ЄС до і після прийняття Лісабонського договору

Конституційний Договір ЄС. Європейський Конвент

Конституція ЄС (повна офіційна назва - Договір про запровадження Конституції для Європи) - міжнародний договір, покликаний відігравати роль конституції Європейського союзу і замінити всі колишні установчі акти ЄС. Підписаний в Римі 29 жовтня 2004. У силу не вступив. В даний час можливість вступу його в силу не розглядається через підписання Лісабонського договору.

Рішення про початок робіт зі створення загальноєвропейської конституції було прийнято на саміті ЄС у грудні 2001. Робочий орган по розробці проекту конституції отримав назву конвент, очолив його колишній Президент Франції Валері Жискар д`есте.

Робота над проектом конституції тривала три роки. Остаточний текст документа був схвалений на спеціальному саміті ЄС у червні 2004.

29 жовтня 2004 глави всіх 25-ти держав-членів Євросоюзу підписали в Римі нову європейську конституцію. Унікальність цього документа полягає в тому, що він з'явився відразу на 20-ти мовах і став найбільш розлогій і всеосяжної конституцією в світі. Європейська конституція, на думку її авторів, повинна була сприяти появі загальноєвропейського самосвідомості і зробити ЄС моделлю нового світопорядку.

Проект Конституції впорядковує правові основи всіх договорів, укладених між країнами Євросоюзу. Документ містив 450 статей і 60 000 слів, що зробило європейську конституцію порівнянної за своїм обсягом з найбільш масштабним і докладним конституційним актом у світі, Конституцією Індії від 1950 року.

Конституція змінює структуру і функції інститутів ЄС. Проект конституції, серед іншого, передбачав відмову від принципу консенсусу і заміну його на принцип так званого «подвійної більшості»: рішення з більшості питань (крім питань зовнішньої політики та безпеки, соціального забезпечення, оподаткування та культури, де зберігається принцип консенсусу) вважається прийнятим, якщо за нього проголосували не менше 15 країн-членів, які представляють не менше 65% населення всього союзу. У окремих держав не існуватиме «права вето», однак, якщо постанова Ради ЄС викликає невдоволення однієї країни, вона зможе зупинити його дію за умови, що її підтримають ще як мінімум 3 інших держави.

Як і в чому змінюється реальна практика функціонування Євросоюзу з набранням чинності Лісабонського договору?

1) Скасовано створена в Маастріхті структура трьох опор і, відповідно, припинили існування Європейське співтовариство і Євратом. Європейський союз став єдиною інтеграційної структурою і отримав статус юридичної особи, в тому числі і широку міжнародну правосуб'єктність. При цьому збережуться два установчих договору: Договір про Європейський союз та Договір про функціонування Європейського союзу.

2) ЛД дає чіткий і вичерпний перелік компетенцій Євросоюзу, вносячи ясність в один з найбільш заплутаних питань європейської інтеграціі. ЛД передбачає п'ять типів компетенції ЄС: виняткова; спільна; координуюча; повноваження діяти в цілях підтримки, координації або доповнення дій держав-членів; специфічна компетенція у сфері ОВПБ / ЄПБО. Чітко визначено, до якого типу належить кожен напрямок політики ЄС.

3) Європейська рада повною мірою став інститутом ЄС. Хоча він і виведений за рамки законодавчого процесу, його рішення з політичних декларацій фактично перетворюються на нормативні акти ЄС. Ці рішення тепер приймаються не консенсусом, а голосуванням. Головне те, що Європейська рада отримав постійного керівника.

4) Два нових моменту мають визначальне значення для ефективності функціонування Ради міністрів як законодавця - це відмова від права вето і зміна системи голосування кваліфікованою більшістю (ДКБ).

5) ЛД спочатку передбачав таку необхідну для підвищення ефективності діяльності ЄС міру, як реформа Комісії. Однак через провал першого референдуму в Ірландії ця реформа була скасована. Фактично ЛД вводить в діяльність Комісії лише одна значуща зміна: голова Комісії отримує dejure повну свободу у розподілі портфелів членів Комісії. Однак defacto він як і раніше пов'язаний політичними міркуваннями і необхідністю враховувати «побажання» країн-членів.

6) Певною мірою посилюється роль Європарламенту. Процедура спільного ухвалення рішення буде застосовуватися приблизно до 80 переданим до компетенції ЄС питань (в даний час - 37). Крім того, Європарламент відтепер на рівних з Радою міністрів матиме право брати участь у затвердженні бюджету ЄС.

7) Національні парламенти вбудовуються в процес прийняття рішень в ЄС. Вони отримують можливість здійснювати моніторинг законодавчих пропозицій Комісії з метою контролю за дотриманням принципу субсидіарності. Якщо протягом восьми тижнів після оприлюднення пропозиції Комісії більше третини парламентів країн ЄС заявлять, що воно не відповідає принципу субсидіарності, і представлять обгрунтування цього, така пропозиція має бути переглянуто.

8) Серед окремих напрямів політики ЄС найбільшою мірою реформована ОВПБ / ЄПБО. У цьому зв'язку особливе значення має установа поста обирається на 2,5 роки голови Європейської ради. Введено також посаду високого представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки, якому передаються всі функції і повноваження високого представника по ОВПБ і комісара з зовнішніх зв'язків. В його підпорядкування переходить служба зовнішніх зносин, включаючи всі посольства ЄС у третіх країнах і при міжнародних організаціях. Він буде постійно головувати в Раді міністрів закордонних справ. Правда, цей високий представник одночасно підпорядкований голові Комісії та Європейській раді, що може істотно ускладнити його діяльність.

Дата добавления: 2014-12-16