Сторони виконавчого провадження та інші особи, які беруть участь у виконанні

Відвід державного виконавця.

Для забезпечення неупередженості виконання передбачено інститут відводу (самовідводу) щодо участі державного вико­навця у виконавчому провадженні.

Державний виконавець не може брати участі у виконавчо­му провадженні та підлягає відводу, якщо він є близьким ро­дичем сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересований у ре­зультаті виконання рішення, або є інші обставини, що зумов­люють сумнів у його неупередженості.

За наявності обставин для відводу державний виконавець зобов'язаний заявити самовідвід. З тих самих підстав відвід може бути заявлено стягувачем, боржником або їх представни­ками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі та заявленим у будь-який час до закінчення виконавчо­го провадження.

Питання про відвід державного виконавця вирішує началь­ник відповідного відділу ДВС, про що виноситься постанова.

Питання про відвід, самовідвід начальника відділу ДВС або всіх державних виконавців відділу ДВС вирішується наказом керівника відповідного органу вищого рівня. Наказ про задо­волення чи відмову в задоволенні відводу, самовідводу началь­ника відділу ДВС або всіх державних виконавців відділу ДВС може бути оскаржено у 10-денний строк до Мінюсту України або до суду.

У разі відводу державного виконавця виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному ви­конавцеві або до іншого підрозділу ДВС.

Відмову в задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржено до відповідного суду у 10-денний строк.

Посадові особи, що мають право на розгляд питання про відвід державного виконавця, а також суд зобов'язані розгля­нути заяву про відвід або самовідвід у термін до трьох діб.

Другу групу суб'єктів виконавчого провадження становлять особи, які беруть участь у виконанні — це суб'єкти виконав­чих правовідносин, які мають юридичну заінтересованість у виконанні.

Юридична заінтересованість у виконанні це ознака суб'єкта виконавчих правовідносин, яка визначає його участь у виконанні, зважаючи на прагнення захистити свої права, права іншої особи, групи осіб, суспільства, держави, тобто тоді, ко­ли участь у виконавчому провадженні зумовлено особистими інтересами чи виконанням, покладеними на цю особу, зобов'я­заннями, чи у випадку, коли остання отримала такі зобов'язан­ня за власним волевиявленням.

Юридична заінтересованість у виконанні має матеріально-правовий та процесуальний (процедурний) аспекти. Матеріально-правова заінтересованість — це така ознака суб'єкта вико­навчих правовідносин, яка полягає у захисті власних суб'єк­тивних прав та інтересів у виконанні (особистий характер юридичної заінтересованості), що передбачає отримання за ре­зультатами виконання для себе певного блага чи, відповідно, недопущення безпідставного позбавлення особи цього блага, Процесуальна заінтересованість — це прагнення отримати пев­ний процесуальний (процедурний) результат діяльності дер­жавного виконавця щодо виконання рішення, визначеного за­коном. Ця заінтересованість полягає у спонуканні державного виконавця до вчинення чи невчинення відповідних виконавчих дій, спрямованих на виконання юрисдикційного рішення.

Осіб, які беруть участь у виконанні, зважаючи ні наявність (відсутність) матеріально-правової складової юридичної заінте­ресованості, поділяють на тих, що:

захищають власні інтереси у виконавчому провадженні;

захищають у виконавчому провадженні інтереси інших осіб.

Для того, щоб бути учасником (суб'єктом) виконавчого провадження, необхідно мати здатність, тобто бути правосуб'єктним. Правосуб'єктність як ознака суб'єкта виконавчих пра­вовідносин стосується, як правило, осіб, які беруть участь у виконанні, і особливо тих суб'єктів виконавчого провадження, які захищають власні інтереси.

Правосуб'єктність у виконавчому провадженні охоплює правоздатність та дієздатність. Правоздатність визнається за усіма учасниками — фізичними та юридичними особами, а також за іншими учасниками правовідносин, якщо матеріальний закон допускає наділення їх правами та обов'язками. Дієздатність у виконавчому провадженні також залежить від дієздат­ності у матеріальних та процесуальних правовідносинах, які стали передумовою виникнення правовідносин у виконавчому провадженні. Безперечно, дієздатними у виконавчому провад­женні (тобто особами, які можуть власними діями набувати процесуальних прав та обов'язків) є повнолітні та дієздатні фі­зичні особи, юридичні особи та інші учасники правовідносин, яких матеріальним законом визнано такими.

Особи, які захищають власні інтереси у виконавчому про­вадженні, або, іншими словами, сторони — це стягувач та боржник (ст. 11 Закону). Стягувач — це фізична або юридич­на особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржник — це фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов 'язки, передбачені рішенням) або утрима­тися від їх вчинення.

Щодо правового статусу сторін у виконавчому проваджен­ні, то вони та інші учасники виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провад­ження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додатко­ві матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у то­му числі при проведенні експертизи, заперечувати проти кло­потань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката ви­конавчого документа, про поновлення строку пред'явлення ви­конавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яку затверджує суд, оспорювати на­лежність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу кош­тів між стягувачами.

За виконавчим документом про стягнення коштів за пого­дженням зі стягувачем боржник може передати стягувачеві в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно. Сторони зобов'язані письмово повідомляти державного ви­конавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язко­ве зупинення виконавчого провадження, встановлення відстроч­ки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку вико­нання рішення, зміну місця проживання чи місцеперебування, а боржник-фізична особа — про зміну місця роботи.

Боржник зобов'язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з ін­шими особами, рахунки в банківських та фінансових устано­вах, своєчасно з'явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконав­чих дій (ст. 11 * Закону).

Співучасть у виконавчому провадженні — це участь на бо­ці стягувача або боржника кількох осіб. Залежно від того, на якій стороні наявна множинність, співучасть є активною, пасив­ною та змішаною. Співучасть допускається у тому разі, якщо виконання пов'язане зі спільним правом або обов'язком, тобто з підстав, обумовлених матеріальним правом. Співучасть слід відмежовувати від об'єднання виконавчих проваджень в єдине у випадках, встановлених законом.

Особливістю співучасті є можливість застосування спеціаль­ного представництва, за яким один із співучасників може до­ручити ведення справи в його інтересах іншому співучаснико­ві. Таке положення слід визнати винятком із загального прави­ла про неприпустимість суміщення процесуальних функцій у процесуальній діяльності. Це допускається зважаючи на спіль­ність інтересів співстягувачів чи співборжників (їх інтереси не мають суперечливого або такого, що виключають один одно­го, характеру).

Правонаступництво — це перехід процесуальних прав та обов'язків у виконавчому провадженні від правопопередника (сторони, яка вибула із виконавчого провадження) до правона­ступника (стягувача або боржника), в силу правонаступництва у матеріальних правовідносинах, які є предметом виконання.

Підставою для правонаступництва у виконавчому провад­женні є правонаступництво у матеріально-правових відноси­нах. У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінте­ресована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обо­в'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сто­рони, яку правонаступник замінив (ст. 11 Закону).

Питання про правонаступництво у виконавчому проваджен­ні суд розглядає у десятиденний строк за поданням державно­го виконавця або за заявою особи, яка бажає виступити право­наступником.

Особами, які беруть участь у виконанні та представляють інтереси інших, є:

• представник,

• прокурор,

· органи державної влади, органи місцевого самоврядування,

· інші органи та особи, які відповідно до закону уповноваже­ні захищати інтереси інших осіб.

Представництво у виконавчому провадженні — це правовідносини, в силу яких одна особа (представник) бере участь у виконавчому провадженні від імені та в інтересах іншої (особи, яку представляють, зазвичай сторони).

Представництво у виконавчому провадженні переважно є похідним від представництва у матеріальних правовідносинах. Хоча в деяких випадках (як правило, договірне представницт­во) воно у виконавчому провадженні може мати місце як са­мостійні правовідносини.

Сторони можуть реалізовувати свої права й обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов'язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто.

Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійс­нюють свої права та виконують обов'язки у виконавчому про­вадженні відповідно до вимог закону.

Якщо стороною виконавчого провадження є особа, яку ви­знано судом безвісно відсутньою, державний виконавець сво­єю постановою залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном майна згаданої сторони.

Юридичних осіб у виконавчому провадженні представля­ють їх керівники чи органи, посадові особи, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.

Повноваження представника має бути підтверджено довіре­ністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону (ст. 12 Закону). Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не досягай 18-ти років, крім випадків, передбаче­них законом;

2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповнова­жені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснюва­ти представництво (ст. 13 Закону).

Прокурор — особливий суб'єкт виконавчого провадження. У законодавстві про виконавче провадження його процесуаль­ний статус окремо не визначено, що є недоліком.

Формою участі прокурора у виконавчому провадженні є подання заяви про відкриття виконавчого провадження в разі представництва інтересів громадянина або держави в суді (ст. 121 Закону України «Про прокуратуру», п. 3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Діяльність прокурора по виконанню рішень суду та інших органів і осіб має певну особливість зважаючи на виконання органами прокуратури нагляду за додержанням і застосуванням положень Конституції України, законів (п. 9 перехідних положень Конституції України, розділ III Закону України "Про прокуратуру"). Однак у цьому випадку прокурор є суб'єктом не виконавчих правовідносин, а тих, які виникають у зв'язку зі здійсненням прокурорського нагляду. Ця діяльність прокурора є важливим способом забезпечення законності виконавчого провадження. Щодо виконання окремих рішень, наприклад, вироків суду у частині майнових стягнень, виконуючи функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах (ст. 415 КПК, ст. 5 Закону України "Про прокуратуру"), про­курор має ширші повноваження.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування та ті особи, які захищають інтереси інших, є учасниками ви­конавчого провадження у випадках виконання ними завдань та функцій, передбачених законом. За такої участі цих учасників виконавчого провадження наділено процесуальною заінтересо­ваністю, вони реалізовують своє функціональне призначення або права, надані їм законом.

Чинне законодавство не відносить цих осіб до учасників виконавчого провадження, а тому не наділяє їх необхідними для такої участі правами та обов’язками. В окремих випадках це перешкоджає вказаним органам реалізовувати власні повноваження.

Дата добавления: 2014-11-29