Український фольклор І половини ХІХ ст

В Україні продовжувала розвиватися усна народна творчість. Народ створював пісні, казки, прислів’я, спрямовані проти кріпосницької неволі, оспівував борців проти поміщицького гніту Лук’яна Кобилицю, Устима Кармалюка. В одній з пісень розповідається про тяжку щоденну панщину:

Отамани з батогами,

З нагаєм гуменний

На роботу цілий тиждень

Гонять, мов скажені.

Селяни створювали пісні про народну помсту ненависним панам. Так, в одній з пісень розповідалося про те, як селяни с. Дорогинців Ніжинського повіту Чернігівської губернії за жорстоку експлуатацію і звіряче знущання над ними вбили поміщика Селивановича.

Ой косили косарики

Та й радили раду,

Та й убили Саливона

За усю громаду.

В народі продовжували жити думи і пісні, створені в минулі століття. Кобзарі і лірники несли їх в маси народу, передавали слова і мелодії з уст в уста. Широко відомими в народі були видатні кобзарі Андрій Шут, Іван Крюковський, Федір Грищенко-Холодний і особливо Остап Вересай.

Остап Микитович Вересай (1803-1890) походив з родини кріпаків. На четвертому році життя осліп. П’ятнадцятирічним юнаком пішов у науку до кобзарів і, маючи добрий голос і слух, блискуче опанував кобзарське мистецтво. В репертуарі Вересая було багато історичних пісень і дум: «Як три брати з Азова втікали», «Невольницька», «Дума про бурю на Чорному морі» та ін. Улюбленою піснею Остапа Микитовича була сатирична пісня «Про правду і кривду», за виконання якої кобзаря не раз заарештовували.

Саме фольклор був чистим, невичерпним джерелом самобутньої, повнокровної національної культури. Тому чимало шанувальників народних традицій на початку ХІХ ст. ходило по селах, розшукувало, збирало й потім друкувало перлини народної мудрості.

Так, у 1819 р. після величезної пошукової роботи великий гуманіст, фольклорист Микола Андрійович Цертелєв (Церетелі), грузин за походженням, надрукував першу збірку українських історичних дум «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень».

Дата добавления: 2014-12-16