Централізаторська політика Катерини ІІ до України. Причини та обставини остаточної ліквідації Росією Гетьманщини

Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії в XVIII ст.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.

Етапи експансії:

І етап (1708—1728) — форсований наступ на українську автономію. Хвиля репресій, розгром Батурина. У 1708 р. під тиском царя гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського (1708—1722). Обрано П. Полуботка (1722—1724), але за його діяль-ть-ув*язнений у Пертропавлівській фортеці.

II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, тому послабленя. Було знову дозволено вибори гетьмана. Ним став Д. Апостол (1727—1734).

III етап (1734—1750) — посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. На чолі правління став князь О. Шаховський - втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя, русифікація українського населення, терор «Таємної канцелярії».

IV етап (1750—1764) — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Останній гетьман — К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 р. гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини.

V етап (1764—1783) — остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.

Отже, наслідки:

Обмеж-ня укр. прав та вольностей; посилення централізації, уніфікації, русифікації; розколом укр. сусп-ва (заохочення чвар між старшиною та гетьманом, підбурювання селян проти старшини); експлуатацією людських та матеріальних ресурсів укр. земель.

Про дії Розумовського, спрямовані на зміцнення гетьманської влади, стало відомо в Петербурзі. Катерині II це не подобалось, особливо бажання старшини зробити гетьманство спадковим. Кирила Розумовського негайно викликали до Петербурга. Вимога Катерини II була категоричною — зректися гетьманської булави. Протягом 10 місяців український гетьман, використовуючи свої зв'язки при дворі, намагався якось залагодити справу. Та імперський уряд, прагнув остаточної ліквідації Української держави — Гетьманщини. Отож, у жовтні 1764 р. Кирило Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження.

Імператорським маніфестом від 10 листопада й сенатським указом від 17 листопада 1764 р. Кирила Розумовського увільнили від гетьманства. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запорожжям було створено Малоросійську колегію на чолі з її президентом і генерал-губернатором графом Петром Рум'янцевим.

Скасування гетьманства стало початком вирішального наступу царату на українську автономію.

Катерина II мала на меті не лише позбавити українські землі решток державності, а й знищити самобутню культуру українського народу, його мову, перетворити українців на злиденних і ницих малоросів.

Дата добавления: 2014-12-16