Нормативне регулювання туризму

ЛЕКЦІЯ № 3

ПЛАН:

1. Поняття туризму. Правовий аналіз понять: туризм, подорожі, екскурсії. 2. Політико-правові передумови розвитку туризму (свобода пересування, розвиток системи оплачуваних відпусток, лібералізація митного законодавства та ін.).

3. Законодавство України про туризм.

1. Поняття туризму. Правовий аналіз понять: туризм, подорожі, екскурсії.

Туризм - активна і невимушена форма спілкування між людьми. Поняття "туризм" почало формуватися з початком масового переміщення значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля.

Сучасне означення туризму, прийняте ООН у 1954 р., полягає в тому, що туризм – це активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, пов'язаний з пересуванням за межі постійного місця проживання.

Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної

організації (ВТО), туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

У 1993 р. Статистична комісія ООН прийняла більш широке визначення: туризм – це діяльність людини, котра подорожує і здійснює перебування в місцях, які знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року, з метою відпочинку, діловими й іншими цілями.

У Законі України "Про туризм" зазначено, що туризм - це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

Перейдемо до розгляду поняття "подорож". Поняття "подорож" є досить складним. Це поняття, на погляд окремих учених, ширше ніж поняття "туризм". Подорож, наприклад, може набувати форми військових походів, переселень народів, експедицій, кочових міграцій і т. ін.

Подорож – це переміщення людей у часі та просторі, а людина, що здійснює подорож, незалежно від цілей, напрямків, засобів пересування і часових проміжків, іменується мандрівником. Національне законодавство деяких країн дає чітке тлумачення методу визначення кількісних характеристик подорожей. Так, Бюро переписів США, що відповідає за ведення досліджень національних подорожей, дало таке визначення подорожі: "переміщення більш ніж на 100 миль від місця постійного проживання".

Проте в "Огляді національних подорожей" (1963 і 1967 рр.) використовують означення, доповнене словами "або поза містом на одну або більше ночей".

Як і Бюро переписів, Центр даних з туризму США вилучив з визначення подорожі такі види поїздок: переміщення членів екіпажів морських суден, поїздів, повітряних суден і т. ін.; подорожі осіб між регіонами, країнами з метою роботи; подорожі осіб з метою навчання. аналізуючи різноманітні погляди науковців щодо трактування понять "туризм" та "подорож", можна визначити такі критерії їхнього розмежування:

На відміну від подорожей, туризм –

1. тимчасовий виїзд, переміщення в досить короткі проміжки часу, тобто турист через певний час повертається на своє місце постійного проживання. Термін вводиться в визначення туризму і дає змогу відрізнити туристів, екскурсантів від резидентів та подорожувальників. Постійним жителем країни вважають людину, яка в країні проживає не менше певного терміну (зазвичай цей термін визначається тривалістю 12 місяців). За статистикою, найбільша частка припадає на туризм вихідного дня (2-3 доби), далі йдуть нетривалі туристичні подорожі (6-7 діб), значно менша частка припадає на 8-12 добові подорожі. Всі інші, більш тривалі, туристичні подорожі мають зовсім малу питому вагу.

2. Туризм передбачає виїзд людей за межі звичайного середовища, тобто з місця свого постійного проживання в іншу місцевість, країну. Переміщення в межах місцевості постійного проживання, наприклад, щоденні поїздки на роботу, не можуть бути віднесені до туризму.

3. Туризм – важливий складник економіки багатьох держав, яка забезпечує зайнятість місцевого населення, бюджетні надходження, потік іноземної валюти та інвестицій, сприяє розвитку структури господарського використання територій тощо, за рахунок експлуатації місцевих ресурсів. На відміну від подорожей, у меті туризму відсутні комерційні цілі, тобто оплачувана діяльність в місці перебування.

4. Головні цілі туризму – це відпочинок, отримання туристом задоволення і нових вражень, а також оздоровчі та лікувальні, професійно-ділові, гостьові та інші. Мотивацією туризму не є пошук постійної роботи або міграція. Подорож, своєю чергою, – це переміщення людей незалежно від цілей, напрямків.

2. Політико-правові передумови розвитку туризму (свобода пересування, розвиток системи оплачуваних відпусток, лібералізація митного законодавства та ін.)

У відповідності до Загальної декларації прав людини 1948 р. туристи та відвідувачі користуються свободою пересування по території своїх країн, а також з однієї держави в іншу. Крім цього, право на свободу туристських подорожей закріплено в міжнародних документах регіонального характеру. Наприклад, в Протоколі №4 до Конвекції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., а також Хартії основних прав людини ЄС 2000 р. Ст. 33 Конституції України гарантує свободу пересування громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, що знаходяться на законній підставі на території України. Таке важливе право є невід’ємним елементом свободи туристських подорожей, включаючи можливість доступу в зони транзиту та перебування, до туристських та культурних об’єктів, не піддаючись надзвичайним формальностям або дискримінації, а також до всіх наявних форм внутрішніх та зовнішніх комунікацій.

Крім цього свобода туристських подорожей передбачає оперативний і безперешкодний доступ до місцевого адміністративного, юридичного та медичного обслуговування, вільне звертання до консульських властей країн свого походження, а також право конфіденційності особистих відомостей і даних, в тому числі, тих що зберігаються електронним способом.

Адміністративні формальності перетину кордонів, введені державами, виходячи з міжнародних договорів (наприклад, візові, санітарні та митні формальності), по мірі можливості, адаптуються таким чином, щоб сприяти вільності подорожей і доступу максимального числа людей до міжнародного туризму. Заохочуються договори між групами країн (наприклад, Шенгенський договір), спрямованих на гармонізацію та спрощення прикордонних формальностей, а також поступовій відміні або коректуванню спеціальних податків та зборів, що обтяжують туристську індустрію та впливають на її конкурентноздатність.

Стратегія в цій сфері напрямлена на виконання першочергових завдань, пов’язаних з туристською діяльністю, знаходить своє конкретне відображення саме в свободі туристських подорожей. Ці універсальні положення стали основою для подальшого вдосконалення міжнародних принципів та норм розвитку туризму і були гармонізовані в законодавстві більшості країн світу.

В нашій країні діє Закон України “Про туризм”, який визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

3. Законодавство України про туризм. Законодавство України про туризм складається з Кон­ституції України, Закону України «Про туризм» (від 15.09.1995 р.), інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рів­ності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами Ук­раїни з урахуванням особливостей, встановлених цим Зако­ном.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, пе­редбачені інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Конституція України виступає базисом для поточного законодавства. Всі закони та інші нормативні акти мають випливати з Конституції та не суперечити їй. Це прямо визна­чається в ч. 2 ст. 8 Конституції України: «Закони та інші норма­тивно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Конституція України, Закон України «Про туризм» та прий­няті на їхній основі інші нормативно-правові акти, що стосують­ся туристичної діяльності, у сукупності становлять законодавст­во України про туризм.

Закон України «Про туризм» (далі — Закон): (27 вересня – день туризму)

а) визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади (принципи) реалізації державної політики України в галузі туризму;

б) встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів;

в) регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України;

г) спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, за­доволення духовних потреб та інших прав при здійсненні тури­стичних подорожей.

Закон України «Про туризм» забезпечує реалізацію грома­дянами конституційного права на відпочинок (ст. 45 Консти­туції України), на свободу пересування (ст. 33 Конституції Ук­раїни), на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції України), на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції Ук­раїни), права на задоволення духовних потреб та інших прав

Дата добавления: 2014-12-16