Мислення

1. Поняття про мислення. Соціальна природа мислення

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприй­мань. Відображуючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналіза­торів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні власти­вості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уяв­лень. Проте такої інформації про об'єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення – вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характери­зується низкою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опосередкованому характері уявного відображення дійсності.

Так, не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хі­мічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове проміння тощо. Щоб усі ці безпосередньо не видимі, але важливі для розуміння об'єктів властивості розкрити, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів та інших опосередкованих дій. Опосередкування можуть різнитись за складністю залежно від особливостей пізнавального завдання та об'єкта пізнання.

До опосередкованого пізнання людина вдасться тоді, коли безпо­середнє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попе­реднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.

Ще одна ознака мислення полягає в тому, що завдяки йому в об’єктах відображуються не будь-які, а істотні ознаки та властивості, до ґрунтуються на об'єктивних відносинах і закономірних зв'язках, репрезентованих у самих предметах та явищах. Істотні ознаки та відно­сини виражають сутність предметів і явищ, їх причинно-наслідкові залежності. їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпо­рядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, вплива­ти на них у власних інтересах.

Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відо­браження дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні об'єктів, і уявляє їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.

Перелічені ознаки мислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнання дійсності, як складну пізнавальну діяльність.

Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відобра­ження людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У слові закріплюється нагро­маджений пізнавальний досвід, який людина використовує в разі пот­реби. Узагальнюючи у слові свої знання про предмети та явища дійсності, людина виходить за межі того, що дано їй безпосередньо у відчуттях і сприйманнях, значно розширює свої пізнавальні можливості, удосконалює мислення.

Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається у процесі пошуку шляхів їх задо­волення. Навіть для наукових теоретичних проблем пізнання, які не пов'язані безпосередньо з потребами практики, вона є їх віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива без мис­лення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючи впроваджен­ню досягнень людської думки в різні сфери життя суспільства.

Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання зако­номірностей об'єктивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична зумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми генераціями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними. До таких засобів насамперед належать мова як зна­ряддя вираження, узагальнення та збереження результатів пізнаваль­ної діяльності людей, а також наука і суспільна практика. Широта узагальнень і глибина розкриття сутності явищ значною мірою зу­мовлені також результатами пізнання дійсності, досягнутими на попе­редньому етапі історичного розвитку людського суспільства.

Отже, хоча мислення кожної людини розвивається й формується у процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і ха­рактер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку.

2. Розумові дії та операції мислення

Щоб зрозуміти певний об'єкт, треба знати факти, що його харак­теризують. Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагаль­нюючих висновків відбувається за допомогою розумових і практичних дій.

Розумові дії – це дії з об'єктами, відображеними в образах, уявлен­нях і поняттях про них. ЦІ дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будову самого об'єкта. При цьому залежно від того, які образи відіграють провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивпими, уявними, мислення. Дії мис­лення (наприклад, при розв'язуванні арифметичних задач) формують­ся на основі зовнішніх практичних дій. Дослідження процесу їх формування (П. Гальпсрін, Н. Тализіиа) показали, що спочатку дії відбуваються, спираючись на сприймання матеріальних предметів або їх зображення (дитина практично оцінює кількість). Далі вони здійснюються у плані голосного мовлення без спирання на предмет и чи їх зображення. Нарешті, дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення, тобто стають внутрішніми діями мислення. Далі вони автоматизуються, узагальнюються, згортаються.

Розумові дії, як і практичні, різноманітні; вони пов'язані з кон­кретним матеріалом.

У розумових діях можна виокремити їх основні складові, або про­цеси – розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Порівняння – важлива розумова операція. За ЇЇ допомогою пізна­ються схожі та відмітні ознаки і властивості об'єктів. Операції по­рівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у роз­критті істотних ознак предметів.

Аналіз і синтез. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Це уявне розчленування об'єктів свідомості, виокремлення в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей.

Об'єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їх властивості. Починається аналіз у практичних діях і завершується уявним розу­мовим аналізом. Аналіз необхідний для розуміння сутності будь-яко­го предмета, але сам його не забезпечує.

Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу. Аналіз і синтез — це протилежні й водночас нерозривно взаємопов'язані процеси.

Синтез – це уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, еле­ментів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтез, як і аналіз, спочатку виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Синтезувати можна елементи, думки, обра­зи, уявлення. Аналіз і синтез — основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить в абстрагування ("абстрагувати" від лат. аbstгаgеге – відволікати, відверта­ти), тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Відокремлені у процесі абстрагування ознаки предмета розуміють­ся незалежно від інших його ознак і стають самостійним об'єктом мис­лення. Так, спостерігаючи переміщення у просторі різних за характе­ром об'єктів – машини, людини, птаха, хмаринок, небесних тіл, люди­на виокремлює рух як спільну для них властивість і осмислює його як самостійну категорію.

Застосування операції абстрагування в пізнавальній діяльності дає можливість глибше й повніше відображати найскладніші явища об'єктивної дійсності. Високим рівнем абстрагованості характери­зується, зокрема, наукове теоретичне мислення. Воно відіграє провідну роль в утворенні понять, які є засадовими для будь-якого знання. Аб­страгування готує грунт для глибоких узагальнень. Операція узагаль­нення виявляється в уявному об'єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, відокремленими у процесі абстрагування.

Узагальнення – це продовження і поглиблення синтезуючої ді­яльності мозку за допомогою слова. Слово виконує узагальнюючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істот­них властивостей і відносин, що присутні в об'єктах.

Узагальнення відокремлених ознак предметів та явищ дає мож­ливість групувати об'єкти за видовими, родовими та іншими озна­ками. Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою виокремлення та подальшого об'єднання об’єктів на основі спільних істотних ознак. Класифікація сприяє впо­рядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структури. Щоб здійснити класифікацію, треба чітко визначити її мету, виокреми­ти ознаки об'єктів, що підлягають класифікації, порівняти об'єкти ^>а особливими ознаками, визначити загальні основи класифікації, згрупувати об'єкти за певним принципом. Упорядковування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів нази­вається систематизацією.

Систематизація забезпечує виокремлення та подальше об'єднан­ня не окремих об'єктів, як це спостерігається при класифікації, а їх груп і класів.

Отже, процес розуміння предметів та явищ об'єктивної дійсності, утворення наукових понять про них складний і багатоплановий. Він потребує вивчення фактів. їх порівняння, аналізу та синтезу, абстра­гування, узагальнення, класифікації, систематизації їх істотних ознак і характеристик. Загальним механізмом операційної діяльності мис­лення с аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.

Дата добавления: 2014-12-16