Ускладнення під час виконавчого провадження

Ускладнення в ході виконавчого провадження — це обстави­ни, що виникають у процесі виконання рішення, які зумовлю­ють настання наслідків, не пов'язаних із продовженням вико­нання рішення чи закінченням виконавчого провадження.

У ході виконавчого провадження можуть виникнути такі ускладнення:

- відкладення провадження виконавчих дій;

- роз'яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню;

- відстрочка або розстрочка, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення;

- зупинення виконавчого провадження;

- повернення виконавчого документа стягувачеві;

- повернення виконавчого документа до суду або іншого ор­гану (посадовій особі), який його видав;

- оголошення розшуку.

Відкладення провадження виконавчих дій застосовують за наявності обставин, що перешкоджають провадженню вико­навчих дій, або за несвоєчасного одержання сторонами доку­ментів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм права (ст. 32 За­кону).

Державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача, боржника або з власної ініціативи на строк до 10 днів, про що він виносить відповідну постанову та повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ

Наприклад, боржник несвоєчасно одержав постанову про відкриття виконавчого провадження, внаслідок чого був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у строк, встановлений державним виконавцем. За письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець виносить постанову, в якій боржникові постановлює строк для добровільного виконання рішення.

Постанову про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржено начальникові відповідного відділу ДВС або до суду в 3-денний строк.

Роз'яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню — це усунення недоліку нечіткості акта суду чи іншого органу. Тому в разі якщо резолютивна частина, викладена у виконавчому документі, є не зрозумілою, державний виконавець, а також сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.

Суд, який видав виконавчий документ, зобов’язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк із дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз’яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи його. Про роз'яс­нення вішення чи змісту документа або відмову в цьому суд виносить ухвалу (ст. 28 Закону, ст. 215 ЦПК 9 ГПК).

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, зміна способу і порядку виконання рішення - це усунення ускладнень під час виконавчого провадження у разі неможливості виконати рішення у первісному вигляді.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання. (ст. 33 Закону). По інших рішеннях відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку заборонено.

Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання має бути прийнято у 10- денний строк і може бути оскаржено у встановленому порядку (ст. 351 ЦПК, ст. 373 ЦПК 2004 р.).

Застосування відстрочки має особливості у разі звернення стягнення на предмет іпотеки. Така відстрочка не призупиняє нарахування процентів за угодою про іпотечний кредит та не знімає прав та обов’язків сторін щодо основного зобов’язання боржника.

Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не допускається у разі, якщо

іпотеку включено до іпотечного пулу;

відстрочка може призвести до істотного погіршення фінансового стану іпотекодержателя

проти іпотекодавця чи іпотекодержателя порушено справу про визнання його банкрутом;

іпотекодавець раніше мав несплачені зобов'язання чи був неплатоспроможним;

є ймовірність, що протягом періоду відстрочки не буде сплачено зобов'язання (ст. 33 Закону).

Зупинення виконавчого провадження — це неврахування певного часу у час виконання рішення з підстав, визначених законом.

Законодавством про виконавче провадження передбач дві групи таких підстав:

• підстави для обов'язкового (імперативного) зупинення виконавчого провадження;

• підстави для факультативного (імперативно-диспозитивно­го) зупинення виконавчого провадження.

Обов 'язкове зупинення виконавчого провадження застосову­ється у разі вказівок про це в законі. У цьому разі державний виконавець за наявності обставин, визначених законом, повинен винести постанову про зупинення виконавчого провадження. Ними є:

1) смерть стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або існування сторони-юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;

2) визнання стягувана або боржника недієздатним;

3) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо за умовами служби провад­ження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Зброй­них Силах України або інших військових формуваннях;

4) оспорювання боржником виконавчого напису нотаріуса у судовому порядку;

5) прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміні­стративні правопорушення;

6) зупинення виконання відповідного рішення або виконав­чого провадження посадовою особою, якій законом нада­но таке право;

7) подання до суду позову про виключення майна з акта опису й арешту (лише у частині майна, щодо якого пода­но позов);

8) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, крім випадків, якщо виконав­че провадження перебуває на стадії розподілу стягнутих із боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника);

9) сплата боржником або іншим гарантом у порядку, передбаченому законодавством (у тому числі за договорами про відшкодування ядерної шкоди), коштів на відшкоду­вання ядерної шкоди, що дорівнюють або перевищують встановлену законом межу відповідальності оператора ядерної установки. Для обчислення сплачені кошти підля­гають перерахуванню у Спеціальні права запозичення, що встановлюються Міжнародним валютним фондом, за офі­ційним курсом НБУ на день сплати;

10) внесення касаційного подання прокурора на рішення суду;

11) звернення до суду із заявою про заміну сторони, яка вибу­ла, правонаступником;

12) виїмка виконавчого документа або виконавчого провадження в порядку, встановленому КПК;

13) надання судом, який видав виконавчий документ, відстроч­ки виконання рішення (ст. 34 Закону).

Підставою для зупинення виконавчого провадження може бути ухвала суду. Зокрема, відповідно до ст. 121 ГПК суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала. У цьому разі державний виконавець, отримавши ухвалу господарського суду, повинен винести постанову про зупинення виконавчого провадження. Аналогічне правило закріплено у ст. 329 ЦПК: якщо цивільну справу в порядку касаційного провадження передано на розгляд складу судової палати, суд може зупинити виконання відповідних рішень до закінчення касаційного провадження. Повноваження щодо зупинення виконання містяться також у ст.ст. 327, 356 ЦПК 2004 р.

Введення мораторію на реалізацію певного майна чи майна певних суб'єктів (наприклад, який запроваджено Законом

України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"¹ від 29 листопада 2001 р.) відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України (п. 15 постанови № 14 від 26 грудня 2003 р.) також має бути підставою для зупинення виконавчого провадження у частині проведення виконавчих дій щодо такого майна чи майна такого боржника.

Факультативне зупинення виконавчого провадження є повноваженням державного виконавця, його застосовують, якщо є підстави, визначені законом, і конкретні обставини виконавчо­го провадження:

1) звернення державного виконавця до суду, який видав вико­навчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що

підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і поряд­ку виконання; V

2) прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених зако­ном військових формувань;

3) перебування боржника у тривалому службовому відрядженні;

4) перебування боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі;

5) подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі;

6) оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

7) перебування боржника або стягувана у відпустці за межами населеного пункту, де вони проживають;

8) призначення експертизи;

9) надання сторонам строку для запрошення перекладача (ст. 35 Закону).

Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження, яку затверджує на­чальник відповідного відділу ДВС, не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копію постанови надсилають у 3-денний строк сторонам та суду або іншому

посадовій особі), які видали Виконавчий документ. Постанову про зупинення виконавчого провадження може бу­ти оскаржено до суду в 10-денний строк. Строки зупинення виконавчого провадження може бути скорочено судом.

Упродовж строку, на який виконавче провадження зупине­но, виконавчі дії це провадять. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших фі­нансових установах, не знімають У період зупинення вико­навчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому ст. ст. 28, 32, 33, 78-80 Закону, а також вживати заходів щодо розшуку боржника чи його майна.

Після усунення обставин, які були підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець зобов'я­заний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або заявою стягувача, яку затверджує на­чальник відповідного відділу ДВС. Копію постанови у 3-денний строк надсилають сторонам.

Якщо арештоване майно боржника передано на реалізацію, копії постанов про зупинення виконавчого провадження та про поновлення виконавчого провадження надсилають до підприємства, установи, організації, які здійснюють реалізацію майна боржника (ст. 36 Закону).

Повернення виконавчого документа стягувачеві — форма закінчення виконавчого провадження без виконання рішення, за яким стягнення не проводилося або було проведено частко­во, за ініціативою стягувача на реалізацію принципу диспозитивності (ст. 40 Закону).

Підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві:

1) письмова заява стягувача;

2) боржник не має майна, на яке може бути звернено стягнен­ня, і вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна були безрезультатними;

3) відмова стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що мало бути передано йому від боржника згід­но з рішенням;

4) перешкоджання стягувачем провадженню виконавчих дій або нездійснення авансування витрат на проведення вико­навчих дій, якщо їх авансування необхідне, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому

виконавчого документа;

5) неможливість з'ясування місцеперебування боржника-юридичної особи, місце проживання боржника-фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у ч. 1 ст. 42 Закону);

6) боржник не має майна, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачеві, або майна, визначеного ви­конавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна були безрезультатними.

Підстави для повернення виконавчого документа стягуваче­ві без виконання слід поділити на дві групи: суб'єктивні та об'єктивні. До суб'єктивних належить письмова заява стягувача. За своїми правовими наслідками ця підстава подібна до відмови від стягнення, однак останній притаманне те, що и може приймати тільки суд (ст. 37 Закону). Однак, як у разі повернення виконавчого документа за письмовою заявою стягу­вача, так і у разі прийняття судом відмови стягувача від стяг­нення повторне звернення до органів ДВС з вимогою про при­мусове виконання рішення суду чи іншого органу (особу) не допускається.

Об'єктивні підстави — це ті, які не залежать від стягувача та державного виконавця. Про наявність таких підстав держав­ний виконавець складає акт. Стягувачеві повертають невико­ристані суми внесеного ним авансового внеску зі звітом дер­жавного виконавця про його використання. У разі, якщо стягу­вачем є держава, такий виконавчий документ повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконав­чий документ, у порядку ст. 40 Закону. Про повернення виконавчого документа та авансового внеску стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яку затверджує начальник відповідного відділу ДВС, її може бути оскаржено до суду в 10-денний строк.

Повернення виконавчого документа з об'єктивних підстав не позбавляє права стягувача чи іншої уповноваженої особи повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах виконавчої давності.

Повернення виконавчого документа до суду або органу (посадовій особі, який його видав, - форма закінчення виконавчого провадження без фактичного виконання у випадках, якщо поновлено строк на апеляційне оскарження, а також якщо стягувачем є держава (ст. 40 Закону).

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на

рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття цієї апеляційної скарги до розгляду.

Про повернення виконавчого документа державний викона­вець виносить постанову, яку затверджує начальник відповід­ного відділу ДВС, її може бути оскаржено до суду в 10-ден­ний строк (ст. 40 Закону).

Оголошення розшуку — сукупність дій державного вико­навця та інших уповноважених державних органів для усунен­ня ускладнень під час виконання рішення, внаслідок відсутно­сті боржника (у немайнових справах) чи якщо немає майна (для погашення майнового зобов'язання) (ст. 42 Закону).

Види розшуку у виконавчому провадженні:

а) залежно від імперативності його проведення: обов’язковий (за вказівкою закону) та факультативний (за ініціативою стягувача);

б) залежно від змісту проведення дій: розшук боржника, дитини та розшук майна;

в) залежно від суб'єкта призначення розшуку: розшук, який призначає суд, та розшук, який проводять за постановою державного виконавця;

г) залежно від суб'єкта проведення розшуку: розшук, який проводять органи внутрішніх справ, та розшук, який прово­дить державний виконавець;

ґ) залежно від того, на кого покладено витрати на проведення розшуку: розшук, витрати на проведення якого входять до складу виконавчих витрат, та розшук, витрати на який авансово вносить стягувач.

Є різні підстави проведення розшуку обов'язково чи за вказівкою стягувача. Обов’язковий розшук проводиться за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, або у зв’язку з втратою годувальника, а також дитини з про відібрання дитини. В інших випадках, - лише на підставі письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати.

Розшук боржника та дитини проводиться у справах немайнового характеру, а також у справах про відібрання дитини. Майновий розшук проводять у разі недостатності майна, необ­хідного для погашення грошового чи речового зобов'язання перед стягувачем.

Для проведення розшуку боржника або дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ух­вали про розшук боржника або дитини. У справах про розшук майна державний виконавець виносить відповідну постанову, яку затверджує начальник відповідного відділу ДВС.

Розшук громадянина-боржника або дитини та розшук транспортних засобів громадянина-боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника-юридичної особи, а також іншого майна боржника — ДВС. Постанова про розшук є обов'язковою до виконання.

У разі проведення обов’язкового розшуку витрати органів внутрішніх справ, пов’язані з розшуком громадянина-боржника або дитини та розшук транспортних засобів громадянина-боржника стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов'язані з розшуком борж­ника-юридичної особи або іншого майна боржника, — з борж­ника за постановою державного виконавця, яку затверджує на чальник відповідного відділу ДВС. У разі проведення розшуку за клопотанням стягувача останній має право у судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов’язаних із проведенням розшуку.

Розшук оголошується відповідно за місцем виконання ріше­ння або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника чи місцем перебування його майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.

Незвернення державного виконавця до суду у випадках, пе­редбачених ч. 1 цієї ст. 42 Закону, а також постанову держав­ного виконавця про відмову у розшуку майна боржника та по­станову про стягнення витрат, пов'язаних із розшуком, може бути оскаржено до відповідного суду у 10-денний строк.

Дата добавления: 2014-11-29