Об’єкт калькулювання - це продукція, роботи чи послуги, собівартість яких визначається

Методика калькулювання собівартості продукції

Складовою частиною витрат підприємства є собівартість продукції.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі індивідуальні витрати підприємства на:

· споживані під час виготовлення продукції засоби виробництва;

· оплату праці робітників;

· послуги інших підприємств;

· витрати на управління й обслуговування виробництва.

Під калькулюванням розуміють процес обчислення у грошовому вимірнику витрат і результатів будь якого господарського процесу за встановленими статтями для аналізу діяльності підприємства.

А калькуляцію розглядають як форму внутрішнього документу, в якій проводиться калькулювання і подаються його результати. Дані про планову і фактичну собівартість продукції можуть розглядатися як комерційна таємниця підприємства.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язання таких методичних завдань:

· визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць;

· визначення калькуляційних статей та методики їхнього обчислення.

В залежності від технології і характеру продукції об’єктами калькулювання можуть бути:

· один продукт в цілому по виробництву;

· один продукт за окремими переділами, стадіями виробництва;

· виріб (група виробів) по підприємству;

· виріб (група виробів) в розрізі цехів, дільниць, бригад;

· вид робіт, послуг за структурними підрозділами підприємства;

· напівфабрикат;

· деталі, вузли.

З об’єктами калькулювання тісно пов’язані калькуляційні одиниці, які дають можливість розрахувати витрати на виробництво по кожній статті окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції. Калькуляційні одиниці можна об’єднувати в такі основні групи:

· натуральні (штука, метр погонний, м², м³, кг, т., л, кВт/год тощо);

· умовно-натуральні (1 умовна банка, 1т-км, 100 пар взуття певного артикула тощо);

· приведені (маса продукту в перерахунку на вміст корисних речовин, 100 умовних банок консервів, умовний ящик скла тощо);

· експлуатаційні (одиниця потужності машин, двигунів, корисна площа будинку, параметри приладів тощо);

· одиниці часу (нормо-години, машино-дні тощо).

Під час калькулювання витрати слід групувати за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. При цьому слід дотримуватись таких вимог:

· максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, потрібно обчислювати прямо на окремі вироби;

· статті непрямих витрат потрібно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Згідно з Положенням бухгалтерського обліку (ПБО) 16 «Витрати» їх поділяють на три групи:

1. Прямі витрати до яких відносяться:

1. 1 Прямі матеріальні витрати:

· сировина та матеріали;

· купівельні напівфабрикати та комплектуючи вироби;

· послуги виробничого характеру сторонніх підприємств;

· паливо та енергія на технологічні цілі;

· зворотні відходи (вираховуються).

1.2. Прямі витрати на оплату праці:

· основна заробітна плата безпосередніх робітників;

· додаткова заробітна плата безпосередніх робітників.

1.3. Інші прямі витрати:

· відрахування на соціальні заходи безпосередніх робітників;

· втрати від браку;

· витрати на виправлення браку.

2. Група непрямих витрат охоплює всі загальновиробничі витрати, номенклатура яких передбачена п.15 ПБО 16. Загальновиробничі витрати поділяються на:

2.1 Змінні загальновиробничі витрати, до яких належать витрати на обслуговування та управління виробництва, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Наприклад, витрати електроенергії для роботи обладнання, заробітна плата з відрахуваннями наладчиків обладнання, втрати від технічно неминучого браку. Розподіляються змінні загальновиробничі витрати на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

2.2 Постійні загальновиробничі витрати, до яких відносяться витрати на обслуговування та управління виробництва, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні виробничі непрямі витрати в свою чергу поділяються на:

2.2.1 Розподілені загальновиробничі витрати, що включаються до виробничої собівартості, і які розподіляються на конкретний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. При цьому під нормальною потужністю розуміють очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

2.2.2 Якщо фактична потужність нижче ніж нормальна з’являються нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, якіне входять до виробничої собівартості, а включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

3. Третя група охоплює витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати..

Типова номенклатура статей калькуляції для промислового підприємства представлена нижче.

1. Прямі матеріальні витрати:

· сировина і матеріали;

· купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати;

· роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій та підприємств;

· паливо та енергія на технологічні потреби;

· зворотні відходи (віднімаються).

2. Прямі витрати на оплату праці.

3. Інші прямі витрати:

· відрахування на соціальні заходи;

· оплата за оренду земельних та майнових паїв;

· амортизація на об’єкти основних засобів, котрі безпосередньо задіяні у виробничому процесі;

· втрати від браку;

· витрати на усунення браку.

4. Змінні загальновиробничі витрати.

5. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати.

6. Розподілені постійні загальновиробничі витрати.

7. Інші витрати операційної діяльності:

· адміністративні витрати;

· збутові витрати;

· інші операційні витрати.

Для формування витрат в господарський діяльності застосовують різні методи калькулювання, під якими розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту калькулювання. Найбільш часто зустрічаються такі методи аналітичного формування витрат за калькуляційними об’єктами:

· метод калькулювання повних витрат, який передбачає включення до собівартості продукції всіх виробничих витрат, а також адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат підприємства. Це найбільш поширений метод не тільки в Україні, а в більшості компаній багатьох розвинутих країн;

· позамовний, при якому витрати збираються в розрізі конкретного замовлення з моменту його відкриття до моменту закінчення, собівартість замовлення визначається як сума всіх витрат по замовленню. Цей метод використовується в тих випадках, коли виготовляється складна продукція, яка дорого коштує з тривалим циклом виробництва (підводні човни, прокатні верстати, унікальне станкове обладнання);

· попередільний, його суть полягає в тому, що виробнича собівартість продукції визначається по кожному переділу окремо в міру виготовлення продукції, при цьому прямі витрати відносяться на конкретні вироби, а загальновиробничі збираються протягом місяця окремо і розподіляються між виробами пропорційно обраної бази. Переділ - це частина технологічного процесу, що завершується отриманням готового напівфабрикату, який може відправлятись в наступний переділ або реалізовуватись на сторону. В результаті проходження матеріалу через всі переділи на виході з останнього одержують завершений продукт. Цей метод широко використовують в хімічній промисловості;

· спрощеним різновидом по передільного методу є попроцесний метод, при якомусобівартість одиниці виробу визначається шляхом ділення загальної суми витрат на кількість (вагу) виготовленої продукції. Метод характерний для масового та дрібносерійного виробництва;

· нормативний метод калькулювання витрат ґрунтується на:

o нормуванні витрат і обов’язковому складанні нормативних калькуляцій по кожному виробу;

o щомісячному або щоквартальному обліку внесених змін у встановлені норми;

o систематичному виявленні відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

o калькулюванні фактичної собівартості груп однорідної продукції, виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм;

o аналізі відхилень за причинами і винуватцями.

Особливу увагу при калькулюванні витрат слід звернути на положення п.11 ПБО, згідно з яким до собівартості реалізованої продукції входять:

· виробнича собівартість реалізованої продукції,

· нерозподілені постійні загальновиробничі витрати,

· наднормативні виробничі витрати.

Отже, виробничі витрати в межах норм, встановлених підприємством, списуються на виробничу собівартість продукції як прямі витрати, а все, що вище норм, - на собівартість реалізованої продукції. Таким чином, коли витрати за нормами і відхилення від норм враховуються окремо, керівництво підприємства своєчасно отримує інформацію про «перевитрати», а отже може оперативно проконтролювати процес виробництва.

Дата добавления: 2014-11-28