Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість

Характеризуючи філософію XVII—XVIII ст., необхідно в першу чергу через характеристику епохи глибоко усвідомити, чому саме в цей час в історії боротьби матеріалізму та ідеалізму стався пе­реворот— історична ініціатива переходить до матеріалізму; чому саме матеріалізм стає основною формою філософських поглядів нового класу, що йшов до влади, — буржуазії; чому саме матері­алізм XVII і особливо XVIII ст. підготував Велику французьку буржуазну революцію?

У Новий час матеріалізм виникає спочатку в Англії. Його пре­дставниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін.

Матеріалізм цього часу — це не стихійний матеріалізм старо­давнього світу, а матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продук­тивних сил обумовив значний прогрес механіки, математики, хі­мії, медицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об'єк­тивно підвів до вивчення світу з його конкретності, в деталях. Цей спосіб мислення приніс багато користі, він сприяв розквіту конкретних наук, вів до нагромадження емпіричного матеріалу. Але абсолютизована, перетворена в звичку, перенесена з природознавства у філософію потреба «зупиняти» історичний процес, розглядати його по частинах призвела до історичної обмеженості метафізичного способу мислення. Тому весь матеріалізм ХVІІ–XVIII ст. мав переважно метафізичний характер. Це була перша ознака філософії того часу. Якщо й існували якісь діалектичні міркування, то вони все ж перебували в рамках діалектики руху, а не розвитку.

Але оскільки потреби практики вимагали нових знань, то це об'єктивно вело до необхідності їх узагальнення, до розвитку теорії, у тому числі й філософії, і перш за все таких її розділів, як теорія пізнання, методи пізнання тощо. Тому другою характерною ознакою розвитку філософії Нового часу було те, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм (грец. етреігіа — досвід) — це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання. Емпіризм XVII–XVIII ст. сформувався як матеріалістичний емпіризм, тобто такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об'єктивно відображає навколишній світ. Пізніше з'являється суб’єктивно-ідеалістичний емпіризм, тобто такий, що визнає єдиною реальністю суб'єктивний досвід (Берклі, Юм).

Раціоналізм (лат. rationalis — розум) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму (наприклад, інтуїтивізму), так і емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють (чи підтримують як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основоположником раціоналізму є дуаліст Декарт.

Дата добавления: 2014-11-29