Функції мовлення дошкільників

Основними функціями мовлення у дошкільному віці є: комунікативна (функція спілкування), планувальна, узагальнювальна, регулятивна, саморегулятивна.

Комунікативна функція мовлення. З раннього дитинс­тва дошкільники користуються мовою як засобом спілку­вання. Спочатку спілкування відбувається лише з близь­кими або добре знайомими людьми з приводу конкретної ситуації, в якій діти беруть участь. Така функція мови на­зивається комунікативною, або функцією спілкування. Здійснюється спілкування за допомогою ситуативного мов­лення, яке складається з питань, що виникають у зв'язку з діяльністю, при ознайомленні з новими предметами, яви­щами, потребою давати відповіді на питання, висловлюва­ти певні вимоги. Воно може бути зрозуміле співбесіднику тільки з урахуванням ситуації, про яку розповідає дитина.

Ситуативне мовлення — мовлення, зміст якого зрозумілий спів­розмовнику тільки за умови врахування ним ситуації, про яку роз­повідає дитина.

Його добре розуміє той, хто розповідає, однак не зрозу­міє стороння особа, яка не знає ситуації. Дитина розповідає про побачене короткими, неповними реченнями; замінює багато частин мови жестами і діями, які щось зображають, а назви речей або людей — займенниками; промовляє так, ніби впевнена, що співбесідник був свідком події, про яку вона розповідає. Спроби слухача уточнити почуте, з'ясува­ти подробиці події викликають невдоволення того, хто роз­повідає.

Під впливом людей, з якими дитина має справу, її си­туативне мовлення трансформується у мовлення, зрозумі­ле слухачам. Замість постійно вживаних займенників у мовленні з'являються іменники, що надає йому певної яс­ності. Ситуативний виклад переривається орієнтованими на співбесідника поясненнями. Так, 5-річні діти, прагну­чи, щоб співрозмовник їх правильно зрозумів, уточнюють свою розповідь, пояснюючи необхідне: «Тоді він, м'яч, і покотився», «А він я-як стрибне на неї... — вовк — на Чер­вону Шапочку...». Ці пояснення є новим етапом у мовному розвитку дитини.

Динаміка стосунків з оточенням, виникнення самостій­ної практичної діяльності сприяє подальшому диференціюванню функцій і форм мовлення. У процесі спілкування з дорослими й однолітками, розвитку самостійної діяльності у дитини виникає необхідність передати свої враження, отримані поза безпосереднім контактом із співбесідником, домовитися про здійснення задуму спільної діяльності, спланувати її, розподілити обов'язки, розповісти про вико­нану роботу тощо. Так виникає потреба, щоб її мовлення було зрозумілим незалежно від ситуації у розмові.

Нові потреби діяльності і спілкування спонукають до подальшого оволодіння мовою. Провідне у молодшому дошкільному віці ситуативне мовлення поступово посту­пається місцем контекстному (зв'язному) мовленню, мовленню-повідомленню.

Контекстне мовлення — зв'язне мовлення, зміст якого зрозумі­лий співрозмовнику на основі мовних засобів і не вимагає знання конкретно! ситуації.

Воно повно описує ситуацію, зрозумілу за відсутності безпосереднього її сприймання, потребує розгорнутого, ви­черпного, логічного викладу, нових граматичних форм, без яких не зрозумілі переказ творів, розповіді про ціка­вий випадок, опис предмета. За структурою контекстне мовлення наближається до писемного, важливою ознакою якого є довільність.

У своїх розповідях діти спираються на власний досвід, знання, крім реальних фактів, використовують і видумані сюжети, події.

Контекстне мовлення повністю не витісняє мовлення ситуативне. Дитина користується ним залежно від харак­теру і змісту спілкування. Ситуативне мовлення домінує у розповідях на теми із власного побуту, під час переказу з використанням картинок.

У старших дошкільників ситуативність мовлення по­ступається контекстності, що помітно у їхніх побутових розповідях, переказах (незалежно від наявності карти­нок). Це робить мовлення послідовнішим і логічнішим.

Діти оволодівають контекстним мовленням під впливом систематичного навчання. Вирішальну роль при цьому відіграє мовний зразок дорослого. На заняттях у дошкіль­ному закладі дітям доводиться викладати більш абстрак­тний зміст, ніж за ситуативного мовлення, перед ними постає потреба у використанні нових мовних засобів і форм, які вони засвоюють із мовлення дорослих. Цей процес інтенсивно відбувається у середньому дошкільному віці.

Високого рівня контекстне мовлення досягає у старшо­му дошкільному віці, коли діти набувають здатності відпо­відати на питання точними короткими або поширеними реченнями, адекватно оцінювати висловлювання (відпові­ді) товаришів, доповнювати і виправляти їх. У 6 років во­ни можуть послідовно і чітко складати описову розповідь на певну тему. Подальший розвиток контекстного мовлен­ня відбувається у шкільному віці.

Ще вищим рівнем становлення мовлення дитини є по­яснювальне мовлення, яке спирається на розвиток мис­лення і вимагає від дитини вміння встановлювати і відоб­ражати у мовленні причинно-наслідкові зв'язки.

Пояснювальне мовлення — мовлення, яке вимагає певної послі­довності викладу, встановлення причинно-наслідкових зв'язків у ситуації, яку повинен зрозуміти співрозмовник.

Це зумовлено потребою старшого дошкільника поясни­ти однолітку зміст майбутньої гри, будову іграшки тощо.

Пояснювальне мовлення передає складний зміст, вима­гає послідовності викладу, виокремлення основних зв'яз­ків, відношень у ситуації, яку співбесідник повинен зрозу­міти. Воно має суттєве значення для розумового розвитку, формування колективних взаємин дітей. У дошкільному віці цей вид мовлення лише починає розвиватися, тому ди­тині дуже важко вислухати до кінця пояснення дорослого, вона прагне швидше розпочати гру, не засвоївши пояснен­ня її умов і правил.

Часто дошкільники пояснювальне зв'язне мовлення (необхідне при залученні однією дитиною іншої до ситуа­ції нової гри) підміняють ситуативним, оскільки їм важко завдяки можливостям свого мовлення пояснити, чому слід робити так, а не інакше. Дитина зосереджує своє пояснен­ня лише на виконавчій діяльності того, кого прагне вклю­чити у гру. У результаті створення дорослими спеціальних умов, які вимагають розкриття смислу пояснення, старші дошкільники швидко навчаються зрозуміло для ровесни­ків пояснити умови взаємодії, особливості поведінки кож­ного з них.

Планувальна функція мовлення. Завдяки зв'язку з мисленням мовлення дитини є важливим засобом плану­вання і регулювання її практичної поведінки. У цьому по­лягає його планувальна функція, яка виникає у 4—5-річ-них дітей. Вона є провідною особливістю мовного розвитку дошкільнят, який спочатку виявляється у мовленні вголос, а з часом переходить у внутрімовний (інтеріоризується).

Наприкінці раннього, у молодшому і середньому до шкільному віці мовлення часто вплітається у самостійну практичну діяльність дитини. Дошкільник, нікому не адресуючи своїх слів, називає предмети, з якими діє, розпо­відає про власні дії, планує майбутні, аналізує їх результа­ти. Оскільки таке мовлення не виконує функції спілкуван­ня, Ж. Піаже назвав його егоцентричним. Л. Виготський експериментально довів, що егоцентричне мовлення за своєю природою є соціальним.

Егоцентричне (лат. ego — я і centrum — центр) мовлення — звер­нене до себе мовлення дитини, яке виникає під час її діяльності.

Виникнення його пов'язане з невідособленістю і невиокремленістю у дитини мовлення для себе і мовлення для дорослих, а також із тенденцією молодших дошкільників до спільної діяльності з дорослими. Чим менш самостійна дитина, чим важче дається їй діяльність, тим вища ця тен­денція. Егоцентричне мовлення є своєрідним мовним за­мінником реального практичного співробітництва з дорос­лим, який уособлює для дитини бажаний зміст цього спів­робітництва і допомоги.

Егоцентричне мовлення забезпечує планування діяль­ності: дитина формулює задум своєї діяльності, словесно фіксує отримані результати, знову намічає нові дії і здій­снює їх. Спочатку мовлення включається в усю діяльність дитини (регулююче, констатуюче мовлення з приводу здійсненої дії), потім поступово переноситься на початок діяльності, постаючи як прототип майбутнього внутріш­нього планування і розв'язання завдання.

На першому етапі дитина звертається до дорослого і на­ливає йому свою дію (планування для іншого), потім вона мовно оволодіває власною поведінкою (планування для себе). До кінця дошкільного віку самостійна діяльність ди­тини охоплює два етапи:

1) прийняття рішення і планування, що здійснюється у мовній формі;

2) діяльність відповідно до прийнятого рішення і плану.

Із часом егоцентричне мовлення поступово згортається, інтеріоризується, у 5—6-річному віці перетворюється на внутрішнє мовлення, зберігаючи свою планувальну фун­кцію. Це означає, що егоцентричне мовлення є проміжною ланкою між зовнішнім і внутрішнім мовленням дитини.

Узагальнювальна функція мовлення. У дошкільному піці ускладнюються зв'язки мислення і мовлення, формується узагальнювальна функція мовлення, у процесі реалізації якої мовлення використовується як інструмент мислення. Психологічний механізм цього явища полягає у фіксуванні у слові результату пізнавальної діяльності, закріпленні його у свідомості дитини. Вона не лише конста­тує сприйняте, відтворює минулий досвід, а й міркує, зіс­тавляє факти, робить висновки, відкриває у предметі при­ховані зв'язки і закономірності. Словесні міркування 6—7-річних дітей обумовлюють спосіб розв'язання завдань. Включення мовлення у пізнавальну діяльність забезпечує інтелектуалізацію усіх пізнавальних процесів: воно пере­будовує чуттєве пізнання, змінює співвідношення мислен­ня і дії, закріплює оцінки, судження, що сприяє розвитку вищих форм інтелектуальної діяльності.

Дошкільник користується мовленням не лише для встановлення контакту, а й для отримання нової інформа­ції, яку включає у розв'язання мислительних завдань. Завдяки цьому узагальнювальна функція мовлення пере­плітається з комунікативною.

У дошкільному дитинстві відбувається інтенсивний розвиток комунікативних форм і функцій мовної діяль­ності, що пов'язано з ускладненням діяльності дитини, зміною її стосунків з дорослими і ровесниками.

Розвиток розуміння мовлення у дошкільному віці пов'я­заний з виконанням доручень, ознайомленням з фольклор­ними, літературними творами, іграми тощо. Розуміння ху­дожньої літератури виявляється у зосередженні дитини на великій кількості персонажів, складному сюжеті, описі, де вона вміло виокремлює не лише зміст, а й провідну ідею тво­рів. Старший дошкільник розрізняє головних і другоряд­них героїв, висловлює аргументовану оцінку і мотивує своє ставлення до них, визначає форму твору (казка, вірш, опові­дання) і деякі засоби мовної виразності, наприклад порів­няння. У процесі переказування їх дошкільник використо­вує характерні для літературного твору виражальні засоби.

Розуміння інструкції дорослого виявляється у її вико­нанні, орієнтуванні не лише на мету, а й на спосіб дії. Спо­чатку малюки, не дослухавши інструкції, намагаються ви­конувати дію, дотримуючись вказівок, які стосуються того, що потрібно зробити (мети дії). Для виконання пов'язаних із способом дії вказівок необхідно, щоб вони відображали кожний окремий акт або групу однорідних актів, дії що відбувалася відразу за словом. Самостійно організувати свою діяльність на основі інструкції малюк ще не здат­ний. Поступово словесні вказівки дорослого стають основою його цілеспрямованих дій. Він ще не доводить справу до кінця, але діє у правильному напрямі. Діти ставлять дорослому питання, уточнюють його вказівки, звертають ся до нього за підтвердженням правильності своїх дій. Зауваживши, що їхні дії не відповідають інструкції, зупиня­ють або виправляють їх.

Регулятивна і саморегулятивна функції мовлення. Ін­теріоризація мовлення дитини, замінюючи практичну спів­працю з дорослими та їх допомогу, виконує регулятивну функцію мовлення. Це проявляється, наприклад, коли ди­тина, виконуючи певну діяльність, супроводжує свої дії сло­вами. Спочатку ці слова вимовляються вслух, а згодом — у вигляді внутрішнього мовлення, завдяки якому відбуваєть­ся фіксація результату діяльності, зосередження і збере­ження уваги дитини на окремих моментах діяльності і уп­равління короткочасною і оперативною пам'яттю.

Важливим етапом у розвитку розуміння інструкції істановлення регулятивної функції мовлення є самостійна організація дошкільниками своєї діяльності на її основі. Внаслідок цього їхня діяльність починає відбуватися за єдиним планом, який виникає до її початку під впливом інструкції дорослого.

У дошкільному віці з'являється саморегулятивна фун­кція мовлення, коли мовлення переміщується з результату діяльності на її початок, не лише фіксуючи результати, а й передбачаючи їх. Дитина все більше послуговується цією функцією у своїй діяльності, особливо під час її плануван­ня, прийняття рішення, практичного виконання. Плану­вання діяльності у мовленні значно підвищує її ефектив­ність, утверджує задуми, полегшує і скорочує шлях до ре­зультатів. На основі планування практична і розумова діяльність стають довільними і цілеспрямованими.

У грі, малюванні, інших видах продуктивної діяльнос­ті дитина починає використовувати предмети-знаки як за­мінники відсутніх предметів. Розвиток мовлення як зна­кової форми діяльності не може бути зрозумілим поза його співвідношенням з розвитком інших її форм. У грі дитина відкриває знаковий смисл предмета-замінника, у малю­ванні — знаковий смисл графічних побудов. Одночасне на­живання одним словом відсутнього предмета і його замін­ника або предмета і графічної побудови надає значенню слова знаковий смисл. Завдяки цьому слово постає як своєрідний знак, який використовується для збереження і пе­редавання ідеальної інформації про те, що перебуває за ме­жами словесного позначення.

Нагромадження знань, участь у нових, складніших ви­дах діяльності значно урізноманітнює, розширює коло спілкування дітей, що стимулює розвиток логічного мов­лення — зв'язного висловлювання, об'єднаного єдиною думкою і побудованого з її урахуванням. У дошкільному дитинстві монологічне мовлення співіснує з діалогічним. Розвиненіше мовлення сприяє розв'язанню складніших завдань, виводить його на новий рівень розвитку.

Важливими аспектами мовного розвитку 5—6-річних дітей є усвідомлення мовної дійсності у процесі спеціально організованого навчання, набуття вміння викладати свої думки зв'язно, логічне перетворення міркувань на способи розв'язання інтелектуальних завдань, а мовлення — на інструмент мислення і засіб пізнання, інтелектуалізації пізнавальних процесів.

Отже, у дошкільному віці мовлення розвивається над­звичайно інтенсивно. Це пов'язано з ускладненням ре­альності дитини і зміною її стосунків з дорослими та од­нолітками.

Дата добавления: 2014-12-16