Теорія пізнання та етичні погляди І.Канта

Загальна характеристика епохи і необхідність розробки класичної німецької філософії

НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Наприкінці XVIII—першій половині XIX ст. бурхливий розви­ток філософії відбувався в Німеччині.

Специфіка і суперечливість соціально-економічного та історичного розвитку Німеччини цього часу знайшли свій вияв у німецькій суспільній думці взагалі і в філософії зокрема. Філософія розвивалась в умовах країни, де буржуазні перетворення запізнилися. Німецька буржуазія, налякана першими європейськими буржуазними революціями, з одного боку, часто йшла на компроміс зі своїм феодальним дворянством, а з іншого — об'єктивно була зацікавлена в швидкому розвитку капіталізму, продуктивних сил, виробництва. Якщо, наприклад, у Франції революції передував розвиток матеріалізму, то в Німеччині переважала ідеалістична філософія.

Німецька класична філософія представлена такими філософами, як І. Кант. Й. Фіхте, Г. Гегель, Ф. Шеллінг, Л. Фейєрбах.

Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант (1724 – 1804рр.). Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-ми роками XVIII ст. У цей час Кант займався переважно природничими проблемами, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення Сонячної системи з величезної газової туманності. У загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період у філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.

З 70-х років починається другий, так званий «критичний» період, коли у філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: «Критика чистого розуму» (1781 р.), «Пролегомени» (1783 р.), «Критика практич­ного розуму» (1788 р.).

У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проб­лем порівняно з попередніми представниками різних філософсь­ких систем, полягає в тому, що він здійснив перехід від метафі­зики субстанції до теорії суб'єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрі­бно пізнати своє пізнання, встановити його межі й можливості. Це був великий поворот філософії до людини.

Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в собі», а явища речей, результат їхньої дії па органи відчуттів людини. «Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам спогля­дання (простір – час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне походження. Наступна сходинка пізнан­ня — це розум, який, за Кантом, завершує мислення, при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених проти­річчях — так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кож­ну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де проти­річчя виступають як необхідна умова розвитку знання.

У філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об'єктивно­го існування «речей у собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пі­знання об'єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між ма­теріалізмом та ідеалізмом.

Глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять «людина» і «особистість». Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив учення про так зва­ний категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідо­мості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імпера­тиву дає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.

Дата добавления: 2014-11-29