Еколого-економічні засади раціонального природокористування

Економічний розвиток країни – це динамічний процес, який має тенденцію постійного розвитку з метою найбільш повного задово­лення потреб населення.Базою для задоволення цих потреб має бути ефективне використання сировинних природних ресурсів. Будь-яка система виробничої діяльності покликана забезпечити економну екс­плуатацію природних ресурсів та найбільш сприятливий режим їх відтворення при одночасному забезпеченні здоров'я людей. Такий підхід характеризує раціональне природокористування. Таким чином, під раціональнимприродокористуваннямрозуміють високоефектив­не господарювання, яке не призводить до різких порушень природ­но-ресурсного потенціалу або змін у навколишньому середовищі, які можуть завдати значної шкоди здоров'ю людей і навіть загрожувати їх існуванню. Теоретично - це гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством для задоволення своїх потреб. Природно-ресурсний потенціал визначається рівнем екологічної рівно­ваги біосфери та її великих складових, які є лімітами для такого існу­вання і розвитку. Перехід за межі можливого використання природ­но-ресурсного потенціалу відповідає стану колапсу.

У біосфері впродовж тривалого часу існує відносна рівновага в еко­системах, що ґрунтується на колообігу речовин та енергії. З появою в біосфері людства і зі значним зростанням його потреб виникла не­обхідність у використанні зростаючої кількості природних ресурсів. Із

постійним зростанням використання природно-ресурсного потенці­алу зростають відходи виробництва. Ці відходи поділяють на дві гру­пи: відходи виробництва та відходи споживання.

Відходи виробництва – це залишки сировини, матеріалів, на­півфабрикатів, що утворюються під час виробництва і частково або повністю втратили свої початкові споживчі властивості. Відхо­диспоживання – це продукція і вироби, що вже споживалися, або супутні їм вироби, що втратили свої споживчі якості. Виходячи із мож­ливості утилізації, розрізняють утилізовані й не утилізовані відходи. Для перших існує технологія переробки, другі поки що необхідно захоро­нювати.

З метою зменшення значної кількості відходів, які щорічно накопи­чуються, особливо в гірничодобувній і переробній галузях народного господарства, та раціонального використання сировинно-ресурсно­го потенціалу слід впроваджувати у виробництво ресурсозберігаючі технології. До основних напрямів ресурсозбереження зараховують:

- застосування безвідходних та маловідходних сучасних техно­логій з одночасною комплексною переробкою сировини;

- комплексну переробку газо-димових викидів у атмосферу та стічних вод з повторним використанням продуктів газо- і водоочи­щення;

- рекуперацію та утилізацію відходів виробництва;

- застосування замкнутих водооборотних циклів;

- раціональне використання енергоресурсів та енергозбереження.

Зниження їх питомої ваги у витратах на одиницю виробленої про­дукції:

- розробка нових ефективних технологічних процесів, у тому числі й мікробіологічних;

- організація територіально-виробничих комплексів.

З метою зменшення кількості розсіюваних відходів, які забрудню­ють атмосферу, землю і воду, та більш ефективного використання пер­винних природних матеріальних ресурсів розробляються ефективні безвідходні та маловідходні технології. На промислових підприємствах споруджуються складніші і дорожчі очисні споруди для газодимових викидів і стічних вод. Розробляються технології комплексної ра­ціональної переробки сировини з мінімальним використанням енер­гетичних ресурсів та інших допоміжних матеріалів. Незважаючи на низку прийнятих заходів щодо оздоровлення навколишнього середо­вища, загальний обсяг шкідливих викидів в атмосферу зростає. Це пояснюється прогресуючим зростанням чисельності населення на планеті, а отже і його потреб. Як уже було сказано, найбільш ефек­тивним шляхом вирішення проблеми зменшення кількості розсіюва­них відходів (викидів у атмосферу) є використання безвідходних тех­нологій. Це зумовлено ще й зростанням світових цін на сировину. Таким чином, для забезпечення раціонального природокористуван­ня потрібно використовувати екологічно чисті безвідходні та маловідходні технології.

Європейською економічною комісією дається таке визначення по­няття «безвідходна технологія»:

Безвідходна технологія – це практичне застосування знань, методів і коштів для того, щоб забезпечити в межах людських по­треб якнайраціональніше використання природних ресурсів і енергії та захист навколишнього середовища.

Під маловідходною технологією розуміють спосіб виробництва продукції, за якого частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує до­пустимих санітарних норм. У широкому розумінні поняття «безвідход­на технологія» охоплює і сферу споживання. Ця технологія передбачає, щоб виготовлені вироби служили довго, легко могли бути відновлені (відремонтовані), а після закінчення терміну служби поверталися в ан­тропогенний ресурсний цикл після відповідної переробки або знеш­коджувалися та захоронялись як неутилізовані відходи.

Згідно з подальшим напрямом безвідходності технології відходи ви­робництва використовують як вторинні матеріальні ресурси, які після збирання і оброблення знову надходять у виробництво як вторинна матеріальна сировина. Сюди належать:

- залишки сировини і матеріалів, що утворюються у процесі ви­готовлення продукції;

- продукти фізико-хімічноїпереробки сировини;

- продукти, які отримують у результаті видобування й збага­чення корисних копалин;

- продукти очищення газодимових викидів і стічних вод;

- вироби й предмети, що вийшли з ужитку або морально застарі­ли;

- Ф відпрацьована та побічна теплота, енергетичний потенціал якої можна використати в інших процесах.

У багатьох галузях виробництва сьогодні вже велика кількість вто­ринних ресурсів переробляється, зокрема, металобрухт, склобій, ма­кулатура, вироби з вовни, текстилю, частково вироби з пластмас, гуми, шкіри тощо. Таким чином, рекуперація відходів - це основа раціональ­ного використання сировини. Враховуючи виснаження резервів пер­винної сировини, все більшого значення набуватиме проблема вико­ристання вторинної сировини. Наприклад, виробництво паперу з макулатури замість деревини потребує енергії на 60 % менше, змен­шує забруднення повітря на 15 % і води на 60 %. Сталь, виготовлена з металобрухту, на 70 % дешевша від добутої з руди. При цьому на кожній тонні сталі економиться 1,5 т руди і 0,2 т коксу, зменшується величезна кількість відходів, що потрапляють у відвали.

Один із істотних напрямів зменшення витрат сировини і енергії, а також розсіюваних відходів виробництва є створення територіально-виробничих комплексів (ТВК) з метою організації комплексної переробки сировини. У ТВК здійснюється кооперування окремих підприємств, коли відходи одного з них є сировиною для іншого. На­приклад, золо-шлакові відходи теплових електростанцій використо­вуються для виробництва будівельних матеріалів. З доменних шлаків пропонують виробляти шлакоситал – склокристалічний матеріал з хо­рошими фізико-хімічними властивостями. Металургійні заводи «Азов-сталь», Дніпропетровський ім. Петровського та інші перейшли на повне використання шлаків.

Через вичерпність видобувного палива та забруднення довкілля відходами енергетики зростає значення відновних джерел енергії. За прогнозами до 2020 р. ці джерела замінять близько 2,5 млрд. т пали­ва, їх частка у виробництві електроенергії й теплоти становитиме 8 %. Таким чином, дедалі більше використовуватимуть енергію Сонця, вітру, геотермальної води, енергії течій і т.п.

Дата добавления: 2014-12-16