Довідкова інформація 1 страница

1-Географічна оболонка Землі – цілісна і безперервна оболонка Землі; охоплює нижні шари атмосфери, верхні товщі літосфери, майже всю гідросферу і всю біосферу. Ці складові частини географічної оболонки проникають один в одного і знаходяться в тісній взаємодії, між ними відбувається безперервний обмін речовиною і енергією. Сумарна товщина географічної оболонки — декілька десятків км. Основним джерелом процесів, що відбуваються в географічній оболонці, служить енергія Сонця. Її нерівномірне надходження і розподіл по кулястій поверхні Землі приводить до величезної просторової диференціації природних умов у межах географічної оболонки. Значну дію на формування географічної оболонки надає і внутрішнє тепло Землі; з дією ендогенних сил пов’язана неоднорідність макроструктури літосфери (утворення і розвиток континентів, океанів, гір, рівнин, западин та ін.). Від інших оболонок Землі географічна оболонка відрізняється наявністю життя, різноманіттям видів вільної енергії, наявністю речовини в трьох агрегатних станах — твердому, рідкому, газоподібному. Верхня і нижня межі географічної оболонки виражені нечітко, вони становлять перехідні зони. До географічної оболонки звичайно відносять шар атмосфери заввишки 25-30 км; у ньому відмічається наявність пилу літосферного (головним чином вулканічного) походження і можуть існувати живі організми. У географічну оболонку входять океани, глибина яких перевищує місцями 10 км. У літосфері до географічної оболонки, як правило, відносять тільки зону гіпергенеза (завглибшки в декілька сотень метрів, іноді до 4-5 км), але іноді її нижню межу проводять по підніжжю стратисфери, середній глибині сейсмічних або вулканічних вогнищ, підошві земної кори, рівню з постійними протягом року температурами гірських порід. Уявлення про географічну оболонку як про «зовнішню оболонку Землі» введено російським метеорологом і географом П. І. Броуновим (1910), термін «Географічна оболонка» був запропонований російським географом А. О. Григор’євим (1932).

2-Арістотель (384-322 рр. до н.е.), давньогрецький філософ. Твори Арістотеля охоплюють всі галузі тодішнього знання. Прагнув пізнати світ у цілому, пізнати природу та організми, що її населяють, проникнути в зміст природи і передати це іншим людям. Він займався логікою і біологією, метафізикою і етикою, психологією і теологією, географією і астрономією і так, що вони були об’єднані в струнку систему. Землю Арістотель уявляв кулястою і невеликою в порівнянні із Всесвітом. На доказ кулястості Землі він вказував про круглу форму тіні під час місячних затемнень і на зміну зоряного неба при переміщенні з півночі на південь. Арістотель вважав, що Земля знаходиться в центрі Всесвіту. Завдяки авторитету Арістотеля ця думка панувала протягом 2 тисяч років. Практично все відоме на той час у географії було узагальнене в його книзі «Метеорологіка». У праці «Про небо» він наводить докази кулястості Землі. В одному з розділів «Метеорологіки» йде мова про зміну земної поверхні, тобто про трансгресії і регресії, про кругообіг води із Чорного моря в Середземне, солоність води, зональність Землі. Арістотель виділяє 5 зон, з яких тільки дві обжиті. «Метеорологіка» Арістотелля – це, по суті, початки загального землезнавства.

3-Ератосфен Киренський (близько 276-194 рр. до н. е.), давньогрецький учений. Заклав основи математичної географії, вперше виміряв дугу меридіана. Праці з математики (теорія чисел), астрономії, філології, філософії, музиці.

4-Геродот (між 490 і 480 рр. — 425 р. до н. е.), давньогрецький історик, якого називають «батьком історії». Один із перших географів і учених-мандрівників. На підставі баченого і розпитувань дав перший загальний опис відомого тоді світу. Для написання своєї знаменитої «Історії», як передбачається, об’їхав майже всі відомі країни свого часу: Грецію, Південну Італію, Малу Азію, Єгипет, Вавилонію, Персію, відвідав більшість островів Середземного моря, побував на Чорному морі, в Криму і в країні скіфів. Користувався методом районування, описуючи Лівію. На території цієї країни він виділив чотири специфічні широтні смуги: приморська населена зона, зона «диких звірів», «піщана смуга» (зона пустель) і південна населена зона.

5-Вареніус Бернгард (Вареніус Бернхардус) (1622-1650), нідерландський географ. Автор «Загальної географії» (1650), в якій у системі знань про Землю вперше виділив географію.

6-Крашенинніков Степан Петрович (1711-1755), російський мандрівник, дослідник Камчатки, академік Петербурзької АН. Учасник 2-ї Камчатської експедиції (1733-1743). Склав перший «Опис землі Камчатки» (1756).

7-Ломоносов Михайло Васильович (1711-1765), російський вчений, енциклопедист, природодослідник, філософ, поет, художник, історик.

8-Гумбольдт Олександр (1769-1859), німецький природодослідник, географ і мандрівник. Досліджував природу різних країн Європи, Центральної і Південної Америки («Подорож в рівноденні області Нового Світу»), Уралу, Сибіру. Один із засновників географії рослин і вчення про життєві форми. Обґрунтував ідею вертикальної зональності, заклав основи загального землезнавства, кліматології. Твори Гумбольдта зробили великий вплив на розвиток еволюційних ідей і порівняльного методу в природознавстві.

9-Паллас Петро Симон (1741-1811), російський природознавець, академік Петербурзької АН. Керував експедиціями Петербурзької АН (1768-1774) на Сході, Південному Сході Європейської частини Росії і в Сибіру, 1793-1794 – на Півдні Росії (включаючи Південну Україну і Крим). Зібрав великі ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, геологічні, кліматологічні, етнографічні та інші матеріали, результати яких опубліковані в книзі «Подорож по різних провінціях Російської держави». Автор «Флори Росії». Праці із зоології, палеонтології, ботаніки, етнографії та ін.

10-Гільденштедт (Гюльденштедт) Іоганн Антонович (1745-1781), російський природодослідник і мандрівник, академік. Учасник експедицій АН (1768-1774). Автор щоденників, що містять обширний географічний, біологічний і етнографічний матеріал щодо Кавказу і України.

11-Лепехін Іван Іванович (1740-1802), російський мандрівник і натураліст, академік Петербурзької АН (1768). Керував експедицією АН (1768-1772) в Поволжі, на Уралі і півночі Європейської частини Росії. Основна праця «Денні записки подорожі...» — один з великих творів російської наукової думки XVIII ст.

12-Еверсман Едуард Олександрович (1794-1860), російський натураліст, лікар і мандрівник, один із основоположників зоогеографії в Росії. Зробив у 1820-1830 рр. ряд подорожей по азіатській частині Росії, зібрав обширні колекції ссавців, птахів, комах. Велика частина робіт присвячена фауні південного сходу Росії.

13-Мідендорф Олександр Федорович (1815-1894), російський природодослідник і мандрівник, академік, почесний член Петербурзької АН. Досліджував (1842-1845) і склав природничо-історичний опис Північного і Східного Сибіру і Далекого Сходу. Вказав на зональну рослинність і наявність в Сибіру вічної мерзлоти.

14-Сєвєрцев Микола Олексійович (1827-1885), російський зоолог, зоогеограф і мандрівник, один з піонерів екології і еволюційного вчення в Росії. У 1857-1879 досліджував Середню Азію, створив перші комплексно-географічні характеристики її природи. Праці із зоогеографічного районування Палеарктики, птахів Росії.

15-Борщов Ілля Григорович (1833-1878), російський ботанік і хімік, професор Київського університету. У роботі «Матеріали для ботанічної географії Арало-Каспійського краю» (1865) дав загальний нарис краю і ботаніко-географічний аналіз його флори. Вперше наніс на карту ареали 66 видів рослин. Автор робіт із систематики квіткових рослин, анатомії і фізіології рослин, з колоїдної хімії.

16-Рупрехт Франц Іванович (1814 -1870), російський ботанік, член Петербурзької АН. Подорожував по півночі Європейської частини Росії (1841) і Кавказу (1860-61). Основні праці присвячені флорі вищих рослин різних районів Росії, систематиці злаків, зонтичних, водоростям Тихого океану. У роботі «Геоботанічні дослідження про чорнозем» (1866) обґрунтував зв’язок утворення чорнозему із степовою рослинністю.

17-Богданов Модест Миколайович (1841-1888), російський орнітолог, зоогеограф. Досліджував фауну Поволжя, Кавказу, побережжя Мурманська. Один з керівників Товариства природодослідників при Санкт-Петербурзькому університеті.

18-Семенов-Тянь-Шанський (до 1906 р. Семенов) Петро Петрович (1827-1914), російський географ, статистик, громадський діяч, почесний член Петербурзької АН. З 1849 р. вів експедиційні роботи на Східно-Європейській рівнині. В 1856-1857 рр. вивчав Тянь-Шань, створив першу схему його орографії і висотної зональності (наукове вивчення Тянь-Шаню через 50 років було відмічене додаванням до його прізвища «Тянь-Шанський»).

19-Татищев Василь Микитович (1686-1750), російський історик, державний діяч. Праці з етнографії, історії, географії. Татищев вперше побачив і усвідомив зв’язок географії з історією: почавши за дорученням Петра I картографічне і географічне вивчення Росії, він переконався, що знання географії країни неможливе без вивчення її історії. Результатом цих робіт стали праці з географії Сибіру і Росії.

20-Радищев Олександр Миколайович (1749-802), російський письменник, філософ.

21-Арсеньєв Костянтин Іванович (1789-1865), російський статистик, історик, географ, академік Петербурзької АН. У 1819-1821 професор Петербурзького університету. Намагався обґрунтувати економічне районування Росії. Головна праця «Статистичні нариси Росії» (1848).

22-Габліц Карл Іванович (Карл Людвіг) (1752-1821), російський природодослідник, ботанік, мандрівник, член-кореспондент Петербурзької АН. Учасник експедицій Петербурзької АН, зокрема, з 1769 р. в експедиції по басейну Дону, Волги, Кавказу, в 1781 р. в експедиції по Каспійському морю. Описав ряд нових для науки видів рослин і тварин. Автор перших зведень по природі Криму.

23-Траутфеттер Рудольф Ернестович (1809-1889), російський ботанік, член-кореспондент Петербурзької АН. Основні праці з флористики і систематики. Роботи з історії ботаніки в Росії.

24-Мензбір Михайло Олександрович (1855-1935), російський зоолог, основоположник наукової школи, академік. Книга «Птахи Росії» (1893-95) — перше критичне зведення з систематики і біології птахів Росії. Праці із зоогеографії Палеарктики, порівняльної анатомії.

25-Воєйков Олександр Іванович (1842-1916), кліматолог і географ, основоположник кліматології в Росії, член-кореспондент Петербурзької АН. Серед численних робіт Воєйкова найбільше значення має капітальна праця «Клімат земної кулі, особливо Росії» (1884), в якій вперше була розкрита фізична суть і розглянута структура складних кліматичних процесів, виявлені роль окремих кліматоутворюючих факторів і взаємодія клімату з іншими компонентами природи.

26-Нікітін Сергій Миколайович (1851-1909), російський геолог, член-кореспондент Петербурзької АН. Праці із стратиграфії карбону, пермі, юри і крейди Європейської частини Росії. Один з організаторів гідрогеологічних досліджень у Росії.

27-Геттнер Альфред (1859-1941), німецький географ. Праці з історії і методології географії, відносив географію до просторових («хорологічних») наук.

28-Докучаєв Василь Васильович (1846-1903), російський природодослідник, професор Петербурзького університету. У класичній праці «Російський чорнозем» (1883) заклав основи генетичного ґрунтознавства. Створив вчення про географічні зони. Дав наукову класифікацію ґрунтів (1886). У книзі «Наші степи раніше і зараз» (1892) виклав комплекс заходів боротьби із засухою. Геолого-географічні «екскурсії» вченого проходили територією України; завдяки їм були визначені більш придатні умови для господарювання в цій місцевості. Заснував першу в Росії кафедру ґрунтознавства (1895). Ідеї Докучаєва зробили вплив на розвиток фізичної географії, лісознавства, меліорації та ін.

29-Краснов Андрій Миколайович (1862-1914), російський ботанік і географ. Праці з історії рослинності Середньої Азії, степів Північної півкулі. Сприяв розведенню в Росії чаю і цитрусових. Заснував Батумський ботанічний сад (1912).

30-Морозов Георгій Федорович (1867-1920), лісовод, ботанік і географ. Створив сучасне вчення про ліс як біогеоценоз, заснував школу лісознавства в Росії. Розробив вчення про типи лісових насаджень, розвинув уявлення про зміни лісових порід і їх співтовариств, обґрунтував теорію вирубувань і лісовідновлення.

31-Висоцький Георгій Миколайович (1865-1940) - видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць. Вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров і заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені вченим для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.

32-Танфільєв Гаврило Іванович (1857-1928), російський географ, геоботанік і ґрунтознавець, основоположник болотознавства. Праці з географії, зональності рослинного покриву. Автор «Географії Росії».

33-Сибірцев Микола Михайлович (1860-1900), російський ґрунтознавець. Розробив генетичну класифікацію ґрунтів.

34-Вернадський Володимир Іванович (1863-1945), російський природодослідник, мислитель і громадський діяч. Основоположник комплексу сучасних наук про Землю — геохімію, біогеохімію, радіогеологію, гідрогеологію та ін. Творець багатьох наукових шкіл. Академік АН. Ідеї Вернадського зіграли визначну роль у становленні сучасної наукової картини світу. У центрі його природничонаукових і філософських інтересів – розроблення цілісного вчення про біосферу і еволюцію біосфери в ноосферу, в якій людський розум і діяльність, наукова думка стають визначальним чинником розвитку, могутньою силою, порівнянною за своєю дією на природу з геологічними процесами.

35-Глінка Костянтин Дмитрович (1867-1927), російський ґрунтознавець, один з основоположників ґрунтознавства, академік АН; пропагандист генетичного ґрунтознавства. Праці із зональності ґрунтового покриву, генезису і класифікації ґрунтів. Організатор і керівник ґрунтово-географічної експедиції до Сибіру і Середньої Азії (1908-1914).

36-Берг Лев Семенович (1876-1950), фізико-географ і біолог, академік АН. Розробив вчення про ландшафти і розвинув ідеї В. В. Докучаєва про природні зони. Першим здійснив зональне фізико-географічне районування території колишнього СРСР. Капітальні праці з іхтіології (анатомії, систематики і розповсюдження риб), кліматології, озерознавству, а також історії географії. У 1922 р. висунув еволюційну концепцію номогенезу (номогенез – концепція біологічної еволюції як процесу, що проходить за певними внутрішніми закономірностями, що не зводяться до дій зовнішнього середовища.).

37-Неуструєв Сергій Семенович (1874-1928), російський ґрунтознавець і фізико-географ. Увів термін «сірозем» і встановив сіроземний тип ґрунтоутворення в пустелях.

38-Полинов Борис Борисович (1877-1952), російський ґрунтознавець і геохімік, академік. Основні праці з формування кори вивітрювання і походження ґрунтів, класифікації і геохімічної характеристики ландшафтів.

39-Броунов Петро Іванович (1852-1927), російський метеоролог і агрометеоролог. Професор Київського (1890) і Петербурзького (1900) університетів. Організував Придніпровську мережу метеорологічних станцій. У 1878 р. запропонував методи прогнозу руху циклонів по зміні тиску, пояснив виникнення і рух циклонів. Знайшов у житті культурних рослин «критичні періоди», з’ясував, як пов’язаний розподіл вологи і середнього тиску повітря на Землі з розподілом різних ґрунтів. Підготував (1925) атлас ізокліматичних зон Землі. Увів поняття «зовнішньої» (географічної) оболонки Землі, що є предметом фізичної географії як науки.

40-Крубер Олександр Олександрович, російський фізико-географ. Один з найбільших російських дослідників карсту. З 1897 р. вивчав карстові рівнини Східно-Європейської рівнини, Криму, Кавказу. Брав участь в створенні географічних підручників і хрестоматій.

41-Раменський Леонтій Григорович (1884-1953), російський ботанік і географ. Вивчав природні кормові угіддя ряду районів Росії. Розробив уявлення про єдину типологію земель, розвивав екологічний напрям в геоботаніці, вніс багато нового в її теорію. Був родоначальником застосування кількісних методів при геоботанічних дослідженнях. Один з основоположників вчення про морфологію географічного ландшафту.

42-Григор’єв Андрій Олександрович (1883-1968), російський географ. Організатор (з 1918) і перший директор Інституту географії АН. Розробив вчення про географічну оболонку Землі; дав аналіз природних умов різних географічних поясів Землі.

43-Солнцев Микола Адольфович (1902-1991), російський фізико-географ і ландшафтознавець. Основні праці з регіональних ландшафтних досліджень, питань таксономії, структури і динаміки ландшафтів.

44-Ісаченко Анатолій Григорович (1922), фізико-географ і картограф. Основні праці із дослідження загальних закономірностей фізико-географічної диференціації, класифікації ландшафтів, праці з фізико-географічного районування, складання ландшафтних карт. Роботи з історії і теорії географічної науки (класифікація географічних наук, уточнення понятійно-концептуального апарату географії).

45-Мільков Федір Миколайович (1918-1996), відомий російський географ. Широку популярність здобув своїми роботами з теорії, методології і практики ландшафтознавства, методів вивчення ландшафтів. Мільков став одним із засновників антропогенного ландшафтознавства, розробив вчення про ландшафтну оболонку Землі, зробив великий внесок у фізико-географічне районування і картографування, запропонував систему парагенетичних ландшафтних комплексів, організував широкомасштабні дослідження ландшафтів.

46-Геренчук Каленик Іванович (1904-1984), відомий український фізико-географ, геоморфолог, ландшафтознавець. Основні праці присвячені питанням розвитку рельєфу, проблемам ландшафтознавства, фізико-географічному районуванню території України, природоохоронним проблемам, загальним і регіональним питанням фізичної географії, геоморфології.

47-Міллер Гаврило Петрович (1934–1994), засновник школи гірського ландшафтознавства, учень К.І. Геренчука. Зробив значний внесок у розуміння загальних закономірностей динаміки і розвитку природних територіальних систем, прогнозування їхніх станів, експертизи сучасного стану і станів з різноваріантними антропогенними модифікаціями. Активний прибічник застосування ландшафтної парадигми практично у всіх можливих напрямках життя сучасного суспільства. Розробив основи гірського ландшафтознавства, встановив закономірності генезису структури і динаміки гірських ландшафтів. Розробив методику картографування гірських територій. Започаткував низку прикладних напрямків у ландшафтознавсті.

48-Маринич Олександр Мефодійович (1920), відомий український вчений у галузі фізичної географії, геоморфології, ландшафтознавства та історії географічної науки.

49-Шищенко Петро Григорович (1936), фізико-географ, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, професор кафедри географії України, доктор географічних наук, Лауреат Державної премії України, президент Українського географічного товариства. В галузі фізичної географії ним розроблені теоретичні положення, визначені об’єкт, предмет, зміст і послідовність ландшафтознавчого аналізу в регіональному проектуванні. У результаті багатолітніх досліджень встановлені закономірності просторової диференціації ландшафтів України, обґрунтовані оригінальні схеми ландшафтного районування її територій. Виконані дослідження стійкості ландшафтів України як їх здатності зберігати інваріантну структуру при певних режимах природного функціонування і антропогенних навантажень у зональних діапазонах фізико-географічних умов, що є основою для визначення співвідношення стадії регіонального проектування і відповідних їм масштабів ландшафтознавчих досліджень для прийняття проектних рішень.

50-Сочава Віктор Борисович (1905-1978), російський географ, геоботанік і ландшафтознавець, основоположник Сибірської географічної школи, творець нового напряму в географічній науці – учення про геосистеми.

51- Тенслі Артур Джордж (1871-1955), англійський ботанік. Професор. Викладав у вузах Лондона, Кембріджа, Оксфорда. Один із засновників англо-американської фітоценологічної школи. Ввів поняття «екосистема» (1935).

52-Троль Карл (1899-1975), німецький географ. Брав (з 1926) участь в експедиціях в гірські райони Північної і Південної Америки, Африки, Центральної Азії. Основні праці з вивчення рельєфу, клімату, рослинності і їх взаємозв’язків, особливо в гірських і тропічних країнах, а також з проблем екології ландшафтів. Увів поняття «ландшафтна екологія» (1939).

53-Рюбель Едуард (1876-1960), швейцарський геоботанік і фізіолог рослин.Особливо прославився дослідженнями мохів. Займався проблемою співвідношення екології, фітогеографії і геоботаніки.

54-Гродзинський Михайло Дмитрович (1957), фізико – географ, завідувач кафедри фізичної географії та геоекології, географічного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. Професор, доктор географічних наук. Наукові інтереси – у сфері ландшафтної екології. Ним написаний перший у слов’яномовних країнах університетський підручник з цієї дисципліни, розроблений ряд теоретичних положень та концепцій ландшафтної екології, які здобули широке визнання. М.Гродзинський обґрунтував концепцію множинності форм стійкості ландшафтів та систему показників її кількісного оцінювання. На основі цієї концепції з’ясовані механізми забезпечення та порушення стійкості геосистем, ландшафтних територіальних структур різних типів та ландшафтних меж і екотонів. Ним розроблені методи визначення допустимих норм антропогенних навантажень на ландшафти та екосистеми, критерії та методи визначення ступеня критичності станів ландшафтів, оцінки імовірності та втрат від екологічних ризиків.

55-Гуцуляк Василь Миколайович (1935), професор кафедри фізичної географії та раціонального природокористування Чернівецькиого національного університетету. Організатор масштабних досліджень з геохімії ландшафтів та екології людини (медичної географії) у межах Буковинсько-Північномолдавського регіону. Впродовж багатьох років ним досліджувались проблеми техногенного геохімічного навантаження на природне середовище, особливо урбанізованих територій. У рамках геоекологічного напрямку кафедри фізичної географії та раціонального природокористування Чернівецького національного університету під керівництвом Гуцуляка В.М. сформувалася нова наукова мікрошкола ландшафтно-геохімічної екології. Ним розроблена еколого-геохімічна концепція визначення стану ландшафтного середовища. На її основі він запропонував методику інтегральної оцінки екологічної ситуації та вперше склав серію ландшафтно-геохімічних та геоекологічних карт території Буковини та півночі Молдови.

56-Арманд Давид Львович (1905-76), російський географ, доктор географічних наук. Книга «Нам і онукам» (1964) – одна з перших в Російській Федерації з проблем охорони природи. Визначні розробки в галузі техніки, видатний внесок у розвиток фізичної географії, ландшафтознавства і природокористування, популяризація географічної і екологічної науки.

57-Чорногора – найвищий гірський масив Українських Карпат, у межах Закарпатської та Івано-Франківської областей. Простягається на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу.

58-Свидовецький масив – гірський масив, розташований на північному сході Закарпатської області між долинами річок Тересви і Чорної Тиси.

59-Ясінська улоговина, міжгірське зниження у Сх. Карпатах між хребтами Ґорґани, Свидівець та Чорногора у верхів’ї р. Чорної Тиси.

60-Мармароський масив знаходиться на північному схилі Рахівських гір – в одному з відрогів Мармароського кристалічного масиву. Основним гірським вузлом є гора Піп Іван Мармароський (1940 м).

61-Чорногірський масив – найвищий гірський масив Українських Карпат, у межах території Закарпатської та Івано-Франківської області. Простягається на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу.

62-Беручашвілі Микола Леванович (1947-2006), грузинський фізико-географ, ландшафтознавець і картограф. Основні праці з геофізики ландшафтів, теоретичних і методологічних основ комплексних фізико-географічних досліджень.

63-Шелфорд Віктор Ернст (1877-1968), американський зоолог, спеціаліст у галузі екології, головним чином водних організмів. Займався еколого-фізіологічною біогеографією тварин. Увів в біогеографію ландшафтно-біономічне трактування поняття «біом».Крім гідробіологічних досліджень, вивчав взаємодію організмів у наземних співтовариствах, вплив клімату на співтовариства. Перший описав природу Північної Америки з екологічної точки зору.

64-Бяллович Юрій Петрович (1910-2004), український еколог, біогеоценолог, лісівник. Обґрунтував поняття «культурфітоценоз», теорію фітокультурних ландшафтів, започаткував розвиток культурфітоценології. Увів термін «біогоризонти» – функціональні підрозділи шарів у біоценозах.

65-Елтон Чарлз Сазерленд (1900-1991), англійський вчений-еколог. Основоположник екології тварин, біогеоценології і екології популяції. Став одним із учених, що здійснили синтез теорії природного відбору з екологією.

66-Одум Юджин (1913-2002), відомий американський еколог і зоолог, автор класичної праці «Екологія», яка до цього часу є кращою в світі працею з теорії екології. Займався питаннями кількісної характеристики енергетичних потоків у наземних екосистемах (енергетичні потоки в водних екосистемах досліджував молодший брат Юджина – Г. Одум).

67-Погребняк Петро Степанович (1900-1976), український вчений-лісівник та ґрунтознавець, академік АН. Був одним з ініціаторів створення Українського товариства охорони природи, яке очолював протягом 1950-1962 рр. Наукові інтереси стосувалися екології, геоботаніки, ґрунтознавства, фізичної географії, геоморфології, ландшафтознавства та інших наук. На матеріалах ряду експедицій (1926—28) розробив методику лісової типології, що базувалася на оцінці ґрунтово-кліматичних умов за складом і продуктивністю лісу. Автор лісової геоботаніки і лісових культур.

68-Ізмаїльській Олександр Олексійович (1851-1914), російський учений, агроном. Наукова діяльність присвячена питанням історії розвитку степів, вологості ґрунтів і боротьби із засухою у степах Південної Росії. Велике значення у боротьбі із засухою Ізмаїльській надавав агротехнічним заходам (глибока оранка, обробка поля поперек схилів, знищення бур’янів та ін.), підкреслював значення добрив у боротьбі із засухою. Першим широко провадив стаціонарні дослідження ґрунтового водного режиму у зв’язку з різним культурним станом ґрунтів. У своїх працях, крім питань ґрунтознавства, висвітлював також питання тваринництва та сільськогосподарської ентомології.

69-Ферсман Олександр Євгенович (1883- 1945), російський геохімік і мінералог, один із основоположників геохімії. Особливо важливе прикладне значення мали дослідження Ферсманом Хібінської тундри (1920) і Мончетундри (1930), де за його участі були відкриті родовища апатиту і мідно-нікелевих руд. Велику увагу надавав проблемі кларків і міграції елементів. Розробляв проблему енергетики природних неорганічних процесів і запропонував геоенергетичну теорію, в якій зв’язав послідовність випадання мінералів із величинами енергій кристалічних решіток. Один з перших обґрунтував необхідність застосування геохімічних методів при пошуках родовищ корисних копалин. Був найбільшим знавцем коштовних каменів, їм присвячений ряд його наукових і науково-популярних робіт.

70-Перельман Олександр Ілліч (1916-1998), російський фізико-географ. Основні праці з геохімії ландшафтів і геохімії гіпергенних процесів. Автор підручника «Геохімія».

71-Глазовська Марія Альфредівна (1912), географ-ґрунтознавець. Наукові дослідження в області географії, картографії і генезису ґрунтів, геохімічних методів пошуку корисних копалин; праці з теорії і методики ландшафтно-геохімічних досліджень.

72- Бойсен-Йенсен Петер (1883-1959), датський фізіолог рослин. Роботи щодо вивчення росту і розвитку рослин, продуктів фотосинтезу. Довів (1910) наявність у рослин гормонів росту. Автор першого зведення з фітогормонів (1938).

Додаток А (довідковий)

Рисунок А.1 – Найпростіші моделі екосистеми і геосистеми: 1 – екосистема, 2 – геосистема; А₁, А₂, А₃ – абіотичні компоненти, Б – біота. Лінії позначають міжкомпонентні зв’язки

Рисунок.А.2 – Схема ієрархії геосистем

Рисунок А.3 – Схема співвідношення таксономічних одиниць ландшафтної диференціації території (індивідуальних, типологічних, морфологічних)

Рисунок А.4 – Схема диференціації ярусів і ландшафтів гірських країн (за А.Г. Ісаченком, 1965). Яруси: 1-низькогірний; 2-середньогірний; 3-високогірний. Ландшафти: а, б, г – низькогірні; в – середньогірні; д, е - високогірні

Дата добавления: 2014-11-29