Що таке методика викладання

Вступ

Метою навчання у вищій школі можна вважати формування професійного світогляду. Тільки створивши своєрідну “критичну масу” такого світогляду, фахівець може перевести її у професійні комунікативні зв’язки, практичні дії та проекти.

В сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки, у контексті євроінтеграційних перспектив нагальною стала необхідність переусвідомити процес підготовки фахівців вищої кваліфікації з економічних дисциплін під кутом зору

актуальних практичних проблем економічного та соціального розвитку країни.

Упродовж останніх десятиріч існує проблема підготовки викладачів для вищої школи. Педагогічні університети готують вчителів, а у вищих навчальних закладах працюють, як правило, після закінчення аспірантури та захисту наукової праці – дисертації. Виходить парадокс: відсутня підготовка викладачів університетів. У зв’язку із кардинальними змінами в економіці країни впродовж останнього періоду, пов’язаного з переходом України до ринкових відносин, величезні зміни відбулися у викладанні економічних дисциплін стосовно як змісту, так і методики.

Під методикою викладання розуміють сукупність засобів, які забезпечують постановку і вирішення різноманітних практичних завдань. Її складовими є мова, невербальні засоби спілкування, вміння керувати емоціями, настроями, увага, спостережливість, уява тощо.

Сучасні підходи до навчання стисло можна охарактеризувати так:

· люди вчаться швидше, якщо вони безпосередньо залучені до вирішення реальних проблем;

· навчання в аудиторії недостатньо змінює поведінку людини, практика дає значно більше;

· найкраще вчиться людина, коли її роль активна, а не пасивна. Активне вирішення проблем має особливо великий ефект у неоднорідних групах та незнайомих ситуаціях;

· краще активно вчитись на якомусь прикладі самому, ніж багато разів слухати про нього. Тому виробничі практики на підприємствах, фірмах є потужним інструментом навчання та зміни поведінки;

· процес навчання потрібно заохочувати. Як відомо, у більшості розвинутих країн навчанню через діяльність надається першочергова увага [10].

В сучасних умовах прагнення нашої держави до інтеграції у світову економіку вимагає адаптації підготовка системи освіти, у т.ч. вищої до нових вимог. Для цього викладачі вищих навчальних закладів повинні набути абсолютно нових якостей: вони самі повинні володіти методом навчання через діяльність. Завдання викладача – підтримати студента в тому, щоб він продовжував працювати та систематично рухався вперед. Дуже важливо, щоб кожен студент повірив у свою індивідуальність, усвідомив відповідальність за власне життя та добробут, щоб поважав вчинки та рахувався з економічними інтересами інших як рівних собі.

Отже, основним засобом спілкування зі студентами повинен бути діалог. Основним принципом діяльності – вибір. Основним змістом занять – аналіз пріоритетних цінностей.

Дуже важливо прагнути вчити так, щоб той, хто вчиться, менш за все думав про те, що його вчать, а переконання та методичні настанови викладача з часом вважав би своїми. Чим більше у студента буде переконання, що він це зробив сам, що він сам до цього дійшов, тим вищий ефект навчання. На своїх лекціях з економіки підприємства автор часто звертається до студентів з проханням дати визначення абсолютно новому поняттю, чи запитує, як визначити якийсь новий для них показник. Автор переконана, коли вони самі, логічно думаючи, так би мовити «доходять» до цього визначення, пам’ятають про своє “відкриття” і набагато краще засвоюють новий матеріал.

Коли талановитий скрипковий майстер Аматі вчив майбутнього всесвітньо відомого майстра Страдіварі, він не розкривав йому усіх своїх секретів, тому що знав – отримавши готове знання, учень може його просто скопіювати.

Таким чином, найголовніше у викладанні дисципліни – це не передача максимуму інформації, а максимальне розкріпачення молодої уяви, розкриття творчого потенціалу молоді, навчити творчо мислити, навчити формувати цілі і вміти їх вирішувати, навчити постійно вчитися. Адже в сучасних умовах ніяка, навіть, найбільша сума набутих знань без щоденної роботи над собою не може бути достатньою для досягнення успіху в житті.

Лекція як форма навчання

У формуванні професійного світогляду молодої людини в університеті значне місце посідають лекції, що в перекладі з латинської означає «читання». Можна сказати, що це одна з організаційних форм навчання.

Функціїбудь-якої лекції полягають у наступному:

· інформаційна,

· розвиток наукового мислення,

· стимулювання майбутньої самостійної роботи студента,

· інформація для роздумів.

Готуючись до лекції, необхідно відбирати матеріал у відповідності з програмою. Але лектор не зобов’язаний весь необхідний матеріал виносити на лекцію. Можна розглядати найголовніше, або найскладніше, але доступно, зрозуміло, яскраво.

Важливо при підготовці користуватись не тільки підручником (і не одним підручником). Добре сприймається інформація про нове у науці, особисті дослідження та практичний досвід лектора з даної проблеми. Обов’язково, демонструючи різні теорії, погляди з даного питання, показати власну точку зору з цього приводу.

Кваліфікований лектор повинен бути тонким психологом, вміти ставати на позицію слухачів [10,11]. Багато разів автор спостерігала, як загоралися вогниками творчості очі студентів, коли інформація їх цікавила, чи була просто корисною і, якими байдужими ставали вони враз, як тільки мова переходила на щось нецікаве для них.

Необхідно пам’ятати про максимальну можливість фізіологічного сприйняття інформації (формула: 7±2). В якості одиниці сприйняття може виступати любий предмет: написати 10 слів, букв, цифр. Більшість людей зможуть повторити 7±2. Це ж стосується і думок.

Вважається, що в лекцію доцільно включати не більше 5 запитань, не повинно бути більше 5 головних ідей та не більше 10 нових понять. У структурі лекції повинні бути: вступ, основна частина, висновки.

Головне у вступі – формулювання мотиву, мети, примусити себе слухати, т.б. повинно бути те, що визве у слухача інтерес. У вступі обов’язково повинен прозвучати зв’язок із попередніми темами. Мотивувати можна шляхом постановки проблемних запитань, дати зрозуміти студентам, що їм не вистачає знань.

В основній частині важливо правильно вибрати метод викладу матеріалу. Менших витрат часу вимагає дедуктивний метод пізнання (від загального до часткового). Логічного мислення і вміння переконувати вимагає метод індукції (від часткового до загального).

Основною рекомендацією лектору ще два десятки років тому щодо підготовки лекцій було – внести елемент діалогу в монологічну лекцію. Наприклад, включати риторичні запитання, у вигляді запитань безпосередньо апелювати до аудиторії, якщо їй не знайомий матеріал.

Підводячи підсумок лекції, слід пам’ятати психологічний аспект щодо концентрації інформації на початку і в кінці лекції. Найгірше запам’ятовується середина лекції. Тому, якщо бажаємо, щоб інформація залишилась, головне потрібно повторити в кінці.

Під час лекції важливо вміти активізувати пізнавальну діяльність слухачів. Утримування уваги має хвильоподібний характер, тому через кожні 20 хвилин слід використовувати спеціальні засоби для підтримки рівня сприйняття. Наприклад, «зверніть увагу», «це важливо» тощо. Можна використовувати наочні засоби. Чим менш слів та цифр, а більше малюнків, схем тощо, тим краще запам’ятовується матеріал. За сучасних можливостей досягти особливо високого образного рівня подачі інформації можливо завдяки використанню мультимедійної установки і комп’ютера, що, до речі, значно полегшує роботу лектора.

Згідно вимог вищої школи кожен викладач повинен мати текст лекції. Але текст і сама лекція – не одне й теж. Видатний російський письменник А.П.Чехов писав: «Вийшли з друку лекції Захаріна, але це тільки лібретто, а не та симфонія, яку я чув…». На лекції потрібно думати в слух, причому разом зі студентами. Студенти повинні «вчитися включати» асоціації, образне мислення, «мислити картинками», як казав А.Ейнштейн. Тоді найскладніший матеріал добре сприймається і запам’ятовується.

Слід враховувати, що надійність гарантується кількістю. Тому одне і те ж слід повторювати декілька разів по-різному. Це допоможе слухачам краще зрозуміти і запам’ятати.

На особливу увагу заслуговує питання поведінки лектора. На сучасному книжковому ринку України можна знайти чимало літератури, переважно, на жаль, зарубіжної щодо цього питання. Основні принципи поведінки лектора можна коротко сформулювати таким чином:

ü Читати лекцію не по конспекту, повинно бути постійне спілкування, діалог з аудиторією. Зачитати можна цитату.

ü Мова лектора повинна бути достатньо емоційною і літературно виваженою.

ü Місце лектора: чим менше людей, тим ближче повинна бути до них відстань. Зміна місця лектора в аудиторії – це теж засіб привернення уваги слухачів.

ü Чітке відчуття лектором аудиторії. Коли слухачі втомилися, можна розповісти якийсь цікавий випадок, навіть анекдот.

Професори, які викладали на початку XX століття на полях лекції записували анекдоти, які мали розповісти студентам. У практиці викладання економіки підприємства автор часто використовує в таких випадках вирази своїх студентів, які почула на екзаменах, чи на заняттях. Наприклад, при розкритті основних понять з теми «Основні виробничі фонди» може навести цитату, коли студент, сказав наступне: «ОВФ діляться на основні і оборонні… Це засоби виробництва (після паузи) – коси і вила»…

Лектор повинен бути хорошим актором, який за всіма «законами жанру» формує новий матеріал, виходячи не тільки з інформативних потреб, веде діалог яскраво, образно, переконливо, цікаво. Лектор – це обов’язково вихователь, який виховує не тільки своєю обізнаністю, але й мовою, поведінкою, зовнішнім виглядом.

Не можна не відмітити значення вміння викладача володіти мовленнямяк засобом професійної діяльності. Мовлення викладача пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкування. Воно буває у двох різновидах – у монолозі і діалозі. Але завжди це індикатор його педагогічної культури, професійної майстерності. Слово викладача повинно бути словом Вчителя – не тільки інструментом професійної педагогічної діяльності, але поряд з цим створювати творчу атмосферу спілкування, досягати взаєморозуміння зі слухачами, формувати у них відчуття емоційної захищеності, вселяти віру у себе, зробити складну тему заняття цікавою, а процес її вивчення привабливим.

Володінню мовленням, як засобам професійної діяльності необхідно вчитися. Відомий вислів А.С.Макаренка: «Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити «Іди сюди» з 15-20 відтінками, коли навчився робити 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. І тоді я не боявся, що до мене хтось не підійде, або не почує того, що треба» [6].

Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення у неї ясне, логічне. І навпаки, якщо людина говорить про те, чого не розуміє, або не знає, то й мовлення у неї плутане, захаращене зайвими словами. Мовлення тоді гарне, коли воно як найповніше і найточніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, є зрозумілим.

Організаційні форми викладання економічних дисциплін

Проблема активізації навчання

Навчання як процес мислення передбачає розумову діяльність викладача в передачі знань і вмінь та пізнавальну діяльність студентів. Мотивація навчання викладачем та активність студентів у навчанні є каталізаторами процесу навчання, стимулами та умовою його ефективності. Рівень розумової діяльності викладача, вибір форм і методів навчання формулюють відповідний рівень та стиль мислення його студентів.

Найважливішим принципом навчання є принцип сполучення різних методів та прийомів навчання. І майстерність викладача полягає в тому, щоб вибрати оптимальне сполучення методів та засобів навчання, методичних прийомів, які забезпечують активізацію навчання.

Найбільш відомі форми організації навчання включають лекції, практичні і семінарські заняття, ігри, тренінги. Знання можна отримати на лекції, а засвоєння способів діяльності – на практичних заняттях. Методи ж мислення, досвід творчого підходу, соціального спілкування – тільки на практиці, в умовах ігрового моделювання чи на тренінгу.

Проблема активізації навчання не може бути повністю розкрита без теоретичного аналізу поняття «активність у навчанні». Активність є посиленою діяльністю. Стосовно процесу навчання нас цікавить пізнавальна активність. Якщо розглядати метод навчання як спосіб передачі знань викладачем студентові, то активізація навчання є каталізатором процесів викладання й вивчення. Тобто навчання є активним процесом, який здійснюється студентами. Можна і потрібно вчити студента, але навчається він тільки сам.

Такі традиційні обов’язкові методи навчання, як лекція, бесіда, оповідання, демонстрація дають певну суму знань і повною мірою сприяють пізнавальній активності. Але сфера їх можливостей обмежена. Крім того, вони призводять до звикання, репродуктивного підходу до засвоєння знань (переказ конспекту), створення стереотипів мислення. Ці методи у традиційному варіанті вимагають від студента готовності до відтворювання знань, а не їх свідомого засвоєння. Такий підхід не стимулює виховання творчої особистості, формує простих виконавців, безініціативних працівників.

Однією із особливостей викладання економічних дисциплін впродовж останнього часу була проблема відсутності підручників, які б відповідали новим вимогам економічного розвитку України, формуванню спеціалістів для ринкового суспільства. За таких умов викладачі змушені були весь матеріал подати на лекціях. А самостійна робота студентів мала дещо умовний характер. За останні роки з’явився цілий ряд підручників, посібників для самостійного вивчення економічних дисциплін. Але проблема активізації навчання залишається актуальною.

Дата добавления: 2014-12-10