Тема 5. Поняття злочину. 3 страница

Доктринальне (наукове) тлумачення – це роз’яснення чинного кримінального законодавства фахівцями у галузі кримінального права, яке дається у підручниках, монографіях, статтях, лекціях, виступах наукових і практичних працівників на науково-практичних конференціях тощо. Доктринальне тлумачення не має обов’язкової сили, але відіграє велику роль у розвитку науки кримінального права, при підготовці нових законів та застосуванні закону про кримінальну відповідальність у слідчій та судовій практиці.

Автентичне тлумачення – це тлумачення, яке дає сам орган, що прийняв закон. До прийняття Конституції 1996р. таке тлумачення здійснювала Верховна Рада України. Зараз визначення окремих понять, термінів дається у примітках до самого закону, у зв’язку з чим автентичне тлумачення Верховною Радою України не застосовується.

За способами тлумачення поділяються на:

- філологічне;

- системне;

- історичне.

- логічне;

Філологічне (граматичне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у законодавчому понятті неосудності, що дається в ч. 2 ст. 19 КК України законодавець передбачив, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб один із вказаних біологічних критеріїв, наприклад, не могла усвідомлювати свої дії бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Названі критерії законодавець розглядає як альтернативні.

Системне тлумачення – це з'ясування змісту відповідного положення кримінального закону шляхом співставлення його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а інколи – і в усій національній правовій системі.

Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою, перш за все, для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для визначення родових об'єктів злочинів, для розмежування суміжних складів злочинів за родовим та безпосереднім об'єктами тощо. Наприклад, для з’ясування змісту словосполучення «те саме діяння», передбаченого у ч. 2 ст. 129 КК «Погроза вбивством», треба звернутися до диспозиції ч. 1 цієї ж статті, в якій дається його опис. Для визначення того, хто є батьком, опікуном чи піклувальником, тобто особами, які можуть нести кримінальну відповідальність за злочин, передбачений ст. 166 КК, треба звернутися до відповідних норм сімейного законодавства.

Історичне тлумачення – це з’ясування соціальних передумов, що обумовили прийняття закону про кримінальну відповідальність, завдань, які ставить законодавець, приймаючи закон, відмінності нового закону від того, що діяв раніше. Інколи ці обставини вказуються у преамбулі закону. Цей спосіб приймається в більшості випадків при розробці нових законодавчих актів.

Логічне тлумачення полягає в з'ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації за допомогою категорій логіки. Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивідуалізації відповідальності, оскільки всі склади злочинів у Особливій частині КК побудовані з використанням логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.

Тлумачення за обсягом – це визначення меж дії закону у співвідношенні тексту закону і кола тих діянь, на які розповсюджується його дія. За обсягом тлумачення може бути:

- буквальне;

- поширювальне;

- обмежене.

Буквальне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності до тексту закону. При буквальному тлумаченні зміст певної ознаки або всієї норми закону збігається з її словесним викладенням. Наприклад, в ч. 1 ст. 111 КК «Державна зрада» дається визначення за які конкретні діяння настає кримінальна відповідальність. Більш широкого тлумачення ніж зазначено в законі не може бути.

Обмежене тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Цей вид тлумачення застосовується у випадках, коли закон про кримінальну відповідальність недостатньо визначає якусь ознаку складу злочину.

Наприклад, ст. 304 КК передбачає кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність за цей злочин передбачена і щодо неповнолітніх осіб віком від 16 років. Хоча ст. 22 КК такого виключення із загального положення про вік кримінальної відповідальності не називає, однак виходячи з логічного тлумачення можна дійти висновку про те, що в даній нормі законодавець охороняє нормальне формування морального розвитку неповнолітніх від дій тих осіб, у яких основи такого розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).

Поширювальне тлумачення полягає у тлумаченні більш широкого змісту кримінально-правової норми (але в рамках закону) у порівнянні з буквальним його текстом. Наприклад, Пленум Верховного Суду України, говорячи про зґвалтування, яке спричинило тяжкі наслідки, роз’яснив, що ними треба визнавати смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом [1].

3.2. План семінарського заняття.

1. Поняття кримінального закону, його ознаки та значення.

2. Структура кримінального Кодексу України. Взаємозв'язок Загальної та Особливої частини КК,

3. Структура статей Загальної та Особливої частини КК. Види диспозицій і санкцій.

4. Кримінально-правові норми: поняття та види.

5. Тлумачення кримінального закону: поняття та значення. Види, засоби та обсяг тлумачення.

6. Роль Верховного Суду України в тлумаченні Кримінальних законів. Аналогія в кримінальному праві (ч. 4 ст. 3 КК).

3.3. Термінологічний словник

Кримінальний закон – це правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, який вміщує кримінально-правові норми, що визначають, які суспільно-небезпечні діяння є злочинними, встановлюють принципи і загальні правила кримінальної відповідальності, види і межі покарання осіб, винних у вчинені злочину.

Диспозиція – це частина норми Особливої частини КК, в якій визнається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту.

Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину.

Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів, що не є кримінальними (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо).

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається злочин, або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції.

Санкція – це структурна частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов’язково вказуючи його вищу межу.

Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може призначити тільки одне.

Офіційне(легальне)тлумачення – це тлумачення чинних законів або їх окремих положень спеціально на те уповноваженим офіційним органом Конституційним Судом України.

Cудове (казуальне) тлумачення – це тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи або тлумачення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судової практики у постановах Пленуму Верховного Суду України.

Доктринальне (наукове) тлумачення – це роз’яснення чинного кримінального законодавства фахівцями у галузі кримінального права, яке дається у підручниках, монографіях, статтях, лекціях, виступах наукових і практичних працівників на науково-практичних конференціях тощо.

Автентичне тлумачення – це тлумачення, яке дає сам орган, що прийняв закон.

Філологічне (граматичне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації.

Системне тлумачення – це з'ясування змісту відповідного положення кримінального закону шляхом співставлення його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а інколи – і в усій національній правовій системі.

Історичне тлумачення – це з’ясування соціальних передумов, що обумовили прийняття закону про кримінальну відповідальність, завдань, які ставить законодавець, приймаючи закон, відмінності нового закону від того, що діяв раніше.

Логічне тлумачення полягає в з'ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації за допомогою категорій логіки.

Буквальне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності до тексту закону.

Обмежене тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми.

Поширювальне тлумачення полягає у тлумаченні більш широкого змісту кримінально-правової норми (але в рамках закону) у порівнянні з буквальним його текстом.

3.4. Навчальні завдання.

1. Знайдіть і назвіть статті в КК описові диспозиції.

2. Знайдіть і назвіть статті в КК бланкетні диспозиції.

3. Знайдіть і назвіть статті в КК відсилочні диспозиції.

4. Знайдіть і назвіть статті в КК прості диспозиції.

5. Знайдіть і назвіть статті в КК відносно визначені санкції.

6. Знайдіть і назвіть статті в КК альтернативні санкції.

3.5. Завдання для перевірки знань.

1. Статті в розділах Особливої частини КК поєднуються за:

Варіанти відповідей:

- родовим об’єктом;

- видовим об’єктом;

- загальним об’єктом.

2.Законодавство України про кримінальну відповідальність складається з:

Варіанти відповідей:

- Конституції України;

- Кримінального кодексу України;

- Постанов Пленуму Верховного Суду України;

- Наказів Міністра внутрішніх справ;

- Указів Президента України.

3.Відсилочною диспозицією називають:

Варіанти відповідей:

- диспозицію, яка відсилає до іншого нормативно-правового акту;

- диспозицію, яка відсилає до іншої статті або частини статті Загальної частини КК;

- диспозицію, яка відсилає до іншої статті або частини статті Особливої частини КК.

4. Альтернативна санкція передбачає:

Варіанти відповідей:

- основне і додаткове покарання;

- заміну кримінального покарання на інші заходи впливу, не пов’язані з кримінальними;

- звільнення від кримінального покарання;

- наявність декількох видів основного покарання.

5. Вкажіть види санкцій.

Варіанти відповідей:

1. Відсилочні.

2. Альтернативні.

3. Бланкетні.

4. Прості.

5. Відносно-визначені.

6. Визначте вид диспозиції у ч. 1 ст. 115 КК України «умисне вбивство»

Варіанти відповідей:

Проста.

Бланкетна.

Описова.

Відсилочна.

7. Визначте вид диспозиції у ч. 1 ст. 286 КК України «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»

Варіанти відповідей:

Проста.

Бланкетна.

Описова.

Відсилочна.

8.Визначте вид санкції у ч. 1 ст. 119 «Вбивство через необережність»

Варіанти відповідей:

- відносно визначена;

- альтернативна.

9. Визначте вид санкції у ч. 2 ст. 119 «Вбивство через необережність»

Варіанти відповідей:

- відносно визначена;

- альтернативна.

10. Доктринальне тлумачення кримінального закону передбачає

Варіанти відповідей:

- офіційне тлумачення Верховною Радою України;

- офіційне тлумачення Конституційним Судом України;

- тлумачення науковцями;

- офіційне тлумачення Верховним Судом України.

11. За суб’єктом тлумачення поділяється на

Варіанти відповідей:

- буквальне;

- філологічне;

- системне.

12. Обмежене тлумачення полягає

Варіанти відповідей:

- в обмеженні дій закону щодо певної категорії осіб;

- у надані дії закону вужчих меж, ніж це передбачено законом;

- у виключені дії закону при певних обставинах.

13. Який вид тлумачення слід застосувати у диспозиції ст. 113 КК України «Диверсія».

Варіанти відповідей:

1. Буквальне.

2. Граматичне.

3. Судове.

4. Доктринальне.

5. Автентичне.

6. Розширене.

7. Обмежене.

14. Який вид тлумачення слід застосувати у диспозиції ст. 131 КК України «неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби»

Варіанти відповідей:

1. Граматичне.

2. Судове.

3. Доктринальне.

4. Автентичне.

5. Розширене.

6. Обмежене.

7. Буквальне.

15. Який вид тлумачення слід застосувати у диспозиції ч. 2 ст. 201 «Контрабанда» КК України.

Варіанти відповідей:

1. Граматичне.

2. Буквальне.

3. Доктринальне.

4. Автентичне.

5. Системне.

6. Обмежене.

3.6. Нормативно-правові акти:

1. Конституція України.

2. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 р.

3. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р.

4. Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р., в редакції від 29.06.2004 року.

5. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України.

7. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973.

8. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 13 липня 1991 р., в редакції від 1.10.2007 року.

9. Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р.

3.7. Рекомендована література:

Василаш В.М. Поняття кримінального закону, що пом'якшує покарання //Державно-правова реформа в Україні. – К.,1997.

Діденко Р.П. Кримінальний закон, його тлумачення і застосування: Лекція. – К.: УАВС, 1994.

Максимов В.,Шестак А. О пределах обратной силы уголовной закона //Российская юстиция, - 1997. - №5.

Наумов А.В. Уголовный закон и права человека //Сов, гос. и право. – 1990. - №1.

Наумов А. Судебный прецедент как источник уголовного права //Российская юстиция. – 1994. - №1.

Юрченко А.Ф. Конструкція кримінального закону і його ефективність //УАВС, Наук, вісник, - К.,1997. -Вип.2.

Якубов А.Е. Декриминализация деяния и обратная сила уголовного закона //Вестник МГУ. Серия 1. Право. – 1997.-№3.

Тема 4. МЕЖІ ЧИННОСТІ КРИМІНАЛЬНИХ ЗАКОНІВ.

1. Чинність кримінального закону в часі.

При вивченні цього питання, студентам слід мати на увазі, що чинність закону про кримінальну відповідальність у часі припускає усвідомлення положень про:

1. набрання чинності законом про кримінальну відповідальність;

2. припинення чинності законом про кримінальну відповідальність;

3. зворотну дію закону про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Порядок набрання чинності закону про кримінальну відповідальність визначений у ст. 94 Конституції України, відповідно до якої, закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює його. У цей же термін Президент України може скористатися правом вето і повернути закон з умотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності

- з дня оприлюднення закону. Закони, у яких вказаний день набрання ним чинності, застосовуються щодо діянь, вчинених у цей день;

- через десять днів з дня його офіційного оприлюднення (закон набирає чинності з нуля годин дванадцятої доби після з’явлення (опублікування) його тексту в офіційному виданні). Офіційним оприлюдненням закону про кримінальну відповідальність є опублікування його у газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр», у журналах «Відомості Верховної Ради України» та «Офіційний вісник України». Днем оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є дата першого опублікування його у будь-якому з названих видань;

- з того строку, який у ньому зазначений.

Усунення або встановлення караності діяння, а також пом'якшення або посилення покарання здійснюються шляхом законодавчого виключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або збільшують ступінь суспільної небезпеки певного злочину.

Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися до зафіксованих у ньому діянь. Підставами припинення чинності законом про кримінальну відповідальність є:

1. відміна закону про кримінальну відповідальність.

2. заміна закону про кримінальну відповідальність іншим законом.

3. закінчення строку дії, на який закон був виданий.

В житті зустрічаються ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час слідства чи розгляду справи у суді – інший. Тому, необхідно з’ясувати, який з цих законів підлягає застосуванню. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (ч. 3 ст. 4 КК), незалежно від часу настання злочинних наслідків.

Закон, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі (ч. 1 ст. 5 КК).

Зворотною дією закону у часі – це поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності.

Законом, який пом’якшує відповідальність вважається закон, що:

- встановлює більш м’який вид покарання, ніж у законі, що діяв під час вчинення злочину;

- нижча мінімальна межа покарання, ніж така ж межа покарання у законі, що діяв раніше;

- максимальна межа одного і того ж виду покарання є більш низькою у новому законі;

- одночасно знижена нижча межа і підвищена вища межа. В цьому випадку закон має зворотну дію у часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність;

- виключено додаткове покарання, яке було передбачене у попередньому законі;

- збережене додаткове покарання, однак це покарання в новому законі, на відміну від того, що діяв раніше, передбачене факультативно поряд із менш суворим додатковим покаранням;

- виключений більш суворий вид покарання, передбачений в альтернативній санкції, або в таку санкцію включений менш суворий вид покарання;

- замість одного основного покарання, яке було у законі, що діяв раніше, передбачено альтернативно ще хоча б одне більш м’яке основне покарання.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність не має зворотної сили (ч. 2 ст. 5 КК).

2. Чинність кримінального закону у просторі.

Слід зазначити, чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується на принципах:

- територіальному

- громадянства

- космополітичному (універсальному).

Територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність сформульований у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України.

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках коли:

1)він розпочатий і закінчений на території України;

2) він підготовлений за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України;

3) суспільне небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне поранення особи сталося на території України).

Поняття території України визначається нормами державного та міжнародного права. Згідно зі ст. 1 Закону[2] державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору. Визначається державний кордон України рішеннями Верховної Ради України, а також міжнародними договорами України (ст. 2 Закону).

Поняттям «територія України» охоплюються:

1) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальними водами (територіальним морем);

2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави;

3) невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі;

4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Сфера застосування закону про кримінальну відповідальність поширюється також на окремі об’єкти, які не є територією України. До них відносяться:

1. континентальний шельф,підяким розуміється поверхня й надра морського дна підводних районів, що прилягають до узбережжя чи до островів України, за зоною територіального моря до глибини 200 м або за цією межею до таких місць, де глибина вод, що його покривають, дозволяє вести розробку природних багатств цих районів[3].

2. виключна (морська) економічна зона, тобто морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що й територіальне море України[4]

3. підводні телеграфні кабелі й трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря;

4. наукова станція, розташована на острові Галіндес в Антарктиді;

5. запущені в космос об’єкти, що належать Україні.

Відповідно до п. 1 ч. 6 КК України особи, особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. В ч. 4 ст. 6 КК зазначається, що питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Відповідно до міжнародних угод і законів України із кримінальної юрисдикції України виключені іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом. До відповідальності такі особи притягуються державою. представниками якої вони є.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і посадові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають юрисдикції України лише щодо злочинних діянь, вчинених ними при виконанні своїх службових обов’язків.

Принцип громадянства (національний) полягає в тому, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Підстави такої відповідальності відображають зумовлений громадянством України постійний правовий зв'язок особи з державою у формі їх взаємних прав та обов'язків. Зокрема, громадяни України згідно з Конституцією України зо­бов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції), а держава зобов'язана відповідати перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції).

В ст. 61 Конституції України сказано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення. Виходячи з зазначеного, в ч. 2 ст. 7 КК закріплено: якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчинений за кордоном злочин зазнали кримінального покарання за межами України, то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ці злочини. Згідно з ч. 1 ст. 9 КК, у разі вчинення зазначеними особами нового злочину на території України, при його кваліфікації, призначенні за нього покарання, звільненні від кримінальної відповідальності чи покарання суд має врахувати правові наслідки вироку суду іноземної держави.

Космополітичний (універсальний) принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).

Суть цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, відповідальність за які випливає з міжнародних конвенцій, договорів тощо. Наприклад, ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), піратство (ст. 446 КК).

В інших випадках, іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, підлягають кримінальній відповідальності за вчинені за її межами особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ст. 8 КК). Це положення базується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, відповідно до яких Україна має право карати іноземців за діяння, вчинені ними за її межами, якщо вони спрямовані проти прав і свобод громадян нашої держави або ставлять під загрозу її інтереси.

Дата добавления: 2014-12-10