Елементи форми держави

Форма держави та її елементи.

Форма держави – порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

Форма державного правління - порядок утворення і організації вищих органів влади в державі.

Форма державного режиму - порядок здійснення державної влади у певні способи певними методами і засобами (сукупність способів та методів здійснення політичної влади)

Форма державного устрою - порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення влади між ними і державою у цілому (територіальна або національнотериторіальна організація держави з відповідним розподілом влади).

Держави відрізняються між собою формою державного правління. Перш за все, існує дві найпоширеніші їх форми: монархія і республіка. Світ розвивався таким чином, що монархії змінювалися республіками і навпаки. Але у минулому все ж таки переважала форма монархічного правління, яке подекуди збереглося і сьогодні.

Отже, за формою державного правління держави поділяються на монархії та республіки.

Монархія – це така форма державного правління, при якій державна влада зосереджена цілком або частково в руках однієї особи – монарха, передається в спадщину, не залежить від населення. Тобто, уся вища влада в державі (законодавча, виконавча і судова) належить одній особі – монарху і як правило, переходить у спадщину.

Монархів офіційно називають по різному: царями і царицями, імператорами й імператрицями, великими князями й великими княгинями, принцами і принцессами, султанами, шахами, імператорами.

Основними ознаками класичної монархічної держави є:

· існування одноосібного глави держави, який користується своєю владою довічно (цар, король, імператор, шах)

· спадковість верховної влади

· юридична безвідповідальність монарха.

Види монархій:

Абсолютна монархія -форма правління, за якої верховна державна влада цілком належить одній особі. Тобто монарх здійснює владу неконтрольовано.

Ознаки абсолютної монархії:

· Монарх не обмежений конституцією;

· здійснює законодавчу діяльність;

· керує урядом, який формує сам;

· контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках.

Класичні приклади – Російська імперія часів Петра І.

В сучасних умовах абсолютна монархія — надзвичайна рідкість. Як приклад можна згадати Саудівську Аравію, Оман. Такі держави можуть сьогодні мати навіть символічні конституції, проте ці акти не є конституціями в повному розумінні слово, оскільки не обмежують владу монарха. Такою конституцією була, наприклад, Тимчасова конституція Катару 1970 року.

Монархи в Саудівській Аравії і Омані вважаються також вищими духовними особами, що ще більше посилює їхню владу. Проте все ж таки ця влада не безмежна: особлива роль належить правлячій сім'ї, яка на своїй раді вирішує, зокрема, питання престолонаслідування (успадковує не обов'язково син колишнього монарха), може примусити монарха відректися від престолу.

Для абсолютної монархії характерний авторитарний політичний режим, а державний режим іменується абсолютизмом.

Яскравим прикладом абсолютної монархії була Франція за часів Людовика XIV (1638-1715)

Його правління - апогей французького абсолютизму (легенда приписує Людовику XIV вираз: «Держава - це я»). Проте численні війни, значні витрати королівського двору, високі податки викликали народні повстання, а відтак і повалення абсолютизму

Різновид абсолютно монархії:

А) Теократична монархія — це різновид абсолютної монархії, за якої політична влада належить голові церкви або релігійному лідерові. (Ватикан)

1. Обмежена (конституційна) монархія.

Конституційна (обмежена) монархія – це така форма правління, за якої влада монарха значно обмежена представницьким органом. Зазвичай таке обмеження визначається конституцією, затверджуваною парламентом. Монарх при цьому не в праві змінити основний закон.

Тобто, влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність (Велика Британія, Іспанія, Данія, Швеція, Голландія, Японія та ін.).

Станово-представницька монархія існувала за часів феодалізму і уявляла собою державу, в якій влада монарха сполучалася з представницькими органами дворян, духовенства та інших мешканців міст. За конституційної або парламентської монархії діяльність монарха обмежується конституцією або парламентом (Великобританія, Данія, Норвегія, Швеція, Японія). В такій країні монарх, як правило, не впливає на склад і політику уряду, який повністю формується парламентом, а монарх здебільшого виконує представницькі функції.

А) парламентська монархія - Монарх юридично є главою держави, але участі в управлінні країною фактично не бере. Фактичним главою держави – прем’єр-міністром стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йому підзвітний.

Парламентська монархія має такі ознаки:

* уряд формується з представників партії (чи партій), що отримали більшість голосів на виборах у парламент

* лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць, стає главою уряду

* у законодавчій, виконавчій і судовій сферах влада монарха є символічною

* законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом

* уряд відповідно до конституції несе відповідальність не перед монархом, а перед парламентом.

Сучасні монархії є здебільше парламентськими – Велика Британія, Японія, Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Таїланд, Швеція.

Б) Дуалістична монархія уявляє собою таку форму правління, за якої монарх, як глава держави сам формує уряд і призначає прем’єр-міністра. У такій державі діють два вищих державних органи – монарх і уряд. Як правило, за такої форми правління існує двопалатний парламент, нижню палату якого обирає населення, а верхня формується монархом.

Юридично і фактично влада поділена між урядом, що формується монархом і парламентом. Парламент приймає закони, але у монарха є право абсолютного вето (відхилення законопроекту). Уряд призначається монархом, підпорядковується йому і відповідає тільки перед ним.

За дуалістичної монархії державна влада носить подвійний характер: юридично і фактично розділена між урядом, який формує монарх, та парламентом. Уряд у дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідальний перед ним. Подібна форма правління існувала в кайзерівській Німеччині (1871-1918), зараз існує у Марокко, в султанаті Бруней, Бутан, Тонга.

Республіка – це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється колегіальним органом, який обирається народом. Існують багато видів республік (радянська, народно-демократична, ісламська тощо). Найхарактернішими є три види:

· президентська,

· парламентська,

· змішана (президентсько-парламентська та парламентсько-президентська).

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

* існування одноособового чи колегіального глави держави

* виборність на певний строк глави держави та інших верховних органів державної влади

* здійснення державної влади не за власною волею, а за дорученням народу

* можлива юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом.

Республіканська форма правління найперше сформувалась у Афінській державі. З розвитком громадянського суспільства вона видозмінювалась, здобувала нових ознак, все більше наповнювалась демократичним змістом.

Види республік:

1. Парламентська республіка – різновид сучасної форми державного правління, за якої верховна роль в організації державного життя належить парламенту.

У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з кола депутатів, що належать до партій, які володіють більшістю голосів у парламенті. Уряд несе колективну відповідальність перед парламентом за свою діяльність. Він залишається при владі доти, поки в парламенті має підтримку більшості.

Глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Як правило, глава держави в подібних республіках вибирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою.

Парламентарна форма республіканського правління вибудовує таку структуру вищих органів державної влади, за якої реально забезпечується демократизм громадянського життя, свобода особи, соціальна справедливість. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Австрію, Швейцарію, Ісландію, Ірландію, Італію.

Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту, який обирає уряд – виконавчу владу, повністю підзвітну йому.

Фактично главу і склад кабінету міністрів визначає партія, яка перемогла на парламентських виборах і має більшість у парламенті. Повноважень у президента менше, ніж у прем’єр-міністра. Діє принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. (Греція, Індія, Чехія);

2. Президентська республіка – один з різновидів сучасної форми державного правління, за якої повноваження глави держави і глави уряду поєднуються у руках президента.

Найбільш характерні риси президентської республіки:

* позапарламентський метод обрання президента та формування уряду

* відповідальність уряду виключно перед президентом

* ширші, ніж у парламентарній республіці, повноваження глави держави

Президентськими республіками є США, Мексика, Афганістан, Вірменія, Грузія, Кенія.

Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їх розмаїтість, є те, що президент сполучає повноваження глави держави і глави уряду. Наділяється він також й іншими важливими повноваженнями: має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандувачем, оголошує надзвичайний стан, накладає вето на закони, головує в уряді тощо.

У країнах Латинської Америки та СНД часто мають місце «суперпрезидентські» республіки. За цієї форми республіки глава держави та виконавча влада є практично неконтрольовані законодавчою і судовою владою. Це особливий конгломерат традиційної форми з напівдиктаторським управлінням.

Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обирається непарламентським шляхом – прямими виборами населення (Аргентина, Мексика, Бразилія, Іран, Ірак). Виняток складають США, де президента обирає колегія виборників, обрана виборцями).

В президентській республіці обраний народом президент одночасно очолює і уряд, крім того він має право вето на закони, прийняті парламентом (США, Мексика, Аргентина). У так званих “змішаних” республіках (Україна, Росія, Німеччина, Франція) поєднуються риси президентської та парламентської республік. Їх можна поділити на два різновиди: президентсько-парламентську та парламентсько-президентську.

3. Змішана, яка поєднує у собі елементи президентської і парламентської республіканських форм правління. Президент – глава держави, обирається всенародним голосуванням, але не очолює уряд, а пропонує його склад (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), який підлягає обов’язковому затвердженню парламентом. Виконавча влада належить не лише президенту, але й прем’єр-міністру, який очолює уряд.

Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, але і парламент має право висловити йому свою недовіру, що тягне відставку уряду. Президент має самостійний статус, тобто він очолює три гілки влади, а не належить до жодної (Україна, Бєларусь, Росія, Фінляндія, Франція).

В президентсько-парламентській республіці президент є главою держави, але уряд очолює прем’єр-міністр, кандидатура якого подається президентом, але затверджується парламентом. Уряд тут несе відповідальність як перед президентом, так і перед парламентом. Парламентсько-президентська республіка передбачає те, що парламент обирає як главу держави (президента), так і виконавчу владу (уряд). Причому, президент не втручається у діяльність уряду, а виконує в основному представницькі функції.

За формою державного устрою держави поділяються на:

1. Унітарні (прості) - проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав

2. Складні - складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права (федерація, конфедерація, імперія).

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини, унітарної держави мають різні назви: в Україні - області, у Польщі – воєводства.

мал.4

Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні - це Автономна Республіка Крим. Такі держави називають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих органів влади перебувають призначені з центру посадові особи, котрі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законодавства. У такому разі закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. - разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністратив-ному відношенні не є одне ціле, а складається із територій -

суб'єктів федерації, що м?ють власний адміністративно-територіальний поділ;

2), наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парла ментів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;

8) суб,'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта - регіонам, а право оподатковування поділене між обома. Тому і федерація, і'її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань.

Конфедерація - тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях"повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація - Сенегамбія, 1981-1989 pp.):

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;

2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

5) наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);

7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.

Імперія – це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади (Російська імперія, імперія Габсбургів, Австро-Угорська імперія).

мал.5

Державні режими можуть бути демократичними та недемократичними (тоталітарними, авторитарними).

Демократичному режиму притаманнітакі методи функціонування влади, які реально забезпечують вільний розвиток особистості, фактичну захищеність її прав та інтересів.

Демократичний режим передбачає дотримання основних прав людини, врахування інтересів усіх соціальних груп населення, шляхом застосування демократичних інститутів (вибори, референдуми, засоби масової інформації). Такі режими поділяють на демократично-ліберальні, демократично-консервативні, демократично радикальні /мал..5/. Вони схожі між собою і різняться лише ступінню демократичних свобод.

Демократичний (гр. demokratia - влада народу) - це вид державного режиму, що характеризує такий порядок (стан) державного життя суспільства, при якому виконуються норми конституції та законів, реалізується принцип розподілу влади, державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян, громадських організацій, партій в управлінні державою, котра гарантує дотримання їх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини. За різних форм правління та устрою може існувати один і той же державний режим.

Демократичний режим має такі ознаки:

· визнання суверенності народу як єдиного джерела влади;

· державна влада здійснюється на підставі її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову відповідно до конституційно закріплених повноважень;

· основними принципами діяльності державної влади визнаються плюралізм думок та свобода слова ;

· реально забезпечуються права і свободи громадян; рівність всіх громадян перед законом;

· гарантування з боку держави дотримання прав і свобод людини і громадянина;

· гарантується незалежне правосуддя.;

· рівність всіх громадян перед законом;

Недемократичному режиму притаманні такі ознаки:

* повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальним і культурним життям;

* одержавлення усіх суспільних організацій (профспілок, молодіжних та спортивних організацій тощо);

* позбавлення людини більшості суб’єктивних прав (хоча формально вони можуть проголошуватися);

* порушення законності, ліквідація правових засад суспільного життя;

* мілітаризація громадянського життя;

* ігнорування інтересів національних меншин;

* відсутність свободи совісті та релігійних переконань.

Недемократичний режим може встановлюватися як за монархічної, так і за республіканської форми правління, однак, будучи запереченням принципів парламентаризму, він не може співіснувати з парламентською монархією чи республікою.

За авторитарного режиму основні права людини порушуються або обмежуються. Особливо від такого режиму страждають свобода, честь і гідність особи. Тут, як правило, влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи. Можна виділити декілька різновидів авторитарних режимів: деспотичні, військово-диктаторські, тоталітарні, фашистські, расистські.

Для деспотичного режиму характерним є свавілля, жорстоке придушення прав, свобод і самостійності особи. Класичні деспотичні режими були в державах Давнього Сходу (Ассирія, Вавилон тощо).

За тоталітарних режимів існує повний контроль за діяльністю громадян в усіх сферах життя суспільства. А це теж означає певне обмеження їх прав і свобод.

Під фашистським режимом розуміють відкрито терористичну диктатуру з застосуванням крайніх форм насильства проти інакомислячих осіб.

За расистського режиму порушення свобод і прав людини відбувається в основному за расовою належністю особистостей. Тут діє положення про фізичну, психічну нерівноцінність людських рас, зверхність представників однієї раси над іншою.

Військово-диктаторські режими, як правило, означають панування, диктатуру певної групи військових людей так званої воєнної хунти, яка, спираючись на військо, диктує суспільству свої правила поведінки, часто порушуючи права і свободи громадян.

Дата добавления: 2014-12-16