Практичне завдання до теми 2.2

Тест до теми 2.2

1. _______ охоплює будь-яку діяльність у справі продажу партій товарів та послуг тим, хто купує їх для подальшого перепродажу або професійного використання (промислові підприємства)

а) оптова торгівля;

б) роздрібна торгівля;

в) дрібнороздрібна торгівля.

2. Оптова діяльність може здійснюватись в організаційних формах:

а) через оптові підрозділи фірм-виробників (при використанні прямих каналів збуту);

б) через незалежних оптових посередників;

в) через залежних оптових посередників;

г) всі відповіді вірні.

3. _________ фізичних операцій з товаром не виконують, зазвичай мають лише зразки товару і знаходяться в спеціальних приміщеннях на території підприємств

а) філії;

б) збутові контори виробників;

в) незалежні оптові посередники

4. _________ розміщуються в містах, де зосереджені численні споживачі даної продукції, мають складські приміщення для зберігання значних товарних запасів

а) збутові контори виробників;

б) філії;

в) незалежні оптові посередники.

5. Посередників, які перебирають на себе право власності на товар і відповідно ризик його подальшої реалізації називають

а) збутові контори виробників;

б) філії;

в) незалежні оптові посередники.

6. Найпоширеніший в світовій практиці тип оптових посередників це:

а) незалежні оптові посередники;

б) збутові контори виробників;

в) філії.

7. Юридична або фізична особа, що здійснює посередницькі торговельні операції від свого імені і за свій рахунок має назву:

а) дилер;

б) брокер;

в) агент.

8. Юридична або фізична особа, що виступає в ролі посередника за рахунок і в інтересах іншої особи (принципала), а також здійснює дії в підготовці угод, але без права підпису має назву:

а) дилер;

б) брокер;

в) агент

9. Постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля великими партіями якісно рівноцінних товарів має назву:

а) торговий дім;

б) товарна біржа;

в) лізингова компанія.

10. Головними рисами оптового ярмарку є:

а) торгівля рівноцінними товарами;

б) періодичність проведення;

в) не потребує попереднього огляду зразків товарів.

Кейс "Успіх "пиріжкового бізнесу"

Вони торгують у недозволених місцях, їхні «прилавки» далекі від встановлених санітарних норм, але (от загадка!) вони все одно популярні, і від постійних клієнтів немає відбою.

Ми, користуючись приватними зв'язками, потрапили у святая-святих «пиріжкового» бізнесу – на кухню. У звичайній багатоповерхівці, без особливих пристосувань, хазяйці вдається насмажити близько сотні на день.

Тут стоїть шість мішків із мукою і цукром, здається, вони кругом, і навіть під обіднім столом. Без того тісна кухонька стала зовсім крихітною.

– Доводиться запасатися. Кожного разу до магазину не набігаєшся. При масштабах нашого «проізводства».Та й дешевше так – пояснює господиня.

Олена, а саме так її звуть, до початку 90-х років працювала на одому із заводів Полтави. Потім, у час змін і «перестройок», вирішила заробляти на тому, що непогано вміла, тобто на випічці. Спочатку вона торгувала на одному зі стихійних риночків, а потім стала розвозити пиріжки і ще дещо з їжі на підприємства й установи.

– Розходяться вмить. Воно ж і зрозуміло, адже не кругом є «столовки». Так що ми один одному допомагаємо: я від гастриту рятую, мене – від банкрутства… – сміється Олена.

Носити сумки допомагає чоловік. Він працює позмінно, тому частенько підвозить Олену на старенькому автомобілі.

Сім годин ранку. Пиріжки смажать у здоровезній, на всю стареньку газову плиту, чи то каструлі, чи то пательні. Олена дістає її вже з налитою олією. Говорить, що то від учора залишилось, так економніше. «Продукт» уже давно зліплений лежить на великих дерев'яних дошках. На кожній із них картонна позначка різного кольору: червоний кружечок – із м'ясом, синій – із сиром, зелений – із яйцем і зеленою цибулею тощо. Олена кожного ранку встає близько четвертої, щоб із поставленого на ніч тіста наліпити більшу «першу партію». Другу, меншу, ліпить і смажить син, уже десь близько десятої. Він до школи ходить на другу зміну, тому встигає.

Доки олія нагрівається, вся квартира, попри щільно зачинені двері і відкрите вікно, наповнюється сильним запахом.

– Ой, я цього запаху вже чути не можу! Що ж говорити, щоб їсти пиріжки. У мене після десяти років смаження виробилася до них відраза як до їжі. Тепер для мене взагалі «мучного» не існує. А діти люблять. Ми ж те, що печемо, те й удома їмо, – розказує жінка, хутенько викладаючи пиріжки в олію. – І сусіди знають. То теж замовляють штук по двадцять на вилазки які чи свята, чи в дорогу... Так що у мене продукція якісна, не станеш же своїх знайомих і рідних труїть.

Перші пиріжки вже готові. Вони складаються у спеціальні сумки, викладені пергаментним папером. Сумки здоровезні, господарські, спеціальної конструкції, щоб тепло довше зберігали. Та, у яку безпосередньо все складається, ставиться у десятилітрове відро, обгорнене хутром із чиєїсь старої куртки. А вже відро в сумку побільше.

Прочиняються двері і в кухню заходить молодший син Олени. Йому 12 років. До сімейної справи він долучився років у 10.

– Раніше донька допомагала. А тепер вона навчається в Харкові. Так що доводиться Саші. А куди діватись?! – зітхає пані Олена. – Гроші ж то в сім'ю. Тож хочеш жити – умій вертітись! – Скільки заробляють за день, жінка сказати відмовилися. Але, доки чоловік не чув, шепнула, що точно більше, ніж він із роботи приносить.

Інструктажу Саші вже не треба, він хутенько дістав із підвіконня миску з тістом, із холодильника начинку. І сів ліпити, швидко один за одним виходять майже ідеальної форми пиріжечки. Олена уже готова їхати, чоловік бере сумки.

– Ну все. Поїхали людей годувати.

Дата добавления: 2014-11-29