Із акта комісії про спадок гетьмана

ІЗ УКАЗУ ПЕТРА І ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ЦЕНЗУРИ НАД

ПАВЛО АЛЕПСЬКИЙ[§] ПРО ОСВІТУ В УКРАЇНІ У XVII ст.

ДЖЕРЕЛА

Починаючи з цього міста (Рашкова) і по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що дуже здивувала нас: усі вони, крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи; крім того, священники навчають сиріт і не лишають їх неуками блукати по вулицях <..>

Всякий базар[**] і містечко в землі козаків має багато жителів, особливо маленьких дітей. Кожне місто має, може, до 40, 50 і більше тисяч душ; але дітей більше, ніж трави, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт у цій країні сила; силовики їхні були вбиті в безнастанних війнах. Але в них є хороший звичай: вони одружують своїх дітей молодими, і тому вони численніші за зорі небесні і за пісок морський.

Історія української культури. Збірник матеріалів і документів. За ред.С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К., 2000. – С.135-136.

НАРОДНА ПІСНЯ ПРО БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ТА ПРО БИТВУ ПІД ЖОВТИМИ ВОДАМИ (середина XVII ст.)

Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?

Ой, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється.

Чи не той то хміль, що по пиві грає?

Ой, той то Хмельницький, що ляхів рубає.

Чи не той то хміль, що у пиві кисне?

Ой, той то Хмельницький, що ляшеньків тисне.

Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду, –

Гей, не один лях лежить головою в воду.

«Не пий, Хмельницький, дуже Золотої Води, –

Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди».

«А я ляхів не боюся і гадки не маю –

За собою великую потугу я знаю,

Іще й орду татарськую за собою веду, –

А все тото, вражі ляхи, на вашу біду».

Ой, втікали вражі ляхи – погубили шуби

Гей, не один лях лежить, вищеривши зуби!

Становили собі ляхи дубовії хати, –

Ой, прийдеться вже ляшенькам в Польщу утікати.

Утікали вражі ляхи, де якії повки[††]

Їли ляхів собаки і сірії вовки. <..>

Українські народні думи та пісні. – 1955. – С.92-93.

ДРУКОВАНИМИ ЦЕРКОВНИМИ КНИГАМИ В УКРАЇНІ (1720 р.)

<..> А и оные церковные старые книги, для совершенного согласия с великороссийскими, с такими же церковними книгами сравнивать прежде печати, с теми великороссийскими печатьми, дабы никакой розни й особого наречия в нем не было. А других никаких книг, ни прежних, ни нових изданий, не обьявляя об оных в духовной коллегии, й не взяв от оной позволения, в тех монастырях не печатать, дабы не могло в таких книгах никакой в церкви восточной противности й с великороссийской печатью несогласия произойти.

Україна: Наука і культура. Вип. 26-27. – К., 1993. – С. 95.

ІВАНА МАЗЕПИ (1709 р.)

Не доказуємо чогось протилежного й не перечимо, що ясновельможний гетьман мав доходи тільки для своєї особи, але знаємо також добре, що він розкинув і видав їх щедрою рукою у побожному намірі на будову багатьох церков і монастирів, на милостині, на позолочення бані Печерської церкви й на відбудову її монастиря св. Сави в Палестині. Промовчуємо багато побожних і милостинних учинків згаданого гетьмана, не можемо того одного поминути мовчанкою, що він саме перед теперішнім повстанням – уже другий рік минає – вислав до Гробу Спасителя на гору Синай, на св. гору Афон і до інших св. місць Палестини тридцять тисяч дукатів.

Після того Войнаровський предложив виказ грошей, що були в Будинцях, який не зберігся, старшина ось такий виказ особистих видатків Мазепи, що зберігся в її пам’яті від дванадцятьох років:

позолочення бані Печерської [Лаври Успенської великої церкви] 20 500 дукатів;

мур довкола Печерського монастиря і церков тощо, мільон;

великий дзвін і дзвіниця до Печерського монастиря 73 000 золотих;

великий срібний свічник для Печерської Лаври Успенської великої церкви 2 000 імперіалів;

золота чаша і така ж оправа євангелія для неї 2 400 дукатів;

золота митра для неї 3000 дукатів, поминувши прикраси й пожертви для неї;

позолочення бані митрополичого Софійського собору в Києві 5 000 дукатів, золота чаша для нього 500 дукатів, віднова його 50 000 золотих;

церква Київської [Могилянської] колегії з гімназіями й ін. більше ніж 200 000 золотих;

соборна церква св. Миколи Київського з монастирем тощо більше ніж 100 000 золотих;

віднова [соборної] церкви монастиря св. Кирила за Києвом більше ніж 10 000 золотих;

вівтар у Межигірському монастирі 10 000 золотих;

фундація новозбудованого єпископського [Вознесенського] собору в Переяславі з монастирем тощо більш ніж 300 000 золотих;

церква в Глухові [мурований Успенський собор Глухівського монастиря] 20 000 золотих;

рефектар (трапезна) Густинського монастиря 10 000 золотих;

рефектар [Лубенського] Мгарського монастиря понад 8 000 золотих;

церква св. Трійці в Батурині понад 20 000 золотих;

незакінчена церква св. Миколи в Батурині 4 000 золотих;

монастирська [Покровська] церква в Дігтярах – 15 000 золотих;

монастирі Бахмацький, Каменський [Успенський], Люецький [Антоніїв], Думницький [Різдва Богородиці] з церквами тощо невідомо скільки;

віднова [Борисоглібського] катедрального монастиря в Чернігові 10 000 золотих;

докінчення будови [монастирської соборної] церкви св. Трійці там само 10 000 золотих;

Макошинський монастир із церквою св. Миколи понад 20 000 золотих;

на віднову монастиря св. Сави дав у Батурині архіманритові, пізнішому патріархові, 50 000 золотих, а на докінчення будови цього ж монастиря й до інших місць Палестин вислав тому ж патріархові 30 000 дукатів;

чаша з чистого золота, лампа та срібний вівтар для Божого гробу 20 000 золотих;

срібна рака з п’ятьма срібними свічниками на мощі св. Варвари 4 000 імперіалів;

вівтар для церкви у Вільні 10 000 золотих;

підмога православію на руки луцького єпископа Жабокрицького 3 000 золотих;

Євангелія варабській мові на руки александрійського патріарха 3 000 золотих.

Дерев’яні церкви: чернігівська св. Івана Євангеліста з вівтарем тощо понад 5 000 золотих; дві батуринські, Воскресенська й Покрови Богородиці з приналежностями понад 15 000 золотих; в селі Прачі понад 15 000 золотих; св. Івана Хрестителя в Рильську 2 000 золотих.

Не могла старшина підрахувати щедрих пожертв Мазепи на милостині монастирям, церквам, митрополитам, архієпископам, єпископам, архімандритам і іншим духовним із Греції, Палестини, Молдавії, Волощини, Сербії, Болгарії, Польщі й Литви, в Україні чужинцям, духовній старшині, різним церквам, українським монастирям, ченцям, студентам і бранцям, але знала, що за 23 роки свого гетьманства давав Мазепа щороку 1 000 золотих на київських бурсаків і 500 золотих Густинському монастиреві.

За душу покійної гетьманової роздав монастирям і церквам руками канцеляриста Войцеховича 20 000 золотих, за визволення кн. Четвертинького 3 000 золотих, на запис Печерському монастиреві 180 000 імперіалів.

Пам’ятки України. – 1991. – №6. – С.20-21.

Г.С. СКОВОРОДА. DE LIBERTATE [‡‡]

Что то за волность? Добро в ней каное?

Ины говорять, будто золотое.

Ах, не златое, если сравнить злато,

Против волности ещё оно благо.

О, когда б же мнђ в дурнђ не пошитись,

Дабы волности не могл как лишитись.

Будь славен вовђк, о муже избранне,

Волносты отче, герою Богдане!

Історія української культури. Збірник матеріалів і документів. За ред.С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К., 2000. – С.153.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте характеристику Запорізькій Січі як соціокультурному феномену. Чому Січ вважається символ в українському культурному просторі?

2. Яка роль Івана Мазепи на розвиток української барокової культури?

3. В яких умовах відбувається формування моделі української культури раннього Нового часу?

4. Поясніть яким чином Визвольна війна стала детермінантою у формуванні нових культурних вартостей?

5. У чому полягають світоглядно-естетичні особливості українського бароко?

6. Коли відбулося перетворення «культури в Україні» на «українську культуру».

Дата добавления: 2014-12-16