Українська національна революція в контексті європейського революційного руху ХVI - XVII ст

Раніше події української революції зображувались у відриві від розвитку європейського революційного руху. Українська революція 1648—1676 pp. типологічно належить до одного ряду з європейськими революціями XVI—XVII ст. Вона мала багато спільного з Німецькою, Нідерландською та Англійською революціями XVI—XVII ст. Найближче вона була до Нідерландської революції 1566—1609 pp., що мала на меті виборення національної незалежності та встановлення буржуазних відносин. Українська революція, на відміну від Англійської та Нідерландської, що завершилися перемогою, зазнала поразки (як і Німецька). Але у зовнішньополітичному аспекті вона викликала серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі. Вона різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й.зумовила зміцнення ролі Московської держави, Швеції й Брандербургу. Революція вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії, Молдові; національно-визвольної боротьби — в Білорусі, Валахії, Сербії, Болгарії.

49.Гетьманщина наприкінці ХVII-XVIII ст.; кордони, населення, адміністративно-територіальний, політичний та соціально-економічний устрій.

Гетьманщина — напівофіційна назва Лівобережної України разом з Києвом, котра після Андрусівського перемир'я 1667 р. залишалася у складі Російської держави (в офіційних документах царської Росії Лівобережна Росія називалася Малоросією).На Лівобережжі велику групу населення складали козаки. Козацтво було звільнене від багатьох податків, мало право власності на землю, користувалося пільгами у торгівлі та заняттях промислами.У перші повоєнні роки починає збагачуватися козацька старшина. Найбільшими землевласниками були гетьман та полковники. Крім земельних угідь, гетьману та полковникам належали млини, рудні, ґуральні (підприємства по виробництву горілки), броварні (пивоварні), гути (підприємства по виробництву скла), рибні ставки тощо.У 50-60-х pp. окремі категорії селян уже епізодично виконували панщину на користь козацької старшини та певні повинності (заготовляли дрова, ловили рибу, будували мости тощо), старшина обмежує особисті права козаків, захоплює їхні землі.За переписом 1666 р. на Лівобережжі нараховувалося близько 90 міст і містечок. У багатьох з них існували магістрати, які керували їх внутрішнім життям. Великі міста (Київ, Полтава, Чернігів, Ніжин) були важливими центрами ремесла і торгівлі. У другій половині XVII ст. на Лівобережжі працювали ремісники близько 300 спеціальностей.У перші повоєнні роки на Гетьманщині зберігалися ті органи управління, які склалися ще в роки визвольної війни: об'єднане військово-адміністративне управління, виборність гетьмана (після виборів на військовій раді його мав затверджувати цар), генеральної, полкової і сотенної старшини, податкова система, судочинство, право на дипломатичні відносини з різними країнами (за винятком Польщі й Туреччини). Керівництво адміністративними, військовими, судовими та іншими справами очолював гетьман (звідки й походить назва Гетьманщина). Як і в попередній час, уся територія Гетьманщини поділялася на полки та сотні. Усі поточні справи на території полку чи сотні вирішували полкові та сотенні канцелярії.Поступово роль виборних органів занепадає. Гетьмани все рідше скликали загальні військові ради, обмежуючись обговоренням питань внутрішньої політики у вузьких радах, на яких була присутня тільки козацька старшина; полковники і сотник у кінці XVII ст. уже не обираються, а призначаються гетьманом і царським урядом.Царський уряд відразу ж після Переяславської ради став на шлях послідовного обмеження прав гетьманської адміністрації. У1669 р. у Глухівських статтях було скасовано права Гетьманщини на самостійну зовнішню політику. Коломацькі статті 1687 р. ще більше обмежили економічну самостійність, соціальну та зовнішню політику Гетьманщини (заборонялося вести торгівлю з Кримом, рекомендувалося сприяти російсько-українським шлюбам, вимагалося під страхом смерті приймати неповноцінні монети, які спеціально карбувалися для московського війська). Усі справи, пов'язані з Україною, царизм вирішував через Малоросійський приказ, що прагнув поставити під контроль діяльність органів управління Гетьманщини.

Дата добавления: 2014-12-16