Введення сурфактанта. · Введення сурфактанта зменшує важкість перебігу РДС і летальність, пов’язану з цим захворюванням [A]

· Введення сурфактанта зменшує важкість перебігу РДС і летальність, пов’язану з цим захворюванням [A].

· Слід надавати перевагу натуральним сурфактантам порівняно з синтетичними [A].

· Профілактичне введення сурфактанта (протягом 15 хвилин після народження) в пологовій кімнаті (операційній) потрібно передбачити в таких випадках:

1) Усім новонародженим з терміном гестації < 28 тижні гестації [A].

2) Новонародженим з терміном гестації 28 - 30 тижнів, якщо вони потребують інтубації трахеї після народження або матір не отримала курсу стероїдної профілактики [A].

· Введення сурфактанта з метою лікування РДС:

1) Новонародженим з клінічними і (або) рентгенологічними ознаками РДС, яким сурфактант не вводили профілактично; першу лікувальну дозу препарату потрібно ввести якомога скоріше (оптимально - в перші 2 години життя дитини).

2) Другу, а інколи і третю дозу сурфактанта, призначають, якщо:

- дитина потребує високих концентрацій кисню (> 40 %) або ШВЛ;

- після введення першої дози сурфактанта дитина на СРАР з позитивним тиском на видиху ³ 6 см водн. ст. потребує ³ 50 % кисню у дихальній суміші;

- стан дитини на СРАР - терапії погіршується, і виникають показання до ШВЛ.

5. Оксигенотерапія

· У разі призначення дитині додаткового кисню необхідно підтримувати рівень насичення гемоглобіну киснем у межах 88-94 %, що допоможе знизити ризик ретинопатії і бронхолегеневої дисплазії;

· Під час проведення оксигенотерапії слід передбачити призначення вітаміну А внутрішньом’язово тричі на тиждень протягом 4 тижнів з метою зниження ризику виникнення бронхолегеневої дисплазії (БЛД);

· СРАР – терапія.

1) Раннє призначення СРАР з сурфактантною терапією зменшують важкість РДС і потребу в ШВЛ.

2) СРАР - терапію призначають всім новонародженим з ризиком розвитку РДС і терміном гестації < 30 тиж, яких не лікують з використанням ШВЛ.

3) Для проведення СРАР - терапії оптимальним вважається використання біназальних канюль або спеціальних носових масок.

· Штучна (механічна) вентиляція легень (ШВЛ).

1) ШВЛ потрібно припинити якомога скоріше.

2) Слід запобігати розвитку гіпокапнії під час ШВЛ, тому що це підвищує ризик БЛД і перивентрикулярної лейкомаляції.

3) Після екстубації дитину переводять на назальний СРАР, щоб запобігти повторній інтубації.

6. Призначення антибіотиків

· Усім новонародженим з РДС призначають напівсинтетичні пеніциліни у комбінації з аміноглікозидами внутрішньовенно.

· Перед початком антибактеріальної терапії слід забрати кров для дослідження на культуру.

7. Підтримуючі заходи

· Призначення рідини і нутрієнтів:

1) Новонародженим дітям з клінічною підозрою на наявність РДС рідину (5 -10 % розчин глюкози і 10 % розчин кальцію глюконату [200-300 мг/кг]) призначають внутрішньовенно.

2) Більшості з них розпочинають інфузійну терапію з розрахунку 70-80 мл/кг/добу.

3) Щодоби контролюють масу тіла дитини, допускаючи втрату не більше 2,5-4% на добу (загалом до 15%).

4) Обмежують кількість Na+, яку призначають в перші дні життя дитини, поступово збільшуючи її після встановлення діурезу.

5) Розпочинають парентеральне введення амінокислот з 1 доби життя, ліпідів - з 2 доби життя; а також забезпечують дитину необхідною кількістю калорій.

6) Після стабілізації стану дитини якомога раніше розпочинають мінімальне ентеральне (трофічне) харчування.

Начальник Управління материнства, дитинства

Р.О. Моісеєнко

Додаток 9

Дата добавления: 2014-12-16