Основні види та форми міжнародного поділу праці та міжнародного виробничого співробітництва

Види МПП:

загальний — це поділ праці між країнами за найбільш крупними сферами (галузями) суспільного виробництва (промисловість, с/г, будівництво, транспорт, зв’язок);

частковий — поділ праці між країнами усередині однієї сфери суспільного виробництва або галузі економіки (добувна, металургійна, енергетична промисловість);

одиничний — поділ праці між суб’єктами світового господарства в рамках однієї відособленої господарської одиниці (СП).

Основними формамиміжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва. Якщо спеціалізація представляє собою безпосереднє розмежування діяльності на окремі операції, то кооперування об’єднує ці оперативні дії в один загальний процес.

Міжнародне виробниче співробітництво — це форма міжнародних економічних відносин, які виникають у сфері матеріального виробництва між державами, фізичними та юридичними особами різних країн на основі міжнародного поділу праці з приводу виготовлення речових виробів.

При розгляді виробничого співробітництва особливо помітно проявляються взаємопов'язані процеси міжнародної спеціалізації та кооперації.

Міжнародна спеціалізація виробництва виражається у диференціації національних виробництв, концентрації їх зусиль на виробництві товарів та послуг у відповідності до абсолютних і відносних переваг країни з метою задоволення потреб суспільства у глобальному масштабі.

Міжнародна виробнича кооперація - це похідна форма міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародноспеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Види спеціалізації:

міжгалузева — спеціалізація країн на окремих галузях виробництва;

галузева — спеціалізація країн усередині окремої галузі виробництва. Її форми:

— предметна — спеціалізація країни на випуску окремих виробів;

— агрегатна — спеціалізація країни на випуску вузлів для машин і устаткування;

— подетальна — спеціалізація країни на випуску окремих деталей;

— технологічна — спеціалізація країни на окремих операціях технологічного процесу.

Кооперація виробництва — це об’єднання господарських зусиль країн партнерів з метою випуску кінцевої готової продукції на одному з головних підприємств.

Основні форми міжнародної кооперації:

- міжнародна кооперація праці — об’єднання трудових ресурсів;

- міжнародна кооперація виробництва — налагодження прямих виробничих зв’язків, спільне виробництво;

- міжнародна кооперація фінансових ресурсів — об'єднання фінансових ресурсів.

Важливими формами міжнародного виробничого співробітництва виступають: спільне координування виробництва і реалізації продукції на основі спеціалізації та кооперування; промислове співробітництво у формі міжнародної торгівлі; науково-технічне співробітництво; спільне підприємництво; діяльність міжнародних корпорацій; вільні економічні зони.

У сфері міжнародного виробництва найвиразніше проявляється роль транснаціональних корпорацій (ТНК), спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва в сучасних умовах припадає від 30% до 50% матеріального, фінансового й технологічного обороту міжнародної економіки.

Зокрема, транснаціональні корпорації контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частку торгівлі послугами, 80 % посівних площ, що спеціалізовані на експорті сільськогосподарської сировини. Загальний обсяг продажів ТНК та їхніх зарубіжних філій значно перевищує загальносвітовий експорт.

ТНК виступає однією з провідних форм міжнародних корпорацій. Міжнародні корпорації — це великі виробничі об’єднання, тобто об’єднання промислових, торговельних, транспортних або банківських фірм, діяльність яких виходить далеко за межі країн базування і забезпечує їм найсприятливіші позиції у виробництві. Згідно класифікації ООН на рубежі XX–XI ст. до міжнародних корпорацій відносять лише великі фірми з річним оборотом більше 2-х млрд. дол. (більше 4-х млрд. дол. — для фінансових корпорацій); що мають філії і дочірні компанії не менш, ніж у 6 країнах світу; значну частку продаж, що здійснюються за межами країни базування; а також відповідну частку закордонних активів у їх загальній структурі. Виділяють три групи міжнародних корпорацій: ТНК, багатонаціональні корпорації, міжнародні корпоративні союзи. Домінуючою формою виступають ТНК — національні монополії із закордонними активами та правом власності і контролю над діяльністю всієї корпорації, в тому числі її закордонних філій.

Головними мотивами міжнародної експансії ТНК є, по-перше, значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції. По-друге, суттєве зниження витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів і залучення дешевої сировини та робочої сили. По-третє, контроль над технологічними трансферами, значення яких в сучасних умовах зростає. Таким чином, ТНК виступає головним суб’єктом міжнародного виробництва.

Винятково сприятливі умови для розвитку міжнародного виробництва створюються у вільних економічних зонах. Вільні економічні зони — це частина національного економічного простору, анклав, де використовується певна система пільг, яка не застосовується на інших територіях держави. Розрізняють безмитні зони або зони вільної торгівлі, експортні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг (off shore), імпортно-промислові зони. В міжнародній економіці існує майже 3 тис. вільних економічних зон, які обслуговують понад 10% обсягів міжнародної торгівлі.

Дата добавления: 2014-12-10