час їжі офлоксацин приймати не слід. Препарат не призначають більш ніж на 2 місяця.

Під час вагітності і вигодовування, а також дітям до 15 років офлоксацин застосовувати не рекомендують. Безпека препарату не доведена для осіб у віці до 18 років.

16. Тіоацетазон (Т) - синтетичний антимікобактеріальний препарат.

Синоніми: амітіозон, вітазон, тибон, контебен, паразон, тебетіон, тизон, тубігал, туберказон.

Фармакологічні властивості. Тіоацетазон може утворювати комплексні солі з міддю, на чому заснована гіпотеза про механізм антибактеріальної дії препарату. Малі дози препарату посилюють фагоцитарну спроможність нейтрофілів і моноцитів.

Тіоацетазон задовільно абсорбується з шлунково-кишкового тракту і придатний для внутрішнього прийому. Приблизно 1/3 прийнятої дози елімінується із сечею в незміненому вигляді, а інша кількість метаболізується.

Форма випуску. Таблетки по 0,025 і 0,05 г.

Солютизон (тибон розчинний) випускають у порошках по 1,0 г і в ампулах по 2 мл у вигляді 2 % розчину.

Застосування обмежене. Тіоацетазон призначають при стійкості проти інших препаратів. При туберкульозному менінгіті його не застосовують. Не рекомендується призначати при підозрі на ВІЛ-інфікування. Головним чином тіоацетазон показаний при туберкульозі слизових і серозних оболонок, лімфаденітах, специфічних норицях.

17. Натрію парааміносаліцилат (ПАСК - Раs) – натрієва сіль парааміносаліцилової кислоти.

Синоніми: амінацил, амінокс, бактілан, депас, оріпас, памісил, парасал, пасер, тубопас.

Фармакологічні властивості. Препарат слабко впливає на внутрішньоклітинні мікобактерії туберкульозу. Бактеріостатичний індекс препарату досягає 40, а бактеріостатична активність складає 1-5 мкг/мл. Механізм дії ПАСК пов’язують з пригніченням синтезу фолієвої кислоти і/або пригніченням утворення мікобактину – компонента мікобактеріальної стінки, що призводить до зменшення захоплення заліза МБТ. ПАСК гальмує розвиток стійкості проти ізоніазиду і стрептоміцину.

При прийомі всередину в терапевтичних дозах ПАСК добре всмоктується, в крові утворюється концентрація від 40 до 200 мкг/мл. Виводиться з сечею. У спинномозкову рідину препарат проникає тільки при запаленні мозкових оболонок. В даний час препарат застосовують при непереносимості або стійкості до інших препаратів.

Протипоказання. Виражена патологія нирок і печінки, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, амілоїдоз, мікседема, серцева декомпенсація та індивідуальна непереносимість препарату.

Внутрішньовенне введення ПАСК-Na протипоказано при гепатитах, нефрозонефритах, гіпотиреозі, серцево-судинній недостатності II-III ступеня, вираженому атеросклерозі, тромбофлебітах, порушеннях згортання крові, вагітності.

Форма випуску. ПАСК випускають у порошках, гранулах, таблетках (0,5 г). Існує також 3 % водний розчин ПАСК- Na для внутрішньовенних ін’єкцій.

Застосування: ПАСК призначають з розрахунку 2 г на 10 кг маси тіла на 3 прийоми. Іноді препарат випускають у гранулах (1 чайна ложка вміщує 6 г гранул, що відповідає 2 г ПАСК). ПАСК обов’язково приймають з молоком, лужною мінеральною водою.

При першому внутрішньовенному застосуванні 3 % водний розчин ПАСК вводять крапельно не більше 250 мл. Надалі об’єм доводять до 400 мл.

Для створення у крові високої концентрації протитуберкульозних препаратів, їх добову дозу застосовують в один прийом. З метою не допустити розвитку стійкості МБТ до протитуберкульозних препаратів забороняється монотерапія. У лікуванні хворих на туберкульоз органів дихання обов'язково поєднують 3-4, а іноді й більше (5-7) протитуберкульозних препаратів.

Контрольні питання:

1.Загальна характеристика протитуберкульозних препаратів по механізмам їх дії.

2. Класифікація протитуберкульозних препаратів за силою дії.

3. Лікарська стійкість (первинна і вторинна), фактори і критерії, методи визначення, клінічне та

епідеміологічне значення, клінічна стійкість (інактивація, БАК і др.).

Література:

1. Петренко В.М. Достижения и проблемы химиотерапии туберкулёза // Український

хіміотерапевтичний журнал. – 1999. - № 4. – С.22-25.

2. Чучалин А.Г. Новое поколение противотуберкулёзных препаратов // Проблемы туберкулёза. –

2000. - № 5. – С.6-8.

3. Егоров А.М. Достижения фундаментальных наук и новые подходы к химиотерапии туберкулёза

// Проблемы туберкулёза. – 2000. - № 5. – С.11-15.

4. Фрейдович А.И. Интенсивное комбинированное лечение туберкулёза (Записки практика). – М.,

Медпрактика,2001.

Дата добавления: 2014-12-10