Виникнення і розвитку науки та техніки. Історія і логіка взаємозв'язку науки, техніки та інновацій. Форми державної підтримки наукової та інноваційної діяльності 2 страница

Становище зміняється в міру ускладнення техніки та розвитку науки. Надалі взаємини між наукою і технікою розвивалися від ще неусвідомлюваної і зовнішньої єдності науки і техніки (XVII - XVIII ст.) до їх диференціації (кінець ХІХ- початок ХХ століття). А далі — коли наукова і технічна діяльність стали самостійними галузями, — до їх органічного взаємозв'язку на сучасному етапі.
І справді, наука і техніка знаходяться у взаємному діалектичному взаємозв'язку, вони впливають одна на одну і деколи важко встановити, що для нас важливіше. "Якщо мати на увазі сучасну ситуацію, - справедливо пише дослідник Ф.Рапп, - то взаємне переплетення техніки і природознавства незаперечне. Йдеться, з одного боку, про “науковість” техніки... Цьому протистоїть, з другого боку, технізація природничих наук. Ця технізація, крім всього іншого, має своїм наслідком те, що з великими науковими проектами (велика наука) можна впоратися лише за допомогою спільної колективної роботи натуралістів та інженерів".

Яка ж насправді логіка взаємозв'язку науки і техніки на сучасному етапі їх розвитку? Ця логіка визначається певними закономірностями, до числа найголовніших з яких належать: безсумнівний вплив техніки на розвиток науки, відсутність жорстко детермінованих зв'язків між наукою і технікою, зворотна дія науки на розвиток техніки.
Можна стверджувати, що нині склалася ціла система "наукотехніка" і означені закономірності становлять ядро її структури.
Вплив техніки на всі сторони нашого життя нині є очевидним фактом. Техніка відіграє роль домінанти в розвитку і функціонуванні науки, є первинною щодо науки насамперед тому, що вона виникла набагато раніше. Цей вплив полягає у тому, що технічні потреби виробництва висувають певні проблеми, які потребують свого наукового вирішення, і тим самим, визначають предмет наукового дослідження. Справді, в ході розвитку техніки виникають такі завдання, які виробничий досвід сам вирішити не може. У цьому випадку свідомо чи несвідомо виробництво ставить перед наукою певні завдання, нічого не кажучи про те, як їх вирішити. Цими питаннями, власне, й займається наука.
У сучасних умовах залежність розвитку науки від технічного стану і потреб суспільного виробництва посилюється. Це, зокрема, відображається в тому, що виробництво не тільки ставить перед наукою певні завдання, але й надає науці необхідні матеріальні засоби для їх вирішення, тобто створює певну матеріально-технічну базу науки у вигляді лабораторного обладнання, наукових приладів тощо.
Колись, у період середньовіччя, з'явилося перше наукове обладнання — годинник, ваги і термометр, що отримали назву "філософських інструментів". Зі стін монастирських келій алхіміків вони вийшли на широкий простір й надалі посприяли появі емпіричного природознавства.

Нині технічна оснащеність науки — це величезний арсенал різних приладів та інструментів, складного лабораторного обладнання, експериментальних установок, вимірювально-обчислювальних систем і комплексів вартістю десятки і сотні мільйонів доларів. Вся ця величезна і складна наукова апаратура поділяється на наукові прилади і наукові інструменти та виконує певні функції в процесі наукових досліджень. Висока оснащеність наукових досліджень звільняє працю вчених від утомливих рутинних операцій, що полягають у багаторазовому повторенні одних і тих же маніпуляцій з приладом, досліджуваним об'єктом і безпосередніми даними вимірювання. Все це економить час і працю вчених, підвищує її результативність. Максимальна економія розумової праці через застосування складного науково-лабораторного обладнання — одна з найважливіших закономірностей сучасного науково-технічного прогресу.
Новітня матеріально-технічна база науки надзвичайно сильно вплинула і на методи наукових досліджень, змінивши старі та породивши нові. До їх числа можна віднести вже згадувані методи аналогії, формалізації, моделювання, математичної екстраполяції. Техніка наукових досліджень впливає не тільки на загальнонаукові, а й конкретно-наукові методи дослідження. Так, нова техніка експерименту дозволила розробити полярографічний метод визначення складу речовини замість тривалих старих методів фізико-хімічного аналізу. Техніка дала астрономії нові методи фотографування, радіолокації, вивчення світлових хвиль, а виробництво рентгенівських апаратів — нові методи дослідження у фізиці, хімії, біології та медицині, наприклад, рентгеноспектрального й рентгеноструктурного аналізу. Величезний, справді революційний вплив на методи наукового дослідження дала інформатика.

Таким чином в механізмі взаємовідносини техніки з наукою техніка є визначальним елементом. Технічні потреби виробництва надають науці фактичний матеріал, визначаючи наукову проблематику і, тим самим, предмет дослідження. Техніка озброює науку матеріальними засобами, створює технічну базу науки. Нарешті, технічна реалізація наукових ідей є вищим критерієм їх істинності.
Залежність науки від техніки яскраво простежується як сьогодні, так і в історичній ретроспективі. Але чи правильним буде стверджувати, що техніка — передумова будь-якого наукового відкриття? Чи будь-яке наукове відкриття чи винахід визначається технічними потребами суспільства? Історія науки свідчить, що це далеко не так. Досить пригадати імена Коперника, Галілея, Ейнштейна та інших вчених. Діалектичному розумінню взаємозв'язку науки і техніки чуже вульгарно-матеріалістичне тлумачення цього питання, коли причину будь-якого наукового відкриття намагаються знайти в нагальних потребах техніки. Між розвитком та функціонуванням науки і техніки немає жорстко детермінованих зв'язків. В рамках загальної залежності розвитку науки від техніки наука володіє певною самостійністю у своєму розвитку.
Відносна самостійність розвитку науки проявляється в тому, що цей розвиток може відставати від технічних потреб виробництва, а може випереджати їх на багато років, тобто зміни в науці далеко не завжди визначаються змінами в техніці. Іноді техніка ставить перед наукою в явній формі цілком певні завдання. Але наука ще не розвинулася настільки, щоб в даний час їх вирішити. Потрібні іноді багато років для того, щоб наука пройшла необхідні стадії свого розвитку і у неї з'явилася змога вирішити ці завдання. Зараз, приміром, перед наукою стоїть завдання визначення шляхів керування термоядерної реакцією, яка досі не отримала свого практичного технічного рішення (Швейцарія, експерименти на великому андронному коллайдері). Разом з тим є й протилежні приклади, коли великі наукові відкриття обганяли технічні запити виробництва. Це стосується, наприклад, геніального відкриття вчених стародавнього світу рушійної сили водяної пари, котре впродовж багатьох століть не було реалізоване.
У чому ж причина того, що логіка розвитку науки не співпадає повністю з логікою розвитку техніки, що наука у своєму розвитку відносно не залежить від технічних потреб виробництва? Ця відносна самостійність випливає вже з того, що наука і техніка хоч і пов'язані між собою в процесі свого розвитку та функціонування, все ж являють собою відмінні один від одного суспільні явища, що мають свої специфічні закони.
Незалежність науки і техніки одна від одної існує ще й тому, що далеко не всі наукові знання використовуються в матеріальному виробництві. Як форма суспільної свідомості наука покликана обслуговувати всі сфери суспільного життя. Але з другого боку, не вся сукупна техніка будується тільки на наукових знаннях. У техніці велике значення має винахідництво, раціоналізаторство, майстерність, накопичений виробничий досвід.
На логіку розвитку науки, окрім техніки, впливають й інші, в т.ч. суспільні ф ак тори, аж до конкретної соціально-політичної ситуації в тій чи іншій країни (часи тоталітаризму в колишньому СРСР, репресії проти вчених). Значний вплив на науку мають також різноманітні форми суспільної свідомості — мораль, філософія, політична ідеологія тощо. Через це логіка розвитку науки не може бути дзеркальним відображенням логіки розвитку техніки. Необхідно врахувати і те, що значний вплив на ці стосунки мають й індивідуальні суб'єктивні особливості та науковий потенціал вчених.
На розвиток науки впливають і внутрішні наукові зв'язки, що випливають з логіки процесів наукового пізнання. Наука — це завжди система, вона не може розвиватися уривками, епізодично і під вплив тільки зовнішніх імпульсів.
В сучасних умовах наука повинна обганяти техніку. Але вона йде часом в такі теоретичні сфери, які до певного періоду часу не дають ніякого практичного ефекту. Однак та обставина, що деякі проблеми, які розглядаються наукою, не отримують безпосереднього застосування, не дають підставу стверджувати, що в цьому випадку наукова праця даремна. Негативний результат експерименту — теж результат!

Отже, враховуючи всі ці обставини, у стосунках науки і техніки виявляється певний діалектичний закон — єдність двох протилежних тенденцій. З одного боку, зростає роль техніки в розвитку науки, посилюється залежність розвитку науки від рівня розвитку і запитів техніки. З другого — зростає відносна самостійність науки від техніки, що проявляється, зокрема, у випередженні окремими галузями науки безпосередніх запитів техніки і навіть в народженні наукою окремих галузей техніки.
Здатність використовувати нову техніку на базі випереджаючого зростання наукових знань є найважливішою умовою економічного успіху. При цьому необхідно зробити наголос саме на пріоритетному розвитку фундаментальних досліджень порівняно з прикладними. Так, витрати на науку в більшості цивілізованих країн ростуть досить швидкими темпами: у США з 1965 по 1985 рр.. вони зросли в 1,7 рази, в Японії - в 4,5 рази. На Заході невпинно зростає кількість осіб, зайнятих у сфері науки, нарощуються витрати на науку, в т. ч. державне фінансування. Якщо взяти окремі західні країни, то виявимо, що, приміром, у США за 20 останніх років кількість осіб, зайнятих в науці, збільшилася в 1,5 рази, в Японії — більш, ніж у 3 рази. Абсолютно невиправданим тому є та неувага до фінансування науки та підготовки наукових кадрів, яке нині існує в Україні. Якщо раніше наука у нас була пріоритетною сферою, то за останні роки вона опинилася на периферії державних інтересів. Наприкінці 1990-х років асигнування на неї скоротилися у 5 і більше разів. Це призвело до фактичного занепаду наукової сфери, що виявляється, зокрема, у фізичному та моральному старінні наукового обладнання. Ця прикра обставина негативно впливає на результативність експериментальних наукових досліджень. Якщо в США і Японії "середній вік" вимірювальних приладів не більше 5 років, то у нас вік 60-80% цих приладів перевищив 20-30 років. Голослівні заклики до вітчизняних вчених самим заробляти кошти на своє існування (животіння) змушує їх покидати фундаментальні дослідження, виконувати разові примітивні кон'юнктурні замовлення і навіть йти з великої науки в комерційні структури та виїжджати за кордон (т.зв. вимивання мізків), де набагато вища заробітна плата.
В останні роки в українській науці скорочується приплив молодих сил. Щодо науки, можна сказати, держава використовує метод економічного удушення, що призводить до згортання цілих наукових напрямків і деградації наукових колективів та підрозділів.
Загалом можна стверджувати, що діалектика взаємозв'язку науки і техніки полягає в постійному підвищенні ролі наукових досліджень в прогресі техніки. Більш того, чим вище рівень розвитку суспільного виробництва, чим складніша техніка, тим більшу роль відіграє наука.
Зауважимо, що говорячи про підвищення ролі науки в розвитку техніки, не можна беззастережно стверджувати, що ця роль поширюється і на суспільство загалом. Якщо раніше існувала небезпека недооцінки ролі науки, то зараз з'явилася протилежна небезпека — надмірного перебільшення цієї ролі. Зараз, коли ми живемо у ХХІ столітті, люди часто приписуються науці занадто великі заслуги у всьому доброму або поганому, що характерно для тих колосальних і разючих змін, свідком яких всі ми є.

Деякі зауваги щодо науково-технічної та інноваційної діяльності як необхідної умови розвитку інноваційних процесів.
Як відомо, науково-технічна діяльність пов'язана з народженням, розвитком, поширенням і застосуванням науково-технічних знань. Вона включає: наукові дослідження і розробки; науково-технічну освіту і підготовку кадрів; науково-технічні послуги.
Наукові дослідження і розробки охоплюють: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, розробки. Фундаментальні дослідження — це експериментальні або теоретичні дослідження, спрямовані на одержання нових знань. Їх результатом можуть бути теорії, гіпотези, методи тощо. Вони можуть завершуватися рекомендаціями про проведення прикладних досліджень, науковими доповідями, публікаціями.
На відміну від фундаментальних досліджень, прикладні дослідження мають на меті вирішення конкретних практичних завдань. Вони являють собою оригінальні роботи, спрямовані на одержання нових знань, пошук шляхів використання результатів фундаментальних досліджень; нових методів вирішення тих чи інших прикладних технічних проблем.
Розробки — це роботи, спрямовані на створення нових продуктів чи пристроїв, нових матеріалів, впровадження нових процесів, систем та послуг або вдосконалення чинних.
Таким чином, наукові дослідження і розробки включають:
• конструкторські роботи;
• проектні роботи;
• технологічні роботи;
• створення дослідних зразків;
• проведення випробувань.
Об'єктами управління в інноваційному менеджменті є процес впровадження інновацій, діяльність органів управління і фінансування наукових досліджень та розробок.
Інноваційна діяльність - поняття ширше за науково-технічну. Вона включає науково-технічну діяльність, організаційну, фінансову та комерційну і є найважливішою складовою просування нововведень безпосередньо до споживачів.

Держава повинна створювати сприятливий клімат для інноваційних процесів. На жаль, доводиться знову констатувати, що в Україні в цьому сенсі не все гаразд. Між тим держава повинна сприяти розвиткові науки, підготовці наукових та інженерних кадрів, розробляти і здійснювати програми підвищення інноваційної активності в сфері виробництва, у повному обсязі (міжнародний стандарт 4% від ВВП) фінансувати академічну і фундаментальну науку, використовувати податкові та інші економічні й адміністративні важелі впливу на інноваційну діяльність. Що потрібно зробити, аби виправити становище?
Насамперед дотримуватися таких принципів державного участі в процесі комерціалізації наукових д осліджень:
• держчиновники не повинні втручатися в процес комерціалізації. Основна функція державних органів полягає не в керівництві ходом реалізації інноваційного проекту, а в наданні сприяння його учасникам у досягненні успіху;
• державна фінансова підтримка надається для виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, і при цьому міністерство освіти та науки не претендує на інтелектуальну власність, що створюється в процесі реалізації інноваційного проекту;
• державні фінансові засоби відіграють роль каталізатора для залучення недержавних інвестицій у проект;
• інноваційні проекти, що претендують на отримання державної фінансової підтримки, проходять конкурсний відбір.

Форми державної підтримки наукової діяльності:

- Законодавче регулювання;
- Пряме бюджетне фінансування;

- Пільгове оподаткування прибутку, одержуваного від реалізації наукових розробок;
- Звільнення від сплати податку на власність і землю, що належать науковим організаціям;.

Форми державної підтримки інноваційної діяльності:
- Законодавче регулювання;
- Пряме бюджетне фінансування;
- Надання індивідуальним підприємцям і малим впроваджувальним підприємствам безвідсоткових банківських позичок;
- Створення венчурних (пов'язаних із страхуванням ризиків) інноваційних фондів, що користуються значними податковими пільгами;
- Зниження державних патентних мит для індивідуальних підприємців.

3.Сучасний науково-технічний прогрес: плюси і мінуси

Науково-технічний прогрес (НТП) як соціально-економічне явище характеризується корінними перетвореннями науки, техніки і виробництва, суть яких полягає в систематичному накопиченні та вдосконаленні знань та досвіду, створенні та впровадженні нових прогресивних елементів виробництва, у науковій організації праці та управління. Економічним і соціальним результатами НТП є зростання економічної ефективності суспільного виробництва, збільшення національного доходу, підвищення рівня народного добробуту, створення кращих умов для високопродуктивної праці та посилення його творчого характеру.

Отже, науково-технічний прогрес (НТП) - це процес взаємозалежного, прогресивного розвитку науки і техніки, обумовлений потребами матеріального виробництва, зростанням і ускладненням потреб суспільства.

Академік РАН В.А. Коптюг виділяє три складові частини НТП:
- власне наука: вона є джерелом НТП. Тут формується потенціал знань суспільства і потенціал, до якого ми звертаємося в пошуках відповіді на запити практики;
- сфера адаптації досягнень науки (прикладні дослідження, конструкторські і проектні роботи).
- власне матеріальне виробництво, де адаптовані досягнення науки реалізуються у вигляді нових технологій, машин, матеріалів тощо.
Виходячи з цього поділу, можна констатувати: успішний розвиток науки є необхідна, але недостатня умова прискорення НТП. Необхідно, щоб воно підкріплювалося відповідним розвитком сфери адаптації, виробництва і господарським механізмом.
Якщо глянути ширше, то НТП загалом складається з двох компонентів:
це — складова наукових досягнень (результатом є нові знання, технології, обладнання) і
складова виробничих досягнень — інновації (результатом є поліпшені характеристики виробництва нових товарів і послуг, створених з використанням наукових досягнень).

Для глибшого розуміння сутності НТП розглянемо процес його розвитку. Простежуючи цей процес можна виділити його певні етапи: формування передумов НТП, його перші прояви, розгортання і, нарешті, сучасний етап.
Формування наукових передумов НТП припадає на кінець ХІХ - початок ХХ століть, коли класична механічна ньютонівська картина світу завдяки працям Герца, Рентгена, Лебедєва, Лоренца, Томсона, Розерфордом, Бора, Пуанкаре, Планка, Ейнштейна була замінена релятивістською механікою. По суті йшлося про нову природно-наукову картину світу. Оскільки роботи в галузі фізики і математики зробили стимулюючий вплив на інші галузі природознавства, це була революція в природознавстві.
На основі цих робіт, як з рогу достатку, посипалися наукові відкриття — динаміка твердого тіла, аеродинаміка, механіка рідин та газів, теорія стійкості руху, фізико-хімічний аналіз, теорія ймовірностей та інші. Але ці наукові відкриття ще не знаходили технічного застосування. Навіть такі видатні досягнення технічного прогресу того часу, як крекінг-процес, двигун внутрішнього згоряння, літак і радіо базувалися на використанні знань класичної механіки. Однак ці наукові відкриття не могли не вплинути на загальне світорозуміння людей.

Саме ця революція в природознавстві і стала передумовою наступного етапу НТП, що був породжений використанням новітніх наукових досягнень в техніці. Ставося це у 30-х роках ХХ століття, коли почали проявлятися перші паростки НТП: нова квантова теорія, хвильова механіка, початок комплексної механізації виробничих процесів, поява перших автоматів, радіолокації, проведені успішні експерименти з розподілу ядра і ланцюгової реакції. Наукові відкриття отримують швидке застосування. Відомий англійський вчений Дж.Бернал, якому належить авторство терміну “Науково-технічна революція”, писав, що "вперше в історії наука і вчені беруть безпосередню участь у серйозних економічних, промислових і військових подіях свого часу".
Участь науки у функціонуванні виробництва призвело до якісних змін технічної бази виробництва. Завершується перехід від парових двигунів до електродвигунів, відбувається якісне технічне вдосконалення двигуна внутрішнього згорання і перехід до турбодвигуна, подальший розвиток отримують засоби транспорту і зв'язку, з'являються реактивні літаки, ракети, полімери та пластичні маси, техніка масового потокового виробництва і ядерна техніка.
Із середини 50-х років ХХ ст. повною мірою розгортається революційна форма НТП як домінуюча в подальшому розвитку науки і техніки. Відбуваються диференціація та інтеграція різних галузей наукового знання. Поглиблюється спеціалізація наукової діяльності та в той же час інтеграційні процеси в науці долають професійну обмеженість вчених, сприяють розв'язанню великих комплексних наукових проблем.

Два потоки — технічний та науковий розвиток — злилися в єдиний науково-технічний потік, що отримав назву науково-технічної революції (НТР).

У чому ж полягає сутність і зміст науково-технічної революції, які основні етапи її розвитку в ході якого з науки і техніки вийшов науково-технічний сплав?
Одним з найбільш спірних питань при обговоренні проблем науково-технічної революції є питання про її сутність. Єдиної думки тут немає. Одні автори зводять сутність НТР до зміни в продуктивних силах суспільства, інші — до автоматизації виробничих процесів, треті — до зростання ролі науки в розвитку техніки, четверті — до появи і розвитку інформаційної техніки тощо. Проте у всіх цих випадках відображаються лише окремі ознаки, окремі сторони НТР, а не її сутність. А вона полягає в сукупності взаємообумовлених якісних змін у науці і техніці, що призводять до встановлення нової природничо-наукової картини світу і докорінної зміни місця і ролі людини у виробничому процесі.
Варто торкнутися питання періодизації виникнення і розвитку НТП. Слід одразу зауважити, що глобальною спонукальною причиною зародження НТП був військовий фактор. НТП по суті спричинила епоха “холодної війни”, яка розпочалася одразу по завершенню ІІ Світової війни. Виділяють чотири етапи НТП.

1-й етап. Початок — кінець 40-х — 50 роки ХХ ст. Характеризується модернізацією і ускладненням всіх відомих видів озброєнь: стрілецького і важкого; створенням хімічної зброї масового ураження; створенням атомної (ядерної) зброї масового ураження у США та Росії (пініше у Великобританії, Франції і Китаї). У цей час винаходять принципово нові хімічні речовини і матеріали з них (гума, повсть). Перехід до повної механізації промислового виробництва в розвинених країнах. (У країнах, що розвиваються, зберігається ручний тип виробництва).
2-й етап. 60 —70 рр. ХХ століття. НТП характеризується подальшим удосконаленням військової техніки, створенням балістичних ракет середньої і великої дальності з ядерним зарядом на борту. Народжуються системи протиракетної оборони (ПРО-1, ПРО-2). У СРСР і США створюється воднева бомба (СРСР - ак. А.Сахаров), біологічна (бактеріологічна) зброя. У цивільних галуззях — створення радіокомунікацій і проведення перших ТБ-трансляцій. Перехід економік розвинених країн на автоматизацію промислового виробництва. Відкриття в галузі термодинаміки лінійної та нелінійної оптики, в галузі фізики напівпровідників, у галузі органічної хімії (нові ароматичні вуглеводні: бензол, толуол, синтетичний каучук, синтетичні волокна, різні полімери, пластмаси тощо. У генетиці — це відкриття зчепленого успадкування генів та закону незалежного успадкування генів. У фізіології — відкриття всіх гормонів гіпофіза, епіфіза, гіпоталамуса.
3-й етап. 80-і рр..ХХ століття характеризуються повною автоматизацією промислового виробництва як розвинених, так і країн, що розвиваються. Створення ТБ- комунікацій, супутників системному зв'язку, радіозв'язку, мобільного зв'язку, відкриття в галузі квантової механіки (фізика елементарних частин). Тривають подальші дослідження в у фізики атомного ядра, створюються й впроваджуються нові технології і, як наслідок, нові апарати та прилади. У ті роки народжується наука біоніка (синтез природничих і технічних наук на біологічному рівні), розвивається євгеніка, відбуваються фундаментальні відкриття в дослідженні Всесвіту і космічного простору.
4-й етап. 90-і роки ХХ століття і до наших днів. Характеризується подальшим ускладненням структури ВПК, переходом його галузей на цивільні народно-господарські замовлення (конверсі: військові заводи замість зброї виробляють товари побутового призначення). Народження генної інженерії та біотехнологій, можливість клонування і генного програмування. Відкриття в генетиці: розшифровування генома та ДНК людини. Створення високоточної електроніки, новітніх технологій і обладнання, комп'ютерної техніки, розробки в галузі робототехніки. У нових індустріальних країнах проводяться інтенсивні наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, проходить роботизація виробництва (в автомобілебуюуванні). Створення нових наук: кібернетики, синергетики, інформатики та моніторингу.
Основні досягнення НТП:
1. 1942-43рр. - створення в США ядерної зброї. 1946 р. - в колишньому СРСР (академік О.Курчатов).
2. 1954 р.-створення першої в світі атомної електростанції (м. Обнінськ, СРСР)
3. 1954 р. - створення першого в світі комп'ютера у США (розміром з триповерховий будинок і вагою кілька тонн)
4. 4 жовтня 1957 р. - створення першого в світі лазера в США.

Сутність сучасного етапу науково-технічної революції полягає в якісному підвищенні наукоємності техніки і технології, в переході від матеріало-, енерго- і трудомістких процесів до матеріало-, енерго- і трудозберігаючих. Зміст нового етапу НТП становлять якісні зміни в системі наукового знання в поєднанні з пріоритетними напрямками технічного прогресу, які знаменують вступ людства в нову технологічну еру ХХІ століття.
У самому змісті наукового знання зростає питома вага т.зв. вихідного знання, триває подальша диференціація та інтеграція наук. Первинна форма цього процесу, коли кожна наука вивчає певну сторону об'єкта своїми специфічними методами і засобами, а потім науки обмінюються між собою інформацією з метою отримання цілісного знання про об'єкт, змінюється розвинутою формою взаємозв'язку. У цьому випадку виникає міждисциплінарне співробітництво в процесі самого дослідження, представники різних наукових галузей вирішують одне спільне завдання, проводять одне комплексне наукове дослідження, що охоплює різні аспекти об'єкта.
Завдання, висунуті технічними потребами виробництва, стають все більш складними, виникають комплексні проблеми. Для їх вирішення потрібна інша методологія наукового дослідження, що уможливлює узагальнення ширшого і глибшого рівня. Синергетика (теорія самоорганізації) — це міждисциплінарний напрям наукових досліджень, певна сукупність загальноприйнятих у науковому співтоваристві ідей і методів (зразків) наукового дослідження, наукова парадигма, котра вводить принципово нове бачення світу і нове розуміння процесів розвитку. Предметом синергетики є механізм самоорганізації структур, перехід від хаосу до порядку і назад. Цей механізм виходить з структурної спільності всіх явищ в живій і неживій природі, функціональної спільності процесів самоорганізації та особливої, конструктивної ролі випадковості в розвитку.

Нові наукові напрямки народжуються не тільки на стику різних наукових дисциплін, але й на стику науки і техніки. Так, новий напрямок із цілеспрямованої зміни генетичних програм — генна інженерія — відкрила перед наукою і технікою абсолютно нові можливості: отримувати з клітки саму речовину життя, перекроювати його і маніпулювати з генами для створення нових видів рослин і тварин. Вже існують "генні машини", здатні збирати фрагменти генів за кілька годин.
Розвиток традиційних галузей наукового знання, поява нових наук і наукових напрямків призвели до небаченого раніше зростання наукових знань і числа вчених. За часів К.Маркса (середина ХІХ ст.) обсяг наукової інформації подвоювався кожні 50 років, а нині — кожні 20 місяців.
Новий етап включає в себе не тільки революційні зміни в самій науці, але й у пріоритетних напрямках сучасного НТП. Йдеться про електронізацію економіки, комплексну автоматизацію, комп'ютеризацію і роботизацію виробництва, розвиток атомної енергетики, нові технології отримання і обробки матеріалів, біотехнологію. Під електронізація розуміють якісно новий етап у розвитку електронної техніки, яку на Заході часто називають "комп'ютерною революцією". Ця назва має певну підставу, оскільки поява комп'ютерів є важливим науково-технічним і соціальним фактором, одним з головних напрямків НТП. Адже комп'ютерна революція піднімає на принципово новий рівень автоматизацію розумової праці, що забезпечується створенням інтегральних комунікаційно-обчислювальних систем, які у взаємодії з людиною можуть формувати, управляти і контролювати інформаційні потоки та за рахунок цього глибше і точніше пізнавати об'єктивний світ.
Якісно новий етап у розвитку електронної техніки являють собою виробництво та використання мікропроцесорів, які стали символом нового етапу НТП.
Мікропроцесори — це база для всіх засобів промислової автоматизації, це — найважливіші блоки комп'ютерів, роботів, автоматів, це — якісний стрибок у розвитку електроніки. Маючи широкий діапазон застосування — від регулювання витрат палива в автомобілі до космічної техніки — мікропроцесори перетворили виробництво комп'ютерів в одну із провідних та наукоємних галузей промисловості.

Дата добавления: 2014-12-16