Мережне програмне забезпечення

Функціональні можливості мережі визначаються по­слугами, які вона надає користувачеві. Для реалізації кож­ної з послуг мережі та доступу користувача до цієї послу­ги розробляється програмне забезпечення.

Програмне забезпечення, призначене для роботи в ме­режі, має бути орієнтованим на одночасне використання багатьма користувачами. Найпоширенішими є дві основні концепції побудови такого програмного забезпечення.

У першій концепції мережне програмне забезпечення орієнтовано на надання багатьом користувачам ресурсів загальнодоступного головного комп'ютера мережі - фай­лового сервера, або файл-сервера. Цю назву він дістав тому, що основним ресурсом головного комп'ютера є файли, що містять програмні модулі або дані. Він є найзагальнішим типом сервера. Ємність його дисків має бути більшою, ніж на звичайному комп'ютері, оскільки він ви­користовується багатьма комп'ютерами. В мережі може бути кілька файлових серверів. Серед інших ресурсів фай­лового сервера, що надаються в спільне використання ко­ристувачам мережі, — принтер, модем, пристрій для фак­симільного зв'язку.

Мережна ОС — це мережне програмне забезпечення, що керує ресурсами файлового сервера і надає до них доступ багатьом користувачам мережі.

Ії основна частина розміщується на файловому сер­вері; на робочих станціях установлюється тільки невелика оболонка, яка відіграє роль інтерфейсу між програмами, що звертаються за ресурсом, і файловим сервером.

Програмні системи, орієнтовані на роботу в рамках цієї концепції, дають змогу використати ресурси файло­вого сервера. Ці програмні системи також можуть зберіга­тися на файловому сервері і використовуватися всіма користувачами одночасно. Модулі цих програм у міру не­обхідності переносяться на комп'ютер користувача — ро­бочу станцію і там виконують призначувану роботу. При цьому оброблення даних, навіть якщо вони є спільним ресурсом і зберігаються на файловому сервері, проводить_: ся на комп'ютері користувача. Очевидно, що для цього файли, в яких зберігаються дані, мають бути переміщені на комп'ютер користувача.

У другій концепції, яка називається архітектурою «клієнт—сервер», програмне забезпечення орієнтовано не тільки на колективне використання ресурсів, а й на їх оброблення в місці розміщення ресурсу за запитами кори­стувачів. Програмні системи архітектури «клієнт—сервер» складаються з програмного забезпечення сервера і про­грамного забезпечення користувача — клієнта. Робота цих систем організовується так: програми-клієнти виконують­ся на комп'ютері користувача і посилають запити до програми-сервера, яка працює на комп'ютері спільного досту­пу. Основне оброблення даних здійснюється потужним сервером, а на комп'ютер користувача посилаються тільки результати виконання запиту. Так, сервер баз да­них використовується в потужних СУБД, таких як Micro­soft SQL Server, Oracle та інших, що працюють з роз­поділеними базами даних.

Сервери баз даних, розраховані на роботу з великими обсягами даних (десятки гігабайтів і більше) та велику кількість користувачів, забезпечують високу продук­тивність, надійність і захищеність. У глобальних комп'ютерних мережах архітектура «клієнт—сервер» 1у певному значенні) є основною. Широко відомими є Web-сервери, що забезпечують збереження та оброблення гіпертекстових сторінок, FTP-сервери, сервери електрон­ної пошти і безліч інших. Клієнтські програми названих служб дають змогу сформулювати запит на одержання по­слуги з боку цих серверів і прийняти від них відповідь.

Будь-який комп'ютер мережі, який має ресурс, що розділяється, може бути названий сервером. Так, комп'ютер із модемом, який розділяється і до якого ма­ють доступ користувачі інших комп'ютерів, — це модемний, або комунікаційний, сервер.

Дата добавления: 2014-12-17