Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації ДРП

Зростання самостійності регіонів є об’єктивна необхідність.

Стратегічна мета регіонального розвитку є формування високо розвинутих ринкових відносин.

Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну політику можна розділити на експліцитну та імпліцитну (пряму – непряму).

Перша форма реалізується через офіційно законодавчі документи, конкретні непрямі заходи тому має чітко виражений регіональний характер – пряма.

Друга являє собою соціально-економічні регулятори та постанови,що приймаються на національному рівні – непряма.

Держава регулює регіональний розвиток на основі адміністративних і економічних важелів.

Нормативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні суб’єкти господарської діяльності.

Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредити) формують основу для розвитку конкуренції та підприємництва.

Разом ці методи спрямовуються на те, щоб забезпечити найсприятливіші умови для ефективної роботи регіональних суб’єктів.

Найважливіші економічні регулятори з боку держави:

-грошово-фінансові(норма обов’язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції НБУ с цінними паперами держави);

-податкові фактори (види і ставки податків, об’єкти оподаткування, пільги);

-цінова політика на внутрішньому і зовнішньому ринках;

-норми амортизаційних відрахувань;прискорена амортизація;

-квоти і ліцензії;

-зовнішньоторгівельні та митні регулятори;

-дотації і субсидії;

-державні і регіональні замовлення.

Не менш важливими є адміністративні методи регулювання, які відображають національні інтереси держави, зокрема:

-використання національного багатства, в тому числі природних ресурсів;

-геополітичні та економічні проблеми регіонів;

-соціальний захист населення з низьким прожитковим мінімумом;

-прямий контроль за монопольними ринками;

-заходи превентивного(запобіжного) характеру;

-розроблення стандартів і контроль за їх виконанням;

-визначення соціальних стандартів якості життя;

-захист національних інтересів.

Ефективність державного регулювання різних напрямів регіонального розвитку залежить від того, наскільки досконала система управління. А це потребує досягнення чіткого розподілу повноважень і відповідальності між центральною і місцевою владою, територіальними і галузевими органами управління.

На сучасному етапі важливого значення набуває удосконалення системи територіальної організації влади і місцевого самоврядування на таких заходах:

-створення прозорої системи адміністративно-правових та фінансово-економічних взаємовідносин між владними структурами на національному, регіональному і місцевому рівнях;

-посилення державного контролю за фінансовою дисципліною місцевих органів влади;

-налагодження партнерських стосунків та чіткого розмежування повноважень виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо надання послуг населенню;

-формування дієздатних територіальних громад з відповідним ресурсним забезпеченням.

Розширення повноважень місцевих органів влади об’єктивно звужує функції центрального уряду. Державні структури будуть виконувати координуючі функції. На місцевому рівні поступово підвищується активність місцевих об’єднань громадян, неприбуткових організацій, різноманітних фондів, які представляють інтереси територіальних громад.

Таким чином,будуть посилюватись процеси децентралізації в реалізації основних напрямів державної регіональної політики.

Світовий досвід показує, що єдиної моделі побудови організаційно-правової основи регіональної політики не існує. Найкращим є варіант, за яким держава створює правові основи для використання внутрішнього потенціалу територій.

Водночас держава повинна надавати допомогу тим регіонам, які є основними в регіональній економіці.

Основними провідними важелями державної економічної політики є бюджетно-фінансові. Бюджетні відносини регулюються законодавчо-нормативними актами, зокрема законом «Про бюджетну систему України».

Економічні взаємовідносини: центр-регіон регулюються на основі державної податкової політики, яка має багаторівневу ієрархічну структуру. Місцеві податки дають можливість регіональним органам мати власні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію регіонів.

Встановлений порядок формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам. Цей механізм має вид:

1) Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається рішенням парламенту.

2) Регіональні органи влади, залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету(з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі).

Така система сприяє встановленню тісних взаємозв’язків між центром і регіонами і допомагає вирішити важливі регіональні проблеми.

Головний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна перш за все забезпечити наповнення бюджету власного рівня.

Водночас здійснюється перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів, оскільки досягти певної рівності регіонів практично неможливо: вони відрізняються за економічним і природно-ресурсним потенціалом.

Головним напрямом зміцнення фінансово-економічної бази регіонів є:

-підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів;

-збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів; їх відрахувань регіонам;

-чітке визначення порядку надання дотації, субсидії, субвенції місцевим бюджетам.

Актуальною є проблема необхідності вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин.

Щоб створити відносно рівні соціально-економічні умови життєдіяльності населення в різних регіонах, необхідно посилити роль державного бюджету і водночас місцевими органами влади необхідні фінансові ресурси для підвищення рівня життя населення регіону. Тут виникає протиріччя: центр-регіон. Розв’язання цього можливо лише за таких умов:

-зростання обсягів ВВП;

-загального розвитку економічного розвитку держави;

-удосконалення механізму, щодо збільшення відрахування до місцевих бюджетів.

Важливою складовою механізму ДРП є прогнозування, яке поєднує теоретичні розробки та господарську практику.

Прогноз – науково обґрунтоване судження про можливі шляхи розвитку процессу і можливих шляхах досягнення поставленої мети. Прогноз має імовірний характер і його загальна мета – інформаційне забезпечення об’єктивності управлінських рішень, щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому.

Дата добавления: 2014-12-16