Лекція №2. Наука як система уявлень про світ 3 страница

На підставі ТЕО розглядається питання про ефективність науково-дослідної роботи. Під економічною ефективністю в цілому розуміють зменшення матеріальних і (або) енергетичних витрат та витрат часу на виробництво продукції в тій галузі, де передбачається впроваджувати результати дослідження тої чи іншої теми, виконання науково-дослідної або дослідно-конструкторської розробки (НДР або ДКР). Розрізняють такі основні види ефективності наукових досліджень:

- економічна ефективність — зростання національного доходу; підвищення продуктивності праці, якості продукції; зменшення матеріальних та енергетичних витрат на виробництво;

- зміцнення обороноздатності країни;

- соціально-економічна ефективність — ліквідація або полегшення важкої праці, покращення її санітарно-гігієнічних умов, очищення довкілля;

- підвищення престижу вітчизняної науки.

Фундаментальні дослідження починають віддавати капіталовкладення лише через значний період часу після початку розробки. Результати їх широко використовують у різних галузях, іноді в тих, де зовсім не очікували. Планувати результати таких досліджень непросто, через практичну відсутність кількісних критеріїв оцінки їх ефективності. Тому у подібних випадках використовують тільки якісні критерії: можливість широкого використання результатів досліджень у різних галузях народного господарства країни; новизна явищ, що дає поштовх для принципового розвитку найактуальніших напрямків; суттєвий внесок в обороноздатність країни; створення нової галузі прикладних досліджень; широке міжнародне визнання робіт; опублікування фундаментальних монографій за темою та широке цитування їх вченими різних країн.

Ефективність прикладних досліджень оцінити набагато простіше. Для цього застосовують різні кількісні критерії. Взагалі, економічна ефективність НДР розраховується на всіх етапах проведення досліджень. Попередній економічний ефект визначають під час обґрунтування теми та внесення її до плану робіт. Розраховують його за орієнтовними показниками з урахуванням прогнозу обсягу впровадження результатів дослідження на групі підприємств певної галузі.

Очікуваний економічний ефект розраховують у процесі виконання НДР. Його умовно відносять (прогнозують) до певного періоду (року) впровадження продукції у виробництво. Очікувана економія — точніший економічний критерій, ніж попередній, хоча в деяких випадках він також є достатньо орієнтовним показником.. Очікуваний ефект розраховують не на один рік, а й на триваліший період: до 10 років від початку впровадження - для нових матеріалів і до 5 років - для конструкцій, приладів, технологічних процесів.

Фактичний економічний ефект розраховують після впровадження наукових розробок на виробництві, але не раніше, ніж через рік. Визначають його за фактичними витратами на наукові дослідження і впровадження з урахуванням конкретних вартісних показників продукції певної галузі (підприємства), де впроваджено наукові розробки.

Існує ціла низка методик визначення економічної ефективності в різних галузях, але всі вони зводяться до того, що основною оцінкою реальної економічної ефективності НДР за рік може бути так званий коефіцієнт економічної ефективності, що розраховується за формулою

,

де Е, В — відповідно сума реального економічного ефекту від упровадження результатів НДР за рік і загальна сума витрат на НДР за той же самий період у тис. грн.

Максимальний економічний ефект, який може бути досягнутий завдяки впровадженню результатів НДР у виробництво за розрахунковий період й у запропонованому обсязі, називають економічним потенціалом НДР.

Якщо наукове дослідження пов'язано з ризиком отримання негативного результату, економічний потенціал НДР визначають за формулою

де Е_і — розрахунковий економічний потенціал за і років;

р — ймовірність позитивного результату дослідження;

В — додаткові витрати в разі негативного результату;

q — ймовірність негативного результату наукового дослідження.

Економічний ефект зазвичай розраховують у разі виконання науково-дослідних робіт:

- зі створення нових технологічних процесів і засобів виробництва в металургії, промисловості, сільському господарстві, на будівництві і транспорті та в інших галузях економіки, а також при розробці машин і устаткування для цих процесів;

- з підвищення рівня організації виробництва та управління ним (використання економічних стимулів для розвитку виробництва і міжнародних торгових зв'язків, інвестування високорентабельних виробництв і їх корпоратизації, акціонування, приватизації тощо);

- з дослідження в галузі економічних і соціальних наук, результати яких використовують для підвищення ефективності виробництва та добробуту людини.

Одним із найважливіших етапів організаційно-методичної підготовки науково-дослідного процесу є розробка методики дослідження теми, у якій конкретизуються методи, прийоми і способи виконання робіт згідно з метою і планом досліджень. Структурно методика складається із загальних положень, основної частини і висновків.

У розділі загальних положень методики зазначають мету дослідження обраної теми, наводять формулювання основної гіпотези та обґрунтування її висування для проведення дослідження, вказують розділи та етапи дослідження, їх виконавців; галузь, на матеріалах якої проводитимуть дослідження, базове підприємство, форму й місце впровадження результатів, основні показники техніко-економічного обґрунтування досліджень.

Основна частина методики містить детальне викладення методичних вказівок щодо організації та проведення досліджень. Тут окреслюються об'єкти та методи досліджень, дається узагальнення результатів дослідження, вказуються способи їх реалізації, джерела інформації тощо. Для зручності користування методикою як конкретним керівним документом основну її частину поділяють на розділи і параграфи, у яких встановлюють правила проведення окремих робіт у хронологічному порядку згідно з планом дослідження.

Складаючи перелік джерел інформації, зазначають спеціальну вітчизняну і закордонну літературу та довідники, звіти з НДР та реферативні збірники, проектно-конструкторську та технологічну документацію, статистичні збірники і розробки та ін. У методиці також можуть бути представлені форми таблиць, схем, графіків, що складатимуться на основі інформації, зібраної на різних етапах виконання роботи. Таким чином, нова інформація, отримана під час проведення досліджень, цілеспрямовано накопичуватиметься і групуватиметься за певною системою впродовж усього періоду роботи за темою.

В основній частині методики досліджень із широкого набору загальнонаукових і конкретно-наукових методів відбирають ті, що найдоцільніше використовувати під час розробки конкретної теми. Застосування кожного методу або прийому необхідно максимально конкретизувати, не описуючи при цьому його змісту. За необхідності проведення експериментальних досліджень визначають підприємство або організацію, де будуть поставлені досліди, а далі розробляють схему та методику проведення експерименту в умовах, максимально наближених до виробництва, визначають способи обробки та узагальнення отриманих результатів, корегування первісних висновків і рекомендацій. Наводять також форми представлення результатів (таблиці, відомості, графіки, схеми тощо).

Крім цього, в основній частині методики викладають способи апробації результатів дослідження, наприклад: обговорення на наукових конференціях та семінарах, проведення рецензування та експертизи. Зазначають підприємства, на яких буде проведено дослідне впровадження, корегування і доопрацювання практичних методик виробничого впровадження. Визначають критерії ефективного впровадження результатів виконаної роботи залежно від мети дослідження. Так, наприклад, критеріями впровадження для докторської дисертації з економічних наук, за визначенням ВАК України, можуть бути:

- використання її результатів під час розробки комплексних програм економічного та соціального розвитку органами державного і господарського управління;

- рекомендації впровадження її результатів національними і міжнародними конференціями;

- використання під час викладання спецкурсів у ВНЗ і в системі перепідготовки кадрів.

Для кандидатських дисертацій:

- використання в практиці роботи органів управління різного рівня;

- використання її результатів у звітах про виконання НДР, прийнятих для практичного впровадження;

- використання в навчальному процесі у ВНЗ та інших закладах системи вищої освіти.

Для дипломних робіт студентів — використання в практиці роботи підприємств та інших суб'єктів господарської діяльності.

У розділі висновків методики досліджень зазначають форми узагальнення результатів і пропозицій за матеріалами роботи, дають визначення їхньої наукової новизни і практичної цінності для розвитку певної галузі науки. Тут також наводять можливі напрямки продовження досліджень за темою або обґрунтування їх припинення.

Необхідно відзначити, що в ряді випадків під час підготовки наукового дослідження складання його методики не проводиться. Наприклад, при проведенні періодичних типових досліджень або випробувань використовують розроблені раніше та затверджені відповідними органами типові методики, які періодично оновлюють, уточнюють і затверджують у новій редакції.

На основі методики дослідження та згідно із його програмою й планом складають робочий план. Це завершальний етап роботи на початковій стадії науково-дослідного процесу. Робочий план визначає календарні терміни початку й закінчення робіт за етапами, вартість робіт і питому вагу їх у повній сумі витрат. Крім того, у плані зазначають конкретних виконавців за кожним етапом, терміни і форму представлення звітів за етапами. Це дає можливість проводити достовірний облік і контроль ходу виконання робіт, встановлювати розміри і форму стимулювання працівників, уточнювати плани завершення досліджень.

Під час складання програми, плану та робочого плану дослідження потрібно враховувати й те, що саме на початковій стадії повинна бути проведена робота зі створення належних умов для виконання досліджень. Дослідники повинні бути забезпечені приладами, устаткуванням, обчислювальною технікою; у разі необхідності має бути розроблено й виготовлено або придбано додаткове експериментальне обладнання та апаратура, підготовлено процес виготовлення та випробування дослідних зразків продукції тощо. Якщо всі ці питання не вирішено на початковій стадії, терміни та якість наукового дослідження будуть порушені.

3.3. Основна стадія науково-дослідного процесу

Основні стадія науково-дослідного процесу, як і початкова, включає декілька етапів (рис. 3.5).

При проведенні досліджень за технічними напрямками створення нової інформації, як правило відбувається в результаті розробки нових або удосконалених схем технологічних процесів і (або) обладнання для їх здійснення. Дані процеси і (або) обладнання повинні бути більш ефективними, ніж відомі, що розглядались на попередній стадії. Порівняння запропонованих та відомих схем здійснюється спочатку теоретично за визначеними важливими критеріями (матеріало- та енергоємністю, раціональністю структури, складністю конструкції, експлуатації, обслуговування та ремонту, надійністю та продуктивністю роботи, якістю продукції, що виготовляється за допомогою запропонованих процесів та обладнання). Далі проводиться й експериментальна перевірка ефективності, при цьому, як правило на базі наявного обладнання, створюється дослідний зразок розробленої установки, визначається програма експериментів, підбираються необхідні для здійснення досліджень оснащення, пристрої та прилади, установлюються оптимальні режими роботи експериментального обладнання, при яких, наприклад витрати енергії є помірними, продуктивність реалізованих процесів – максимальною, а якість виготовленої продукції - найвищою. Експериментальні значення вказаних показників зіставляються з величинами відповідних параметрів, що забезпечуються при використанні інших відомих процесів та обладнання.

Виявлені при проведенні досліджень недоліки створеного обладнання враховуються при формулюванні вимог до розглядуваних процесів та обладнання з метою створення їх структурних схем.

Якщо рекомендується використання однієї з багатьох конкуруючих пропозицій, виконується порівняльний розрахунок ефекту й витрат за кожним варіантом (показники порівняння див. даний розділ вище) і обирається той, що забезпечує найкращі показники. Розробляючи таке економічне обґрунтування пропозицій, звертають увагу на такі два положення.

1. Поряд із прямим ефектом використання пропозицій враховують і побічний ефект. Наприклад, впровадження нового технологічного процесу чи нових машин і механізмів може скоротити чисельність планових працівників підприємства.

2. Окрім ефекту у грошовому вираженні слід взяти до уваги й додаткові якісні та кількісні показники, що забезпечують перевагу пропонованих процесів і (або) обладнання. До таких показників можуть бути віднесені: забезпечення у випадку впровадження розробок ліквідації чи мінімізації важкої людської праці, зменшення негативних впливів на людину та навколишнє середовище (агресивних газів, високих або низьких температур, вологості, тиску, виробничих вібрацій та шуму), поліпшення психологічного клімату на виробництві, зовнішнього вигляду обладнання.

Об’єднувати вказані показники з економічним ефектом не представляється можливим, оскільки вони виражаються в різних одиницях, у зв’язку із чим, кінцеве рішення повинно бути прийнято тільки на основі експертних оцінок широкого кола компетентних осіб. Таким чином, дослідник повинен у максимально конкретній формі з повною об'єктивністю виявити переваги та недоліки розроблених ним варіантів схем і вибрати серед них найбільш раціональні.

На основі цих схем з врахуванням ряду обґрунтованих припущень і спрощень, розробляються динамічні та математичні моделі.

Динамічні моделі електромеханічних та гідромеханічних систем являють собою сукупність зведених інерційних та пружних елементів, а також елементів в’язкого та сухого тертя, об’єднаних механічними передавальними структурами, яка із задовільною для проектних розрахунків точністю відображують саму систему та динамічні процеси, що в ній відбуваються під час функціонування.

Математичні моделі, наприклад, обладнання з гідроприводом представляють у вигляді системи диференціальних нелінійних рівнянь руху мас його основних елементів та рівнянь витрат робочої рідини, що проходить через порожнини і гідролінії установки.

Якщо число рівнянь математичної моделі виявляється занадто великим і вони не розв’язуються з використанням чисельних методів, робочий цикл обладнання за можливістю потрібно розділити у часі на етапи, для кожного з яких розробити свою, вже більш просту динамічну та математичну модель. Ще одна можливість спрощення вихідних моделей – розділення досліджуваного обладнання на підсистеми і окреме моделювання кожної з них. У випадках, коли описані способи спрощення не допомагають або є неприйнятними, потрібно вводити додаткові вихідні припущення і з врахуванням останніх переробляти динамічні та математичні моделі. Правда при цьому знижується точність динамічного та математичного аналізу системи і за результатами подальшої експериментальної перевірки модель може виявитись неадекватною реальному зразку.

Потрібно також повністю розробити теорію пропонованих процесів і (або) обладнання (описати механізм процесів, навести фактори та параметри, від яких залежіть їх ефективність, розробити аналітичні залежності, що установлюють зв’язок між заданими початковими та кінцевими параметрами виготовлюваних за допомогою створених процесів і (або) обладнання виробів та їх робочими параметрами).

Після цього переходять до реалізації наступної групи етапів основної стадії наукової роботи, а саме до виконання досліджень об’єкта із застосуванням теоретичних і емпіричних методів. При цьому спрощені рівняння математичної моделі розв’язуються з використанням комп’ютерної техніки і пакетів прикладних програм MatLab, MathCAD з одержанням графічних залежностей між основними параметрами виробів та робочими параметрами розроблених процесів і (або) обладнання. За результатами аналізу цих залежностей потрібно зробити висновки.

Основна експериментальна частина дослідження передбачає розробку реальної установки, яка являтиме собою прототип, розробленої на одному з попередніх етапів схеми.

Загалом будь-яке експериментальне дослідження, незалежно від його різновиду, — це, так би мовити, дослідження в дослідженні, і воно має кілька стадій, схожих зі стадіями науково-дослідного процесу в цілому.

Передує плануванню і проведенню експерименту робота з літературою. Це дає змогу уникнути повторення вже проведених дослідів, використовувати сучасні методи, підвищити рівень експериментів, окреслити реальний план досліджень. Для цього вивчають спеціальну літературу (наприклад, реферативні журнали, каталоги та ін.) і складають повний список публікацій з цього питання. Літературу опрацьовують згідно з таким списком і готують реферати за кожною публікацією, де зазначають мету і зміст дослідження, коротко описують його методику, роблять висновки і посилання на джерела.

Реферати на кожну публікацію зазвичай пишуть на окремих стандартних аркушах, щоб у подальшому використати їх для складання огляду літератури, в якому систематизують прочитані джерела, узагальнюють і порівнюють дані вже проведених експериментів, виявляють позитивні й негативні сторони методики і результатів досліджень.

На основі огляду літератури визначають експерименти, що раніше не були описані, і готують методику експерименту

Під методикою експерименту розуміють сукупність методів і прийомів, за допомогою яких буде вирішено завдання дослідження. Вона встановлює послідовність проведення спостережень і вимірювань, вибір або створення необхідних для розроблення теми дослідження приладів, пристроїв, обладнання, машин, апаратів, стендів, тощо.

Потрібно також додати, що вимірювання є основним складником кожного експерименту. Від ретельності їх проведення і подальших розрахунків залежать результати будь-якого експерименту.

Зазвичай процес контролюється за допомогою пристроїв, що виміряють початкові, поточні та кінцеві параметри. За цільовим призначенням засоби контролю можна умовно поділити на дві групи: ті, що показують, і ті, що записують показники процесу. При цьому пристрої першої групи, як правило, досить прості за будовою та в експлуатації, однак часто не дозволяють вимірювати параметри процесу в динаміці. Будова пристроїв контролю із записом показників набагато складніша. До них відносяться різні датчики, осцилографи, перетворювачі, джерела живлення, підсилювачі та інша апаратура, за допомогою якої можна стежити за зміною параметрів у часі. Тому для короткотермінових досліджень рекомендують використовувати засоби контролю першої групи, а для довготермінових — засоби другої групи.

При виборі контрольно-вимірювальної апаратури потрібно враховувати вимогу про те, що її сумарна похибка не повинна перевищувати допустимої похибки експерименту.

В ряді випадків процес вимірювання передбачає порівняння отриманої величини з величиною відомою, прийнятою за одиницю (еталон). Вимірювання можуть бути прямими, непрямими, сукупними та спільними.

У прямих вимірюваннях шукані (вимірювані) величини визначають у результаті безпосереднього відліку показників за приладами (наприклад, вимірювання температури термометром, вимірювання довжини за допомогою лінійки та ін.).

Під час непрямих вимірювань безпосередньо контролюють параметр, що функціонально пов'язаний з вимірюваною величиною, тоді як остання визначається шляхом розрахунку за спеціальною формулою з підстановкою до неї виміряного параметру.

Невідомі величини у сукупних вимірюваннях визначають при розв’язанні системи рівнянь, в які також підставляються значення певних параметрів, знайдених за допомогою прямих вимірювань.

У спільних вимірюваннях два або декілька різних параметрів вимірюють одночасно для установлення взаємозалежності між ними.

Зазвичай у дослідницькій роботі головним чином використовують сукупні та спільні вимірювання.

Кожне вимірювання, як ретельно би його не виконували, супроводжується деякими помилками (похибками), обумовленими недосконалістю методів вимірювання та конструкції приладів. До того ж іноді дослідник недостатньо враховує вплив умов довколишнього середовища.

Розрізняють три класи вимірювань за ступенем точності.

1 Особливо точні — еталонні вимірювання з максимально можливою точністю. Здійснюються під час перевірок зразкових приладів.

2 Високоточні — похибка яких не повинна перевищувати заданих значень. Прилади цього класу використовують для контролю точності робочих приладів, а також у деяких найвідповідальніших експериментах.

3. Технічні — звичайні експериментальні вимірювання, у яких похибка визначається особливостями засобів контролю, але також не повинна бути більшою допустимої величини.

У практичних розрахунках розрізняють два види похибок: абсолютну та відносну.

Абсолютна похибка А_а — це різниця між виміряним А_в (визначеним в результаті контролю) та дійсним A_д значенням цієї ж самої величини (установленим шляхом розрахунку або за допомогою еталонного приладу).

Таким чином

Похибка приладу, взята з протилежним знаком, називається поправкою. Для визначення дійсного значення вимірюваної величини необхідно до показання приладу додати поправку (алгебраїчне додавання).

Відносна похибка — це відношення абсолютної похибки до дійсного значення, виражене у відсотках. Обчислюється за формулою

Відносна приведена похибка — це відношення абсолютної похибки до різниці між максимальним А_mах та мінімальним A_min значеннями шкали приладу, виражене у відсотках

Найбільшу допустиму відносну похибку називають класом точності приладу, який зазначається на його шкалі. Дослідник повинен бути ознайомлений з вимірювальними приладами, які випускають вітчизняні та закордонні виробники. Необхідну інформацію про лабораторні прилади та пристрої, необхідні для проведення експериментів (їх технічні характеристики, виробників, вартість) можна одержати у мережі Інтернет.

Загалом для визначення показників, що характеризують явище чи процес, слід намагатись застосовувати найновіші методи дослідження та найсучасніше лабораторне обладнання. Однак останнє, за його відсутністю у лабораторії закладу, де виконується робота, може виявитись неприйнятно дорогим. У зв’язку із цим, дослідник має враховувати також оснащеність лабораторії та загальний обсяг коштів, виділених на проведення експериментів. В ряді випадків більш раціональним, ніж застосування сучасних і дорогих у реалізації методів, може виявитись розробка методу самим експериментатором. Але будь-які методи, обрані для визначення дослідних показників, повинні бути апробовані та освоєні ще до початку проведення експерименту.

Під час виконання практичних робіт їх методика може корегуватися та удосконалюватися. Всі методичні рішення, що ухвалюються під час підготовки та проведення експерименту, потрібно фіксувати. Це робиться у формі інструкцій за окремими методами, об'єктами, етапами дослідження. Вказані матеріали періодично переглядають, особливо на початковій стадії виконання робіт, коли виявляється найбільша кількість помилок.

Під час відбору методів дослідження треба потурбуватися не тільки про точність і надійність даних, а й про простоту й доступність виконання окремих дослідів та експерименту в цілому.

Важливий етап підготовки експерименту — складання робочого плану його виконання, в якому наводять інформацію про:

- мету і задачі експериментів;

- стадії та етапи роботи з визначенням їх змісту, об'єктів, послідовності, методів і техніки дослідження, контрольованих параметрів, допустимих похибок їх вимірювання, а також термінів виконання кожного етапу;

- розподілення роботи між виконавцями;

- форма представлення результатів (звіт, стаття, доповідь та ін.).

На цьому етапі дослідник повинен також перевірити забезпеченість подальшої роботи всім необхідним, щоб на відсутні предмети своєчасно подати заявку, зазначити можливі заміни обладнання. Якщо робота може бути виконана за допомогою стандартного та наявного обладнання, дослідник повинен взяти участь у його підборі. За необхідності використання нестандартного обладнання потрібно встановити зв'язок з проектувальниками, конструкторами, виробниками. Досліднику необхідно за можливістю і самому долучитись до процесу проектування, бо саме йому найкраще відомі ті вимоги, яким повинен відповідати результат.

Після цього настає черга підготовки об'єкта дослідження. Це досить відповідальна й трудомістка операція. Іноді вона потребує попереднього або пробного дослідження як попереднього етапу глибоких і масштабних експериментів. Потреба в цьому виникає особливо в тих випадках, коли необхідна додаткова інформація про предмет і об'єкт досліджень, а також при уточненні або корегуваннях гіпотези і завдань, удосконаленні методики тощо.

Проведення виробничих експериментів пов'язано з вивченням заводських або фабричних технологічних процесів, виробничого середовища тощо. Для досконалішого ознайомлення з ними можуть бути проведені додаткові дослідження з отриманням даних, що не містяться в наявній технологічній або конструкторській документації про об'єкт. Крім того, для підготовки промислового об'єкта необхідно згідно з методикою проведення експерименту оснастити його дослідним устаткуванням, визначити та обладнати точки контролю параметрів, механізувати та, якщо можливо, автоматизувати експериментальні роботи, домовитися про регламент проведення досліджень, а також про технічну допомогу.

Під час вивчення явища або процесу в лабораторних і напіввиробничих умовах виникає потреба у виготовленні фізичної моделі об'єкта - стенду. Наприклад, лабораторний експеримент, спрямований на оптимізацію тої чи іншої технології, потребує виготовлення устаткування, що моделює розглядуваний процес. Дане устаткування за своїм зовнішнім виглядом може бути зовсім не схоже на виробниче обладнання, але воно повинно достатньо повно моделювати технологічний процес. При створенні стенду обов’язково укладається перелік параметрів досліджуваного об’єкту, які він має відображувати із заданою точністю. Експерименти з реальними прототипами дають змогу з високим рівнем достовірності отримати узагальнений дослідний матеріал для створення та удосконалення серійних промислових зразків обладнання.

Для проведення експерименту необхідно створити сприятливі умови праці. Зокрема, забезпечити: зручне розміщення приладів і пристроїв; належне освітлення; доступ свіжого повітря; зручне місце для ведення записів, за можливістю подалі від джерел вібрацій, шуму, агресивних газів, вологості й високої температури.

До початку основного експерименту доцільно провести пробні досліди з метою:

- ознайомлення експериментатора з роботою, практичного оволодіння ним методикою та методами визначення заданих показників;

- перевірки функціонування елементів устаткування та апаратури;

- визначення періодів часу, необхідних для вимірювання окремих параметрів;

- оцінювання можливих помилок при визначенні заданих параметрів, що буде враховано в основному експерименті і дасть можливість виявити головні фактори і джерела похибок.

Інколи вже в процесі проведення експерименту, виконується перевірка відповідності експериментальних даних розрахунковим, тобто установлюється ступінь адекватності математичної моделі та реального зразка з метою корегування прийнятих припущень та моделі.

Програма експериментів має обов’язково включати одержання дослідних залежностей між основними параметрами виробу та параметрами робочих режимів установки. При цьому параметри регулювання та настройки реального обладнання мають бути такими самими, що приймались у теоретичній частині дослідження під час одержання розрахункових графічних залежностей. Останні необхідно порівняти із відповідними експериментальними графіками з обчисленням максимальних відхилень розрахованих та дослідних значень робочих параметрів розглядуваних процесів і (або) обладнання. У результаті теоретико-експериментального аналізу можуть виникнути три випадки.

1. Встановлена повна чи достатньо повна відповідність математичної моделі та реального зразка. При цьому отриманий матеріал досліджень, сформульовані вище гіпотези та припущення перетворюють і представляють таким чином, щоб вони утворювали зв’язані і доведені теоретичні положення, теорію.

2. Експериментальні дані лише частково відповідають розрахунковим залежностям, а на деяких ділянках істотно розходяться з ними. У цьому випадку систему припущень, динамічну та математичну моделі доопрацьовують таким чином, щоб вони забезпечували належний збіг експериментальних та розрахункових даних. Інколи в подібних ситуаціях, у зв’язку із можливими змінами у конструкції або принципі дії дослідної установки – прототипу, доводиться йти на додаткові експерименти та повторну перевірку адекватності.

Дата добавления: 2014-11-29