Поняття про біологічну продуктивність та екологічну нішу

Екологічні піраміди. Правило 10%.

Ланцюги живлення і трофічні рівні.

План

ЛАНЦЮГИ ЖИВЛЕННЯ. ЕКОЛОГІЧНІ ПІРАМІДИ.

Лекція 5

ЕНЕРГЕТИКА ЕКОСИСТЕМ. ПРАВИЛО 10%

1. Ланцюги живлення і трофічні рівні.

Харчові взаємовідносини, що існують між організмами, створюють у біогеоценозі складний взаємозв'язаний комплекс організмів, який (поєднує все населення біоценозу в єдине ціле. Завдяки харчовим взаємовідносинам у біоценозах здійснюється трансформація біогенних речовин і енергії та розподілення їх між популяціями.

Шляхи, за якими і здійснюється постійний потік речовин і енергії називаються ланцюгами живлення. Таким чином, харчовий ланцюг представлений рядом живих організмів, у якому одні організми поїдають попередників по ланцюгу і в свою чергу поїдаються тими, хто слідує за ними.

Термін «ланцюги живлення» був запропонований Ч. Елтоном. Кожний ланцюг живлення складається з декількох ланок.

Трофічні зв'язки – це форма взаємодії між популяці­ями в біоценозі, яка проявляється в харчуванні особин одного виду за рахунок живих особин інших видів, продуктів їхньої жит­тєдіяльності або їхніх мертвих залишків.

Організація угрупован­ня, що базується на трофічних взаємовідносинах популяцій, на­зивається трофічною структурою біоценозу. Звичайно, ланцюг живлення включає три основні ланки.

Першу ланку утворюють продуценти. Це автотрофні зелені рослини, які в процесі фотосинтезу утворюють органічну речовину. Друга ланка представлена консументами – гетеротрофними організмами, що жив­ляться рослинами чи іншими гетеротрофами.

Розрізняють консументи першого порядку – фітофаги (рослиноїдні, травоїдні тварини);

другого порядку – тварини, які харчуються фітофагами (хижі звірі, м’ясоїдні тварини – комахоїдні, рибоїдні);

третього порядку – хижаки, що живляться іншими тваринами (хижак хижаків) і т.д.;

четвертого порядку – паразити, харчуються за рахунок хижаків.

Третя ланка – це редуценти (деструктори) – руйнівники органічної речовини (сапрофаги). До них відносяться мікроорганізми, гриби і організми, які живляться мертвою органічною речовиною і мінералізують її до простих органічних речовин. У структурі будь-якого біогеоценозу завжди функціональні компоненти:

— абіотичне оточення;

— продуценти;

— консументи;

— редуценти.

Трофічний ланцюг – це послідов­ність зв'язків організмів в екосистемі, що будується на харчо­вій залежності одних видів від інших щодо переносу речовин та енергії.

Між усіма 4 ланками просліджується закономірний зв'язок. Харчовий ланцюг складається в середньому з 4-6 ланок. Однак, такі ланцюги в чистому вигляді в природі звичайно не зустрічаються, оскільки одні й ті ж види організмів можуть одночасно бути в різних ланках.

Залежно від того, з якого організму починається трофічний лан­цюг, розрізняють два їх типи: пасовищні (або ланцюги виїдання) та детритні (ланцюги розкладання). Перші починаються з зеле­них фотосинтезуючих рослин, а другі – з детриту та мікроорга­нізмів. Принципова різниця між ними полягає в тому, що зелені рослини ростуть, розмножуються, синтезують органічні сполуки і накопичують у своїй масі сонячну енергію, а мікроорганізми де-тритних ланцюгів черпають енергію з органічних речовин у про­цесі їхнього розкладання.

Серед харчових ланок, що починаються з живих автотрофних рослин можна виділити ланцюги хижаків і ланцюги паразитів.

Харчові ланцюги хижаків ідуть від продуцентів до травоїдних, що поїдаються дрібними хижаками; останні в свою чергу поїдаються більш великими хижаками. У міру пересування по ланцюгу живлення, як правило, тварини все більше збільшуються в розмірах і зменшуються чисельно. Наприклад:

сосна звичайна – попелиця – сонечко – павуки – комахоїдні птахи –

хижі птахи.

Харчові ланцюги паразитів на відміну від ланцюгів хижаків ведуть до організмів, які все більше зменшуються у розмірах і збільшуються чисельно: трава – травоїдні ссавці – блохи – джгутикові.

У цьому випадку ссавці служать середовищем існування багаточисельним блохам, які харчуються їх кров'ю, а в організмі бліх можуть розвива­вся тисячі одноклітинних джгутикових. На основі взаємозв'язків між видами коли існування одного виду створює або змінює умови існування іншого виду в екосистемі формуються консорції. Це групи різновидних організмів, які поселяються на тілі або в тілі особини якого-небудь виду – центрального члена консорції.

У більшості випадків члени однієї консорції пов'язані різноманітними трофічними зв'язками. Як вказує В.М. Беклеміщев «сосна з її мікоризними грибами, епіфітними мохами і лишайниками на стовбурі та гілках, з усім різноманіттям членистоногих, які її населяють – це складний консорцій, – це цілий світ. Полівка з її ектопаразитами, з гельмінтами, з найпростішими бактеріями, які населяють її внутрішні органи, знову є цілий консорцій».

Також існують харчові ланцюги, які починаються від неживих органічних речовин, коли консументами виявляються дрібні тварини, переважно багаточисельні безхребетні, які живуть у ґрунті, харчуються опалим листям або ж бактерії і гриби, які розкладають органічні речовини.

У більшості випадків діяльність обох груп організмів відрізняється великою злагодженістю: тварини створюють умови для роботи мікроорганізмів, розділяючи трупи загиблих тварин і рослин на дрібні частки.

Спільні ланки зв'язують ланцюги живлення в складну систему Внаслідок цього у кожному біогеоценозі історично формуються комплекси ланцюгів живлення, які є одним цілим. Так, створюються сітки живлення. Якщо ж взяти до уваги, що практично кожний організм ланцюга живлення виступає в ролі господаря, у крайньому разі одного, а частіше декількох паразитів, які складають в свою чергу ланки інших ланцюгів, то неважко уявити всю складність сіток живлення біоценозу.

Харчові ланцюги, які починаються з фотосинтезуючих організмів, називають ланцюгами виїдання.

Ланцюги, які починаються з відмерлих решток рослин, трупів та екскрементів тварин називаються ланцюгами розкладу чи детритними ланцюгами.

Приклад ланцюга виїдання:

хвоя сосни – гусінь соснового шовкопряду – велика синиця – яструб – пухоїд.

Приклад ланцюга розкладу:

лісова підстилка – дощовий черв'як – чорний дрозд – пухоїд

мертва тварина – личинки мух – трав'яна жаба – вуж

Ланцюги розкладу звичайно мають 3-5 ланок. Якщо в ланцюзі виїдання першою ланкою завжди є зелена рослина, то ланцюг розкладу починається будь-яким органічним матеріалом, який не повністю розк­лався. Так, першою ланкою для них може служити органічна речовина опалих листків, шматків кори, гілок, трупів тварин, фекальних мас та інших органічних решток (детрит).

Мертва органічна речовина може надходити в більш складні харчові ланцюги, включаючись то в ланцюги виїдання, то в ланцюги розкладу. Багато розкладачів можуть служити їжею іншим організмам і. таким чином, залучатися в ланцюги виїдання:

сінна паличка – інфузорія-туфелька – дафнія – мальки риб – птахи – хижаки.

Місце кожної ланки у ланцюгу живлення називають трофічним рівнем. В природних умовах організми, які одержують їжу від первинних продуцентів органічної речовини належать до одного трофічного рівня. При цьому автотрофні організми складають перший трофічній рівень.

Другий трофічний рівень утворюють в основному, рослиноїдні (травоїдні) тварини – фітофаги.

Третій трофічний рівень складають хижі тварини – зоофаги, які поїдають рослиноїдних тварин. Це хижаки першого порядку – дрібні ссавці, комахоїдні птахи. Сюди ж відносяться ендо- і ектопара­зити зоофаги, а також ті фітофаги, які живуть за рахунок поїдання рослпн-паразитів.

Рис.8. Трофічні рівні живлення.

Ряди, в яких здійснюється перехід енергії з одного рівня на інший, називають ланцюгами живлення, а ланки у ньому – трофічними рівнями. Перший трофічний рівень займають продуценти – рослини, другий – рослиноїдні тварини, третій – хижаки, що живуть за рахунок рослиноїдних організмів, четвертий – організми, що споживають хижаків третього рівня. Деякф організми можуть знаходитись на різних трофічних рівнях.

Четвертий трофічний рівень представлений більш великими організмами, які харчуються тваринною їжею – хижаки другого порядку, а також тваринами, які паразитують на хижаках першого порядку.

Кінцевим п'ятим трофічним рівнем є споживачі мертвої органічної речовини і продуктів життєдіяльності – редуценти. До них належать безхребетні тварини сапрофаги, які живляться органічними речовинами рослинного опаду, гетеротрофні організми, які здійснюють кінцевий розклад рослинної і тваринної органіки до простих мінеральних речовин (вуглекислий газ. аміак, вода), придатних для нового засвоєння автотрофними організмами.

2. Екологічні піраміди. Правило 10%.

Положення окремих екологічних груп організмів у трофічних ланцюгах та мережах можна відобразити графічно у вигляді пірамід. Такий підхід вперше був запропонова­ний Ч. Елтоном (1927). Він побудував піраміди чисел, біомас та енергії за принципом, відповідно до якого в основі пірамід стоять продуценти, над ними відповідно консументи 1-го, 2-го, 3-го і так далі порядків.

Екологічні піраміди Елтона мають вигляд трикут­ника, закономірно звужуючись до вершини і вказуючи на зни­ження всіх показників з підвищенням трофічного рівня (рис.9).

Піраміда чисел відображає розподіл чисельності популяцій у трофічних ланцюгах, основою якої завжди є перший трофічний рівень (продуценти). З переходом до вищих трофічних рівнів — консументів різних порядків — чисельність популяцій знижуєть­ся. В деяких випадках піраміди чисел можуть бути перевернути­ми. Наприклад, влітку в лісових екосистемах помірних широт чи­сельність особин рослин значно менша, ніж їхніх споживачів, зокрема, комах та гризунів.

Піраміда біомас є графічним відображенням розподілу біома­си продуцентів і відповідно консументів різного порядку. Як пра­вило, біомаса продуцентів більша за біомасу організмів наступно­го трофічного рівня. Біомаса організмів найвищого трофічного рівня – найменша. Як виняток, у деяких екосистемах піраміди біомас можуть також бути перевернутими, тобто біомаса вищого трофічного рівня перевищує біомасу організмів нижчого рівня. Наприклад, на пасовищі біомаса травоїдних більша, ніж біомаса рослин, або в морі біомаса фітопланктону менша, ніж крилю, а біомаса останніх менша, ніж біомаса китів, які харчуються цим зоопланктоном.

Рис.9. Екологічна піраміда Елтона.

Піраміда енергії графічно відображає потік енергії через тро­фічні рівні. Ці піраміди завжди звужуються до вершини за умов врахування всіх джерел трофічної енергії в системі. На противагу попереднім пірамідам чисел та біомас, які відображають статику систем, тобто характеризують кількість організмів (чи їхню біо­масу) у цей момент, піраміди енергій показують швидкість про­ходження енергії їжі через трофічний ланцюг відповідно до за­кону Ліндемана.

Піраміда енергії демонструє ту закономірність, що більша частина енергії при передачі з нижчого трофічного рівня на вищий витрачається у вигляді тепла, а запасається лише 10-20% – правило 10%.

Рис.10. Піраміди біомас, енергії і чисел.

3. Поняття про біологічну продуктивність та екологічну нішу.

Біологічна продуктивність – це відтворення біомаси рослин, тварин мікроорганізмів, які входять до складу біогеоценозу. Відтворення біомаси видових популяцій рослин і тварин протікає з певною швидкістю, тому біологічна продуктивність може бути виражена продукцією за сезон, за рік, за декілька років чи інші одиниці часу.

Для наземних і донних організмів вона відзначається, кількістю біомаси на одиницю площі, а для планктонних і ґрунтових – на одиницю об'єму.

Отже, біологічна продуктивність є відтворенням біомаси на 1 м² площі (чи в 1 м³ об'єму) за одиницю часу і виражається частіше всього в грамах вуглецю чи сухої органічної речовини. Біологічну продуктивність не можна змішувати з біомасою. Так, планктонні водорості на одиницю площі синтезують за рік стільки ж органічної речовини, скільки і високопродуктивні ліси, однак, біомаса останніх у сотні тисяч разів більша.

Необхідно розрізняти первинну продукцію – органічна маса, створена рослинами за одиницю часу, і первинну продуктивність – швидкість з якою автотрофи (продуценти) в процесі фотосинтезу зв'язують енергію і запасають її в формі органічної речовини.

Підраховано, що сонячна енергія, яка досягла поверхні Землі протягом року, становить 5∙10²⁰ ккал. Це складає 9 млрд ккал на 1 га. Один гектар лісу в середніх широтах продукує по 6 тон деревини і 4 тон листя, спалювання яких дає 46 млн ккал. Відповідно, ефективність первинної продуктивності лісу, тобто ефективність використання росли­нами сонячної енергії для утворення органічної речовини, складає всього лише близько 0,5%.

Консументи, які споживають первинну продукцію, утворюють свою біомасу. Для позначення біомаси і швидкості її утворення консументами застосовуються терміни: «вторинна продукція», тобто продукція гетеротрофних організмів, і «вторинна продуктивність», тобто, швидкість утво­рення продукції гетеротрофами. Так, для одержання 1 кг яловичини необхідно тварин забезпечити від 70 до 90 кілограмами свіжої трави.

Екологічна ніша – це просто­рове і трофічне положення виду, яке він займає в біогеоценозі, комплекс його зв'язків з іншими видами і вимог до фізичного се­редовища існування.

Екологічна ніша виду визначається як абіо­тичними факторами довкілля, так і взаємозв'язками з іншими ви­дами (біоценотичними зв'язками).

Іншими словами, екологічна ніша – це притаманне кожному виду місце вбіогеоценозі, яке є наслідком його взаємодії з абіо­тичними та біотичними факторами довкілля.

Отже, в біогео­ценозі існує стільки ж екологічних ніш, скільки й видів. Чим ближчі екологічні ніші двох видів в одному біогеоценозі, тим го­стріша між ними конкуренція. Наслідком такої конкуренції є або витискання одного виду іншим, або зниження її гостроти шляхом розходження вимог обох видів до характеру їжі, просторового розміщення, часу розмноження тощо (наприклад, ярусність у рослинному угрупованні виникає саме з цієї причини).

Рис.11. Розподіл ніш в залежності від вологості і рН грунту.

Питання для самоконтролю

1. Що таке ланцюг живлення? Які типи ланцюгів живлення вам відомі?

2. Що таке харчова сітка?

3. Що таке екологічна піраміда?

4. Які існують типи екологічних пірамід?

5. Чому кількість ланок ланцюгів живлення не перевищує 4-5?

6. Що таке біологічна продуктивність?

7. Що таке екологічна ніша?

Термінологічний словник

Абіотичні фактори – це фактори неорганічного середовища (неживої природи), їх поділяють в свою чергу на кліматичні (світло, тепло, волога); ґрунтові (механічний склад, фізичні властивості, хімізм та мікробіологія ґрунтів); топографічні (висота над рівнем моря, рельєф).

Агроекосистеми – це територіальні комплек­си сільськогосподарського використання, до складу яких входять біогенні та абіогенні компоненти.

Антропогенні фактори – це форми людської діяльності, які призводять до змін природи як середовища існування інших видів або безпосередньо впливають на їх життя.

Ареал мереживний (стрічковий) навпаки, включає в себе території, що не заселені організ­мами через несприятливі умови.

Ареал – це ділянка поширення на земній поверхні систематичної групи живих організмів або угруповань.

Ареал диз'юнктивний характеризується тим, що простір, який займає вид, розпадається на декілька відокремлених територій, настільки віддалених, що обмін насінням, спорами та рухомими організмами повністю неможливий (наприклад, такий ареал відо­мий у зайця-біляка, який населяє Європу, острови Ісландії, Ірлан­дію та північну частину Великобританії й інші території).

Ареал мозаїчний складається з невеличких територій, що за своїми умовами сприятливі для життя організмів.

Ареал суцільний – це такий, що не переривається ніякими особливими фізико-географічними, біологічними чи іншими пе­решкодами (ареал хат­ньої мухи, таргана, сірого пацюка, кульбаби, подорожника та дея­ких інших видів простягаються майже по всьому світу).

Аутекологія – розділ екології, що вивчає взаємовідносини окремих видів організмів з довкіллям; вплив чинників довкілля на окремі організми, популяції і види.

Біогеоценоз – це відкрита природна система, яка складається з живих та неживих компонентів, займає територію з порівняно одноманітними рослинними угрупуваннями і характеризується певним потоком енергії, кругообігом речовин, рухом і розвитком.

Біологічна продуктивність – це відтворення біомаси рослин, тварин мікроорганізмів, які входять до складу біогеоценозу.

Біоскен, як мікроценоз, є ще меншою горизонтальною струк­турною одиницею мозаїчної екосистеми, що характеризується од­норідними абіотичними умовами та власним фондом рослин, тва­рин та мікроорганізмів.

Біотип – це ділянка поверхні з певними умовами існування (грунт, клімат).

Біотичні фактори – це фактори впливу живих істот одна на одну. Їх поділяють на фітогенні (вплив рослин – симбіоз, паразитизм тощо); зоогенні (вплив тварин – поїдання, витоптування, запилення тощо).

Геліофіти (світлолюби) – організми, які зустрічаються майже виключно на відкритих місцях існування і сильне затінення діє на них пригнічуюче.

Географічна популяція складається з екологічних популяцій і охоплює групу особин, які заселяють територію з географічно однорідними умова­ми існування (наприклад, популяція білки у заєнісейській тайзі і мішаних лісах Білорусії).

Гігрофіли – вологолюбні тварини, які потребують високої вологості середовища (мокриці, ногохвістки, комарі, наземні молюски, амфібії).

Гігрофіти – рослини вологих місць існування: боліт, берегів річок та озер, сирих та вологих лук і лісів. Ці рослини погано переносять водний дефіцит, не пристосовані до обмежень у витраті води.

Гідрофіти – це водні рослини, які повністю занурені у воду. До цієї групи відносяться такі квіткові як елодея, водяні жовтеці, валіснерія тощо.

Гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення, яке базується на спостереженнях, за допомогою якого можна пояснити те чи інше явище.

Гомеос­таз популяції – підтримання оптимальної за даних умов чисельності в популяції.

Густота популяції (густина) – середня кількість особин популяції на одиницю площі чи об'єму, які займає популяція у просторі; густину популяції можна вира­жати через масу членів популяції на одиницю простору.

Еврибіонти – організми із великою пристосовністю до змін умов існування (колорадський жук, миші, пацюки, вовки, пирій).

Едифікатори – рослини, які своєю життєдіяльністю в найбільшій мірі створю­ють середовище для всього біоценозу і без яких існування більшості інших видів неможливе.

Екологічна валентність – здібність живого організму пристосовуватися до змін умов середовища існування.

Екологічна ніша – це просто­рове і трофічне положення виду, яке він займає в біогеоценозі, комплекс його зв'язків з іншими видами і вимог до фізичного се­редовища існування.

Екологічна популяція формується як сукупність елементарних популяцій.

Екологічні системи – складні структури організованої матерії, в яких при об’єднанні компонентів в більші функціональні одиниці виникають нові, або, як їх ще називають, емерджентні властивості екологічного рівня, не можна передбачити, виходячи з властивостей компонентів, що становлять цей рівень.

Екологічні фактори – окремі елементи чи властивості середовища, які діють на організми, називаються.

Екологія – це наука про умови існування живих організмів та взаємозв’язок між ними (організмами) і середовищем, в якому вони живуть.

Екосистема – природний комплекс, утворений за довгий період живими організмами й середовища, в якому вони існують, і де всі компоненти тісно пов’язані обміном речовин і енергії.

Екосистема – це сукупність різних видів рослин, тва­рин та мікроорганізмів, які взаємодіють один з одним та навко­лишнім середовищем таким чином, що вся ця сукупність може зберігатися невизначено довго.

Елементарна популяція – це сукупність особин виду, які займають яку-небудь невелику ділянку однорідної площі.

Еміграція – масове виселення організмів з певної території (попу­ляції) внаслідок перенаселення чи інших причин.

Закон індивідуальності екології видів: кожний вид по кожному екологічному чиннику розподілений по-своєму, криві розподілів видів перекриваються, але їх оптимуми розрізняються.

Закон лімітуючого чинника (закон Ю. Лібіха): найважливішим для розподілу виду є той чинник, значення якого знаходиться в мінімумі або максимумі.

Закон оптимуму (Закон толерантності Шелфорда): по будь-якому екологічному чиннику будь-який організм має певні межі поширення (межі толерантності).

Зграї – тимчасові рухомі угруповання тварин (сарана, гороб­ці, вовки тощо).

Ієрархія – це система поведінкових зв'язків між особинами в зграї або табуні, яка визначає їхній доступ до їжі, розмноження тощо і проявляється в особливостях поведінки.

Імміграція – вселення організмів на певну територію чи в популяцію.

Колонії тварин – це групові оселення. Вони можуть утворю­ватися внаслідок того, що дочірні особини залишаються сполуче­ними з материнською (губки, поліпи кишковопорожнинних, пінгвіни, чайки, граки тощо). В інших випадках колонії становлять певні скупчення особин, які оселяються разом (берегова ластівка, дикий кріль, бабаки, тощо).

Конкуренція – такий тип міжвидових та внутрішньовидових взаємовідносин, при якому популяції або особини в боротьбі за їжу, середовище існування та інші необхідні для життя умови, впливають один на одного негативно.

Консорції є не формальними, статистичними, а функціональни­ми, динамічними структурними комірками біоценозів.

Ксерофіли – це посухолюбні тварини, які не переносять високої вологості (мешканці пустель, плазуни, пустельні гризуни).

Ксерофіти – рослини посушливих місцеіснувань, вони здатні витримувати тривалу атмосферну і ґрунтову посуху, ефективно регулювати власний водний обмін, залишаючись фізіологічно активними. Це росли­ни пустель, посушливих степів, широколистих вічнозелених лісів, піщаних дюн, схилів, які сильно прогріваються сонцем.

Ланцюг розкладу (детритний) – ланцюг, який починається з відмерлих решток рослин, трупів та екскрементів тварин.

Ланцюг виїдання (пасовищний) – харчовий ланцюг, який починаються з фотосинтезуючих організмів.

Макробіота – організми ґрунту (корені рослин, великі комахи і дощові черви).

Мезобіота – організми ґрунту (нематоди, кліщі, ногохвістки, найдрібніші личинки комах і деякі інші організми).

Мезофіли – тварини, які існують в умовах помірної вологості (озима совка, птахи, ссавці).

Мезофіти – рослини, які ростуть на помірно вологих грунтах. Вони більш вимогливі до вологи, ніж ксерофіти і менше, ніж гігрофіти. Мезофіти зустрічаються як у тропічних, так і у прохолодних зонах, але панують у середніх умовах вологості і теплового режиму на помірно родючих і добре зрошуваних грунтах.

Міграція – спрямовані переміщення організмів (туди і в зворотному напрямку) з однієї території на іншу.

Мікробіота – організми ґрунту (бактерії, гриби, грунтові водорості і наішросііші).

Моногамія – система шлюбних відносин, коли шлюбну пару утворюють один самець та одна самиця.

Набагато рідше зустрічається поліандрія, в процесі якої одна самиця під­тримує шлюбні відносини з більше, ніж одним самцем (якани, пастушкові та тінамові).

Народжуваність – число нових особин, які з'являються за одиницю часу внаслідок розмноження.

Оточуюче середовище – сукупність зовнішніх умов, які впливають на живі організми та на їх угрупування.

Паразитизм – така форма біологічних зв'язків організмів різних видів, при яких один з них живе за рахунок іншого, знаходячись всередині або на поверхні його тіла.

Первинна продуктивність – швидкість з якою автотрофи (продуценти) в процесі фотосинтезу зв'язують енергію і запасають її в формі органічної речовини.

Первинна продукція – органічна маса, створена рослинами за одиницю часу.

Піраміда біомас – екологічна піраміда, яка є графічним відображенням розподілу біома­си продуцентів і відповідно консументів різного порядку.

Піраміда енергії – екологічна піраміда, яка графічно відображає потік енергії через тро­фічні рівні.

Піраміда чисел – екологічна піраміда, що відображає розподіл чисельності популяцій у трофічних ланцюгах, основою якої завжди є перший трофічний рівень (продуценти).

Полігамія – це така система шлюбних стосунків, при якій одна особина вступає в шлюбний зв'язок з більш як одним пред­ставником протилежної статі.

Популяція – сукупність особин одного виду організмів, що населяють (екосистему) однорідну ділянку землі протягом багатьох поколінь.

Правило 10%: піраміда енергії демонструє ту закономірність, що більша частина енергії при передачі з нижчого трофічного рівня на вищий витрачається у вигляді тепла, а запасається лише 10-20%.

Приріст – різниця між народжуваністю і смертністю; приріст популяції може бути як позитивним, так і негативним.

Родина – група особин, в якій разом мешкають батьки і діти, причому перші піклуються про останніх (терміти, мурашки, медоносна бджола, джмелі, деякі оси, ведмеді та ін.).

Рослини довгого дня – для успішного квітування і подальшого розвитку необхідна тривалість безперервного світлового періоду більше 12 годин на добу (льон, цибуля, овес, морква, картопля, пшениця тощо);

Рослини короткого дня – початок квітування відбувається при тривалості світлового періоду доби 12 годин і менше (конопля, капуста, хризантеми тощо).

Симбіоз є тривалим, нероздільним і взаємовигідним співіснуванням двох чи більше організмів (деякі коралові поліпи, прісноводні губки утворюють угрупо­вання з одноклітинними водоростями).

Синузія – це екологічно та просторово відокремлена частина фітоценозу (разом з тваринами), що складається з рослин однієї або декількох близьких життєвих форм (наприклад, дерева, ча­гарники, епіфітні лишайники, мохи, водорості на стовбурах дерев тощо), які пов'язані між собою спільними вимогами щодо середо­вища (часто сама сукупність організмів створює його сама для себе).

Склерофіти – це рослини, які сухі на вигляд, часто з вузькими дрібненькими листочками, інколи згорнутими у трубочку (деякі злаки, едельвейс, ковила, тонконіг, гірчак, лишайники).

Смертність – показник, який відображає кількість померлих особин у популяції за одиницю часу.

Специфічні внутрівидові зв'язки – це відносини, що пов'язані з відтворенням між особинами різних видів і між батьківськими та дочірніми поколіннями.

Стенобіонти – організми із малою пристосовністю до змін середовища перебування (орхідеї, форель, глибинні риби).

Сукуленти – соковиті рослини з добре розвинутою водозапасаючою паренхімою різних органів. Наприклад, кактуси, кактусовидні молочаї, алое, агави, молодило, очитки, аспарагус, кислиця.

Сукцесії – явище, при якому один біоценоз замінюється у часі іншим.

Сциофіти (тіньові) – організми, які в природних умовах не існують на яскраво освітлених місцях.

Табуни – це більш-менш постійні групи тварин (китоподібні, мавпи, копитні тварини та ін.).

Темп росту – середній приріст в популяції за одиницю часу.

Тепло – одна із найважливіших умов існування живих організмів, тому що всі фізіологічні процеси в них можливі лише при певних температурах.

Тіневитривалі організми – можуть рости при повному денному світлі, але краще розвиваються при деякому затіненні. До цієї групи відносяться більшість видів рослин лісової зони.

Трофічний ланцюг – це послідов­ність зв'язків організмів в екосистемі, що будується на харчо­вій залежності одних видів від інших щодо переносу речовин та енергії.

Трофічний рівень – місце кожної ланки у ланцюгу живлення.

Трофічні зв'язки – це форма взаємодії між популяці­ями в біоценозі, яка проявляється в харчуванні особин одного виду за рахунок живих особин інших видів, продуктів їхньої жит­тєдіяльності або їхніх мертвих залишків.

У деяких видів птахів, наприклад, один самець має одночасно шлюбні зв'яз­ки з двома або більшою кількістю самиць (полігінія).

Фотоперіодизм – ритмічні зміни морфологічних, біохімічних та фізіологічних властивостей і функцій організмів під впливом чергування і тривалості дня і ночі.

Фотоперіодично нейтральні рослини – розвиток генеративних органів настає в широкому інтервалі тривалості періоду освітленості (виноград, кульбабу, бузок, флокси тощо).

Хижаки – це тварини чи рослини, які ловлять і поїдають інші живі організми (об'єкт живлення).

Чисельність – загальна кількість особин популяції на певній території.

Дата добавления: 2014-11-29