Общество и культура 2 страница

Науковий підхід до з’ясування причин циклічності та криз застосували представники класичної школи політичної економії. Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства.

Впершесистемний науковий аналіз економічного циклу і, насамперед, кризи (як основного його елемента) зробив К. Маркс, піддавши конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему. На його думку, економічний цикл – це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи.

За Марксом, перша економічна криза підштовхнула процес еволюції власності. Тому невипадково саме в 30-ті роки починають виникати акціонерні товариства – колективна форма власності. Але процес еволюції власності відставав від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призводило, врешті-решт, до виникнення нової кризи, початку економічного циклу. Так коротко характеризував причину криз К. Маркс.

Видатний український вчений-економіст М. Туган-Барановський не погоджується з таким обгрунтуванням. Він розглядав теорію К. Маркса лише як теорію ринку і давав при цьому високу оцінку концепції Ж.-Б. Сея, який причину промислових криз вбачав не у порушеннях, що мають місце у кожній зі сфер суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні), а в неправильному розподілі національного виробництва загалом, обмеженні продуктивних сил суспільства. Підтримуючи тезу Ж.-Б. Сея, М. Туган-Барановський також стверджував, що попит на товаристворюється самим виробництвом. Головною причиною циклічних коливань він називав диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва та недосконалість регулюючої ролі ринкового механізму у сфері нагромадження й використання суспільного капіталу.

Сучасні західні економісти А. Паретто та А. Пігу пояснювали цикл співвідношенням оптимізму та песимізму в господарській діяльності; І. Фішер та Р. Хоутрі – незбалансованістю попиту і пропозиції грошей тощо; Н. Калдор – розривом у динаміці інвестицій та заощаджень.

6.Теорії циклів і закон циклічного розвитку економіки.

В економічній літературі за критерієм тривалості розрізняють три типи циклічних коливань:

1) довгі економічні цикли, які тривають 48 – 55 років;

2) середні економічні цикли тривалістю 7 – 11 років;

3) короткі економічні цикли, що протікають упродовж 3 – 4 років.

Крім того, американський економіст С. Кузнець обгрунтував наявність циклів тривалістю 10 – 25 років, основою яких є періодичне оновлення житла та деяких виробничих споруд.

Крім того, існують такі теорії циклічного розвитку:

А) грошова теорія, яка пояснює цикл експансією (стисканням) банківського кредиту (Хоутрі та ін.);

Б) теорія нововведень, яка пояснює цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

В) психологічна теорія, яка трактує цикл як наслідок хвиль песимістичного та оптимістичного настрою, котрі охоплюють населення (Пігу, Беджгот та ін.);

Г) теорія недоспоживання, що вбачає причину циклу в занадто великій частці доходу, який іде багатим і заощадливим людям, порівняно з тим, що може бути інвестовано (Гобсон, Фостер, Катчингс та ін.);

Д) теорія надмірного інвестування, прибічники якої вважають, що причиною спаду є, швидше, надмірне, ніж недостатнє, інвестування (Ф. Хайєк, Л. Мізес).

Отже, закон циклічного розвитку капіталістичної економіки – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між періодичним оновленням елементів технологічного способу виробництва в межах різних типів циклічних коливань та відповідними структурними змінами інших елементів економічної системи (відносин власності, господарського механізму) і відноленням через певний час на цій основі макроекономічної рівноваги.

7.Основні причини економічної кризи в Україні та особливості розвитку її економіки.

Основні причини економічної кризи в Україні після розпаду СРСР можна розділити на три групи.

Перша група причин:

1) майже повне, тотальне одержавлення економіки, власності;

2) наявність глибоких диспропорцій в економіці, зокрема між групами “А” і “Б”;

3) зосередження 95% всієї власності, розміщенної в Україні, в руках загальносоюзних міністерств та відомств;

4) відчудження трудящих від засобів виробництва, від самаго процесу праці;

5) значна мілітаризація економіки;

6) політика пограбування села.

Друга група причин:

1) розрив господарських зв’язків із країнами колишнього СРСР;

2) відсутність науково обгрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи;

3) злам державного управління економікою і запровадження ринкових важелів;

4) ухвалення численних непрацюючих або руйнівних законів;

5) непродумане запровадження купоно-карбованця;

6) шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень;

7) придушення національного виробництва, майже повна втрата внутрішнього ринку;

8) доларизація української економіки;

9) брак надійної банківської системи;

10) тіньовий характер роздержавлення та приватизації;

11) масовий відплив капіталу;

12) значне зростання управлінського апарату;

13) стрімке подорожчання енергоносіїв;

14) відсунтість науково обгрунтованої промислової політики, політики ціноутворення;

15) отримання значних кредитів на невигідних умовах;

16) значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи;

17) надмірно швидка зміна урядів.

Третя група причин зумовлена самим процесом трансформації адміністративно-командної економіки у ще більш недосконалу соціально-економічну систему – капіталізм взірця ХІХ століття, але з мінімальним соціальним захистом населення.

Тема 14: Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження та добробут людини.

1. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.

2. Диференціація доходів населення.

3. Сутність механізму перерозподілу національного доходу та доходів населення.

4. Перерозподіл доходів через податкову систему.

5. Перерозподіл доходів через цінову систему.

6. Перерозподіл доходів через трансфертні платежі.

7. Сутність державного регулювання розподілу доходів та його форми.

8. Споживання, заощадження та добробут людини.

1.Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.

В “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна розподіл характеризується як “одна із стадій єдиного відтворювального циклу, що йде за виробництвом продукту, створенням доходу”.

У “Короткій економічній енциклопедії”, виданій перербурзькими вченими, розподіл характеризується як:

1) “різновид об’єктивних економічних процесів і відносин, специфікою яких є встановлення пропорцій, в яких суб’єкти відтворення беруть участь у виробленому продукті;

2) одна із сторін виробничих відносин, сполучна ланка між виробництвом та споживанням, необхідна фаза процесу відтворення суспільного продукту”.

Політекономічна сутність розподілу: це стадія суспільного відтворення, в якій на основі виконання нею функцій сполучної ланки між безпосереднім виробництвом і споживанням виникає підсистема відносин економічної власності між різними економічними суб’єктами з приводу привласнення умов та результатів виробництва, що управляється відповідними законами, характер яких визначається у кінцевому підсумку сферою безпосереднього виробництва і власністю на засоби виробництва.

Визначальна роль сфери безпосереднього виробництва щодо розподілу виявляється також у тому, що такі категорії першої сфери, як необхідний і додатковий продукт набувають у другій форми заробітної плати і прибутку.

Оскільки необхідний і додатковий продукт є речовою основою НД, розглянемо процес розподілу останнього.

Як політекономічна категорія розподіл національного доходу означає відносини економічної власності між найманими працівниками, капіталістами і землевласниками з приводу привласнення новостворенної вартості. Формами економічної реалізації цих відносин є привласнення заробітної плати найманими працівниками, прибутку – промисловими і торговельними капіталістами, дивідендів – різними верствами населення і, насамперед, власниками засобів виробництва.

2.Диференціація доходів населення.

Диференціація доходів населення – це різниця в доступі до власності і влади різних класів, соціальних верств і прошарків у межах певної економічної системи, що виявляється у рівні їхніх доходів, передусім, грошових.

Найзагальнішою причиною диференціації в доходах населення за сучасних умов є економічна система капіталізму, побудована на відчудженні переважної більшості населення від власності на засоби виробництва і влади.

Конкретизуючи одну із причин нерівності – “володіння власністю” – американські вчені визнають, що “величезна більшість домогосподарств мають мало або взагалі не мають власності, а інші – їх меншість – володіють великою кількістю устаткування, нерухомістю, сільськогосподарськими угіддями і т.д.

Якщо виходити з біосоціальної сутності людини, то деякі причини диференціації в доходахнаселення зумовлені такими біологічними чинниками, як відмінності у здібностях і творчих обдаруваннях населення, чисельність сім’ї, частково вік та інше.

Серед соціально-економічних причин можна назвати рівень соціалізації економіки країни, чим він більший, тим менша нерівність у доходах.

Окрему групу причин диференціації в доходах населення можна виділити на мікрорівні, які, водночас, є похідними від соціально-економічних чинників. До них належать диктат монополій (олігополій) на ринку, існування контрактної системи, нижчий рівень заробітної плати і доходів у немонополізованому, передусім, дрібнотоварному секторі економіки та ін.

Ступінь нерівності в доходах населення в західній економічній літературі вимірюється шляхом виділення 10% найбагатших і 10% найбідніших верств населення (децільний коефіцієнт), 20% відповідних груп (так званий квінтіль), 30% і т.д. так, децільний коефіцієнт диференціації визначають шляхом відношення рівня доходів 10% найбагатшого і 10% найбіднішого верств населення.

Крім того, використовують показник концентрації (індекс Джинні), який розкриває ступінь відхилення фактичного розподілу доходів від рівномірного.

3.Сутність механізму перерозподілу національного доходу та доходів населення.

Перерозподіл національного доходу через державний бюджет є наступною (після розподілу) стадією його руху.

Необхідність перерозподілу національного дохду зумовлюється:

1) значною диференціацією доходів, яка не лише загрожує соціальній стабільності країни, але й гальмує стимули до ефективної праці;

2) такий перерозподіл викликаний потребами у виконанні сучасною державою широкомасштабних функцій, без яких економічна система не може існувати;

3) перерозподіл національного доходу зумовлений необхідністю підтримки малого підприємництва, національного товаровиробника, забезпечення плюралізму форм власності;

4) доцільністю розширення громадських робіт, розвитку економічної та соціальної інфраструктури та ін.;

5) необхідністю розвивати базові, капіталоємні галузі промисловості.

Перерозподіл національного доходу, як політекономічна категорія, виражає відносини власності між різними економічними суб’єктами у сфері розподілу та обміну з приводу привласнення державою значної частки необхідного та додаткового продукту та наступного його спрямування на виконання функцій держави.

4.Перерозподіл доходів через податкову систему.

В основі принципу перерозподілу доходів через податки лежить концепція платоспроможності.

Цей принцип базується на ідеї, що рівень оподаткування перебуває у залежності від конктетного доходу і рівня матеріального становища людини. Це означає, що окремі особи та підприємці з більш високими доходами будуть сплачувати більш високі податки ніж ті, чиї доходи значно скромніші.

Ставка податку диференціюється залежно від рівня доходу: багаті сплачують більше, а бідні – менше, тобто податки розподіляються відповідно до величини отримуваного кожною людиною доходу.

Таке співвідношення між ставкою податку і рівнем доходу, в економічній теорії називається прогресивною системою оподаткування.

5. Перерозподіл доходів через цінову систему.

Західні країни практично повністю відмовилися від державного регулювання цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту, надсилає виробникам помилкові сигнали, що призводить до негативних наслідків.

Разом з тим, держава встановлює верхню межу цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їм нормальний (середній) прибуток.

Останнім часом, на Заході набула поширення диференційована система торівлі. Існують крамниці для людей з високим та низьким рівнями доходів, де один і той же товар має різні ціни. Крім того, може існувати суттєва знижка на товари сезонного використання тощо. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, держава гарантує ряд пільг для перних груп населення у користуванні суспільними благами, наприклад, пільги для інвалідів та ветеранів у користуванні громадським транспортом тощо.

6.Перерозподіл доходів через трансфертні платежі.

Трансфертні платежі являють собою передачу податкових внесків певним верствам населення, наприклад, пенсіонерам, безробітним або тим, що живуть у нестатках, тобто, держава здійснює грошові виплати певним громадянам, які постійно або тимчасово безробітні, ветерани війни, потребують виплат із соціального страхування тощо.

Таким чином, через державний бюджет відбувається перерозподіл національного доходу.

Трансфертні платежі підтримують певну соціальну рівновагу у суспільстві, виступають суттєвим важелем регулювання державного сукупного попиту.

Трансфертні платежі не впливають на зростання суспільного споживання за рахунок особистого, а призводять лише до змін в особистому споживанні. Сплата податків скорочує особисте споживання платника податку, однак, домогосподарства, які отримують цю суму у вигляді соціальних виплат, збільшують свої витрати на особисте споживання приблизно на ту ж суму, яку здійснив платник податків державі.

7.Сутність державного регулювання розподілу доходів та його форми.

Державне регулювання розподілу доходів можна визначити як сукупність форм та методіввпливу державних органів влади на рух ВВП (у тому числі НД), нарівень трудових доходів, передусім, заробітної плати, з одного боку, та нетрудових доходів, насамперед, прибутку, ренти і відсотка з другого боку.

Основними напрямами такого регулювання є політика доходів та соціальний захист.

До найважливіших методів державного регулювання доходів належать важелі бюджетного (у т.ч. податкового) регулювання, кредитного, цінового, регіонального, інвестиційного тощо.

Регулювання доходів здійснюється у таких формах:

1) рекомендаційне обмеження темпів зростання номінальної заробітної плати;

2) заморожування заробітної плати;

3) встановлення державою лімітів на збільшення номінально їзаробітної плати;

4) індексація, тобто підвищення заробітної плати відповідно до зростання цін;

5) стимулювання росту заробітних плат завдяки надання податкових пільг підприємствам.

8.Споживання, заощадження та суспільний добробут.

Заключною фазою суспільного відтворення, як зазначалось, є споживання, оскільки в ній відбувається знищення створених благ.

Специфічність даної сфери полягає в тому, що на відміну від інших сфер суспільного відтворення, в ній немає чітко визначених меж: адже воно здійснюється у сфері безпосереднього виробництва (виробниче споживання) і власне сфері споживання.

Розрізняють виробниче і невиробниче споживання.

До законів розвитку сфери споживання належать закони:

- зростання споживання послуг;

- зростання колективного споживання;

- підвищення якості споживання;

- граничної схильності до споживання.

Та частина отриманого індивідуумом, сім’єю, населенням грошового доходу, яка не йде на споживання, є заощадженнями.

У політекономічному аспекті заощадження для більшості населення є, передусім, засобом наромадження приватної трудової власності; для капіталістів – засобом нагромадження капіталу.

как предмет философского анализа

16.1. Философия истории

Г. Ф. В. ГЕГЕЛЬ

Подобно тому, как зародыш содержит в себе свою природу дерева, вкус, форму плодов, так и первые проявления духа виртуально содержат в себе всю историю.

Гегель Г. Ф. В. Сочинения. Т. VIII. — М., 1935. — С. 18.

Неизмеримая масса желаний, интересов и деятельностей является орудием и средством мирового духа, для того, чтобы достигнуть его цели, сделать ее сознательной и осуществить ее; и эта цель состоит лишь в том, чтобы найти себя прийти к себе и созерцать себя как действительность... Живые индивидуумы и народы, ища и добива­ясь своего, в то же время оказываются средствами и орудиями че­го-то более высокого и далекого, о чем они ничего не знают и что они бессознательно исполняют...

Гегель Г. Ф. В. Сочинения. Т. VIII. — М., 1935. — С. 24—25.

Частное в большинстве случаев слишком мелко по сравнению со всеобщим: индивидуумы приносятся в жертву и обрекаются на гибель. Идея уплачивает дань наличного бытия и бренности не из себя, а из страстей индивидуумов.

Гегель Г. Ф. В. Сочинения. Т. VIII. — М., 1935. — С. 32.

К. МАРКС

Это [материалистическое] понимание истории заключается в том, чтобы исходя именно из материального производства непосредст­венной жизни, рассмотреть действительный процесс производства и понять связанную с данным способом производства и порожден­ную им форму общения — то есть гражданское общество на его различных ступенях, как основу всей истории; затем изобразить действительность гражданского общества в сфере государственной

жизни, а также объяснить из него все различные теоретические порождения и формы сознания, религию, философию, мораль и т. д. и проследить процесс их возникновения на этой основе.

Маркс К. Немецкая идеология // Собрание сочинений. Т. 3. — С. 36—37.

Дело обстоит следующим образом: определенные индивиды, опре­деленным образом занимаются производственной деятельностью, вступают в определенные общественные и политические отноше­ния... Общественная структура и государство постоянно возникают из жизненного процесса определенных индивидов — не таких, какими они могут казаться в собственном им чужом представле­нии, а таких, каковы они в действительности, т. е. как они действу­ют, материально производят и, следовательно, как они действенно проявляют себя в определенных материальных, не зависящих от произвола границах, предпосылках и условиях.

Маркс К. Немецкая идеология // Собрание сочинений. Т.З. — С.24.

История — не что иное, как деятельность преследующего свои цели человека.

Маркс К., Энгельс Ф. Святое семейство // Собрание сочинений. Т. 3. — С. 36—37.

Общественная история людей есть всегда лишь история их инди­видуального развития, сознают ли они это или нет. Их материаль­ные отношения образуют основу всех их отношений. Эти матери­альные отношения суть лишь необходимые формы, в которых осу­ществляется их материальная и индивидуальная деятельность.

Маркс К. Письмо П. В. Анненкову // Собрание сочинений. Т. 27. — С. 402—403.

В качестве исходного пункта [истории] следует принять опреде­ленный характер общественного человека, т. е. определенный ха­рактер общества.

Маркс К. Замечания на книгу А. Вагнера “Учебник политической экономии” // Собрание сочинений. Т. 19. — С. 376—377.

В общих чертах азиатский, античный, феодальный и современный буржуазный способы производства можно обозначить как про­грессивные эпохи экономической общественной формации.

Маркс К. К критике политической экономии // Собрание сочинений. Т. 13. — С. 7.

Производственные отношения в своей совокупности образуют то, что называют общественными отношениями, обществом и притом образуют общества, находящиеся на определенной ступени исто­рического развития, общество со своеобразным отличительным характером. Античное общество, феодальное общество, буржуаз-

ное общество представляют собой такую совокупность производ­ственных отношений, из которых каждая вместе с тем знаменует собой особую ступень в историческом развитии человечества.

Маркс К. Наемный труд и нищета // Собрание сочинений. Т. 6. —С. 442.

Вся история есть не что иное, как беспрерывное изменение челове­ческой природы...

Маркс К. Нищета философии // Собрание сочинений. Т. 4. — С. 162.

Раз человек уже существует, он как настоящая предпосылка че­ловеческой истории есть также ее постоянный продукт и резуль­тат, и предпосылкой человек является только как собственный продукт и результат.

Маркс К. Теория прибавочной стоимости // Собраниесочинений.Т.26. — Ч. III. — С.516.

История делается таким образом, что конечный результат всегда получается от столкновения множества отдельных воль, причем каждая из этих воль становится тем, что она есть, опять таки благо­даря массе особых жизненных обстоятельств. Таким образом, име­ется бесконечное количество параллелограммов сил, и из этого пе­рекрещивания выходит одна равнодействующая — историческое событие. Этот результат можно опять таки рассматривать как про­дукт одной силы, действующей как целое, бессознательно и безволь­но. Таким образом, история, как она шла, до сих пор, протекает по­добно природному процессу и подчинена, в сущности, тем же самым законам движения. Но из того обстоятельства, что воли отдельных людей, каждый из которых хочет того, к чему его влечет физическая конституция и внешние, в конечном счете экономические обстоя­тельства (или его собственные, личные, или общесоциальные), что эти воли достигают не того, чего они хотят, но сливаются в нечто среднее, в одну общую равнодействующую,—из этого все же не сле­дует заключать, что эти воли равны нулю. Наоборот, каждая воля участвует в равнодействующей и постольку включена в нее.

Маркс К. Письмо Иозефу Блоху // Собрание сочинений. Т. 37. — С. 395—396.

...История носила бы очень мистический характер, если бы “случай­ности” не играли никакой роли. Эти случайности входят, конечно, и сами составной частью в общий ход развития, уравновешиваясь дру­гими случайностями. Но ускорение и замедление в сильной степени зависит от этих “случайностей”, среди которых фигурирует также и такой “случай”, как характер людей, стоящих вначале во главе движения.

Маркс К. Письмо М. Людвигу Кугельману // Собрание сочинений. Т. 33. — С. 175.

Дата добавления: 2014-12-16