Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації

Міжнародні валютно-фінансові організації (МВФО) створюються шляхом об’єднання фінансових ресурсів країнами-учасницями для вирішення певних завдань розвитку світової економіки.

Функції МВФО:

– операції на міжнародному валютному та фінансовому ринку з метою стабілізації та регулювання міжнародної економіки, підтримки і стимулювання міжнародної торгівлі, забезпечення ліквідності світової банківської системи;

– надання міждержавних кредитів на здійснення державних проектів та фінансування бюджетного дефіциту;

– кредитування міжнародних проектів, які відповідають інтересам декількох країн, що беруть участь у проекті;

– кредитування «внутрішніх» проектів (які стосуються інтересів однієї країни або комерційної організації), здійснення яких може позитивно вплинути на міжнародний бізнес (інфраструктурні проекти, проекти в галузі інформаційних технологій тощо);

– благодійна допомога (фінансування програм міжнародної допомоги);

– фінансування фундаментальних наукових досліджень.

За сферою функціонування розрізняють МВФО у системі ООН та регіональні МВФО (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Міжнародні валютно-фінансові організації

9.6.1. Міжнародний валютний фонд (МВФ)

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованого закладу ООН.

МВФ створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі (США) 1944 року, але він почав функціонувати з березня 1947 р. Правління МВФ знаходиться у Вашингтоні, а його відділення - у Парижі. Правління складається з п'яти головних департаментів: для Африки, Європи, Азії, Середнього Сходу і Західної півкулі. Налічує понад 180 держав-членів. Україна — член МВФ з 1992 р.

Цілі створення МВФ:

– сприяти міжнародному співробітництву у сфері валютної політики;

– сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі;

– підтримувати стабільність валютних курсів, упорядковувати валютні відносини між державами-членами, а також протидіяти девальвації валют, що спричинена конкуренцією;

– сприяти формуванню багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між членами фонду; усувати обмеження на трансфер валюти;

– надавати країнам-членам МВФ кредитні ресурси, які дають змогу регулювати незбалансованість зовнішніх платежів, платіжних балансів, зовнішньої заборгованості;

– бути форумом для консультацій і співробітництва в галузі міжнародної торгівлі і валютних відносин.

За своєю організаційною структурою МВФ — акціонерне товариство, систему управління якого наведено на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Система управління МВФ

Статут МВФ змінювався двічі:

- у 1968 - 1969 рр. було внесено першу серію поправок у зв'язку з введенням СДР;

у 1976 - 1978 рр. - друга серія поправок, яка відображала заміну Бреттон-Вудської валютної системи новою Ямайською валютною системою.

МВФ — неприбуткова установа, ресурси якої формуються шляхом внесків держав-членів. Кожна держава-член має квоту (внесок), яка зумовлює:

– кількість голосів країни у Фонді (можливість впливати на його політику);

– обсяг кредитів, які держава-член може отримати від Фонду.

Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій капіталістичній економіці і міжнародній торгівлі. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію та Францію.

Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. 46% усіх голосів належить США і країнам Європейського союзу (ЄС), 34% — країнам, що розвиваються.

Функції МВФ: розробка основних напрямків реформи міжнародної валютної системи; функції інформаційного та консультативного характеру; урегулювання платіжних балансів.

У системі механізмів МВФ (табл. 8.4) основним засобом є кредитна діяльність.

Таблиця 8.4

Дата добавления: 2014-12-10