Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Незалежні гарантії достовірності 1 страница




—Результати зовнішнього аудиту слід повідомляти законодавчим органам та застосовувати коригуючі заходи.

— Стандарти проведення зовнішнього аудиту повинні відповідати міжнародним стандартам.

—Методи і розрахунки, використані під час підготовки макроекономічних прогнозів, необхідно обнародувати.

Обсяг діяльності органів державного управління визначається за сумою державних видатків. У цьому зв’язку серйозні проблеми з прозорістю може створити роздільний порядок визначення величини і розподілу видатків, фінансованих із державного бюджету і за рахунок іноземної допомоги, зловживання резервами на непередбачувані видатки, а також розрахунку показників самого бюджету — з урахуванням чи неврахуванням позабюджетних коштів. Тому для забезпечення належної прозорості бюджетного менеджменту ключове значення мають три умови: дотримання принципу повноти бюджету, тобто повна аналітична інформація про діяльність, фінансовану з бюджетних і позабюдже­тних джерел; чітко визначена правова основа оподаткування з метою обмеження адміністративного втручання в застосування податкового законодавства (що може трансформуватися в адміністративне свавільство); високі етичні норми поведінки персоналу, передбачені міжнародним Кодексом поведінки державних посадових осіб, прийнятим ООН у 1996 р. У сфері оподаткування в контексті вимог транспарентності важливим є питання так званих податкових видатків. Під ними розуміють різні вилучення із податкової бази, а також знижки з валового доходу, податкові кредити, зниження податкових ставок, прискорену амортизацію, відстрочення сплати податків. Отже, по суті, під назвою податкових видатків мають на увазі податкові пільги або упущені доходи. Так, у Німеччині дані про податкові видатки за два попередні, поточний і наступний роки наводяться в статті «звітність із субсидування», що відображає всі форми федеральної підтримки як шляхом прямих видатків, так і податкових видатків або пільг.

За своїм економічним впливом податкові видатки ідентичні субсидіям або програмам видатків для тих осіб і корпорацій, на які поширюється пільговий режим оподаткування. Але сама назва «видатки» підкреслює зворотний бік кожної пільги як форми скорочення державних доходів. До того ж точне кількісне визначення податкових видатків порівняно з «еталонною» потенційною податкоспроможністю, відхилення від якої і вважаються видатками, підвищує прозорість бюджетної сфери в цілому.

Оцінка і звітність за податковими видатками регулярно публікується в країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). США і ФРН стали першими країнами, які починаючи з 1967 р. відображають у бюджетній звітності інформацію про податкові видатки. Крім США і Німеччини, сьогодні ін­формація про податкові видатки передбачена законами в Австралії, Австрії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Фінляндії, Франції і в деяких інших країнах. У ФРН у федеральній бюджетній звітності про субсидування за кожною статтею податкових видатків перераховуються доходи, недоодержані федеральним бюджетом, а також бюджетами земель та інших територіальних органів. Звітність класифікує всі податки за галузевими ознаками їх походження, а в межах галузі — за типами податків. Звітність із субсидування (податкових видатків) подається в бундестаг, де розглядається в різних комітетах, а також перевіряється феде­ральною аудиторською інстанцією. Незалежні дослідницькі інститути проводять власний аналіз динаміки, економічного впливу та ефективності податкових видатків і прямих субсидій.

Отже, у розвинених країнах Заходу податкові видатки (пільги), зважаючи на їх вплив на величину державних доходів, перебувають під особливим контролем. Гострою є проблема податкових видатків і в країнах із перехідною економікою. Наприклад, в Україні через податкові пільги бюджет втрачав до останнього часу майже половину потенційних доходів.

Контроль ефективності. Структуроване за інстанціями оформлення фінансових рішень і операцій необхідне для функціонування державного механізму. Про апаратно-процесуальну діяльність можна сказати те саме, що і про державне регулювання соціально-економічної сфери взагалі. Як можлива неефективність державного втручання не перекреслює доцільності такого втру­чання в необхідних випадках у принципі, а свідчить про необхідність зробити його більш ефективним, так і надмірна інколи заформалізованість чи громіздка процедура приймання рішень не означає їх непотрібності, а лише створює привід до їх раціоналізації.

Підзвітність — важлива умова демократії з тим, однак, притаманним бюрократичному середовищу недоліком, що воно створює атмосферу пасивності, тяганини, прагнення одних чиновників перекласти відповідальність на інших. По суті, право вето має будь-який апаратний працівник. Для типового бюрократа ліпше пропустити можливу вигоду для державної організації, ніж прийняти ризиковане для особистої кар’єри рішення. Тому не раз звучали справедливі звинувачення, що бюрократію більше турбують проблеми самозбереження, ніж суспільне ефективне виконання своїх функцій. На основі поведінкових мотивацій бюрократії розроблена так звана економічна теорія бюрократії, класиком якої вважають американського економіста Вільяма Нісканена.

Громадянське суспільство за своєю природою передбачає контроль над владою. По суті, в умовах розвиненого громадянського суспільства відносини між громадянами і державою мають договірний характер — громадяни сплачують податки, а державні структури за їх рахунок беруть на себе обов’язок належним чином захищати інтереси громадян у тих сферах, де індивідуальні зусилля чи самодіяльні суспільні організації не здатні їх забезпечити (оборона, правопорядок, судочинство тощо). Проте навіть у демократичних країнах існує проблема контролю над діями представників державної влади. Тому суспільству необхідно мати знаряддя впливу на бюрократію, якими є контроль ефективності та аудит. Вони забезпечують певну підконтрольність і прозорість дій функціонерів державних органів. Коли державні фінансові ресурси перебувають у розпорядженні бюрократичного апарату, особливо актуальним стає раціональне їх використання за допомогою методів, що дістали назву контролю ефективності.

Принцип контролю ефективності походить із притаманних ринковій економіці властивостей досягати намічених цілей, маю­чи обмежені ресурси і діючи в умовах конкуренції, а також імперативу підприємницько-комерційної ефективності, вимірюваної кількісними грошовими показниками. Ринкові мотивації мають настільки універсальне значення, що поширюють свій вплив на неринкові сфери, у тому числі і на бюджет.

Основні позитиви ринків полягають у їх здатності найефективніше розподіляти існуючі фінансово-економічні ресурси та вивільняти творчу енергію суб’єктів господарювання. Отже, мета контролю ефективності зводиться до забезпечення ефективності використання ресурсів у державному секторі до рівня, наближе­ного і порівнянного з ринковим. Головне завдання контролю ефективності можна сформулювати так: покласти в основу роботи контрольних органів не критику попередньої діяльності, формальну перевірку виправдувальних документів та інші дріб’язкові питання, а вивести на перший план проблеми формування бюджетної політики, аналізу і перспективного фінансового планування, складання і реалізації програм, забезпечення ефектив­ного бюджетного менеджменту в цілому.

У західних країнах контроль ефективності почали запроваджувати з середини 60-х років. Доктрина контролю ефективності означала перехід від контролю формальної правильності вже про­ведених робіт і витрачених грошових коштів до контролю ефективності за здійснюваними в реальному масштабі часу і/або майбутніми операціями. Такий тип контролю, по суті, має характер контролю за ефективністю здійснюваних державними відомствами (установами) управлінських операцій.

Контроль ефективності буває: традиційний, операційний, програмний. Традиційний контроль має підготовчий зміст, зосереджуючись на питаннях перевірки відповідності фінансових опе­рацій, бюджетних кошторисів і звітності чинному законодавству. Операційний контроль виконує функцію власне контролю ефективності в управлінні ресурсами та режиму економії у витрачанні коштів. Програмний контроль посилює контроль ефективності за рахунок перевірки досягнутих результатів під кутом зору їх відповідності завданням, поставленим органами державної влади і відображеним у цільових програмах, кошторисах, бюджетах.

Контролю ефективності властиві специфічні риси, які розкривають його зміст і призначення.

Конструктивність і об’єктивність. Якщо результативними показниками традиційного контролю вважають виявлення негативних фактів: порушень, зловживань, викриття злочинів тощо, то контроль ефективності, не виключаючи розкриття негативу, на перший план висуває завдання вдосконалення бюджетного менеджменту і контрольної роботи, раціоналізації витрачання коштів на об’єкті, що перевіряється. Умовою такого вдосконалення є співробітництво контролера з тими, кого перевіряють, а не їх протистояння. Конструктивність більше спирається на лояльність перевіряльників і відвертість підконтрольних осіб, ніж на детективні методи контролю. Навіть критика за результатами контролю у відкритій пресі має дозований характер.

Об’єктивність під час здійснення контролю ефективності передбачає відображення, крім негативних, і позитивних сторін контрольованого об’єкта. В обов’язок контролера навіть входить поіменна популяризація ініціаторів найбільш високоефективних методів управління та раціонального витрачання коштів з метою поширення їхнього досвіду.

Кваліфікованість. Якісний контроль може бути здійснений за наявності у контролера спеціальних знань. Контроль ефективності потребує не лише безумовно необхідних знань із питань бюджету, фіску, права, а також навиків фінансово-економічного аналізу і бухгалтерського обліку, а й запасу знань із економічних, політичних, соціальних і навіть технічних наук (наприклад, до­сконалого знання певних технологій під час перевірки оподаткування деяких суб’єктів господарювання).

Належний кваліфікаційний рівень контролера передбачає всебічне оцінювання інформації, почерпнутої з планів, наказів, звітів та інших матеріалів. За таких вимог набувають великого значен­ня професійна підготовка і систематичне підвищення кваліфікації працівників контрольних установ. Із цією метою у західних країнах розгорнута широка мережа факультетів і дослідних центрів при університетах, створено Міжнародний інститут державного контролю, на національному і міжнародному рівнях проводяться наукові конференції та практичні семінари з питань контролю, видаються спеціальні журнали.

У зв’язку з високими кваліфікаційними вимогами до операторів контролю ефективності останній покладають здебільшого на центральний контрольний апарат, укомплектований найбільш підготовленими працівниками. Водночас відомство державного контролю виконує функції методологічного центру з розроблення ефективних засобів контролю. Простіші завдання контролю правильності (відповідності формальним вимогам, законності, рахунково-бухгалтерської точності) передаються регіональним і периферійним контрольним органам. Тобто контроль ефективності передбачає організаційні заходи щодо спеціалізації і децентралізації контрольної роботи, а також координацію дій позаві­домчого, відомчого і місцевого контролю, за якої кожна з ланок доповнює іншу.

З методологічного погляду контроль ефективності по суті означає системний підхід до оцінювання діяльності державних структур. У режимі контролю ефективності одна й та сама опе­рація перевіряється в різних аспектах: її законності, рахунково-бухгалтерської правильності, соціально-економічної виправдано­сті, практичної корисності, державної доцільності тощо. Конт­роль ефективності передбачає навіть скасування законно санкці­онованих видатків, якщо їх визнають неефективними. Зрозуміло, подібні рішення розраховані на функціонерів, яких можна назвати просвіченою бюрократією, що прагне постійно поповнювати запас знань, набувати нових навиків аналізу дійсності.

Слід мати на увазі, що порівняно з мотиваціями ефективності ринкового походження, демократія суперечливо впливає на стан державних фінансів. Вона сприяє функціонуванню механізму конкуренції між приватним і державним секторами економіки за доступ до обмежених ресурсів і формуванню політичного середовища для конкурентної боротьби різних інтересів, суспільних сил і владних структур за розпорядження бюджетними коштами. Зазвичай конкуренція передбачає ефективність. Проте конкурен­ція цього виду не завжди результативна з погляду ефективності саме тому, що її основна мета — розпорядження ресурсами в певних інтересах.

У такому разі ефективність сприймається в обмеженій корисливій інтерпретації. Так, французький соціолог Алексіє Токвілль (1805—1859), відомий своєю книгою «Демократія в Америці», яку і досі перевидають та цитують, дійшов висновку, що «народна влада справляє шкідливий вплив на державні фінанси». «Демократія марнотратна. Демократії не відоме мистецтво дотриму­ватися ощадливості». Отже, вплив ринкових і політичних мотивацій на ефективність може бути протилежним.

Принципи контролю ефективності реалізуються на стадіях розроблення заходів фінансової політики, прогнозування агрегованих бюджетних показників, складання річних і, особливо, багаторічних бюджетів (кошторисів, фінансових програм), практичної аудиторської роботи. Прийоми аудиту значною мірою повторюють загальні технології аудиторської перевірки фінансової звітності за деяких особливостей, обумовлених належністю контрольованих об’єктів (за винятком платників податків як об’єктів податкового аудиту) до державного сектору та специфікою бюджетного менеджменту в даному секторі. Найбільш дієвим практичним інструментом здійснення контролю ефективності є аудит.

 

 

3. Податковий контроль корпорацій

 

У контексті фінансового контролю над доходами бюджету особливу увагу привертають податки на корпорації. Адже прибуток як об’єкт податку найбільшою мірою залежить від успіху го­сподарювання та фінансово-економічної кон’юнктури, а рівень та режим корпоративного оподаткування, у свою чергу, суттєво впливає на господарські процеси. Отже, економіка і фіск найтісніше взаємодіють саме у сфері оподаткування приватного сектору. Крім того, податок на прибуток — найбільш універсальна форма корпоративного оподаткування, властива всім країнам, тоді як податку на додану вартість немає, наприклад, у США.

З усього комплексу питань, пов’язаних з податками на корпорації, найактуальніші для українського читача два: прийоми фіскального контролю та апеляційні процедури. Ці аспекти національних податкових кодексів ряду країн світу вибрані для ознайомлення не випадково. Перший з них розкриває організаційні підходи до контрольної роботи, підпорядковані державницькому принципу — діяльності фіску з мобілізації державних доходів. Другий торкається гарантування юридичних прав і демократичних свобод платників у податковому процесі, тобто відповідає індивідуалістичному принципу в оподаткуванні.

Особлива значущість фінансового контролю за сплатою податків підприємницьким сектором зумовлена зростаючою складністю господарської діяльності, зокрема міжнародних операцій транснаціонального бізнесу. В останні роки у сфері фіскальних взаємовідносин держави з юридичними платниками відбулися суттєві зміни, пов’язані не тільки зі спрощенням і зниженням оподаткування прибутку, а й з удосконаленням звітності, посиленням відповідальності за порушення податкового законодавства. Адже, попри пієтет до правопорядку й високу ділову етику як ідеали західного підприємництва, і там є чимало бізнесменів та менеджерів, які не зупиняються перед обманом фіску.

У найбільш загальних рисах призначення податкового контролю полягає в перевірці виконання податкових зобов’язань платників на основі функціональних та інформаційних можливостей фіскальних властей. Крім того, контроль забезпечує дотримання суб’єктами господарювання установлених правил бухгалтерського обліку та фінансового рахівництва. Інформаційний потенціал податкового контролю полягає у розпорядженні конфіденційними даними про заходи і фінансово-господарські операції платників, а також у доступі (хоч і дещо обмеженому) до банківської і комерційної таємниці.

У Сполучених Штатах Америки контроль за декларуванням доходів та справлянням податків входить до компетенції Бюро внутрішніх доходів, що міститься в структурі міністерства фінансів. Повноваження Бюро внутрішніх доходів (БВД) є складовою функціонального механізму забезпечення фіскальної законності, здійснюваного центральним апаратом БВД та його регіональни­ми відділеннями. Розподіл платників між різними рівнями БВД та вибір декларацій для контролю робиться за спеціальною рейтинговою системою.

Про складність і трудомісткість перевірок свідчить уже те, що найпростіша декларація за формою 1040 включає дані, тільки на заповнення яких, за підрахунками фахівців БВД, платниками витрачується пересічно 9 годин 17 хвилин. Що ж стосується склад­ніших форм, то тут потрібно по кілька днів. Проте справа варта зусиль, оскільки фіскальне розслідування двох з кожних трьох декларацій приводить до додаткових нарахувань податків, штрафів і процентів. За розрахунками, кожен додатковий долар, вкладений у службу податкового контролю, додає 5 дол. надходжень до бюджету.

Рис. 2. Схема судочинства з податкових справ у Сполучених Штатах Америки

За податкові правопорушення на американські корпорації накладаються додаткові, понад звичайні, суми податків, нараховуються штрафи і пеня. Штраф за порушення строків подання декларацій не може перевищувати 25 % суми нарахованого податку (у разі затримки не довше двох місяців). У випадку приховування прибутків податок, нарахований на прихований дохід згідно з установленою ставкою для даної категорії доходів, додатково підвищується на 75 %’.

Система податкового контролю у Великобританії відрізняється від інших країн тим, що в цій країні податкова інспекція не завжди безпосередньо перевіряє бухгалтерську звітність платників. Британські податкові органи не мають власної аудиторської служби. Спосіб, яким стягуються податки з англійських фірм, суттєво відрізняється від традиційного механізму самооподаткування. З 1993 р. в Англії запроваджена процедура «спочатку заплати, потім повідомляй», згідно з якою компанії-платники зобов’язані повідомляти Управління податкових зборів про вже сплачені податки і слідом за цим подати декларацію про прибутки. Перевірка здійснюється лише в тому разі, коли подані документи викликають сумнів.

Функціонування подібної системи пояснюється прийнятим в Англії оригінальним порядком справляння податків «біля джерела», тобто в момент одержання доходу і за місцезнаходженням оподатковуваних майна чи власності (так звана шедулярна система оподаткування). Відсутність аудиторської служби компенсується широкими правами Податкового управління щодо затребування будь-якої інформації стосовно податкових зобов’язань самих платників, їх ділових партнерів і клієнтів, у тому числі даних про ціни та умови фінансово-господарських операцій. Шедулярна система створює можливість контролювати не стільки податкоплатників безпосередньо, скільки формальних розпорядників джерел оподатковуваних доходів та майна (банкірів, роботодавців, власників орендованого майна тощо).

Щоправда, в останні роки, особливо з 1996 р., традиційна для Великобританії шедулярна система під впливом уніфікації податків у рамках європейської інтеграції все більше трансформується в глобально-деклараційну систему, прийняту в континентальних країнах Європейського Союзу.

Грошовому стягненню в Англії підлягають платники, податкова звітність яких визнана неправильною через їх недбалість або спробу обману. Затримка податкових платежів чи ухилення від них по суті рівнозначне безпроцентному кредиту податкоплатникам з боку фіску. Тому на суму недоплаченого податку, крім вла­сне штрафу, нараховуються проценти за недооподаткований період за звичайною комерційною нормою процента. Максимально нарахування можуть подвоїти початковий розмір податку, але в кожному конкретному випадку враховується серйозність порушення, а також співпраця платника з фіскальними органами в хо­ді розслідування.

Ще одна оригінальна риса податкової системи в Англії — улагодження конфліктних ситуацій між Податковим управлінням і платниками, не вирішених на рівні податкових інспекторів, доручене так званим податковим уповноваженим. (Детально ці питання розглянуті українськими вченими В. М. Суторміною, В. М. Федосовим і В. Л. Андрущенком в першій в Україні фундаментальній праці з питань світового досвіду оподаткування «Держава — податки — бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання економіки)».) Діяльність останніх має арбітражний, третейський характер. Цей інститут фіскальної служби складається з уповноважених двох категорій: загальних і спеціальних. І ті, і ті призначаються на посади лорд-канцлером (спікером Палати лордів бри­танського парламенту), що підкреслює їх незалежний від виконавчої влади статус.

Уповноважені мають ідентичні функції, але відрізняються характером підбору персоналу і методами роботи. Загальні уповноважені комплектуються за локальною ознакою з відомих у певному регіоні авторитетних громадських діячів, а також з досвідчених економістів, юристів, технологів. Загальні уповноважені не обов’язково мають бути фахівцями з фінансового права, головна їх місія полягає в глибокому знанні місцевих умов, людей і кон’юнктури бізнесу. Це схоже на почесні посади експертів на громадських засадах. Вони мають штатних помічників, які і є консультантами з фіскально-юридичних питань.

Навпаки, спеціальні уповноважені — це оплачувані державні фахівці податкової справи. Будучи службовцями Міністерства фінансів, вони за викликами постійно роз’їжджають по країні. Платник має право альтернативного вибору між загальним і спеціальним уповноваженими, а також право брати участь у слуханні свого позову особисто або, як правило, через свого представника — адвоката. За образним зауваженням одного англійського податкоплатника, сподіватися на щире співчуття скоріше можнавід загальних уповноважених, а розраховувати на холодну голову — від спеціальних.

Оскарження рішень уповноважених подаються в Канцлерський суд — структурний підрозділ Верховного суду, де розглядаються цивільні справи. У суд потрапляють, звичайно, не всі спра­ви, а лише ті рішення уповноважених, які сумнівні з погляду закону або під час розгляду яких були порушені правові фор­мальності. Нарешті у випадку, коли й сама буква закону допускає різні інтерпретації, наприклад у разі особливо важливих і складних податкових деліктів, справу вирішує Апеляційний суд або вона доходить навіть до Палати лордів (див. схему).

Рис. Схема податкового судочинства у Великобританії

 

Британська система податкового контролю та судово-парламентської апеляційної процедури вже тим заслуговує на особливу увагу, що вона є чи не найдавнішою у світі. Основні її інститути існують з часів «Славної революції» 1688—1689 рр., коли в країні була установлена конституційно-парламентська монархія, закріплені демократичні права і свободи. В організації британської податкової адміністрації вдало скомбіновані бюрократично-апаратні й громадські засади. Залучення з метою вирішення спірних питань до податкового процесу і контролю представників населення та самих платників з числа авторитетних і компетентних громадян, безумовно, є однією з рис демократичного суспільства.

Подібний порядок надає податковим проблемам максимальної гласності та свідчить про суспільне усвідомлений характер оподаткування. Тут цілком доречна аналогія з судом присяжних. Справа податкоплатника-підприємця вирішується в колі компетентних представників бізнесу з урахуванням особистості відповідача. Рішення залежить від конкретної ситуації й зароджується лише під час розгляду. Значною мірою вердикт уповноважених ґрунтується на етичних критеріях довіри, громадянського обов’язку. Така демократична раціоналізація виводить податковий процес за межі простого фіскалізму, перетворюючи його в активний чинник економічної доцільності та соціальної позиції.

За німецькою системою податкового контролю, кожна з корпорацій щорічно подає декларацію, дані якої служать і базою для оподаткування, і об’єктом перевірки та державного контролю за підприємницьким сектором. З метою здійснення аудиту компанії класифіковані на кілька категорій відповідно до характеру господарської діяльності та величини доходів. Великі фірми перевіряються суцільно і регулярно, решта фірм — у строки, визначені податковими органами.

Податкова служба Німеччини правомочна затребувати необхідну інформацію від бухгалтерії і податкових консультантів відповідної компанії, взагалі від будь-яких посадових осіб як у структурі компанії, так і за її межами. Бухгалтерські книги, документи, баланси мають зберігатися протягом десяти років, що значно довше, ніж у Великобританії (три—шість років) і в США (три роки).

Типові санкції: штрафи за приховування доходів та пеня за прострочені платежі. Якщо компанія оскаржує суму податку, на­раховану податковою інспекцією, вона подає апеляцію в Податковий суд федеральної землі за місцем свого розташування. Вищою й остаточною інстанцією для вирішення податкових справ є федеральний Верховний суд у Мюнхені.

У Франції податкова декларація подається разом з підтвердним річним балансом фірми, на підставі якого визначається оподатковуваний дохід. На відміну від США і ФРН прибуток виробничого та комерційного походження французьких фірм оподатковується згідно з так званим територіальним принципом. Це означає, що податки з доходів (прибутку, дивіденду, процента) стягуються частинами в тих адміністративно-територіальних межах, де вони створені. Навпаки, у податкових системах, побудованих за принципом платника, національний фіск оподатковує сукупний (глобальний) дохід платника незалежно від його виду, внутрішнього чи закордонного походження.

Контроль за сплатою податків підприємницьким сектором здійснюється центральними, регіональними і місцевими податковими службами (залежно від розміру господарського обороту компанії-платника). Нормативна періодичність перевірок — три роки, термін зберігання бухгалтерської документації, що стосує­ться податкових платежів, — 10 років. Французькі податкові органи наділені правом доступу до будь-яких матеріалів, що є в розпорядженні приватних підприємств, державних установ, бан­ків, страхових компаній, різних фондів, осіб вільних професій та ін. Якщо платник ігнорує повторні нагадування податкової ін­спекції чи злісно ухиляється від сплати податку, штраф досягає 80 % від величини попереднього нарахування податку.

Компанія-платник має право оскаржити скориговані в резуль­таті перевірки податкові зобов’язання до кінця третього року від дати перевірки. Якщо податкова інспекція не погоджується на перерахунок, справа передається в Адміністративний трибунал. При цьому звертатися в цю арбітражну судову інстанцію може як платник, так і податкова служба. Коли сторони не приходять до згоди, справа надсилається в Апеляційний адміністративний суд і, насамкінець, — у Верховний суд.

Податкову службу Японії очолює Національне агентство по­даткової адміністрації, яке має 12 регіональних відділень. У країні існує кілька рівнів обкладання корпорацій: на загальнодержавному (національному), провінційному і муніципальному рівнях, а також податок на бізнес. Сплата цих податків здійснюється за комбінованою системою, яка поєднує режим самооподаткування з примусовим стягненням податку в момент одержання доходу. Самооподаткування передбачає справляння податку самими платниками на підставі сумарного декларування доходів, одержаних на японській території як резидентами, так і нерезидентами. В інших випадках діє порядок оподаткування поточних доходів кожного разу, коли корпорація отримує прибуток.

Японії властива своєрідна форма привілейованих, так званих блакитних декларацій. Право на таку декларацію надається (як заохочення) компаніям, які ведуть бездоганний бухгалтерський облік, безпомилково визначають та своєчасно виконують свої податкові зобов’язання. Платник за блакитною декларацією має низку суттєвих переваг: перенесення допущених у поточному році збитків наперед на п’ять наступних років; перенесення збитків назад з декларованого року на один попередній рік; створення на пільгових умовах резервних фондів; пільгові правила списання амортизації; скидки з податків на суму технологічних затрат за кордоном; податковий кредит на суму вартості науково-дослідних робіт1.

Державна податкова служба Японії перевіряє також бухгалтерську і податкову звітність корпорацій, які потрапили в поле їх зору, незалежно від того, були вони до того перевірені приватними аудиторами чи ні. У процесі контролю податкові органи користуються широким правом доступу до документів та іншої необ­хідної інформації. Для матеріалів, які стосуються оподаткування, установлено термін зберігання 7—10 років. За прострочені податкові платежі нараховуються проценти в розмірі 7,3 або 14,6 % як за користування безпроцентним кредитом у період затримки. За несвоєчасно подані декларації стягується пеня в розмірі від 5 до 15 %. У разі зловмисного приховування доходів з метою ухилен­ня від податків належний за законом податковий оклад збільшує­ться ще на 35—40 %.

У випадках, коли корпорація-платник не погоджується з рі­шенням податкових органів, вона оскаржує нараховані податкові зобов’язання в судовому порядку в такій послідовності: Державний податковий трибунал — Суд з цивільних справ — Верховний суд.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 364; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.056 сек.