Експертиза працездатності хворих на туберкульоз

Санаторно-курортне лікування хворих на туберкульоз

Потреба в санаторно-курортному лікуванні хворих на туберкульоз, як дорослих, так і дітей, має тенденцію до зростання. Це обумовлено, з одного боку, несприятливою епідеміологічною ситуацією з туберкульозу, що різко погіршується, станом здоров'я населення, з іншого боку - можливістю досягнення високих результатів при санаторному лікуванні: клінічне вилікування туберкульозу у 75-80 % хворих на туберкульоз, поліпшення функціональних показників у 95-98 % хворих.

Санаторно-курортне лікування є важливим етапом у комплексній терапії хворих на туберкульоз і в профілактиці туберкульозу серед осіб із груп ризику. У дітей, особливо з позалегеневими формами туберкульозу, а також у дорослих з вперше виявленими малими й обмеженими формами туберкульозу легень у фазі інфільтрації і розсмоктування без бактеріовиділення весь період лікування може проходити в санаторії, минаючи стаціонарний етап. В інших випадках на санаторний етап припадає доліковування і реабілітація після гострої фази чи перенесеного оперативного втручання.

Важливим моментом у сучасному підході до санаторно-курортного лікування туберкульозу є поєднання курсів специфічної хіміопрофілактики і хіміотерапії з використанням природно-кліматичних, преформованих фізичних і інших санаторно-курортних факторів.

Порушення працездатності наступає, коли людина не може виконувати свої професійні обов’язки з середньою, типовою для більшості осіб даної професії, продуктивністю праці. Порушення працездатності при туберкульозі зумовлено медичними і соціальними факторами.

Медичний фактор починається з моменту встановлення клінічного діагнозу, який визначає клінічний прогноз і обґрунтований експертний висновок. Клінічний прогноз залежить від повноцінного та всебічного обстеження, клінічних проявів хвороби, поширеності процесу, особливостей перебігу, ступеня функціональних порушень, ефективності комплексного лікування, динаміки зворотного процесу, віку хворого, наявності обтяжливих факторів.

Соціальний фактор – це професія, характер і умови праці та побуту, установка хворого на повернення до трудової діяльності, ступінь епідеміологічної небезпеки хворого для оточуючих.

Іноді у звільненні від праці головним є тільки медичні фактори (виражена інтоксикація, прогресування процесу, розвиток ускладнень тощо) і рідше – тільки соціальні (епідеміологічні протипоказання до праці в даній професії).

У практичній діяльності встановлюють два основних види втрати працездатності – тимчасову і стійку.

Тимчасова втрата працездатності встановлюється при сприятливому клінічному трудовому прогнозі. Сприятливий прогноз означає можливість повернення хворого до попередньої професійної діяльності, що визначається на підставі оцінки характеру туберкульозного процесу, його активності та можливості усунення порушень в організмі. Тимчасову втрату працездатності встановлюють у випадках виявлення початкових (свіжих) туберкульозних вогнищ, загострення захворювання та рецидивів, що потребують тривалого лікування. У більшості випадків прогноз початкових (свіжих) форм туберкульозу сприятливий і працездатність повністю відновлюється. Тимчасово непрацездатними вважають також хворих, які після хірургічних методів лікування видужують і повністю або частково відновлюють працездатність.

Експертизу тимчасової непрацездатності здійснюють лікарські консультативні комісії (ЛКК), до складу яких входять головний лікар (його заступник з лікувальної роботи або завідувач відділення) і лікуючий лікар. Після встановлення тимчасової втрати працездатності хворий отримує листок непрацездатності – документ на одержання гро­шової допомоги за державним соціальним страхуванням.

Функції ЛКК:

- встановлення строку тимчасової непрацездатності і видача хворому листка непрацездатності;

- направлення хворого на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) з метою:

а) отримання висновку про можливість продовження листка непрацездатності на максимально

дозволений термін;

б) встановлення групи інвалідності;

в) надання хворому довідки з рекомендаціями стосовно раціонального праце­влаштування.

Хворим на вперше діагностований туберкульоз листок непрацездатності видають у разі потреби терміном до 10 місяців. У хворих із малими формами туберкульозу тимчасова непрацездатність звичайно не перевищує 4-5 місяців. Протягом періоду звільнення від праці за хворим на туберкульоз зберігається місце роботи і посада строком на 12 місяців.

Хворі на хронічні форми туберкульозу, які працюють, мають право отримати листок непрацездатності терміном до 4 місяців безперервно (загалом не більше 5 місяців за календарний рік). Робота ЛКК реєструється у спеціальному журналі, який веде секретар ЛКК.

Якщо клінічне вилікування вперше виявлених хворих затримується або настають стійкі клініко-рентгенологічні зміни, то лікар оформляє відповідну документацію і не пізніше 10 місяців з дня виникнення непрацездатності направляє хворого на МСЕК. У разі потреби МСЕК може приймати рішення про продовження листка непрацездатності чи визначення групи інвалідності.

У тих випадках, коли клінічний і трудовий прогноз сприятливий і можна розраховувати на повне чи обмежене відновлення працездатності під впливом установленого режиму та лікування, вважати хворих на туберкульоз тривало непрацездатними цілком виправдано.

Стійка непрацездатність встановлюється тоді, коли незважаючи на лікування, порушення здоров’я набули стійкого характеру, що перешкоджає виконанню роботи за професією.

Стійку непрацездатність встановлюють хворим з незворотними хронічними формами туберкульозу, які схильні до частих загострень і не підлягають хірургічному лікуванню, а також хворим на інші форми туберкульозу у поєднанні з захворюваннями, що обмежують клінічний і трудовий прогноз (наприклад, туберкульоз легень і легенево-серцева недостатність III ступеня).

Стійка непрацездатність може бути частковою і повною. Часткову непрацездатність встановлюють у тих випадках, коли хворий тимчасово не може працювати за своєю спеціальністю, але без шкоди для здоров’я може виконувати іншу роботу. Повна непрацездатність визначається за умови, якщо хворий потребує постійного спеціального режиму і лікування.

Питання про встановлення інвалідності розглядають після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів і оцінки комплексу клінічних, психологічних, соціально-побутових і професійних факторів. При цьому враховують: характер захворювання, ступінь порушення функцій організму, ефективність лікування і реабілітаційних заходів, стан компенсаторних механізмів, клінічний і трудовий прогноз, можливість соціальної адаптації, потребу у різних видах соціальної допомоги, конкретні умови і зміст праці, професійну підготовку, вік та інше. Залежно від ступеня втрати працездатності МСЕК визначає III, II або І групу інвалідності.

Згідно із Законом України, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що приводять до обмеження життєдіяльності, у разі потреби в соціальній допомозі і захисті.

Всім інвалідам надають соціальну допомогу в передбачених законодавством видах. Пенсії по інвалідності призначаються лише у випадку настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності.

Інвалідність III групи встановлюють особам, в яких у результаті захворювання на туберкульоз виникло порушення працездатності, пов’язане з порушенням функцій організму, що призводить до неспроможності систематичної праці за основним фахом у звичайних умовах і потребує праці з меншим навантаженням, нижчої кваліфікації з відповідною заробітною платою. Такі обставини можуть виникнути у хворого на вперше виявлений туберкульоз, у яких не досягнуто повного клінічного ефекту, або при обмеженому хронічному туберкульозі з торпідним перебігом, нечастими загостреннями, дихальною недостатністю І ступеня. При встановлені III групи інвалідності соціальні або епідеміологічні аспекти іноді бувають вагоміші, ніж клінічні. При однакових специфічних змінах у різних хворих вирішальними для експертизи працездатності можуть бути особливості професійної діяльності.

Інвалідність II групи встановлюють у хворих за наявності значних функціональних порушень внаслідок туберкульозу, що призводить до повної стійкої втрати працездатності, але немає потреби стороннього догляду чи допомоги. Зазвичай це хворі з фіброзно-кавернозним, дисемінованим туберкульозом легень із наявністю порожнин розпаду, пневмосклерозу, легенево-серцевої недостатності І-ІІ ступеня. Інвалідність II групи встановлюють також при інших формах туберкульозу (звичайно деструктивного), якщо хворим потрібне тривале лікування, але вже вичерпана можливість продовження листка непрацездатності.

Інвалідність І групи встановлюють тяжким хворим, які повністю втратили працездатність і які потребують постійного стороннього догляду, допомоги чи нагляду. Це хворі на хронічні прогресуючі форми туберкульозу або ж особи, в яких туберкульозний процес завершився формуванням поширених склеротичних змін, що супроводжуються дихальною недостатністю II-III ступеня та іншими ускладненнями або супутніми захворюваннями. Цю групу інвалідності встановлюють і після поширених хірургічних втручань (пневмонектомії), що супроводжуються значними функціональними порушеннями або післяопераційними ускладненнями.

Залежно від клінічного і трудового прогнозу проводять періодичні переосвідчення інвалідів для динамічного нагляду за станом їхнього здоров’я і повторного визначення ступеня втрати працездатності.

Повторну експертизу здійснюють через один рік інвалідам II і IIIгруп, через 2 роки – інвалідам І групи.

Безстрокова інвалідність встановлюється також особам з тяжким незворотним туберкульозним процесом, а також після пульмонектомії у випадках значних деформацій грудної клітки.

Дата добавления: 2014-12-10