Соціально-економічна система: поняття і структура

Тема «Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем».

Мета – розглянути сутність регіональної економіки України та диференціацію регіонів за рівнем розвитку.

1. Соціально-економічна система: поняття і структура.

2. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил.

3. Економічна сутність кластерів.

Основні поняття: Регіональна економіка, групи територіальних таксонів,концентрація і кооперування виробництва,економіка регіону, об’єктивні та суб’єктивні фактори диспропорцій.

Література:

1 – 10 (с. 295-300)

2 – 1 (с. 113-138), 10 (с. 301-313)

3 – 1 (с. 33-35)

Соціально-економічна система являє собою взаємопов'язану цілісність об'єктів економічного і соціального призначення на даній території з урахуванням природно-ресурсної складової, яка призначена для виробництва матеріальних благ і надання послуг.

Жоден суб'єкт господарювання не може існувати без взаємозв'язку з іншими суб'єктами господарської діяльності. Різні установи, організації та підприємства завжди знаходяться в тісних взаємозв'язках, тобто в системної взаємодії. Дані суб'єкти господарювання, перебуваючи в такому стані, визначають структуру виробничих процесів на даній території, формують так званих територіальну соціально-економічну систему.

За функціональною ознакою територіальна соціально-економічна система ділиться на ряд функціональних підсистем: виробничу, соціальну та природно-ресурсну.

Виробнича підсистема (виробничий комплекс) – це цілісна сукупність об'єктів виробничого призначення.

Соціальна підсистема – це цілісна сукупність об'єктів соціального призначення.

Природно-ресурсна підсистема – це сукупність природних ресурсів (земельних, лісових, водних, нерудних і корисних копалин тощо), використовуваних для створення засобів виробництва і предметів споживання.
Будь-який господарюючий суб'єкт повинен максимально враховувати особливості тієї місцевості, де передбачається організація економічної діяльності. Як правило, вихідним умовою цієї діяльності є відповідні переваги порівняно з іншими. Такими перевагами можуть бути окремі види природних мінерально-сировинних, соціальних (особливо робочої сили), виробничих та інших видів ресурсів; економіко-географічне положення щодо районів сировини, енергії, ринків збуту готової продукції. В сукупності вони дозволяють господарюючому суб'єкту зменшувати витрати на виробництво, мати стабільний ринок споживання своєї продукції, отримувати постійний дохід. Виходячи з особливостей регіону, він може бути віднесений до того чи іншого типу.

Через регіони здійснюється управління економікою країни з урахуванням місцевої специфіки господарювання. Через систему управління відбуваються взаємовідносини регіону із загальнонаціональною економікою. Зберігається актуальність пошуку шляхів об'єднання інтересів регіонів із загальнонаціональними, створення механізмів, які забезпечили б економічні основи цілісності країни, недопущення територіальної та господарської замкнутості та відокремленості. Будь-який регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діяльність регіону розкриває взаємозв'язок з іншими регіонами.

Регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діяльність регіону розкриває взаємозв’язок з іншими регіонами, що стверджує неможливість окремого без загального і навпаки, тобто регіон є самостійною структурою і водночас є залежним від держави.

З господарського погляду економіка регіону – це ланка господарського комплексу країни,яка розміщена на певній території. Для нього найбільш властиві риси саморегуляції через попит і пропозицію, рівень конкуренції в межах регіону, форми власності.

Економіці регіону притаманна широка взаємодія між усіма суб’єктами господарювання, що відображає інтеграційний процес і характеризує комплексність його розвитку.

Одночасно регіон є основою міжрегіональної взаємодії, тобто виходить на макроекономічну систему країни з позицій вирішення власних економічних завдань. Тобто регіональна економіка є макроекономічним середовищем економіки регіону.

Це середовище створюється єдиною на національному рівні монетарною системою, дією інфляційних факторів,впливом чинників міжрегіональної дії (транспортної системи,встановлення валютних курсів тощо).

Відповідальну роль у виконанні функцій самоврядування в регіоні покладено на фінансово-бюджетну діяльність.

Правова база сьогодні не дозволяє регіонам ефективно реалізувати соціальні функції. Бюджетні території позбавлені можливості концентрації достатніх фінансових ресурсів для вирішення власних проблем. До центрального бюджету держава вилучає понад 80% місцевих доходів,що негативно впливає на фінансово-економічну діяльність регіонів.

Оскільки регіони неоднакові за своїм економічним потенціалом, отже формуються регіони-донори і дотаційні регіони. Це зобов’язує державу впливати на бюджети окремих територій через трансферти, дотації та інші економічні механізми,без яких неможливо було б вплинути на пророню необхідність розвитку регіонів.

Для вирішення проблем репресивності окремих регіонів, активізації їх господарської діяльності розробляються регіональні програми розвитку за найбільш важливих напрямів розвитку. Джерелами їх фінансування можуть бути національний, регіональні бюджети, кредит, спонсорські кошти.

Найбільш вагомим важелем регіонального регулювання є бюджетне регулювання. Цей механізм поєднує як достатній рівень централізованого управління так і високу регіональну самостійність. У зв’язку з обмеженістю бюджетних ресурсів можливість вирішення проблем економічного розвитку створюється лише для окремих регіонів – як правило депресивних і пріоритетного розвитку.

Складовими єдиного економічного простору є ринкова інфраструктура, національні ринки товарів, послуг, праці, капіталів.

Найважливішим гарантом цієї єдності є Конституція, якою передбачено територіальна єдність держави.

Дата добавления: 2014-12-16