Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Права на об’єкти інтелектуальної власності як товар

ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Тема 4

4.1.1. Особливості права інтелектуальної власності як товару

Товар – це продукт праці, виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначена ціна. Майнові права на об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ) мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці й можуть мати ціну.

До основних властивостей будь-якого ринкового товару належать:

а) корисність;

б) рідкість – властивість, протилежна загальнодоступності;

в) універсальність – придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

Корисність розуміють як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об’єкт інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати товаром.

Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт – у товар.

Рідкість для об’єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально тому, що за визначенням об’єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об’єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності.

З третьою властивістю товару – універсальністю тісно пов’язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об’єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять рухоме, нерухоме майно та оборотні кошти, а також із нематеріальних активів – в основному прав. Насамперед це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, організаційними й іншими перевагами і пільгами: податковими пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нематеріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.

Нематеріальні активи – це принципово новий об’єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

– відсутність матеріальної основи й при цьому наявність такоі цінної якості, як здатність давати дохід власнику, виходячи з довгострокових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

– відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;

– тривалість експлуатації, що дозволяє враховувати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через вибраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);

– відсутність відходів;

– багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об’єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

– підвищений ступінь ризику в прагненні отримати дохід від застосування подібних активів.

В Україні основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини, які стосуються нематеріальних активів, є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства» (1997 р.); Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (1999 р.).

Права на об’єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як вони будуть поставлені на бухгалтерський облік. Для цього принаймні необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх служби.

За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ із встановленим терміном служби та ОІВ із невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Одні ОІВ мають установлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена ймовірність, що з’являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий дорівнює 10–12 рокам, а в окремих випадках і менше.

Установлений термін служби характерний для більшості прав на об’єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають установленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають установленого терміну більшість прав на об’єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об’єкти інтелектуальної власності можуть мати як визначений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу або товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений термін.

Відзначимо, що без установлення терміну дії стає проблематичним визначення вартості переданих прав на об’єкти інтелектуальної власності, а сама процедура встановлення терміну дії буває надзвичайно складною і відповідальною.

Дата добавления: 2014-12-16