І умови її формування

Довільна увага дитини дошкільного віку

Основне досягнення у розвитку уваги в дошкільному віці полягає у зародженні її нового виду — довільної ува­ги, пов'язаної із свідомо поставленою метою, вольовим зу­силлям. Це особливо помітно у дидактичних іграх, коли дитині доводиться свідомо зосереджуватись у процесі гри, виготовлення іграшок, під час виконання доручення ви­хователя.

Довільна увага — вид уваги, який виникає внаслідок свідомо по­ставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

4—5-річні діти вперше починають керувати своєю ува­гою, свідомо спрямовувати її і утримувати на певних пред­метах, явищах, застосовуючи при цьому певні способи.

Виникнення довільної уваги — важливе новоутворен­ня у психіці дитини, яке знаходиться поза її особистістю. Основним із них є взаємодія дитини з дорослим, який за­лучає її до нових видів діяльності, спрямовує та організо­вує дитячу увагу. Завдяки цьому дитина набуває здатності самостійно керувати своєю увагою.

Цю особливість формування довільної уваги охаракте­ризував Л. Виготський. За його словами, кожна людина у своєму розвитку завдяки спілкуванню з іншими людьми оволодіває способами організації власної уваги. Перші ета­пи цього процесу спостерігаються у старшому дошкільно­му віці.

Л. Виготський описав їх на основі спостережень за грою дітей, яким запропонували відгадати, у яких чаш­ках, розставлених перед ними, знаходяться горіхи. Одна­кові за розміром і формою чашки були накриті темно-сіри­ми картонками (у них знаходилися горіхи) і світло-сірими. Діти, відгадавши чашку з горіхом, брали його собі, а поми­лившись — «платили штраф». При цьому діяли методом спроб і помилок, не фіксуючи, що горіхи вони знаходили тільки у чашках з темно-сірими кришками. Після кількох безуспішних спроб засмучувалися, навіть відмовлялися гратися, бо їм здавалося, що горіх «переходить» із чашки у чашку. Коли дорослий поклав горіх у чашку в присутнос­ті дитини, вказавши на темний колір її кришки, наступ­ним рухом — на сіру кришку, якою була закрита порожня чашка, цього виявилося достатньо, щоб вона зафіксувала потрібну ознаку і керувалася нею у своїх майбутніх діях.

Вказівний жест є допоміжним засобом організації до­вільної уваги, а вирішальним, універсальним є мовлення. Спочатку дорослі організовують увагу дитини за допомо­гою словесних вказівок: нагадують про необхідність вико­нувати дію, враховувати її обставини (складання пірамід­ки тощо). Пізніше дитина починає самостійно словесно позначати предмети і явища, на які необхідно звертати увагу, щоб досягнути результату. З часом роль мовлення в організації уваги дітей зростає. Наприклад, діючи за інс­трукцією дорослого, діти старшого дошкільного віку про­мовляють її у 10—12 разів частіше, ніж молодші дошкіль­ники. На ранніх етапах дорослий за допомогою словесних інструкцій організовує увагу дитини на майбутній діяль­ності, потім вона сама використовує прийоми, які застосо­вував дорослий. Найдоступніші для дітей старшого до­шкільного віку прийоми організації уваги — групування дидактичного матеріалу, планування своїх дій уголос, промовляння інструкцій дорослого тощо.

Із розвитком планувальної функції мовлення дитина набуває здатності попередньо організовувати свою увагу на діяльності, що має відбутися, формулювати словесно чинники, на які повинна орієнтуватися. Значення словес­ної самоінструкції для організації уваги розкривається на такому прикладі. Дошкільникам запропонували з 10-ти картинок, на яких зображені тварини, відібрати певні картинки, однак не брати ті, де зображений, наприклад, ведмідь. Картинки діти відбирали декілька разів підряд. Спочатку їм не допомагали жодними порадами щодо спо­собу дії, тому вони часто помилялися. Однак після пропо­зицій повторити вголос інструкцію (уважно розглянути зображення на картинках, згадати, які з них можна бра­ти, які — ні) діти почали діяти безпомилково, навіть розв'язуючи складніші завдання (включення в умову кар­тинок із новими тваринами). При цьому вони активно ви­користовували мовлення для організації своєї уваги. Цей приклад дає підстави для висновків про зростання ролі мовлення у розвитку довільної уваги, регулюванні пове­дінки дошкільників.

Рівень розвитку уваги характеризує не лише спрямова­ність інтересів, а й особистісні, вольові якості людини. Як­що мимовільна увага залежить від зовнішніх об'єктів, то довільна — від самої особистості дорослого чи дитини: «мені потрібно бути уважним, і, попри все, я змушую себе бути таким». Дитині це дається не завжди легко, їй склад­но уважно діяти у незвичній обстановці, за наявності бага­тьох різноманітних подразників, наприклад яскравого роздаткового матеріалу на занятті. Вона краще працює за відсутності сильних подразників, коли на її робочому міс­ці немає нічого зайвого.

Тривалий час утримувати на належному рівні довільну увагу діти також не можуть, оскільки це потребує вольо­вих зусиль, породжує втому. Однак коли вони захоплю­ються певною діяльністю, бачать її мету, увага стає неви­мушеною, напруження знижується, робота дається легко, а втома майже не відчувається. Це свідчить, що стійкість довільної уваги залежить від інтересу до діяльності, якою займається дитина.

Формування довільної уваги дошкільника залежить і від характеру діяльності: одноманітність послаблює її, ба­гатоманітність посилює. Це зумовлено особливостями його нервової системи — переважанням збудження над гальму­ванням. Постійні зміни діяльності забезпечують відпочи­нок і нагромадження нових сил, здатність дітей безперер­вно діяти. Змінюючи діяльність дитини, писав К. Ушинський, педагог спонукає її виконати значно більший обсяг роботи і не відчувати втоми, ніж спрямовуючи її діяль­ність в одному напрямі. Дитина, яку змусили йти, стриба­ти, стояти чи сидіти дуже швидко стомиться. Однак вона може весь день невтомно бешкетувати, гратися, змінюю­чи ці види діяльності. Подібне відбувається і у процесі навчання.

Оволодіння довільною увагою є важливим надбанням дошкільників, проте мимовільна увага залишається ос­новною для них упродовж усього дошкільного дитинства. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності, хоч вони довго можуть бути уважними під час розв'язання емоційно насиченого про­дуктивного завдання. З огляду на цю особливість їх уваги дошкільне навчання не може вибудовуватися на завдан­нях, які вимагають постійного напруження довільної ува­ги, а повинне охоплювати елементи гри, продуктивні види і форми діяльності, які часто змінюватимуться. Завдяки цьому воно підтримуватиме увагу дітей на достатньо висо­кому рівні.

У старшому дошкільному віці діти набувають здат­ності утримувати увагу на інтелектуально значущих для них діях (ігри-головоломки, загадки, завдання навчаль­ного типу).

Формування мимовільної уваги є найважливішою умо­вою підготовки дитини до навчання у школі.

Дата добавления: 2014-12-16