Основні форми існування матерії

Буття матеріального. Сутність матерії

Усе розмаїття форм буття звичайно зводять до двох його аспек­тів: буття матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього, сутність матеріального буття розкривається через поняття мате­рії та форм її існування.

Категорія матерії є фундаментальним філософським понят­тям, яке розвивалось, уточнювалось упродовж всієї історії філо­софії: Матеріалісти античності ототожнювали її з першоосновою буття всіх речей, останнім неподільним елементом — «дном», за межами якого нічого не існує. Зрештою в межах діалектичного матеріалізму сформувалось таке поняття матерії, яке не отото­жнювалось із жодною з фізичних форм і видів, а включало лише дві вимоги — бути об'єктивною реальністю і відображуватись у людській свідомості та відчуттях, існуючи незалежно від них.

Зберігаючись у будь-яких змінах і перетвореннях речей, влас­тивість бути об'єктивною реальністю свідчить про нестворюваність і незнищуваність матерії, про її вічне і нескінченне існуван­ня. Матерія наділена ще рядом інших властивостей: вона скінченна і нескінченна, перервна і неперервна, структурна, перебуває у стані руху, існує в просторі й часі. У неї є і така фундаментальна властивість, як можливість відображення, з якої в ході тривалої еволюції на базі суспільної практики виникла свідомість.

Сьогодні відомі кілька видів матерії — речовина, антиречовина, поле, фізичний вакуум. Розрізняють також ряд структурних рів­нів її організації: мікросвіт, макросвіт і мегасвіт. Ці структурні рівні диференційовані згідно з масштабами людини, її світосп­рийняттям та світовідчуженням. Існують концепції структурування матерії на засадах складності: системи неживої природи (елементарні частки, молекули, мікроскопічні тіла, космічні сис­теми різних рівнів тощо) і біологічні системи (вся біосфера від мікроорганізмів до людини), соціальна організовані системи (людина, сім'я, різні форми колективності, об'єднання і організа­ції, класи, партії, нації, держава, суспільство, людство в цілому).

Невід'ємним атрибутом матерії є рух. З точки зору філософії рух — це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Кожному структурному рівню матерії, цілісно­сті наявних на даному рівні систем відповідають свої форми ру­ху. Звичайно виділяють дві групи форм руху матерії: 1) ті форми, які проявляються на всіх відомих просторових масштабах і стру­ктурних рівнях матерії (механічний рух атомів, молекул, мікро­скопічних і космічних тіл; поширення електромагнітних і граві­таційних хвиль; рух елементарних часток); 2) форми, які прояв­ляються лише на певних структурних рівнях в неорганічній при­роді, живій природі, суспільстві (галактики, мегагалактики, біо­сфера, ноосфера, техносфера, екологічні системи тощо).

Як правило, нижчі форми руху органічно входять до складу вищих, але кожна більш висока за своєю організацією форма ру­ху матерії не зводиться до простої суми нижчих її форм.

Рух є внутрішньою необхідністю Існування матерії. У цьому аспекті говорять про існування двох типів руху матерії. Перший з них пов'язаний з процесом збереження якостей предмета, другий — зі зміною якісного його стану. Ці два типи руху відобра­жають дві внутрішні тенденції в матеріальних процесах — тенденцію до сталості і тенденцію до мінливості. Завдяки наявно­сті цих протилежних тенденцій відбувається рух, саморозвиток об'єктів реальності. Якісні зміни матеріальних об'єктів поділяю­ться також на два різновиди. Перший з них — це процеси якісних перетворень, що не виходять за межі даного виду матерії, певно­го рівня її організації. Другий — процеси переходу від одного ви­ду матерії, від одного її структурного рівня до іншого. Важливою і невід'ємною формою існування матерії є простір і час. Катего­рія простору виражає властивості об'єктів бути протяжними, за­ймати фіксоване місце серед інших, межувати з іншими об'єк­тами в структурній організації матеріального світу. Поняття прос­тору має смисл тоді, коли воно пов'язане з існуючою матерією, яка є диференційована, структуризована. Якби світ не мав своєї складної структури, не розчленовувався на окремі предмети, а ці предмети не членувались би на ще більш дрібні елементи, пов'я­зані між собою, то тоді поняття простору не мало б сенсу.

Як вже зазначалось, об'єкти матеріального світу постійно перебува­ють у русі й розвитку. Вони являють собою процеси, які розгортаю­ться на певних етапах. У них можна виявити деякі якісні етапи, пе­вні стадії, які змінюють одна одну. Зміна цих стадій має характе­ризуватися певною повторюваністю. Такі особливості процесів ха­рактеризуються поняттям тривалості. Порівняння різних тривалостей є основою для кількісних вимірів, таких як швидкість, ритм, темп та ін. Абстрагування цих характеристик від самих процесів дає нам уявлення про таку форму існування матерії, як час. Простір є тривимірним, він має довжину, ширину і висоту, час — є одновимірним, бо характеризується тривалістю. У фізиці ці виміри в певних випадках поєднуються, створюючи характеристику чотири­вимірного простору — часу. В математиці є поняття помірного про­стору, в якому багатовимірність має умовний характер і вико­ристовується для структурного виразу властивостей об'єктів, що розглядаються.

Поняття багатовимірності використовується і в суспільних науках, коли йдеться про оцінку сутності людини, структуру су­спільства, рівень його розвитку тощо.

Дата добавления: 2014-11-29