Школа успіху і радості» С. Френе

Ідеї гуманізму в педагогіці розвинув француз Селестен Френе (1896—1966). Методом теоретичних і прак­тичних пошуків він створив модель нової школи — «Школи успіху і радості» — спрямованої на активіза­цію пізнавальної активності дитини.

Визначальним чинником освітньої системи С. Френе вважав філософію освіти, адже вчитель, який володіє філософськими основами педагогічної діяльності, здат­ний створювати власні педагогічні технології, оскільки він бачить стратегію освіти і може визначити своє місце в ній.

Загальні засади технології С. Френе

Педагогічна діяльність С. Френе припала на період реформаторського руху в Європі за «нові школи», ново­введення яких полягали у відмові від схоластич­ної системи навчання, забезпеченні індивідуального роз­витку та активізації пізнавальної діяльності учнів, взаємозв'язку навчання з життєвими потребами, стано­вленні демократичних взаємин між учасниками на­вчально-виховного процесу. У пошуках нових теоретич­них засад організації дитячого співжиття Є. Френе, будучи прихильником гуманістичних ідей М. Монтессо-рі, Ж.-О. Декролі, Р. Кузіне, розробив і практично застосував власну педагогічну концепцію. У центрі її уваги — дитина, яка розкриває свої потенційні можли­вості, а вчитель виступає помічником, організатором та учасником навчально-розвивального простору.

Є. Френе був прихильником концепції школи общин­ного типу, до основних ознак якої належать:

— єдині цінності та «соціальний дух»;

— визнані всіма шкільні символи (особливе місце серед них належить шкільній газеті);

— вироблені на загальних зборах єдині правила поведінки;

— захист прав особистості кожної дитини, основою якого є самоуправління школи;

— спільна трудова діяльність, яку діти організову­ють і переживають разом.

У співдіяльності дітей має панувати демократія, вчи­телі не змушують їх до перемог і досягнень вершин у на­вчанні за допомогою оцінок, а враховуючи прогалини, разом складають програму подолання проблем. Тому кон­цепція Є. Френе здобула назву «Школа успіху і радості».

Основними засобами реалізації виховної мети С. Френе вважав природу, працю в школі-майстерні, розумову діяльність під час індивідуальних занять за планом і графіками, художню творчість, набутий у про­цесі трудової діяльності власний досвід дитини. Він виокремив такі етапи виховання:

1. Виховання в сім'ї (від народження до 2 років). Рання соціалізація малюка дуже важлива. Ключову роль у цей період відіграють батьки, від взаємодії з якими значною мірою залежать успіхи виховання в індивідуальному, соціальному та загальнолюдському аспектах на наступних стадіях розвитку дитини.

2. «Дитячий заповідник» (від 2 до 4 років). Це особли­вий вид дошкільних закладів, де дитину готують до життя в насиченому розвивальному середовищі, яке допомагає їй пізнавати світ «на дотик». Завдання вихователя полягає в постійному вдосконаленні обладнання «заповідника», що сприятиме збагаченню досвіду вихованця.

3. Дитячий садок (від 4 до 7 років). У цей період виховання дитини має відбуватися в процесі «роботи-гри» з використанням відповідних матеріалів, знарядь, технічних засобів, за допомогою яких вона навчається підпорядковувати середовище собі.

4. Початкова школа (від 7 до 14 років). На цьому етапі дитина продовжує діяльнісне пізнання світу, освоєння навколишнього середовища в дії. Новою фор­мою її навчання стають уроки.

Є. Френе був прихильником ранньої соціалізації дитини у відповідно організованому дошкільному закладі («дитячому заповіднику»). Обов'язковою для його нор­мального функціонування він вважав наявність природ­ного середовища, яке надає вихованцю необхідний «матеріал» та забезпечує умови для фізичного та емоцій­ного розвитку. Основним методом виховання в «Школі успіху і радості» було «пізнання на дотик», що потребу­вало різноманітності навколишнього середовища. Під час спеціальних уроків-прогулянок діти спостерігали природне та людське середовище, а потім усно і письмово викладали свої враження. Для збільшення виховного впливу природи С. Френе закликав педагогів макси­мально розширювати виховний простір дитинства за рахунок парків, садів, сільськогосподарських угідь, «живих куточків» тощо. На його думку, уже для чотири­річних вихованців, слід організовувати різноманітні «ігри-роботи» і «роботи-ігри», які широко застосовували в педагогічній діяльності прибічники гуманістичних шкіл Ж.-О. Декролі та М. Монтессорі.

С. Френе вважав за необхідне допомагати дитині формувати свою особистість через створення відповід­ної обстановки, а не через повчання та вказівки, адже будь-яке насильство над особистістю призводить до негативних наслідків.

У початковій школі, наголошував С. Френе, природа також є важливим чинником виховання поряд із меха­нічною працею, розумовою діяльністю та художньою творчістю.

Саме механічна праця — за допомогою знарядь пра­ці — пришвидшує процес «пізнання на дотик» засто­сування. Дитина навчається усвідомлено користуватися інструментами для досягнення своєї мети, розширення влади над зовнішнім середовищем. У процесі діяльності вона вчиться, розуміє прогалини у своїх знаннях і від­повідно прагне їх засвоїти.

Розумова діяльність виявляється в умінні вихованця володіти знаряддями — мовою і руками, які допомагають йому контактувати зі світом, поглиблювати свої знання.

Засобом чуттєвого пізнання дитиною світу є худож­ня творчість. Важливу роль у її розвитку відіграють також ляльковий театр, співи, ритміка.

Ключовий аспект технології С. Френе — трудове виховання. Саме діяльність, праця допомагають вихо­ванцю осягнути світ у розвитку. Стрижнем трудової школи є навчання в праці як ефективний спосіб озна­йомлення з навколишнім світом, пізнання і перетворен­ня його через діяльність.

Педагогічна технологія С. Френе ґрунтується на ідеї про опори-бар'єри — чинники, які одночасно дисциплі­нують і стримують дитину. За певних обставин і пра­вильно організованої діяльності дитячого закладу опо­рами в розвитку вихованця стають сім'я, суспільство, вчителі та індивідуальні плани роботи, які педагог складає разом з вихованцем на тиждень, місяць і потім фіксує результати діяльності.

Отже, концепція С. Френе спрямована на розкриття потенційних можливостей і задатків дитини, забезпе­чення її індивідуального розвитку та інтелектуального збагачення, активізацію пізнавальної діяльності.

Особливості технології «Школа успіху і радості»

Основна теза концепції С. Френе визначає необхід­ність впровадження нових досягнень цивілізації як засобів навчання, так і нових форм і методів, які дава­тимуть змогу педагогам та учням розширювати діапа­зон спілкування з метою його якісного покращення. У власній школі-інтернаті для малозабезпечених дітей (м. Вансе, Франція) він створив шкільну типографію, яка тривалий час була необхідною умовою діяльності закладів, що працювали за його методом. Шкільна типографія мала лише дві дощечки, які розміщувалися на учнівській парті, і комплект букв-літер. Ці дощечки зробили «революцію» у школі, насамперед у вивченні рідної (французької) мови. Діти перестали виконувати граматичні вправи, а почали писати «вільні тексти» — невеликі твори про свої враження, сім'ю, друзів, плани на майбутнє. Учні писали, редагували і набирали їх, скла­даючи слова із букв, набуваючи тим самим навичок гра­мотного правопису. Тепер цей метод широко використову­ють у всьому світі, замінивши дощечки і комплект букв комп'ютером. Ця оригінальна навчально-виховна концеп­ція сприяла активізації пізнавальних процесів в учнів.

Технологія навчання С. Френе ґрунтується на таких принципах:

— не поділяти навчальні предмети на основні та другорядні;

— освоювати шкільну програму групами (команда­ми) ліцеїстів;

— використовувати активні методи навчання з ура­хуванням індивідуальних нахилів дітей;

— навчати у тісній взаємодії із середовищем, спів­праці вчителів з учнями;

— перетворити екзамени на процес набуття знань.

Основою педагогічної технології С. Френе є чітке пла­нування навчального процесу. На відміну від традиційної школи, яка спирається на державні стандарти і навчальні плани, він запровадив спільне з дитиною розроблення індивідуальних планів занять з усіх навчальних дисци­плін. Спираючись на державну програму для початкової школи, вчитель складає план роботи на місяць. Відповід­но до нього кожна дитина з допомогою педагога розробляє індивідуальний тижневий план, у якому відображає основні види своєї роботи. Він передбачає використання самоконтролю з арифметики та граматики, інформацій­ної картотеки, каталогу, робочої бібліотеки. Учитель допомагає учневі розподілити час, обсяг роботи, за потре­би консультує його впродовж тижня. Перевага індивіду­альних планів роботи полягає в актуалізації самоорганізування дитини, яке є важливим виховним ресурсом, адже, склавши особистий план, вона намагається викона­ти його. Це сприяє формуванню сили волі, наполегливо­сті, здатності працювати в колективі, краще розуміти навчальні завдання, самостійно розподіляти власні час і зусилля, розвиває почуття відповідальності.

Виконання індивідуального плану строго обов'язко­ве, але при цьому дитина самостійно розпоряджається своїм часом. На практиці це означає: якщо вона викона­ла тижневий план у четвер, у неї є три вихідних, якщо вона полінувалася в перші дні тижня, цілком можливо, що доведеться працювати навіть у неділю.

Складанням планів діти займаються в понеділок зранку (час, відведений на цю роботу, компенсується в кінці дня). Потім починається колективна робота з «віль­ними текстами»: учні читають свої тексти, після чого голосуванням вибирають найкращий для друку. Згідно зі встановленою черговістю призначають складальників, кожен з яких отримує певний уривок тексту. Інші діти поодинці або групами приступають до виконання зав­дань, які були розподілені в процесі обговорення тексту.

С. Френе не вважав обов'язковою умовою вікову однорід­ність навчальної групи: складання і обговорення текстів потрібне і великим, і маленьким. Проте деяка вікова диференціація інколи необхідна: наприклад, вибраний для друку текст молодші школярі переписують у зошити та ілюструють, а старшим така робота вже не потрібна.

Якщо ж текст виявляється за деякими параметрами непосильним для дітей, вони починають день з малюнка на вільну тему; у цьому випадку заняття з ними почина­ють після того, як старші отримають завдання. Ці зав­дання передбачають читання або колективне складання «вільних текстів» і їх обговорення (лексичне, граматич­не, стилістичне, філософське та ін.), після чого кожна дитина приступає до виконання індивідуального плану. Орієнтовний час закінчення цієї роботи — близько 11:00 ранку, проте кожен може піти трохи раніше або затрима­тися залежно від темпів свого просування в індивідуаль­ному плані. Заняття поновлюються о 13.00. Приблизно півгодини учні друкують свої тексти, а вчитель у цей час ходить по класах, контролює роботу груп і допомагає їм. Таке вільне пересування дає змогу реалізовувати свою індивідуальність не лише учням, а й учителеві: адже за бажання він може зупинитися біля будь-якої групи на власний вибір, давши іншим гранично стислі коментарі.

Охочі в цей час можуть продовжувати роботу з карт­ками, виконуючи індивідуальний план. Час з 14:15 до 14:45 відведений для всіляких справ, які не запланова­ні, але мають бути виконані у зв'язку з виниклою необхідністю (наприклад, додаткові консультації вчи­теля). З 15:00 до 15:30 відбувається короткий звіт про робочий день, зачитування цікавого тексту або вірша і прослуховування відповідної пісні. Останні півгодини починаються з відповідей на питання, які діти записали протягом дня у спеціальний блокнот на вчительському столі. Не варто дозволяти дітям ставити нові питання в міру відповідей вчителя: «Хто хоче ще про щось запита­ти, хай запише свої питання в блокнот завтра». Остан­ній акорд дня — доповідь. Дитина читає підготовлене протягом дня повідомлення, показує ілюстративний матеріал. Потім їй ставлять питання. Якщо доповідач не може відповісти, відповіді не дає і вчитель: у такому разі питання записують у блокнот для подальшого вив­чення. В суботу підбивають підсумки тижня: аналізують виконання індивідуальних тижневих планів; проводять загальнокласні збори, на яких розбирають записи в стінгазеті.

Щоп'ятниці наприкінці занять вихованець підсумо­вує зроблене за тиждень («Підсумок мого тижня»), ста­влячи в робочому зошиті з планом умовні позначки різ­ними кольорами:

— зеленим: я виконав індивідуальний план повністю;

— оранжевим: мені не вдалося повністю виконати свій план;

— червоним: мені не вдалося виконати свій план, я потребую допомоги наступного тижня.

Провідним у системі С. Френе є природний метод навчання, який ґрунтується на властивій усім дітям допитливості. Педагог повинен створювати проблемні ситуації, за яких учні відчувають потребу про щось ді­знатися, чогось навчитися. За цим методом вихованці засвоюють загальні відомості з географії, отримуючи листи від кореспондентів з усього світу та розповідаючи їм про свою країну, вчаться читати і писати на основі власних «вільних текстів». При цьому заняття в класі є для них не розвагою, а мотивованою працею. Навіть звичайна вправа стає набагато привабливішою, якщо очевидна її необхідність для подальшої творчої роботи.

Одним з основних у навчальній діяльності С. Френе вважав метод «експериментального намацування» (спроб і помилок). На його думку, не ефективно пере­давати учневі знання в готовому вигляді. Набагато важливіше навчити дитину мислити, допомогти їй ово­лодіти методом пізнання, критичним ставленням до дійсності. Тоді в процесі індивідуальної роботи вихова­нець сам зможе здобувати знання.

С. Френе не використовував традиційних підручни­ків, вважаючи, що вони унеможливлюють індивідуаліза­цію навчання, нав'язують сліпу віру в друковане слово, пригнічують органічні інтереси дитини. Він замінив їх оригінальними навчальними посібниками — картками двох видів. Одні з них містили частину навчального мате­ріалу з певного предмета, інші — конкретні завдання (запитання, текст для граматичної вправи, задачу тощо). Усі картки було пронумеровано і систематизовано в спе­ціалізованих картотеках за предметами або комплексни­ми темами. Для занять кожен вихованець з допомогою вчителя добирав потрібні картки. їх використання дава­ло змогу усвідомлено засвоювати навчальний матеріал в індивідуальному темпі, приділяючи більше уваги питан­ням, які особливо цікавили учня. Зміст і послідовність навчальних карток постійно оновлювали з урахуванням нової інформації. Якщо тема в картці складена кілька років тому й інформація вже застаріла, то вчитель міг запропонувати учневі старшого класу скласти нову карт­ку, ставши співавтором нового навчального матеріалу. Такий спосіб навчання дає змогу кожній дитині у власно­му темпі засвоювати навчальний матеріал, приділяючи увагу тим темам, які більше її цікавлять.

Гостро критикував С. Френе традиційну систему оці­нювання у французьких школах, яка ґрунтувалась на ранжуванні учнів за рівнем успішності і, на його думку, породжувала показовість, нездорове суперництво, нещи­рість, егоїзм. Він убачав у такій змагальності причини комплексу неповноцінності, глибоких особистісних нега­раздів у житті людини. На противагу цьому С. Френе проголосив гуманною місією шкільного навчання куль­тивування успіхів кожного вихованця, що є необхідним для самоствердження особистості. Учителю потрібно наголосити успіхи кожного: одного похвалити в читанні чи арифметиці, іншого — в малюванні чи музиці, третьо­го — за майстерність у справі чи на занятті ручної праці, четвертого — за старанність чи організацію діяльності.

Особливе значення С. Френе надавав шкільній стін­ній газеті, яка є неодмінним атрибутом учнівського само­врядування, її створюють учні впродовж тижня. Для цього щопонеділка в шкільному коридорі вивішують великий аркуш білого паперу, поділений на чотири колонки-рубрики: «Я критикую», «Я хвалю», «Я хотів би», «Я зробив». Записи в них може робити будь-хто, обов'язково вказавши своє ім'я. Значна кількість нота­ток свідчить про небайдужість до подій у школі, різнома­нітність інтересів, доброзичливість і взаємну вимогли­вість. Наприкінці тижня зміст газети обговорюють на загальношкільних зборах, які проводять учнівська рада і вчитель-консультант. Рада відповідає за господарську діяльність (дотримання чистоти, якісного стану облад­нання, естетичне оформлення приміщення та подвір'я школи тощо). На раді заслуховують і питання дисциплі­нарних порушень, конфліктів між учнями. Ухвалу про

покарання чи заохочення приймають шляхом відкрито­го голосування, учитель має право «вето». Склад ради щорічно обов'язково змінюється. С. Френе зазначав, що неприпустимо в організації учнівського самоврядування залишати на керівній посаді одних дітей, а інших робити виконавцями. Змінна організація надає змогу за час на­вчання багатьом учням спробувати себе у різних соціаль­них ролях, зробити висновки для власної перспективи самовизначення у майбутній трудовій діяльності.

До щотижневих зборів усього кооперативу готують­ся заздалегідь: чергові учні наводять лад у класній кім­наті, роблять виставку кращих учнівських робіт за ти­ждень — «вільних текстів», малюнків, виробів з дерева тощо. Збори веде старшокласник. Головну увагу приді­ляють розгляду стінгазети, подіями за тиждень, отри­маним враженням. Обговорення подій відбувається активно; правопорушників карають відповідними гро­мадськими роботами (розбили вікно — допомогти сто­ляру полагодити; потоптали квіти, які ростуть поруч з футбольним полем, — висадити нові, обгородити). Най­більша кара — заборона на певний час писати в стінга­зеті. С. Френе зазначав, що якщо у традиційній школі порушнику кажуть: «Я поскаржуся на тебе вчителю», то в його школі говорять: «Я буду тебе критикувати у стінгазеті». Записи із рубрики «Я хвалю» зачитують назагал, і найбільшою нагородою є аплодисменти. С. Френе застерігав, що дитяче самоврядування не має копіювати організацію самоврядування дорослих, а натомість відображати потреби дитячої психології, відповідати інтересам дітей.

Завдяки досягненням науково-технічного прогресу в останні десятиліття технологія С. Френе істотно вдо­сконалилась. У сучасних дитячих садках і школах використовують його «вільні тексти», копіювальну тех­ніку, літературу з робочої бібліотеки, знімають відео-фільми, записують аудіокасети і компакт-диски, влаш­товують спектаклі. Існує інформаційна мережа для вихователів і вчителів. Учні різних шкіл спілкуються між собою віртуально, один учитель може одночасно вести урок у кількох школах. Майже в кожному до­шкільному закладі і початковій школі періодично дру­кують дитячі розповіді, фотографії, малюнки, відомо­сті для батьків.

Демократична спрямованість та оригінальне розв'я­зання проблеми організації забезпечили технології С. Френе популярність серед педагогів країн Європи, Аме­рики, Африки. Прихильників мала вона і в Україні, оскільки її основоположні тези співзвучні з ідеями суча­сних педагогів-новаторів, які прагнуть створити гармо­нійні взаємини між учителями та дітьми, побудувати діяльність на засадах гуманізму, дитиноцентризму.

Дата добавления: 2014-11-29