Склерозування варикозно-розширених вен стравоходу і шлунку

Особливу групу серед хворих з гострими шлунково-кишковими кровотечами складають хворі з кровотечею із склерозованих варикозно-розширених вен стравоходу і шлунку, в яких причиною кровотечі є захворювання печінки, підвищення венозного тиску в системі портальної вени.

Не дивлячись на успіхи, досягнуті в хірургічному лікуванні стравохідно-шлункових кровотеч, що виникли на ґрунті портальної гіпертензії, летальність після цих операцій залишається високою і вагається від 20 до 50%, а рецидиви кровотечі в 3-12%.

Методом, який використовують для зупинки кровотечі або його профілактики, є склерозування варикозно-розширених вен стравоходу і шлунку шляхом введення склерозуючих лікарських речовин за допомогою голки через канал ендоскопа.

Хворим з шлунково-кишковою кровотечею проводять екстрене езофагогастродуоденоскопічне дослідження, що дозволяє встановити джерело кровотечі. Зазвичай при виявленні кровотечі з ерозованих вузлів варикозно-розширених вен стравоходу проводять заходи, направлені на тимчасову зупинку кровотечі (введення стравохідного зонда,- обтуратора, промивання через нього шлунку крижаною водою, загальна інтенсивна гемостатична терапія і ін.). Пропонована методика склерозування вен ефективна і вигідно відрізняється від перерахованих вище.

Показання і протипоказання. Склерозуюча терапія варикозно-розширених вен стравоходу показана хворим на висоті кровотечі, яким протипоказане виконання шунтуючих операцій із-за наявності тромбозу портальної вени або декомпенсації функції печінки, а також хворим з тромбозом раніше накладеного портокавального анастомозу.

Методика. Склерозування вен стравоходу зазвичай здійснюють під місцевою анестезією. При езофагоскопії під контролем зору пунктують вену нижче за джерело кровотечі і в неї вводять 2-3 мл склерозуючого препарату. Найчастіше для цих цілей використовують 5 % розчин варикоцида, 1 % або 3 % розчини тромбовара. Потім вену пунктують вище за місце кровотечі і вводять в неї таку ж кількість препарату. Після цього ділянку вени між точками пункції притискають на деякий час дистальним кінцем апарату, запобігаючи тим самим розповсюдженню препарату по судинних анастомозах у верхню порожнисту вену. Під час ендоскопічного дослідження слід тромбувати не більш двох, трьох варикозно-розширених вен, оскільки повне припинення відтоку по венах стравоходу сприяє значному підвищенню венозного тиску в області кардіального відділу шлунку, що може призвести до профузної кровотечі з варикозно-розширених вен цієї ділянки. Повторне склерозування варикозно-розширених вен стравоходу, що залишилися виконують через 2-3 дні, а курс лікування включає 3-4 сеанси.

Ендоскопічнні методи лікування застосовуються в дитячій урології при лікуванні міхуро-сечовідного рефлюкса (МСР). Розроблені показання до ендоскопічної корекції МСР у дітей:

1. МСР І-ІІ ступенів, у випадках відсутності ефекту від консервативної терапії, проведеної протягом 6-24 місяців, що супроводжується частими рецидивами пієлонефриту.

2. ПМР ІІ-ІУ ступеню на тлі нейрогенної дисфункції сечового міхура з явищами рефлюкс-нефропатії і змінами показників уродинаміки УВС, з наступними консервативними заходами.

3. Первинний міхурово-сечовідний рефлюкс II-IV ступеню з порушенням функції нирки, вираженими розладами уродинаміки і частими загостреннями пієлонефріту в анамнезі.

4. Поєднання МСР з аномаліями розвитку сечоводу, такими, як подвоєння сечоводу і внутрішньоміхурова ектопія його вічка.

5. Рецидиви рефлюкса після неефективного оперативного втручання

Метод ендоскопічної корекції полягає у внутрішньоміхуровій парауретеральній підслизовій імплантації поліакріламідного гелю "Інтерфал" з метою створення антирефлюксного механізму. Адекватна ендоскопічна антирефлюксна корекція при відсутності анатомічних змін УВС забезпечувалася застосуванням стандартної методики, розробленої Мatushek (1986). Особливості проведення ендоскопічної корекції МСР стосувалися варіантів зі структурно-анатомічними змінами УВС, такими як латеральна ектопія вічка сечоводу і рефлюкс у нижній сегмент подвоєної нирки при її повному подвоєнні.

Об’єктивними критеріями адекватності введення гідрогелю під вічко сечоводу були ендоскопічна картина розташування імплантанту, вигляду вічка сечоводу після імплантації, показники профілометрії УВС, одержані до і після виконання антирефлюксної корекції. Результати показали, що антирефлюкснии механізм при цьому досягався за рахунок зменшення просвіту, подовження внутрішньоміхурового відділу сечоводу і зростання градієнта тиску УВС.

В сучасних умовах стали застосовуватися такі малоінвазивні методи лікування уретерогідронефрозів, як ендоскопічне розсічення уретероцеле, стентування сечоводів.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Мал. 1 Багатоканальний гастроскоп.

Мал. 2. Гнучкий бронхоскоп для дітей.

Тестові завдання:

1. Що відноситься до жорстких ендоскопів?

Дата добавления: 2014-12-17