Сутність регіональної політики

Регіональна політика – процес складний. З одного боку, це чітко опрацьована в законодавчому аспекті практична діяльність держави в усіх регіонах країни. З іншого, – це соціально-економічна політика, яка здійснюється на базі державного законодавства самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональних і місцевих цілей і завдань.

Аналізуючи ці підходи щодо розуміння регіональної політики, можна виявити, що далеко не всі заходи, що їх реалізують державні чи місцеві органи влади, є вираженням практичного втілення певного виду політики як системи дій, орієнтованих на досягнення поставлених цілей.

Регіональна економічна політика є складовою загальнодержавної економічної політики. Поняття ДРП виникло в 60ті роки 20 ст., коли в СРСР було створено Ради народного господарства (раднаргосп). З метою недопущення поширення національної самостійності в 1964 р. вони були реорганізовані в центральну галузеву структуру розвитку н/г. До 90% галузей н/г були підпорядковані міністерствам союзного і союзно-республіканського призначення.

Сьогодні ДРП все більше спрямовується на комплексний розвиток регіону, який містить комплекс державних рішень, узгоджених зі стратегією держави.

ДРП – це сукупність цілей, завдань, і механізмів, які визначають стратегію і тактику втілення їх в життя.

ДРП враховує широкий спектр національних, політичних, соціальних факторів, які відповідним чином можуть впливати на тенденції регіонального розвитку.

ДРП повинна формуватися таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівноправні умови функціонування регіональних виробничих комплексів.

Економічна політика формується, виходячи з вимог об’єктивних економічних законів, інтересів виробників, регіонів і суспільства в цілому.

В умовах ринку економічна політика має певні структурні елементи:

1. Інституційна політика – самоуправління, підприємств, управління та регулювання інститутів регіону, управління і регулювання державних інститутів в регіоні;

2. Національна політика – державна мова, етнічна, культурна, тощо.

3. Ринкова політика – обмеження монополізму, розвиток конкуренції, лібералізація підприємництва, цін, зовнішньої торгівлі;

4. Соціальна політика – грошові доходи, комунальні послуги, демографічні процеси, соціальний захист.

5. Фінансова політика – грошова, податкова, бюджетна, кредитна, інвестиційна, інноваційна.

6. Виробнича політика – відносини власності, структурна, зайнятості, промислова, аграрна.

7. Економічна – раціональне використання ресурсів, збереження і відтворення довкілля.

Єдиної універсальної моделі ДРП не існує. Кожний регіон в своєму соціально-економічному розвитку залежить від значної кількості факторів, які різняться виходячи із територіальних особливостей. Відмінності між існуючими моделями зумовлені відмінностями в ідеях, які покладені в основу політики держави.

Класична теорія ДРП спирається на принципи, обґрунтованості Дж. Кейнсом. Він вважав, що утримувати рівновагу без втручання держави просто неможливо. Концепція Кейнса одержала назву «захисної» оскільки вона передбачає активне втручання держави в регіональний розвиток з метою зменшення диспропорцій у рівні розвитку окремих територій. З цією метою використовується широкий спектр економічних засобів впливу – фінансові трансферти, прямі інвестиції, зміни в системі оподаткування, окремі пільги. В центрі уваги депресивні території, на допомогу яким спрямована політика держави.

Американський економіст М.Фрідмен запропонував модель регіонального розвитку, яка ґрунтується на засадах ідеї неокласичної теорії економічного розвитку. За його моделлю, втручання держави у сферу господарювання є мінімальним, а головне завдання ДРП полягає в загальному підвищенні ефективності регіонального господарського комплексу. Найбільш гострі проблеми депресивних територій повинні вирішуватися не пріоритетне, а в міру нагромадження необхідних коштів внаслідок підвищення ефективності функціонування комплексів інших територій.

Світова практика підтверджує цей висновок і доводить, що зростання розвитку відсталих територій не повинно відбуватися за рахунок механічного перерозподілу доходу, створеного у розвинених регіонах.

Україна інтегрується в Європу тому їй необхідно здійснити реформування адміністративно-територіального устрою держави, тобто чітко визначити статус регіонів, механізму взаємодії інститутів на місцевому та регіональному рівнях.

Що є об’єктом і суб’єктами ДРП?

В ринкових умовах об’єктами ДРП є регіони, які відрізняються між собою за темпами економічного розвитку, умовами для зайнятості населення та рівнем його життя.

Спеціальним об’єктом можуть бути депресивні чи монопрофільні території, зони стихійного лиха, природних, антропо- і техногенних катастроф.

Постійно перебувають у центрі уваги проблемні регіони, території яких характеризуються найвищим загостренням соціально-економічних проблем, пов’язаних з нераціональним розміщенням ПС.

Суб’єктами ДРП є центральні та місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані з соціально економічним розвитком регіону.

Формування і реалізація ДРП передбачає розробку типології регіонів як об’єктів цієї політики. В основу типології можуть бути покладені різні ознаки: природно-географічні, геополітичні, демографічні, соціально-економічні.

Основними показниками, за якими визначають тип регіону є:

- Виробництво ВВП на душу населення;

- Показники демографічної ситуації та якості життя людей;

- Техногенне навантаження економічних районів;

- Фінансовий стан і самозабезпеченість регіону;

- Активність інвестиційної політики;

- Забезпеченість бюджетної сфери.

Дата добавления: 2014-12-16