Глюкагон та його дія

Хімічно чистий глюкагон був отриманий в 1953 році Стаубом, в 1958 році описана його будова. Він є поліпептидом з молекулярною масою 3483 Да і містить 29 амінокислотних залишків. (С₁₅₃Н₂₂₅О₄₉S₁) Молекула глюкагону складається з одного нерозгалуженого ланцюга і є ідентична за амінокислотною послідовністю та складом у людини, свині, кроля, щура.

Глюкагон у підшлунковій залозі синтезується у a-клітинах з проглюкагону. Крім цього, він синтезується у тонкій кишці, пілоричній частині шлунка, селезінці.

Ліполітичну активність визначають амінокислоти у 19-23-му положеннях, а за глікогенолітичну та інсуліногенну-амінокислотні залишки у 24-29-му положеннях. У молекулі глюкагону визначено дві антигенні зони. Секреція глюкагону стимулюється гіпоглікемією. При голодуванні секреція глюкагону підвищується і, таким чином, підтримується рівень глюкози в крові. Виділення глюкагону стимулює збільшення рівня амінокислот, серед них аргинін-найсильніший стимулятор. Посилює секрецію глюкагону симпатична нервова система, що здійснюється через b₂-адренорецептори, а також адреналін, окситоцин, глюкокортикоїди. Соматостатин інгібує виділення глюкагону.

Глюкагон, що виділився з a-клітин, попадає у портальну вену, поступає у печінку і впливає на всі види обміну речовин. Глюкагон має глікогенолітичну, глюконеогенетичну, ліполітичну та інсуліностимулюючу дії. Він стимулює секрецію та підвищує вміст у крові катехоламінів та кортикостероїдів, інсуліну, гормону росту і тиреотропіну. Глюкагон підтримує нормальний вміст глюкози в крові, причому глюкорегуляторний ефект залежить від вихідної концентрації у крові цукру, ендогенного інсуліну та жирних кислот.

Глюкагон у крові знаходиться у вільній формі, його рівень біля 2 нг/мл (від 11,4 до 43 нмоль/л). Біологічний напівперіод розпаду становить декілька хвилин. Метаболізується глюкагон у печінці, подібним механізмом, що і деградація інсуліну.

Рис.7. Регуляція утворення і розпаду глікогену.

Неперервними лініями позначені основні етапи реакцій утворення і розпаду глікогену, пунктиром - пускові реакції.

Механізм дії глюкагону пов’язаний з тим, що він взаємодіє з специфічними рецепторами плазматичних мембран (гепатоцити), активує аденілатциклазу і підвищує цАМФ у клітинах. (рис.7.) Останній активує фосфорилазу, що каталізує розпад глікогену. Глюкагон не впливає на розпад глікогену у м’язах. Одночасно він гальмує синтез глікогену в печінці шляхом пригнічення глікогенсинтетази та стимулює глюконеогенез.

Внаслідок дії глюкагону спостерігається зменшення вмісту амінокислот у крові, підвищується виділення сечовини, креатиніну, азоту, зменшується маса деяких органів, що дає можливість вважати його гормоном катаболічної дії.

Дата добавления: 2014-12-17