Форми зовнішньоекономічних зв’язків України

Зовнішні зв’язки (ЗЗ) – це взаємообмін з іншими країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, інформацією, послугами на основі міжнародного поділу праці; співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства; здійснення культурних, освітянських та інших громадських та особистих контактів.

Зовнішні зв’язки мають розгалужену структуру. За змістом та характером вони поділяються на економічні, політичні, наукові, інформаційні тощо. Згідно з тривалістю виділяються постійні та епізодичні зв’язки.

Місце держави в світі – дуже важлива характеристика, яка відображає комплексне вираження міжнародного рейтингу країни, що характеризується багатьма складовими. Місце країни у світовій співдружності виражається через систему якісних і кількісних показників, які відображають ступінь впливу країни на політичні та економічні процеси в світі, участь у різних міжнародних союзах, корпораціях та формуванні міжнародних ринків капіталу, рівень соціально-економічного розвитку країни, інтенсивність урядових, ділових, культурних та інших контактів і т.д. Важливим індикатором місця країни в світі є зовнішня функція держави. Необхідність активного інтегрування України в світове товариство визначає особливу важливість її розширення. Зовнішня функція – важлива категорія концепції суспільного розвитку будь-якої країни. Вона набагато ширша міжнародного розподілу праці, бо охоплює не лише виробничу, але й інші сфери життя суспільства: політичну, культурну, інформаційну та ін. Як наукова категорія вона відображає одну з важливих якостей (сторін) державно-територіальної єдності.

Зовнішня функція країни об’єднує:

– матеріально виражені трудові, сировинні, продуктові, інформаційні та інші «потоки», які кількісно вимірюються;

– міждержавні (прикордонні і транснаціональні) структури, банківські та інші посередницькі послуги, якісно духовні феномени і т.д.

Зовнішня функція повинна формуватися згідно з принципами:

– підвищення суспільної ефективності;

– відповідності геополітичному розташуванню;

– природоохоронної спрямованості;

– підвищення конкурентоспроможності виробництва;

– значного розширення транспортно-транзитної складової;

– розширення посередницьких послуг і т.д.

Зовнішні економічні зв’язки держави – це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці.

Зовнішньоекономічні зв’язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Форми зовнішньоекономічних зв’язків України різноманітні:

– зовнішня торгівля;

– міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

– експорт та імпорт капіталів і робочої сили;

– надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортно- чи імпортно посередницьких, юридичних);

– міжнародне спільне підприємництво, спільне будівництво підприємств, науково-технічне співробітництво;

– кредитування та інвестування;

– проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо.

За географічною ознакою сучасні зовнішньоекономічні зв’язки України доцільно поділяти на:

– відносини з країнами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР;

– відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн, Близький Схід, країни Далекого Сходу (в першу чергу Японія, Китай, Південна Корея) тощо.

Однією з найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна торгівля. Вона характеризується такими основними показниками: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішьоторговельного балансу, географія торгівлі. Найбільш істотною її характеристикою є товарообіг – обіг товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання. Показниками міжнародного товарообігу є експорт (вивезення) та імпорт (ввезення) товарів або капіталів.

Для будь-якої країни дуже важливим є співвідношення суми експорту та імпорту – зовнішньоторговельне сальдо. В Україні цей показник в останні роки і, був негативним.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві машин і устаткування (тепловози, трактори, екскаватори, судна, автомобілі, сільськогосподарські машини, верстати, прилади, турбіни, літаки, обчислювальна техніка), продукції чорної металургії (прокат, залізна і марганцева руди), вугілля, зброї, харчових продуктів (цукор, олія, борошно, сіль, кондитерські вироби, м’ясо, молоко, горілка), хімікатів і т.д. Україна імпортує: нафту, газ, руди кольорових металів, деревину, бавовну, одяг, взуття, калійні добрива, верстати та обладнання для легкої й харчової промисловості, свердловинні установки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлозу, рибу, кондитерські та плодоовочеві вироби, алкогольні напої.

У нинішніх умовах господарство України переживає тривалу економічну кризу, що негативно впливає і на стан зовнішньої торгівлі.
За даними Міністерства статистики, експорт за останні роки постійно скорочується. Крім того, дуже неефективною є структура експорту, де на продукцію машинобудування припадає 9,7%, хімічної промисловості – 10,6%, харчової – 4,8%, а неблагородні метали та вироби з них – 41%. Основними експортерами є Дніпропетровська (21%), Донецька (18%), Запорізька (9%) області та м. Київ (14%). Одночасно вони є найбільшими імпортерами в країні: м. Київ – 27% усього імпорту, Дніпропетровська – 14%, Донецька область – 6%.
Нині продукція нашої держави надходить більше ніж у 140 країн світу. У цій групі за експортом з України домінують: Росія, США, Білорусія, Чехія, Китай, Туреччина, Італія, Польща. Основний імпорт надходить з Росії, Туркменії, Італії, Німеччини, Польщі, Чехії, Кореї, Китаю.

Головним експортером залишається чорна металургія, яка більшою мірою, ніж інші галузі, орієнтована на західні ринки. Відбулося зменшення продукції АПК, хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування. Конкурентні переваги останнього, що існували раніше, швидко втрачаються.
Економічна присутність України в багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки, Австралії та Океанії вкрай недостатня, хоча країни цих регіонів можуть бути активними імпортерами українських машинобудівних виробів, продукції хімічної, металургійної промисловості.

Скориставшись кризовим політичним і економічним становищем у країні, іноземний капітал сформував з українськими комерсантами справжній торгово-фінансово-збутовий комплекс. Тому у внутрішній торгівлі іноземні товари займають не менш ніж третину обсягу товарообігу, витісняючи вітчизняного товаровиробника.

У даний час основними факторами, що певною мірою стримують зростання українського експорту, є:

– помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

– значно ускладнений вихід на світові ринки для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн щодо захисту власних ринків;

– недостатній розвиток системи сертифікації та контролю якості експортної продукції (і тому збут низькосортної продукції за низькими цінами);

– відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;

– розрив традиційних виробничих та коопераційних зв’язків з підприємствами країн СНД та Східної Європи;

– низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

– критично недостатнє інвестування в перспективні експортноорієнтовані проекти за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу фінансово-економічної надійності України.

Гальмують зростання обсягів вітчизняного експорту також такі чинники: низька ефективність виробництва, висока енерго- та матеріалоємність продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. Останнє не дозволяє переносити новітні конкурентноспроможні технології ВПК у цивільні галузі. До цього необхідно додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин і устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактичну відсутність фінансової організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

Для розв’язання цих проблем на державному рівні потрібно забезпечити:

– конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світовому ринку;

– зміну структури зовнішньоторговельного обороту;

– стимулювання вивозу продукції високого ступеня переробки;

– створення пільгових умов для імпорту в Україну обладнання, яке тут не виробляється;

– регулювання присутності України на світовому ринку капіталу.

3. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції.

Інтеграція як економічний процес в своєму історичному розвитку пройшла і продовжує проходити через певні ступені – від простіших до складних. Однак, у всіх ступенях є загальна риса. Вона полягає в тому, що між країнами, що вступили в той чи інший вид інтеграції, усувають певні економічні бар’єри. Внаслідок цього в межах інтеграційного об’єднання складається єдиний ринковий простір, де розгортається вільна конкуренція. Під дією ринкових регуляторів – цін, відсотків тощо на цьому єдиному просторі виникає більш ефективна територіальна і галузева структура виробництва. Завдяки цьому всі країни виграють на підвищенні продуктивності праці, а також на економії витрат на митний контроль за зовнішньоекономічними зв’язками. У той же час кожний ступінь інтеграції має свої специфічні риси.

Процеси міжнародної економічної інтеграції активізувались у другій половині XX ст. в різних регіонах земної кулі. На мікрорівні цей процес іде шляхом взаємодії її відтворювальних суб’єктів (підприємства, фірми), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні економічна інтеграція базується на розвитку міжнародної торгівлі товарами, послугами і зростанні міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технологій), які набирають форми міждержавних угод, погоджених з національними стратегіями економічного і політичного розвитку.

Інтеграційним об’єднанням властиві регіональні відмінності у ступені зрощення національних господарств, узгодженості інституційних механізмів, тобто ступені інтегрованості національних економік.

У країнах, що створили інтеграційні об’єднання, спостерігаються позитивні зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками з різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, призводить до припливу іноземних інвестицій.

Першою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між існуючими угрупуваннями та окремою країною.

Другою формою інтеграції виступає зона вільної торгівлі. При цій формі інтеграції країни добровільно відмовляються від захисту своїх національних ринків тільки у відносинах зі своїми партнерами по даному об’єднанню, а стосовно третіх країн вони виступають не колективно, а індивідуально, тобто зберігають свій економічний суверенітет. З третіми країнами кожен учасник зони вільної торгівлі встановлює власні тарифи. Такий вид інтеграції застосовується країнами ЕАСТ, НАФТА й іншими інтеграційним угрупуваннями. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня і взаємна торгівля між країнами цієї зони.

Більш розвинутою формою регіональної інтеграції виступає Митний союз. У рамках цього інтеграційного об’єднання зовнішньоторговельні зв’язки його членів із третіми країнами визначаються колективно. Так, учасники Союзу зводять спільно єдиний тарифний бар’єр проти третіх країн. Це дає можливість більш надійно захистити єдиний регіональний ринковий простір, який формується і виступає на міжнародній арені як об’єднаний торговий блок. Але при цьому учасники даного інтеграційного об’єднання втрачають частину свого зовнішньоекономічного суверенітету. Подібний варіант інтеграції спочатку здійснювався в рамках Європейського Союзу західноєвропейських країн.

Четвертою формою розвитку інтеграційних об’єднань є Спільний ринок. Тут усі характеристики Митного союзу зберігають своє значення. Крім того, у рамках Спільного ринку усуваються обмеження на переміщення різних факторів виробництва, що підсилює економічну взаємозалежність країн – членів даного виду інтеграційного об’єднання. Цей етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський Спільний ринок.

Загальний ринок ЄС був в основному створений наприкінці 60-х pp. Але вільного пересування через кордони держав товарів, послуг, капіталів і робочої сили виявилося мало для формування зрілого єдиного ринкового простору. Для більш плідної роботи Європейського Союзу потрібно було провести додаткові заходи. Серед них:

- вирівнювання податків;

- усунення бюджетних субсидій окремих підприємств і тим більше цілих галузей;

- переборення розходжень в національних, трудових і господарських законодавствах;

- уніфікування національних технічних і санітарних стандартів;

- скоординування національних кредитно-фінансових структур і систем соціального захисту.

Здійснення цих заходів і подальша координація національної податкової, антиінфляційної, валютної, промислової, сільськогосподарської і соціальної політики учасників даного інтеграційного об’єднання призвела до створення зрілого єдиного внутрішнього ринку країн Європейського Союзу.

П’ята форма інтеграції – створення економічного союзу, який передбачає об’єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз, Співдружність незалежних держав – СНД.

Найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передання національними урядами наднаціональним органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це – суто теоретична форма.

Економічна інтеграція починається з лібералізації взаємної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створенням наддержавних органів управління. Останнім часом створюється багато інтеграційних об’єднань, хоч більшість із них знаходяться на ранніх етапах становлення.

Питання для самоконтролю:

1. Опишіть сутність міжнародного поділу праці.

2. Опишіть механізм зовнішньоекономічної діяльності України.

3. Назвіть форми зовнішніх економічних зв'язків держави.

4. Які тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України?

5. Дайте визначення поняттю «товарообіг».

6. Які товари переважають у структурі імпорту Україною?

7. У чому полягають проблеми зовнішньоекономічної діяльності України?

8. Вкажіть напрямки вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності Україні.

9. Охарактеризуйте проблеми іноземного інвестування в Україну.

10. Назвіть відомі міжнародні економічні союзи.

Дата добавления: 2014-12-16