Рішення інших органів державної владиу випадках, якщо за законом їх виконання покладено на ДВС

Визнана у встановленому порядку претензія.

Постанови державного виконавця про стягнення вико­навчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, на­кладення штрафу.

Державний виконавець у випадках, передбачених законом, покладає на боржника обов'язок сплатити виконавчий збір (встановлену законом грошову суму, яка сплачується у разі невиконання рішення добровільно у строк, встановлений дер­жавним виконавцем), витрати на проведення виконавчих дій (оплата діяльності державного виконавця, послуг перекладача, експерта, спеціаліста, понятих та інших учасників виконавчого провадження, проведення розшуку та ін.), притягує учасників виконавчого провадження до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання їх обов'язків.

Відповідно до ст. 222 Господарського кодексу України (да­лі — ГК) учасник господарських відносин, який вважає свої права та законні інтереси порушеними, може скористатися досудовим (претензійним) способом врегулювання спору. При цьому у деяких спорах (перевезення, надання послуг зв'язку, на державне замовлення) справу не може бути передано на розгляд господарського суду тільки за умови додержання

сторонами встановленого для такої категорії спорів порядку досудового їх врегулювання (ст. 5 ГПК). Законом встановлено ви­моги щодо форми та змісту претензії та відповіді на неї, ви­значено строк для розгляду та відповіді на претензію. За результатами розгляду претензії учасник господарських відносин може її відхилити або визнати. Претензія про визнання боргу є підставою виконання у тому разі, якщо вона відповідає вста­новленим законом вимогам щодо змісту та форми, а також ін­шим вимогам, які встановлено законодавством про виконавче провадження.

До них, зокрема, належать постанови про реабілітацію жертв політичних репресій. За ст. 5 Закону України "Про реа­білітацію жертв політичних репресій на Україні" такі особи мають право на грошову компенсацію, на повернення натурою вилучених будівель, іншого майна або їх вартості. Рішення про це приймають штатні комісії органів місцевого самовряду­вання. У разі невиконання цих рішень добровільно, вони вико­нуються примусово державним виконавцем.

Отже, звернувшись до чинного законодавства, ми розгляну­ли перелік актів, що підлягають виконанню у порядку вико­навчого провадження. Ст. З Закону такого вичерпного перелі­ку не дає і інші акти законодавства можуть визначати інші рі­шення, ухвали та постанови, які підлягають виконанню, в то­му числі у примусовому порядку.

Ці рішення об’єднано поняттям «підстави виконання» - це є рішення уповноваженого державного чи громадського органу (посадової особи) (юрисдикційний акт), яке підлягає вико­нанню органами ДВС у разі невиконання його добровільно. Отже, лише ці документи можуть стати підставою для від­криття виконавчого провадження.

Підстави виконання слід поділяти на дві групи.

Перша гру­па охоплює такі рішення, які є тільки підставами виконання, тобто спонукальною причиною виконавчого провадження але собі не зумовлюють його відкриття: рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стяг­нень; постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення; мирові угоди, затвер­джені судом; рішення, ухвали, постанови господарських судів; рішення комісій по трудових спорах тощо. Засобом порушен­ня (відкриття) виконавчого провадження є виконавчі документи

виконавчі листи, накази господарського суду, посвідчення комісії по трудових спорах та ін.

Друга група — це такі рішення, що є і підставами виконан­ня, і виконавчими документами, тобто документи, які можуть без додаткових документів стати підставою вирішення питання про відкриття виконавчого провадження.

2. Поняття, види, зміст і форма виконавчого документа

Підстава виконання це лише передумова для відкриття виконавчого провадження, а безпосередньою підставою для від­криття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій є виконавчий документ. Його значення у процедурі реалізації захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права полягає у тому, що без нього виконавче провадження не може бути відкрито і державний виконавець зобов'язаний відмовити у такому відкритті (ст. 26 Закону).

Розглянемо докладніше види виконавчих документів. До першої групи належать ті виконавчі документи, які оформля­ють за підставами виконання, визначеними у ст. З Закону.

Виконавчі листи. Виконавчі листи видають суди на підставі: рішень, вироків, ухвал, постанов судів; рішень іноземних судів і арбітражів, якщо їх визнано й допущено на терито­рії України у встановленому законом порядку; рішень третей­ських судів.

Основним виконавчим документом є виконавчий лист, який виписує канцелярія суду і підписує суддя чи голова суду. їх підписи засвідчуються печаткою суду.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, відповідний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому зако­ном (ст. 10 Закону України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів").

У разі видачі виконавчого листа про конфіскацію майна на виконання вироку у кримінальній справі у ньому має бути зазначено, яку саме частину майна конфіскують, або перераховано, що конфіскують. Відповідно до положень законодавства про третейський суд, цивільного процесуального та господарського процесуаль­ного законодавства для того, щоб виконати рішення третейсь­кого суду у примусовому порядку, необхідним є отримання відповідного виконавчого документа у суді (виконавчого листа чи, наказу господарського суду). Однак у зв'язку із змінами до Закону рішення третейського суду визнано виконавчим доку­ментом.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду Ук­раїни, оскільки законодавством передбачено порядок виконан­ня рішень третейського суду, п. 16 Положення про третейсь­кий суд (щодо вирішення господарських спорів), що передба­чає необхідність звернення до арбітражних органів (нині — господарського суду) із заявою про видачу наказу на примусо­ве виконання рішення третейського суду, не повинен застосовуватись, а у видачі наказу господарського суду на примусове виконання такого рішення слід відмовляти з посиланням на чинне законодавство (Вищого арбітражного (господарського) суду України "Про виконання рішень третей­ських судів" від 17 лютого 1997 р. № 02-5/57).

Такий стан правового регулювання цих відносин зумовив потребу офіційного тлумачення положень щодо виконання рі­шень третейських судів. Відповідно до рішення Конституцій­ного Суду України від 24 лютого 2004 р. у справі про вико­нання рішень третейських судів вказано, що рішення третейсь­ких судів водночас є виконавчими документами, на підставі яких за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення державні виконавці районних, міських, районних у містах відділів ДВС мають забезпечити примусове виконання рішень цих судів, якщо інше не передбачено законом.

Закон України "Про третейські суди" передбачає необхідність отримання виконавчого документа і встановлює порядок його отримання у разі, якщо його виконання потребує вчинен­ня дій органами державної влади, органами місцевого само­врядування та їх службовими особами (ст. 55), що передбачає виконання рішення третейського суду у примусовому порядку органами ДВС. Тому рішення третейського суду вже не визна­ється виконавчим документом і для примусового виконання виконання вимагає отримання виконавчого листа.

Ухвали, постанови судів у випадках, передбачених зако­ном.

У такому разі виконавчим документом є акти суду, в яких не виписуються виконавчі листи загального територіального чи військового суду. На нашу думку, необхідно наділити ви­конавчою силою ухвали суду про забезпечення доказів у разі потреби витребування та огляду доказу (ст. 36 ЦПК, ст. 133 ЦПК 2004 р.).

Про вжиття запобіжних заходів суд постановляє ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, по­рядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо таку призна­чено. Копії ухвали надсилаються заявникові та особі, щодо якої має бути вжито запобіжні заходи, негайно після її постановлення (ст. 62⁴ ЦПК).

Накази господарських судів.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому рекомен­дованим чи цінним листом після набрання судовим рішенням законної сили.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошовий сум вида­ються окремо з кожного позову.

Якщо судове рішення прийнято на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів або якщо виконання мало бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за певним наказом.

У наказі господарського суду має бути зазначено:

найменування господарського суду, номер справи, дату прийняття рішення, дату видачі наказу та строк його дії; резолютивну частину рішення;

найменування стягувача і боржника, їх адреси, найменуван­ня і номери рахунків у банках.

Якщо рішенням господарського суду встановлюється від­строчка або розстрочка виконання, в наказі має бути зазначе­но, з якого часу розпочинається перебіг строку його дії.

Наказ після підписання суддею засвідчується печаткою гос­подарського суду (ст. 117ТПК).

Дата добавления: 2014-11-29