Общество и культура 1 страница

План.

План.

План.

1. Сутність суспільного продукту та методи його обчислення.

2. Методологічні аспекти системи національних рахунків.

3. Сутність ВВП та способи його обчислення.

4. Національний дохід та інші макроекономічні показники.

5. Продуктивна і непродуктивна праця.

6. Сутність і види економічного відтворення.

7. Особливості відтворення в аграрному секторі економіки.

1.Сутність суспільного продукту та методи його обчислення.

Процес суспільного виробництва, як зазначалося, відбувається у сфері матеріального та нематеріального виробництва, а його результатом є суспільний або національний, продукт.

Поняття “національний продукт” логічніше вживати, коли йдеться про результативність національного господарства або національної економічної системи; “суспільний продукт” – при оцінюванні результатів і суспільного виробництва.

У колишньому СРСР для вимірювання результатів у сфері матеріального виробництва використовувалась категорія “ сукупний суспільний продукт”. Вона не втратила ролі показника і за сучасних умов і є засобом створених товарів та послуг у сфері матеріального виробництва. Свідченням цього є її включення до переліку категорій понять термінів “Великого економічного словника”, виданого в Москві у 1998 році.

У сучасній економічній літературі національний продукт розглядається як весь річний потік товарів і послуг у межах національного господарства, а з погляду його структури – як загальні доходи суспільства, загальні витрати і загальний обсяг виробництва.

Щодо категорії “суспільний продукт”, то її трактують як “всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний період, частіше за рік.

Проте наведені визначення є достатніми для статистичної науки, оскільки охоплюють лише кількісну сторону категорій, але недостатніми для економічної теорії та, передусім для політичної економії.

З урахуванням цього суспільний продукт або (національний продукт) можна визначити як сукупність матеріальних і нематеріальних благ, створених у межах національної економіки, з приводу створення якого між різними категоріями сукупного працівника і власниками за умов виробництва виникає сукупність економічних відносин і, передусім, відносин економічної власності.

З приводу створення продукту в межах відносин економічної власності виникають відносини двоякого виду:

n з одного боку, відбувається процес вилучення корисних властивостей із речовини природи у процесі праці;

n з другого – при цьому формуються і розвиваються відносини власності між людьми у сфері безпосереднього виробництва.

2.Методологічні аспекти системи національних рахунків.

Система національних рахунків означає комплекс балансових таблиць у формі бухгалтерських рахунків (принцип подвійного запису), а значить, взаємозв’язаних рахунків, які характеризують кругообіг товарів і доходів між суб’єктами економічної діяльності у процесі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і кінцевого використання (споживання) в межах національної економіки і створюються для обгрунтування економічної політики держави, планування та економічного прогнозування національльного господарства, зв’язку теорії з практикою. Крім того, така система є важливим засобом регулювання макроекономічних процесів.

Засновником даного методу був Ф. Кене, який розкрив його сутність у праці “Економічна таблиця”. Ідеї Ф. Кене одержали подальший розвиток у працях К. Маркса, Дж. Кейнса, А. Боулі, С. Кузнеця, Дж. Стемпа, Р. Стоуна та інші.

Одна з досконалих систем національного рахівництва була французька система, розроблена у 1938 році. Удосконаленим варіантом цієї системи стала система національного рахівництва, видана у 1976 році. Її особливістю є масове використання бухгалтерських даних фірм і компаній та їх щорічне обстеження з урахуванням національної специфіки.

Посилення процесів інтернаціоналізації національних економічних систем розвинених країн, насамперед, країн Західної Європи зумовило необхідність координації статистичних міжнародних рекомендацій і створення міжнородної системи національного рахівництва.

Серед національних систем рахівництва найбільш досконалою була англійська, розроблена лауреатом Нобелівської премії Р. Стоуном. Модифікованим і спрощеним варіантом цієї системи стала система національного рахівництва ООН, яка застосовувалася у більше 100 країнах світу. Країни ЄС розробили на її основі Європейську систему інтегрованих економічних рахунків (ЄСІЕР).

У 1993 році ООН на основі удосконалення методів національного рахівництва та з урахуванням позитивних сторін ЄСІЕР прийняла сучасну систему національних рахунків. Відповідно до неї Міністерство статистики України у 1995 році завершило розробку національних рахунків.

В основі системи національного рахівництва лежать рахунки:

- благ, послуг і виробництва;

- доходів і споживання;

- нагромадження, створення вартості поза виробництвом (переоцінки);

- баланси, якими відкриваються (матеріальні та фінансові активи і пасиви на початок періоду, а також сальдо цих рахунків);

- і закриваються (активи і сальдо рахунків на кінець періоду) ці рахунки.

За сферами господарської діяльності в системі національного рахівництва розрізняють рахунки:

- внутрішні – товарів та послуг, доходів, виробництва, розподілу доходів, інвестицій і, насамперед, капітальних витрат, фінансовий рахунок;

- зовнішні (інших країн) – зовнішніх боргів і кредитів, поточних операцій з іншими країнами та інші.

Побудова системи національного рахівництва у формі бухгалтерських рахунків означає, що національні рахунки кожного сектору на активні та пасивні.

В активних рахунках майна (крім них виділяють рахунки потоків, у яких реєструються результати договорів економічних агентів), відображається сукупність матеріальних благ, які перебувають у власності окремої господарської одиниці, а також надані нею кредити.

В пасивних рахунках – її борги.

У національних рахунках зроблена спроба узагальнити інформацію про перебіг здійснення економічних операцій – найпростіших актів господарської діяльності, тобто створення, переміщення матеріальних благ і послуг, а також прав власності на різні блага.

Економічні операції поділяють на:

- операції з товарами та послугами (їх виробництво всередині країни або одержання шляхом імпорту; використання на кінцеве споживання або на виготовлення інших благ, експорт частини продукції; інвестування частини ресурсів);

- операції розподілу (розподіл доходу і капіталу, тобто передача прав володіння акціями, облігаціями, переказ валюти та інших цінностей з інших країн тощо);

- фінансові операції (характеризують динаміку зміни активів і пасивів, різних видів заборгованості у зв’язку з рухом готівки, надання кредитів та інше).

На думку французького економіста Л. Столеро, функціями, які виконує система національних рахунків є:

n сприяння проведенню економічної політики;

n економічне прогнозування;

n оцінювання рівня життя різних соціальних верств та груп населення порівняно з аналогічними показниками в інщих країнах;

n зв’язок теорії з практикою.

Стадії виробництва в системі національних рахунків характеризують такі макроекономічні показники, як:

n валовий випуск товарів і послуг – характеризує повну їх вартість за факторною вартістю. Крім зарплати і прибутку в ньому враховуються і амортизаційні відрахування та непрямі податки;

n проміжне споживання – це вартість товарів та послуг, які витрачалися (використовуалися) при виготовленні кінцевої продукції;

n валовий внутрішній продукт – отримуємо, якщо із валового випуску віднімемо проміжне споживання.

3.Сутність ВВП та методи його обчислення.

ВВП характеризує кінцевий результат функціонування і розвитку національної економіки або виробничої діяльності суб’єктів – резидентів господарювання у сфері матеріального і нематеріального виробництва і вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими суб’єктами для кінцевого споживання.

З боку вартісних критеріїв він виражає вартість кінцевого продукту (товарів і послуг), виготовлених впродовж року в країні з використанням національних та інтернаціональних факторів виробництва.

У політекономічному аспекті ВВП виражає відносини економічної власності між різними категоріями сукупного працівника з приводу вилучення корисних властивостей із речовини природи у процесі праці при створенні товарів у сфері матеріального виробництва з одного боку, та їх привласнення з другого боку, а також відносин у процесі створення послуг у сфері нематеріального виробництва, в якій першочергову роль відіграє надання послуг одними працівниками іншим та всім верствам населення.

Основними способами обчислення ВВП є:

n за витратами – до ВВП входять товари та послуги, придбані такими суб’єктами, як окремі індивіди (а в сукупності населення), підприємства та держава (закупівля товарів та послуг);

n за доходами – заробітна плата та премії найманих робітників, амортизаційні відрахування, доходи від власності, у тому числі від капіталу, непрямі податки на підприємців;

n через виробництво – здійснюється шляхом підсумовування доданих вартостей, вкладу кожного підприємця у створення ВВП. Додана вартість означає новостворену вартість, до якої додається амортизація і визначається як різниця між виручкою від реалізації і витратами на засоби виробництва (речові фактори виробництва).

До ВВП не зараховують частину продукції, яку виробляють і споживають домашні господарства.

Важливими недоліками обчислення ВВП є те, що:

- у ньому не враховується тіньова економіка;

- у ньому не враховується вплив на стан довкілля.

4.Національний дохід та інші макроекономічні показники.

Якщо ВВП зменшити на суму амортизаційних відрахувань, то отримаємо чистий національний продукт (ЧНП).

Якщо від ЧНП відрахувати непрямі податки, які виплачують підприємці (ПДВ або податок з обороту, митні збори, акциз та ін.), то отримаємо показник національного доходу (НД).

Якщо від НД відрахувати податки з прибутків підприємств, зроблені ними внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток і додати дивіденди, особисті доходи у формі відсотків і трансфертні платежі населення, то отримаємо особистий дохід.

Коли з останнього вирахувати індивідуальні податки і неподаткові платежі, то отримаємо використовуваний особистий дохід, що перебуває в особистому розпорядженні.

Якщо врахувати працю багатьох поколіннь, а також залучені у виробництво природні ресурси, рівень освіти і обдарованість населення та деякі інші елементи, то найбільш узагальнюючим показником є національне багатство.

Найважливішими складовими національного багатства в усій сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є:

- створені й накопичені у країні виробничі фонди, які у свою чергу поділяються на основні та оборотні;

- основні невиробничі фонди, тобто фонди, що функціонують у соціальній сфері;

- домашнє майно населення;

- товарні запаси національного господарства.

Обсяг національного багатства, національного доходу, інших макроекономічних показників у натурально-речовій та вартісній формі, що створюється в країні, залежить від продуктивності праці.

5.Продуктивна і непродуктивна праця.

Проблема продуктивної та непродуктивної праці є предметом дискусії в економічній літературі вже протягом кількох столітть.

Найповніше в домарксівський період визначення продуктивності праці дав Адам Сміт. Від вважав продуктивною працю тих робітників капіталістичного суспільства, які створюють додаткову вартість, але обмежував їхнє коло лише тими категоріями працівників, котрі виготовляють видимі матеріальні блага, що можуть бути продані на ринку або обмінені на інші товари. Внаслідок цього до непродуктивної праці потрапляла категорія осіб, що створювала послуги.

Згідно з поглядами К. Маркса, розмежування продуктивної і непродуктивної праці необхідно проводити стосовно речового змісту суспільного способу виробництва (тобто його продуктивних сил або споживчої вартості – як найелементарнішої клітини цієї системи) і суспільноїформи (тобто виробничих відносин або капіталістичних відносин економічної власності, а за капіталістичного способу виробництва – капіталу). Він розширив межі підходу А. Сміта до непродуктивної праці та включив до неї осіб, зайнятих виробництвом послуг.

На думку сучасних західних вчених, будь-яка праця є продуктивною. Тому виробниками ВВП, національного доходу вони вважали усіх зайнятих у сфері матеріального та нематеріального виробництва, в т.ч.військовослужбовців, поліцейських, чиновників держапарату, служителів культу, діячів сфери розваг.

У радянській економічній літературі панувала концепція, згідно з якою продуктивною працею вважалася лише праця зайнятих у сфері матеріального виробництва.

У широкому розумінні (з боку загальноцивілізаційного підходу) до продуктивної праці належить праця всіх тих категорій зайнятого працездатного населення країни, які збільшують або сприяють збільшенню названих нами елементів національного багатства і, насамперед, його економічного потенціалу.

До непродуктивної праці належить праця тих категорій населення, які не беруть участі у створенні національного багатства і не сприяє його зростанню.

6.Сутність і види економічного відтворення.

Для існування і розвитку людського суспільства процес виробництва матеріальних і нематеріальних благ має постійно відновлюватись. Тому найпростішим визначенням відтворення є постійно відтворювальний процес виробництва.

У процесі дослідження економічного відтворення важливо дотримуватися вимог принципу виробництва: щодо сфер суспільного відтворення від означає вирішальну роль сфери безпосереднього виробництва; щодо речових об’єктів привласнення – засобів виробництва, щодо всіх об’єктів привласнення – робочу силу.

Процес відтворення буває двох видів – простим і розширеним.

Просте відтворення означає процес функціонування даних відносин (тобто відсутність у їхніх межах якісних зрушень, а з кількісного боку – відтворення економічної власності (засобів виробництва, предметів споживання тощо) у попередніх розмірах.

За умов простого відтворення весь обсяг цього продукту йде на споживання. Якщо конкретизувати його з погляду соціально-економічного поєднання засобів виробництва і робочої сили, то найманим працівникам протистоїть така ж маса засобів виробництва.

На противагу простому розширене відтворення означає:

1) виробництво зростаючих обсягів товарів і послуг кращої якості;

2) процес розвитку капіталістичної власності, тобто розширення меж наявних типів і форм такої власності та появу нових (якісний аспект);

3) відтворення капіталістичної власності (засобів виробництва, грошового капіталу тощо) в розширених масштабах (кількісний аспект);

4) збільшення кількості найманих працівників, кожному з яких протистоїть більша маса засобів виробництва в якості капіталу, посилення соціально-економічного відчуження робочої сили від засобів виробництва;

5) використання частини додаткового продукту у форму додаткової вартості на розширене відтворення.

7.Особливості відтворення в аграрному секторі економіки.

Процес відтворення у даному секторі здійснюється в межах різних типів і форм власності.

У цій сфері існують:

- приватний тип власності (у формі трудової та нетрудової);

- колективний (у формі трудової та нетрудової);

- державний.

Два перших типи та форми власності з боку кількісних критеріїв можна умовно об’єднати в малі (здебільшого, фермерські господарства) та великі сільськогосподарські підприємства.

На їхню роль у розширеному відтворенні свідчать такі факти: у США із 1,9 млн господарств лише 70 тисяч входили до розряду великих. Вони реалізували 67% товарної продукції, використавши лише 20% сільськогосподарських угідь.

На противагу їм, сімейні (дрібні) господарства порушували сівозміну, меліорацію, не застосовували передову техніку, а також не сприяли збереженню якості земель.

Найбільш ефективний вплив на процес розширеного відтворення здійснюється в умовах суспільної власності на землю. Це зумовлено тим, що диференціальну ренту привласнює держава, яка спрямовує її на покращення якості грунтів, меліорацію тощо. Привласнення цієї форми ренти землевласником в умовах капіталізму може використовуватися з метою паразитичного споживання тощо.

Ще більшою мірою здійснюється негативний вплив на цей процес монопольної земельної ренти, оскільки вона звужує платоспроможний попит населення. Суперечності між розвиткомпродуктивних сил і відносинами приватної власності на землю значною мірою долає диференціальна рента, особливо тоді, коли договір про оренду землі укладається на тривалий період.

Негативний вплив земельної ренти на розширене відтворення послаблюється зі збільшенням органічної будови капіталу в сільському господарстві, впровадженням передових досягнень НТР.

Тема 13: Економічне зростання та його чинники.

1. Сутність і типи економічного зростання.

2. Нагромадження капіталу і форми нагромадження.

3. Заощадження та інвестиції.

4. Сутність НТР та її вплив на економічне зростання.

5. Економічні цикли, кризи та їх причини.

6. Теорії циклів і закон циклічного розвитку економіки.

7. Основні причини економічної кризи в Україні та особливості розвитку її економіки.

1.Сутність і типи економічного зростання.

У сучасній економічній літературі немає чіткого обгрунтування категорії “економічне зростання”, як в загальноекономічному, так і в політекономічному аспектах.

Так, в “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна економічне зростання розглядається як “постійне збільшення реального обсягу виробництва, що супроводжується покращенням технологічних, економічних та соціальних характеристик суспільства”.

У підручнику “Економічна теорія” за редакцією А. Добриніна і Л. Тарасевича стверджується, що “в сучасній економічній літературі під економічним зростанням, зазвичай, розуміють... довгострокові зміни природного рівня продуктивних сил на довгостроковому часовому інтервалі”.

А. Філіпенко характеризує економічне зростання як “...просте збільшення реального ВВП нації (країни) в одному періоді порівняно з іншим”.

Економічне зростання означає процес кількісно-якісних зрушень у межах технологічного способу виробництва, зумовлених відповідними суперечностями та чинниками і виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва.

У політекономічному аспекті економічне зростання означає техніко-економічні відносини між людьми з приводу привласнення предметів праці та надання послуг.

Розрізняють два основних типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед, факторів виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва.

Основними факторами цього типу економічного зростання є:

1) збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технології;

2) збільшення кількості сировини;

3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів);

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед, речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є НТП, а в наш час радикальна форма його розвитку – НТР, що розгортається.

Основними факторами цього типу економічного зростання є:

4) впровадження нової техніки і технології на основі передових технологій НТП, основою яких є процес інвестування виробництва;

5) підвищення загальноосвітнього і професійного рівня працівників;

6) покращення використання основних та оборотних фондів;

7) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і праці;

8) розвиток підприємницьких здібностей;

9) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності.

Важливе значення для характеристики економічного зростання має ефективність та якість такого зростання.

Якість економічного зростання виражається у покращенні життєвого рівня більшості населення, умов праці, зростання загальноосвітнього, професійного та культурного рівнів зайнятого населення, збільшенні вільного часу тощо.

Ефективність економічного зростання виражається у зростанні ефективності сукупної праці, передусім, у зростанні продуктивності живої праці.

2.Нагромадження капіталу і форми нагромадження.

Найпростішим визначенням сутності нагромадження капіталу за умов капіталізму є процес перетворення додаткової вартості на капітал, у тому числі – на різні типи та форми капіталу (капіталістичної власності). Цей процес іще називається капіталізацією.

Нагромадження капіталу є однією з історичних форм розширеного відтворення, що зумовлює:

- розвиток технологічного способу виробництва;

- організаційно-економічних відносин;

- еволюції відносин економічної власності;

- еволюції господарського механізму.

Водночас нагромадження капіталу створює матеріальні умови виробництва для вищого суспільного устрою.

Процес нагромадження капіталу відбувається у двох основних формах:

1) концентрації капіталу;

2) його централізації.

Нагромадження капіталу розпадається на нагромадження:

- продуктивного капіталу;

- грошового капіталу.

У свою чергу, в процесі нагромадження продуктивного капіталу слід виділити валові та реальні інвестиції.

Валові інвестиції включають всю суму витрат, що йдуть на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкдадень у поточному році (в тому числі товарно-матеріальні запаси, житлове будівництво).

Реальні інвестиції -- це вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації та інших елементів продуктивних сил.

Якщо від валових інвестицій відрахувати суму амортизації основного капіталу, то отримаємо чисті інвестиції, які йдуть лише на розширення основного капіталу.

Рівень та інтенсивність нагромадження капіталу показує норма нагромадження, яка визначається відношенням фонду нагромадження до національного доходу або валового національного продукту.

Сталі, істотні зв’язки та інші форми зв’язків, що виникають у процесі нагромадження капіталу, розкриває закон нагромадження капіталу. Він виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між збільшенням та якісним вдосконаленням структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці, з одного боку, зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших верств населення з другого боку.

3.Заощадження та інвестиції.

Заощадження – це частина безподаткового доходу домогосподарств, який не йде на споживання.

Частиною заощаджень є інвестиції.

Найраціональнішим визначенням є визначення авторів “Економікса” К. Самуельсоном і С. Брю:

1) “інвестиції – витрати на будівництво нових заводів, на устаткування з тривалим терміном служби та ін.”;

2) “інвестиції – витрати на виробництво та нагромадження засобів виробництва і збільшення матеріальних запасів”;

3) “інвестиції у людський капітал – будь-який захід, спрямований на зростання продуктивності праці робітників (шляхом підвищення їх кваліфікації та розвитку навичок); витрати на покращеня освіти, здоров’я робітників чи на підвищення мобільності робочої сили”.

Інвестиції при капіталізмі – це вкладення у розвиток капіталістичних виробничих відносин на основі постійного вдосконалення системи продуктивних сил.

4.Сутність НТР та її вплив на економічне зростання.

НТП має еволюційну та революційну форми розвитку.

Еволюційна форма НТП характеризується поступовими змінами у розвитку науки і техніки, вдосконаленням традиційних видів техніки виробництва.

Революційна форма НТП означає появу принципово нових видів техніки, предметів праці, фундаментальних наукових відкриттів, їх практичного застосування та інше, тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва – НТР.

Глибинну сутність НТР можна визначити як революційні зміни у взаємодії людини та природи, а також у системі продуктивних сил і техніко-економічних відносин.

Глибинна сутність НТР виявляється в її основних рисах, розгортаючись у цілісну систему, охоплючи основні структурні елементи технологічного способу виробництва.

Першою такою рисою перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу. Наука – загальний духовний продукт суспільного розвитку, загальний інтлект, суспільне знання.

Другою важливою рисою НТР є кардинальні зміни у техніці – штучно створених засобах праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини та природи.

Третьою характерною рисою НТР є докорінні перетворення головної продуктивної сили – людини-працівника.

Четвертою характерною рисою НТР є докорінне перетворення предметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із попередньо заданими властивостями.

П’ятою важливою рисою НТР, що виникає на основі попередніх, є впровадження принципово нових технологій, що з’явилися на базі фундаментальних відкриттів. До них належать лазерні, плазмові, мембранні, електронно-променеві та інші технології.

Шостою характерною рисою НТР є революція у силах природи, що використовується людьми.

Сьома риса НТР – революція у формах і методах організації виробництва.вперше революційні зміни в цій сфері відбулися з упровадженням системи Тейлора – автора наукової організації праці.

Восьмою рисою НТР є також інформаційна революція (космічні, волоконно-оптичні засоби зв’язку) тощо.

Вплив НТР на економічне зростання пояснюється моделями економічного зростання:

1) початковим варіантом створення таких моделей, як зазначалося, була економічна таблиця Ф. Кене, розвинена в теорії К. Маркса, В. Леонтьєва;

2) у кейнсіанській теорії економічного зростання заперечується закон Сея про те, що сукупний попит створює адекватну пропозицію і відіграє визначальну роль у досягненні макроекономічної рівноваги;

3) у посткейнсіанській найпростішій моделі економічного зростання американського економіста Е. Домара інвестиції є фактором створення і доходу, і нових потужностей;

4) у досконалішій моделі економічного зростання Р. Харрода (англійського економіста) ендогенна теорія інвестицій базується на принципі акселератора і очікування підприємців. Останні, на його думку, виходять із того, що при підтвердженні їхніх прогнозів попереднього періоду щодо динаміки інвестицій та реалізації виготовлених товарів, вони плануватимуть зростання обсягів виробництва в таких же розмірах;

5) у моделі економічного зростання, розробленій американським економістом Р. Солоу, показане співвідношення між капіталом і працею у процесі економічного зростання. На його думку, темпи такого зростання на довготривалому відрізку часу залежать, передусім, від технологічного розвитку.

5.Економічні цикли, кризи та їх причини.

Циклічні коливання в економіці відомі давно, але до початку ХІХ століття вони мали, здебільшого, сезонний характер, що було зумовлено, передусім, переважанням сільського господарства і, особливо, сільськогосподарського виробництва.з 1825 року капіталістична система господарства з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у перевиробництві товарів і неможливості їх реалізації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробітних, погіршення життєвого рівня населення тощо.

Тривалий і періодичний характер протікання циклів свідчить про те, що циклічність є законом розвитку капіталістичного способу виробництва.

Дата добавления: 2014-12-16