З твердими побутовими відходами 1 страница

Ліквідаційні методи поводження

Основні методи поводження з ТПВ за кінцевою метою можна умовно розділити на три групи: 1) ліквідаційні (вирішують в основному санітарно-гігієнічні завдання); 2) утилізаційні (вирішують завдання економічні – використання вторинних ресурсів); 3) змішані.

За технологічним принципом методи поводження з ТПВ розділяють на: механічні, термічні, біологічні, змішані.

Основними факторами, які обумовлюють вибір методів перероблення ТПВ, можуть бути: склад, властивості, кількість ТПВ, методи їх збирання; місцеві умови – наявність місцевих підприємств, які можуть переробляти окремі компоненти ТПВ; можливість використання корисних властивостей компонентів ТПВ; капітальні та інші початкові витрати на впровадження та перероблення ТПВ; експлуатаційні витрати на перероблення ТПВ з урахуванням повернених сум вартості продуктів перероблення.

Найбільшого поширення в Україні отримали наступні технології: складування ТПВ на полігонах або звалищах (ліквідаційний біолого-механічний); спалювання ТПВ (ліквідаційний термічний).

Складування ТПВ на полігонах або звалищах. Переважна маса ТПВ поки складується на сміттєвих звалищах, стихійних або спеціально організованих у вигляді «сміттєвих полігонів». Це найменш ефективний спосіб поводження з ТПВ, так як сміттєві звалища, які займають величезні території часто родючих земель (для складування 1 т сміття необхідна площа в 3 м²). Переважна більшість звалищ (від 80 до 90%) працюють у режимі перевантаження, з давно порушеними проектними показниками щодо обсягів надходження відходів.

Полігони та особливо звалища ТПВ є потужними джерелами забруднення всього НС – атмосфери, гідросфери, ґрунтів. Полігон ТПВ є в деякому розумінні «біохімічним реактором» – у його товщі відбувається утворення значної кількості токсичних фільтратів і газів (а деякі гази ще і вибухонебезпечні), виплід мух, розвиток хвороботворних мікроорганізмів (дизентерія, гепатит, туберкульоз, навіть тиф); звалища ТПВ приваблюють до себе дрібних гризунів та птахів. Звалища (особливо стихійні) здатні до утворення галогенопохідних, при цьому в атмосферу виділяється велика кількість шкідливих газів, здатних до самозагоряння, діоксинів, HCl (адже в ТПВ міститься до 10% пластмас, в тому числі хлорованих полімерів) та ін. Через різноманіття відходів, що надходять на звалища та полігони, оцінити хімічний склад відходів досить складно. Крім того, на полігони ТПВ надходять різноманітні промислові відходи, оскільки нормативними документами допускається їх складування на полігонах ТПВ в кількості, що не перевищує 30% їх загального об’єму.

Аналіз дрібних фракцій муніципальних відходів на багатьох полігонах дозволив виявити значний діапазон вмісту важких металів у субстратах ТПВ (мг/кг): Cd – 9,5-1290; Cu – 5,0-2000; Ni – 4,0-512; Zn – 34,6-7680; Mn – 65,0-1212; Cr –10,4-2797; V – 8,9-914; Ti – 210-6200; Со – 2,0-242. Порівняно із незабрудненими ґрунтами субстрати полігонів ТПВ найбільш збагачені Cu (до 1500 разів), Cd (до 408 разів), Zn (до 290 разів), Pb (до 107 разів), Cr (до 78 разів), Co (до 40 разів), V (до 27 разів), Ni (до 25 разів).

Так як складовані ТПВ характеризуються високою концентрацією вуглецевмісних матеріалів (папір, поліетилен, пластик, дерево, гума), відбувається їх часте загоряння, що супроводжується забрудненням НС газами. У тілі звалища проходять процеси трансформації органічної речовини, що супроводжуються виділенням газоподібних продуктів (так званого біогазу). Як правило, ці звалища не обладнані протифільтраційними екранами, системами збору фільтрату, який утворюється в тілі звалища внаслідок випадання атмосферних опадів і процесів розкладання органічних речовин, не здійснюється щоденне перекриття добового обсягу вивезених відходів ізолюючим шаром. Ґрунтові та поверхневі води, що протікають через земляну засипку, захоплюють розчинені і суспендовані тверді речовини та продукти біологічного розкладання, тому розчини вилуговування ТПВ містять різні хімічні елементи та сполуки. Наприклад, для них характерна величина рН 6,0 – 6,5 та такі складові (мг/дм³): НСО₃^- + CO₃^{2 -} – 890-7600; Cl^- – 96-2350; SO₄^2- – 84-730; PO₄^3- – 0,3-29; Ca²⁺ – 240-2330; Mg²⁺ – 64-410, Na⁺ – 85-1700; K⁺ – 28-1700; Fe²⁺ + Fe³⁺ – 0,5-8,7; N_орг. – 2,4-465; NH₄⁺ – 0,22-480.

В даний час муніципальним обслуговуванням охоплено лише 52% населення країни, близько 60% приватних будинків не мають договорів на вивезення сміття. Внаслідок відсутності належної системи збору ТПВ у приватному секторі щорічно з’являються тисячі стихійних, несанкціонованих звалищ у безпосередній близькості від населених пунктів. У більшості невеликих міст і в абсолютній більшості сіл сміття вивозять нерегулярно. У переважній більшості сіл сміття просто вивозять за околиці і скидають у природні заглиблення (ярки, рови тощо). Дуже поширена практика вивезення сміття на лісові галявини, поля та інші об’єкти, не передбачені до використання у якості сміттєзвалищ. Тільки великих стихійних накопичень сміття нараховується близько 2000, що становить до 66% усіх сміттєзвалищ в Україні. На нелегальних звалищах відсутній мінімальний контроль складу відходів, що не виключає можливості захоронення медичних, токсичних та радіаційних відходів, а також утворення скотомогильників.

На полігонах або звалищах на глибині 1,5-2 м і більше завжди виявляється рідина сіро-чорного кольору з БПК₅ в межах 500 – 5 тис. мг/дм³. Це так званий фільтрат, дуже отруйна рідина, яка безперервно витікає з товщі відходів (табл. 4.8).

Таблиця 4.8 – Усереднені характеристики вод (фільтрату),

що просочуються зі звалищ та полігонів ТПВ

Показник	Середнє значення показника
Об’єм фільтрату, що просочується за годину, м^3/га	3000 – 6000
рН	7,6
ХПК, мгО2/дм^3
БПК5, мгО2/дм^3
Хлориди, мг/дм^3
Сульфати, мг/дм^3
Аміак, мг/дм^3
Нітрити, мг/дм^3	0,1
Нітрати, мг/дм^3	7,7
Азот загальний, мг/дм^3
Фосфор загальний, мг/дм^3	2,9
Фториди, мг/дм^3
Ціаніди, мг/дм^3	0,2
Миш’як, мкг/дм^3
Свинець, мкг/дм^3
Цинк, мкг/дм^3
Фенол, мг/дм^3	5,2
Галогенові органічні сполуки, мкг/дм^3

Токсичність фільтрату не зменшується навіть при його розведені в 100 разів. Тому, по-перше, обов’язково має бути система збору фільтрату і, по-друге, фільтрат повинен піддаватись повному очищенню. Саме цим полігон ТПВ відрізняється від звалища.

Кількість фільтрату (V_ф), що може утворитися в робочому тілі полігону залежить від суми річних атмосферних опадів, їх випаровування та поглинання води робочим тілом полігону:

V_ф = (P – E – W) ∙ S ∙ 10^-3, (4.8)

де V_ф – кількість фільтрату, м³/рік;

W – поглинання води відходами, мм/рік∙м²;

Р – кількість атмосферних опадів, мм/рік∙м²;

Е – випаровуваність, мм/рік∙м²;

S – площа робочого тіла полігону, м².

Наявність у товщі сміття пористості і органічних компонентів створює умови для активного розвитку мікробіологічних процесів. Товщу звалища можна розділити на кілька зон (аеробну, перехідну та анаеробну), що розрізняються характером мікробіологічних процесів. У самому верхньому шарі, аеробному (до 1-1,5 м глибиною), побутове сміття завдяки мікробному окисленню поступово мінералізується до СО₂, Н₂О, нітратів, сульфатів і ряду інших простих сполук. В перехідній зоні відбувається відновлення нітратів до нітритів, молекулярного азоту та його оксидів, тобто проходить процес денітрифікації. Найбільший обсяг займає нижня анаеробна зона, в якій мікробіологічні процеси протікають при відсутності кисню. Основним процесом в цій зоні є процес утворення біогазу (звалищного газу), основним компонентом якого є метан. Постійна температура в цьому шарі
(30-40 ºС) оптимальна для розвитку мікроорганізмів, що утворюють метан. Природним шляхом з однієї тони ТПВ виділяється до 200 м³ газів впродовж 20-40 років, тобто приблизно 5-6 м³ на рік.

Протягом першого року відбувається мінералізація ТПВ від поверхні звалища вглиб на 10-15 см, а глибини 1 м сягає на 6-й - 7-й рік. Взагалі за 10 років на полігонах загальна кількість органічних речовин зменшується лише на 20-25%, а розпад органічної маси на 50% відбувається не раніше як через 50 років, від початку функціонування звалища.

Біохімічні процеси, що відбуваються у товщі звалища в анаеробних умовах можна уявити наступним чином:

1) на першій стадії клітковина органічної частини ТПВ (клітковина – високомолекулярна целюлоза) піддається гідролізу:

(С₆Н₁₀О₅)_n + n∙H₂O → n∙(С₆Н₁₂О₆);

2) друга стадія – це біохімічне (анаеробне) розкладання глюкози до оцтової або інших летючих жирних кислот (ЛЖК):

С₆Н₁₂О₆ → мікроорганізми → 3CH₃COOH;

3) третя стадія – це анаеробне розкладання ЛЖК (та наявних у ТПВ жирів) до метану і вуглекислого газу:

3CH₃COOH → метанові бактерії → СН₄ + СО₂.

На полігонах ТПВ процес розкладання відходів проходить у декілька фаз, проходження яких впливає на вміст окремих компонентів біогазу
(рис. 4.3).

Як правило, тривалість фаз 1 і 2 становить 1 місяць, фази 3 – менше 1 року, фази 4 – 25 років. Утворення біогазу в результаті біорозкладання буде відбуватися протягом 50 років (рис. 4.4).

Рис. 4.3 – Склад біогазу залежно від фази (часу) процесу.

Рис. 4.4 – Утворення біогазу залежно від часу процесу біорозкладання (кг/рік на 1 т ТПВ).

На практиці для встановлення метановиділення зі сміттєзвалищ користуються формулою:

(4.9)

де V_o – теоретичний метаноутворюючий потенціал ТПВ, приймається 90-140 м³/т ТПВ (залежно від кількості харчових відходів у ТПВ – чим їх більше, тим більше V_o);

Q_e – середня кількість ТПВ, що надходять на полігон, т/рік;

k – константа утворення метану, приймається 0,04-0,1 рік^-1 залежно від кількості у ТПВ харчових відходів та від вологості ТПВ (чим більше того й іншого, тим більше k);

t – час з моменту відкриття полігону, років.

Енергетичний потенціал біогазу становить 21 МДж/м³. При наявності непроникного верхнього шару підвищується можливість горизонтальної міграції газу із зони поховання.

Біогаз необхідно відводити для того, щоб запобігти його міграцію з полігону, так як він токсичний і вибухонебезпечний. Його небезпечність поширюється не тільки на територію полігону, а й за її межі у зв’язку зі значним обсягом утворення.

Методи контролю та відведення біогазу в даний час достатньо розроблені і за кордоном широко використовуються. Газ зазвичай відсмоктується і направляється на спалювання у відкритому факелі або, при значних кількостях і відповідній якості, утилізується. Збір біогазу здійснюється з вертикальних свердловин, пробурених на місці вже заповнених сховищ, або горизонтальних свердловин-колекторів, споруджених у процесі складування відходів.

У пробурений стовбур свердловини на глибину не менше 10 м (краще 20-30 м) встановлюється перфорована в нижній частині сталева труба. Затрубний простір сховища заповнюється гранульованим матеріалом. Верхня частина затрубного простору бетонується для запобігання надходження в свердловину повітря. Типове обладнання для збору біогазу складається з трубопроводу, витратоміра і засувки для регулювання потоку.

На кількість біогазу, що утворюється, впливають: 1) склад, вік, щільність, температура і вологість відходів; 2) площа, глибина, способи експлуатації та рекультивації сховища відходів; 3) водний баланс сховища.

У найбільш простому випадку гази можуть збиратися і направлятися по трубопроводах споживачеві в якості палива.

Іншим простим варіантом використання біогазу є спалювання його у спеціальних установках для отримання електроенергії. Це можуть бути газові двигуни з іскровим запалюванням, газові турбіни. Газові двигуни дозволяють створювати малопотужні установки. Найбільш доцільне застосування двотактних газових двигунів. Газові турбіни ефективні при потужності понад 2 МВт; ККД їх становить 32%. Більш дорогим є отримання високоякісного газу. Це вимагає видалення галогенопохідних компонентів, що досягається хімічними або фізичними методами сепарації.

Максимальні обсяги одержуваного біогазу досягаються після 5-6 років, після чого крива обсягів утворення біогазу йде на спад. Прийнято вважати, що збирати біогаз можна протягом 25 років. Теоретично 1 т ТПВ продукує 230 кг біогазу (близько 100 м³). Зазвичай біогаз містить СН₄ і СО₂ в співвідношенні 3:2, слідові кількості Н₂, Н₂S, він є енергоносієм, одна тонна ТПВ може забезпечити отримання 250 кВт∙год електроенергії.

Оскільки біогаз може містити сірководень і галогенопохідні вуглеводні, то для використання в якості палива для газових двигунів необхідне його очищення. За методом фірми «Карбо-Тех» (Німеччина) очищення біогазу проводиться в дві стадії. На першій стадії вилучається сірководень, а на другій проводиться видалення галагенопохідних вуглеводнів. На обох стадіях використовується активоване вугілля. На першій стадії воно грає роль каталізатора при перетворені сірководня в елементарну сірку. Процес протікає по реакції: 2H₂S + О₂ = 2Н₂О + 2S. Залишковий вміст H₂S після проходження газом першої стадії очищення складає 5 мг/м³.

Активоване вугілля, на якому осідає елементарна сірка, періодично замінюється на свіже. На другій стадії активоване вугілля грає роль адсорбенту.

Після досягнення ємності насичення активоване вугілля з другої стадії відновлюється шляхом десорбції адсорбованих галогенопохідних вуглеводнів. Десорбція проводиться за допомогою пари, при температурі 130 °С, парогазова суміш конденсується, а конденсат утилізується.

Для вироблення 1 МВт енергії необхідна подача біогазу в кількості
525 м³/год. Вважають, що одна свердловина дає 80 м³/год. газу.

Після закінчення експлуатації свердловини, тобто коли збір утворюваного біогазу стає економічно неефективним (так як концентрація метану стає занадто низькою), необхідний контроль за його утворенням і знешкодженням. Один із способів знешкодження полягає в окислюванні метану повітрям у поверхневих шарах ґрунту за присутності бактерій. У результаті утворюється вуглецевмісний газ, який дифундує з ґрунту в атмосферу.

Масштаби утворення звалищного газу в Україні також можна вважати геологічними, оскільки, за розрахунками фахівців, в Україні щорічно утворюється понад 120 млн. т органічних відходів по сухій масі, кожна тонна яких може дати від 300 до 800 м³ біогазу. Переробка всієї кількості відходів може дати від 36 до 75 млрд. м³ біогазу або в перерахунку на метан – від 20 до 45 млрд. м³ на рік. Відзначимо, що в даний час в Україні видобувається менше 20 млрд. м³ природного газу при потребі близько 70 млрд. м³ газу.

Основи проектування полігонів ТПВ. ЗгідноДБН В.2.4-2-2005 «По-лігони ТПВ. Основи проектування», ділянка для розміщення полігонів ТПВ повинна обиратися за територіальним принципом, відповідно до схеми санітарного очищення міста чи регіону і проекту районного планування або генеральному плану міста.

Полігони ТПВ слід розміщувати:

- на ділянках, де можливе здійснення заходів і впровадження інженерних рішень, що виключають забруднення НПС, розвиток небезпечних геологічних процесів чи інших негативних процесів і явищ;

- на землях несільськогосподарського призначення чи непридатних для сільського господарства чи погіршеної якості, а також на тих, що не зайняті зеленими насадженнями (особливо лісами 1 групи);

- на ділянках, прилеглих до міських територій, якщо вони не включені в житлову забудову відповідно до генерального плану розвитку міста на найближчі 25 років, а також під перспективну забудову;

- з урахуванням рози вітрів стосовно житлової забудови, зон відпочинку й інших місць масового перебування населення за межами санітарно-захисної зони;

- за межами зон можливого впливу на водозабори, поверхневі води, заповідники, курорти тощо;

- на ділянках, що характеризуються природною захищеністю підземних вод від забруднення;

- за межами міст та інших об’єктів на відстані, не менше: 15 км – від аеропортів та різного роду аеродромів; 3000 м – від межі курортного міста, відкритих водоймищ господарського призначення, об'єктів, які використовуються у культурно-оздоровчих цілях, заповідників, місць відпочинку перелітних птахів, морського узбережжя; 1000 м – від межі міст; 500 м – від житлової та громадської забудови (санітарно-захисна зона); 200 м – від сільськогосподарських угідь і від автомобільних та залізничних шляхів загальної мережі; 50 м – від межі лісу і лісопосадок, не призначених для використання в рекреаційних цілях.

Відстані від зазначених вище об'єктів можуть коригуватися за даними моделювання чи розрахунків впливу полігону ТПВ на НПС, з обов’язковим погодженням з місцевими органами екологічного контролю та установами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Розміщення полігонів ТПВ не допускається:

- на площах залягання корисних копалин і територіях з гірничими виробками без погодження з органами Державного гірничого нагляду;

- у небезпечних зонах відвалів породи різних шахт чи збагачувальних фабрик;

- у зонах активного карсту;

- у зонах розвитку тектонічних розломів, зсувів, селевих потоків, снігових лавин, підтоплення й інших небезпечних геологічних процесів, а також на територіях сезонного затоплення;

- у заболочених місцях;

- у зонах поповнення і виходу підземних вод;

- у водоохоронних зонах;

- у зонах санітарної охорони курортів;

- у зонах I, II поясу санітарної охорони водозаборів питних і мінеральних вод;

- на землях, зайнятих чи призначених під зайняття лісами, лісопарками, іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні функції і є місцями масового відпочинку населення;

Розміщення полігонів ТПВ допускається:

- на просадних ґрунтах за умови повного усунення просадних властивостей ґрунтів;

- потенційно підтоплюваних територіях за умови спорудження дренажу, улаштуванням протифільтраційного екрану, в основі і на схилах полігону і знезаражування вод у випадку аварійної ситуації;

- у зоні ІІІ пояса санітарної охорони водозаборів при наявності в них природної захищеності (присутність у літологічному розрізі достатньо потужних і витриманих водотривких порід), і влаштуванням в чаші полігону надійного протифільтраційного екрану (коефіцієнт фільтрації води не більше 10^-9 м/с);

- сейсмічних районах при дотриманні відповідних нормативних вимог СНіП ІІ-7;

- на ділянках, віддалених від тектонічних розломів і активних зон геодинамічної напруженості, що виявляються за допомогою інженерних вишукувань.

Ґрунтові води на ділянці розміщення полігонів ТПВ повинні знаходитися на глибині не менше 2 м від його основи.

Протифільтраційним екраном полігонів ТПВ вважається екран, що має відповідно до європейських стандартів, коефіцієнт фільтрації води не більше 10^-9 м/с.

Полігони ТПВ за особливостями розташування в рельєфі поділяються на: 1) рівнинні – розташовані на відносно рівній поверхні з ухилом рельєфу до 5%; 2) схилові – розташовані на схилах рельєфу з ухилом місцевості більше 5%; 3) вододільні – розташовані на вододільних просторах;4) ярово-балкові – розташовані в природних зниженнях рельєфу, балках і ярах; 5) котловинні чи кар'єрні – розташовані в штучних виїмках, або кар'єрах після видобутку будівельних матеріалів або корисних копалин; 6) гірські – розташовані в гірській місцевості; 7) змішані (наприклад, кар'єрно-схилові та ін.).

Схема сучасного полігону ТПВ. Сучасний полігон ТПВ – це складна та дорогоцінна споруда, площею декілька гектарів та глибиною декілька десятків метрів (рис. 4.5, 4.6).

Рис. 4.5 – Схема полігону кар’єрного або ярово-балкового типу.

Дно полігону – це не просто шар землі, а багатошарова технічна споруда з обов’язковим збором фільтрату (рис. 4.7, 4.8).

Рекомендується при полігонах ТПВ передбачати спеціальні споруди для вилучення ресурсно-цінних компонентів ТПВ згідно із чинним законодавством.

Територія полігону ТПВ, у тому числі ділянка складування і господарська зона, має бути захищеною від затоплення зливовими та талими водами з вище розташованих земельних масивів (ділянок). Для забезпечення запобігання попаданню стоку зливових і талих вод, а також фільтрату з території полігону у зовнішні водовідвідні споруди, проектується комплекс гідротехнічних споруд.

Рис. 4.6 – Високонавантажений полігон ТПВ за багатокаскадною схемою:

а) план; б, в) – розрізи; г) уступи із зворотнім схилом;

1 – нагірна канава;

2 – дорога;

3 – земляна дамба;

4 – самосплавна каналізація фільтрату;

5 – збірно-розбірний фільтратопровід;

6 – напірний фільтратопровід;

7 – насосна станція фільтрату;

8 – протифільтраційний екран;

9 – господарча зона;

10 - щогла електроосвітлення;

11 – огорожа.

А – перший каскад першої черги; Б – другий каскад першої черги;

В – друга черга; Г – ділянка на перспективу.

Рис. 4.7 – Розміщення котлованів в основі полігону ТПВ:

1 - кавальєр ґрунту; 2 - поверхня ділянки до розробки котловану;

3 - основа ділянки складування; 4 – дорога; РГВ – рівень ґрунтових вод.

Рис. 4.8 – Схема висотного полігону ТПВ:

1- лісова смуга;

2 – бічний зовнішній ізолюючий шар;

3 – проміжний ізолюючий шар;

4 – ТПВ, які укладаються на робочій карті;

5 – тимчасова тупикова дорога;

6 – тимчасовий проїзд з твердим покриттям;

7 – ТПВ;

8 – природна або штучна водонепроникна основа;

9 – насичені фільтратом відходи;

РФ – рівень фільтрату, РГВ – рівень ґрунтових вод

Планування полігону та ділянок складування ТПВ. Ділянка складування відходів займає основну площу полігону (рис. 4.9).

По його границі, якщо це необхідно, влаштовують нагірні канави для перехвату поверхневих вод, розташованих вище земельних ділянок поблизу полігону.

Біля паркану по периметру полігону на смузі шириною 5-8 м висад-жують дерева, прокладають інженерні комунікації (водопровід, каналізація), встановлюють засоби електроосвітлення. На відстані 1-2 м від нагірної канави встановлено сам паркан. Для зовнішньої ізоляції відходів потрібні значні маси ґрунту. Щоб його не привозити, цей ґрунт отримують шляхом поглиблення дна полігону (на 1-3 м).

Цим ґрунтом полігон обноситься валом шириною 4-10 м безпосередньо за зеленою зоною. Розробляти котлован та готувати основу полігону відразу на всій його великій площі недоцільно, ні в технічному (пустий котлован перетвориться в ставок, ні в економічному значенні.

Тому полігон розбивається на 3-4 ділянки, кожна з яких розрахована на заповнення протягом 3-5 років. Кожна наступна ділянка розроблялася лише тоді, коли попередня наближається до повного заповнення.

Рис. 4.9 – Схема розміщення основних споруд полігону ТПВ:

а) при співвідношенні довжини і ширини полігону ТПВ менше 1:2;

б) те саме, при співвідношенні понад 1:3;

I, II і III - черги експлуатації;

1 - під'їзна дорога;

2 - господарська зона;

3 - нагірна канава;

4 - огорожа;

5 - зелена зона;

6 - ґрунти для ізолюючих шарів;

7 - майданчики складування ТПВ.

Методи укладання відходів на полігонах. Відходи на полігоні складують на обмеженому майданчику («карті», площею не більше 0,1 га, ущільнюють та ізолюють інертним матеріалом. Карта – це та площа, на якій за добу роботи полігону утворюється нормативний 2-х метровий шар сміття. Решта площі вкрита ґрунтом, або матеріалом, що його замінює. На крупних полігонах за любих методів складування, робоча карта віддалена, як правило на 300-500 м від господарської зони. Існують 2 методи заповнення добової карти полігону (рис. 4.10, 4.11):

Рис. 4.10 – Укладання відходів методом зіштовхування (з гори - вниз):

1 - сміттєвоз на місці розвантаження;

2 - нанесена в попередній день ізоляція;

3- ущільнення відходів на робочій карті;

4- ізоляція, що нанесена 0,5-1 год. тому;

5- переносна сітчаста огорожа;

6- бульдозер.

Рис. 4.11 – Укладання відходів методом насипу (знизу - вгору):

а – початковий етап укладання ТПВ на карті; б – укладання ТПВ на карті шарами з нахилом; в – те саме горизонтальними шарами; 1- скрепер, що доставляє ґрунт; 2 – ізолюючий шар товщиною 0,15- 0,25 м; 3 – ґрунти або інертні відходи для ізоляції; 4 – бульдозер вкладає відходи на карті; 5 – бульдозер транспортує відходи від місця розвантаження зі сміттєвозів до добової карти; 6 – сміттєвоз на місці розвантаження;7 – укладання «тонких» горизонтальних шарів.

Частіше укладку відходів на добовій карті здійснюють першим методом, за якого сміттєвий транспорт розвантажують на верхньому ізольованому майданчику добових карт, що утворились за попередні дні. При цьому транспорту рухатись складніше, але він колесами додатково ущільнює шар ізоляції, що є сприятливим з санітарно-гігієнічної точки зору.

Більш легкі бульдозери зіштовхують відходи вниз і вирівнюють шарами, товщиною 0,2-0,5м, а роль важких бульдозерів – остаточне максимальне ущільнення. Після заповнення полігону ТПВ у заплановані строки (ці строки: 20-30 років) полігон піддається «консервації».

Система збирання та утилізації біогазу полігонів ТПВ. Газові свердловини полігону (рис. 4.12) монтуються із перфорованих залізобетонних кілець, діаметром 0,7 м. В середину вставлена перфорована поліетиленова труба, діаметром 15 см, між ними засипається крупний щебінь. Труби приєднанні до єдиного колектора, деколи здійснюється примусове відкачування або підштовхування повітрям. Одна труба здатна зібрати газ з площі діаметром 30-35 м, тобто на 1 га полігону необхідно три труби. З однієї свердловини збирається від 50 до 200 м³/год. біогазу, з вмістом метану 50-60%. Далі біогаз подається в мініелектростанцію, потужністю 1 мВт, а собівартість такої енергії становить 0,01$/кВт∙год.

Дата добавления: 2014-12-16